Главная | Обратная связь

Навчальна діяльність молодших школярів

Для молодших школярів навчальна діяльність стає провідною і набуває характерних особливостей.

Своєрідність навчальної діяльності полягає втому, що її зміст в основному складають наукові поняття та зумовлені ними узагальнені способи розв’язання завдань, а и основна мета та головний результат— засвоєння наукових знань та відповідних їм умінь.

У структурі навчальної діяльності виділяють такі компонентияк мета (засвоєння певних знань, умінь та навичок), навчальні ситуації (завдання), навчальні дії та операції, контроль і оцінка, мотиви й форми спілкування, учнів з учителем та між собою.

Структура навчальної діяльності складається поступово. Складнішими стають її цілі, які тепер визначаються змістом шкільного навчання. Оволодіння останнім вимагає не тільки активності, але й формування в учнів нових дій, найважливішими серед яких є мислительні та мовні. Вони необхідні для усвідомлення навчального завдання; розуміння його змісту, розкриття внутрішніх та причинно-наслідкових зв'язків об'єктів пізнання тощо. Їм підпорядковуються мнемічні, уявні, практичні та інші дії. Конкретне співвідношення різних дій залежить від етапу навчання та його змісту (мова, математика, природознавство та ін.).

Істотну роль у навчанні молодших школярів відіграють різні види наочності. Використання наочності є засобом донесення до учнів чуттєвих даних, необхідних для формування уявлень і понять про суб'єкти пізнання, засобом розвитку здатності сприймати різноманітні явища навколишньої дійсності.

Збагачується мотиваціянавчальної діяльності школярів. Розвиваються пізнавальні інтереси, зацікавленість не лише процесом, а й змістом навчання, усвідомлення необхідності виконання навчальних завдань, почуття обов'язку, відповідальності перед вчителем та батьками.

Власне, логіка розвитку дитячої гри зумовлює формування передумов для поступової трансформації ігрової мотивації у навчальну, при якій дії виконуються заради конкретних завдань і умінь, що дозволяє добитися похвали, визнання з боку дорослих і однолітків, особливого статусу.

За даними Н.І. Гуткіної, діти 3-5 років отримують задоволення від процесу гри, а в 5-6 років — не лише від процесу, а й від результату, тобто перемоги у грі. В іграх за правилами, які характерні для старшого дошкільного й молодшого шкільного віку, виграє той, хто краще освоїв гру. Приміром, для гри "у класики" потрібне спеціальне тренування, щоб влучно кидати битку, стрибати, добре, координуючи свої рухи тощо. Дитина прагне відпрацювати відповідні навички, виконуючи окремі, не дуже цікаві дії. Тобто, в ігровій мотивації уже наявне певне зміщення акцепту з процесу на результат; окрім того, розвивається мотивація досягнення.

Специфічними є і навчальні ситуації. По-перше, школярі мають засвоїти загальні способи виділення властивостей предметів чи явищ та розв'язання певних конкретно-практичних завдань. По-друге, відтворення зразків таких способівє основною метою навчальної діяльності. Учитель ставить молодших школярів у такі умови, що вони починають шукати загальний спосіб розв'язання всіх конкретно-практичних завдань певного типу. Під керівництвом учителя учні знаходять і формулюють потрібний спосіб.

Наступний етап роботи — відтворення окремих операцій цього способу та засвоєння системи правил щодо його використання. Надалі, зустрічаючись із відповідними конкретно-практичними завданнями, учні відразу застосовують загальний спосіб їх розв'язання.

Однією з найважливіших психологічних вимог до організації початкового навчання є викладання більшості тем та розділів програми на основі навчальних ситуацій, які відразу орієнтують школярів на засвоєння загальних способів розв'язання завдань певного типу.

Діяльність учнів у навчальних ситуаціях складається з дій різного тину, особливе місце серед яких займають навчальні дії. Саме з допомогою останніх учні відтворюють і засвоюють зразки загальних способів розв'язання завдань та загальні прийоми визначення правил їх застосування. Ці дії учні виконують як у предметному, так і в розумовому плані.

Окремим завданням навчального процесу на цьому етапі є спеціальне формування в учнів системи необхідних навчальних дій. Без цього засвоєння програмового матеріалу проходитиме поза межами навчальної діяльності, тобто формально, шляхом механічного запам'ятовування словесних характеристик понять чи прийомів розв'язання задач.

Повноцінна діяльність дитини у навчальних ситуаціях вимагає виконання ще одного типу дій — дій контролю.Учень повинен уміти співвідносити свої навчальні дії з даними зразками, пов'язувати отримані результати з рівнем та повнотою їх виконання. Спочатку провідна роль в організації контролю належить учителю, та поступово на цій основі формується самоконтроль учня за процесом засвоєння знань.

Контроль тісно пов'язаний з оцінкою дорослого, в якій фіксується відповідність (невідповідність) результатів вимогам навчальної програми. У міру формування в учнів самоконтролю функції оцінювання також мають переходити до них.

За даними А.І. Ліпкіної, молодші школярі високо оцінюють власну роботу, якщо витратили на неї багато часу та доклали чимало зусиль, незалежно від отриманого результату. До роботи інших діти ставляться, зазвичай, критичніше. Тому молодших школярів слід спеціально вчити оцінювати не лише власну роботу, але й роботу однокласників за загальними критеріями.

З цією метою часто використовуються такі прийоми, як взаємне рецензування, колективне обговорення відповідей тощо. Вони дають позитивний ефект саме у початковій школі. Починати аналогічну роботу в середніх класах менш ефективно, оскільки підлітки, орієнтуючись передусім на думку однолітків, уже не так легко сприймають загальні критерії оцінки і способи її трактування.