Здавалка
Главная | Обратная связь

З історії заборони української мови



Історія української мови містить багато трагічних сторінок. Так на початку XVIII ст. указом Петра І було заборонено друкувати українською мовою релігійну літературу. Таємний циркуляр міністра внутрішніх справ

Росії П. Валуєва (1863 р.) заборонив друкування українською мовою шкільних і релігійних видань. Статус української мови у цьому документі визначався такими словами: "ніякої особливої малоросійської мови не було, немає і бути не може". Ємський указ 1876 р. (був підписаний Олександром II у м. Ємсі) заборонив друкувати та ввозити з-за кордону оригінальні твори українською мовою, ставити нею вистави. Утиски і

заборони позбавили українську мову умов для нормального розвитку і функціонування, зумовили те, що у XIX ст. вона не використовувалася у державних установах і в освітніх закладах, її розвиток відбувався переважно в межах художнього стилю. Розбудова публіцистичного, наукового та офіційно-ділового стилів, які є атрибутом високорозвинених літературних мов, почалася лише на початку наступного століття.Нелегкою була долянашої

мови й у XX ст. У 20-х роках політика українізації розширила сферу вживання української мови, на неї було

переведено законодавство, адміністративно-державне урядування, освіту, пресу, науку і культуру, що зумовило становлення наукового, публіцистичного, офіційно-ділового стилів. На жаль, державна підтримка української мови тривала недовго. Уже наприкінці 20-х років мовну політику українізації замінила політика

русифікації, яка спричинила звуження сфери функціонування української мови, вироблення в масовій свідомості стереотипу її непрестижності й меншовартості порівняно з іншими мовами. Негативним явищем було втручання у внутрішні процеси розвитку української літературної мови -внесення змін в український

правопис, виданий у 1946 p., знищення своєрідних фонетичних, лексичних і граматичних особливостей, зокрема скасування літери ґ, занедбання кличного відмінка, насильне введення російських слів і кальок та ін.

Результатом антинаукової сталінсько-сусловської теорії злиття націй було зникнення українських шкіл, дошкільних закладів, театрів, витіснення української мови російською у вищих і середніх навчальних закладах,

у засобах масової комунікації,в армії,у техніці, спорті та в інших сферах, важливих для повноцінного існування нації.Представники творчої інтелігенції, освітяни, усі ті, кому боліла рідна мова і стан рідної культури, неодноразово порушували питання про загрозливу мовну ситуацію в . У 1987 р. О. Гончар пише до М.Горбачова листа з вимогою захистити українську мову. У ньому, зокрема, зазначалося: "Стараннями тих,

кому гласність і сьогодні явно не до вподоби, мова українського народу послідовно виганяється зі школи, їй більше не знаходиться місця в установах, у дитячих садках, у середніх і вищих навчальних закладах, де ще

післявійни викладання велося —як правило —українською мовою. Сьогодні ж користуватися мовою народу вважається "непрестижним", навпаки —ігнорувати її, всіляко принижувати її вважається серед наших відповідальних, мабуть, чи не модою, ознакою добромисності.Схема дискримінації національної мови на Україні є досить простою: спочатку роблено звужуємо сферу практичного застосування цієї мови, виганяємо її з пошти, державних установ (що суперечить Конституції), скасовуємо іспити з цієї мови при вступі до вузів, з презирливою міною витискуємо цю мову з офіційних зборів, пленумів (залишаючи —нібито на глум —право виступати рідною мовою лише двом учасникам:

поетові і доярці), міністерським циркуляром дозволяємо у школі будь-якому шалапуту відмовитися від відвідування уроків рідної мови, а потім самовдоволено

посміхаємося: "Бачите, самі не хочуть...". Знущання з національної культури, з мови народу —лише так це можна назвати.У республіці діє порядок, згідно з яким від вивчення української мови у школі можна відмо витися. Зовні нібито все вирішує "воля батьків", насправді цей порядок було нам нав'язано зверху, він наскрізь фальшивий, лицемірний, псевдодемократичний за своєю суттю. Вивчати чи не вивчати на уроці мову народу, хлібом якого ти годуєшся, —в якій цивілізованій країні може постати таке питання?Мова народу —це його національне надбання, основа його культури, значення рідної мови у повсякденному нашому житті величезне,проте сьогодні українська мова потребує конституційного захисту".Поворотним пунктом у долі української мови стало ухвалення 28 жовтня 1989 р. Верховною Радою України Закону "Про мови вУкраїнській

РСР". Згідно з ним українська мова з 1 січня 1990 р. дістала державний захист, тобто була офіційно визнана державною мовою України.

 

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.