Главная | Обратная связь

Повоєнний етап розвитку пасажирських перевезень

Розмір ПП всіма видами транспорту (за винятком повітряного) в роки війни скоротився. Поряд з суттєвим скороченням транспортної мережі причинами зменшення ПП був брак кадрів рухомого складу, палива, запасних частин. В період війни були введені обмеження на міжміські перевезення. В 1945р. міжміський пасажирооборот всіма видами транспорту становило 66% повоєнного рівня. Найбільше зниження перевезень було на автомобільному транспорті, де пасажирооборот в 1945р. відповідав біля 15% повоєнного рівня. Навпаки, повітряний транспорт в роки війни отримав подальший розвиток і збільшив ПП на 53%.

В роки війни пасажирському господарству були нанесені колосальні втрати. На залізницях України було зруйновано 848 вокзалів, із них 37 крупних, біля 1000 пасажирських, розбита та спалена значна кількість пасажирських вагонів, зруйновано більшість локомотивних вагонів депо. Зруйнована велика кількість аеродромів, морських та річкових портів. Майже повністю став непридатний автобусний парк.

По закінченню війни розпочалися роботи по відновленню транспорту. З 1947р. почалося серійне виробництво 4-6-ти осьових цільно-металевих вагонів різних типів – м’яких, спальних, багажних, ресторанів. Було відбудовано і значно посилено пасажирські вагоноремонтні господарства. На залізницях побудовано нові механізовані пункти технічного огляду і вагонні депо (Дніпропетровськ, Київ, Харків, тощо).

В перші повоєнні роки будувались пасажирські паровози серії Су П36. Продовжувалась електрифікація доріг та введення тепловізної тяги. Залізниці отримали моторвагонні електропоїзди, вантажно-пасажирські електровози серії ВЛ22 та тепловози серії ТЕ.

За перше повоєнне десятиріччя більшість вокзалів, які були зруйновані в роки війни, були відбудовані. На місці багатьох зруйнованих були побудовані вокзали великої місткості (Київ, Харків, Дніпропетровськ, Херсон, Сімферополь та інші). Для покращення обслуговування пасажирів була завершена радіофікація пасажирських поїздів далекого прямування та вокзалів з великим пасажирооборотом, покращена довідкова служба на вокзалах, розширена мережа кас попереднього продажу квитків та здійснено багато інших заходів.

В наступні роки зростанню пасажирських перевезень сприяла велика за своїми масштабами робота по технічній реконструкції тяги, коли за 1956-1980 рр. було електрифіковано 10,2 тис. км. залізниць та переведено на тепловозну тягу 35,7 тис. км. Залізниці отримали велику кількість тепловозів, електропоїздів і дизель-поїздів.

Посилення матеріальної бази пасажирського господарства створило належні умови для зростання пасажирських залізничних перевезень. Густота ПП в 1980р. становила 2,2 млн. пас-км / км, що в 2,5 рази вище довоєнного рівня.

Відбулася подальша зміна в розміщенні пасажиропотоків. В зв’язку з освоєнням нових земель та промислового будівництва в східних районах СРСР, збільшились пасажирські перевезення за напрямками: Україна-Поволжжя-Сибір, Україна-Казахстан-Середня Азія, тощо. Суттєво зросли пасажиропотоки на головних курортних напрямках (Крим, Закарпаття).

Збільшенню ПП сприяло будівництво зворотних шляхів на найбільш завантажених ділянках залізниць. Так, за 1961-1980рр. на Україні було побудовано понад 1 тис. км. таких шляхів.

За повоєнні роки був досягнутий та значно перевищений довоєнний рівень швидкостей руху пасажирських потягів. Підвищилась культура обслуговування пасажирів на вокзалах та на шляху слідування, чому сприяло введення в розклад фірмових потягів (Київ-Москва, Харків-Москва, Миколаїв-Москва, тощо). Розширились безпересадочні міжнародні ПП. В 1980р. вагони та потяги радянських залізниць курсували за 38 напрямками, що проходили на території 25 країн Європи та Азії. В них було перевезено понад 2 млн. пасажирів.

Після війни автомобільна промисловість освоїла виробництво автобусів вагонної конструкції типів ЗІЛ-155, ЗІЛ-158, ЛІАЗ-158, ЛАЗ-695, тощо. За цей період був налагоджений серійний випуск автобусів ПАЗ-672, КАВЗ-685, ЛІАЗ-677, сімейство автобусів Львівського автозаводу (ЛАЗ-698, ЛАЗ-699А, ЛАЗ-697Е, ЛАЗ-697М, тощо). На приміських та міжміських маршрутах почали курсувати автобуси побудови УНР типу «Ікарус». Створені нові та реконструйовані старі автобусні заводи: Львівський, Павловський, Рижський, Ульянівський.

Розвиток автомобільного будування супроводжується широким дорожнім будівництвом. Змінилась частка окремих районів СРСР в загальній протяжності доріг з твердим покриттям. Так, якщо в середньоазіатських республіках він виріс в 2,9 рази, то в Україні він знизився з 75,3% в 1940р. до 66,3% в 1980р.

В ці роки автомобільні дороги будуються з удосконаленими типами покриття (цементним, асфальтним). Якщо в 1940р із 143 (!) тис. км. доріг з твердим покриттям було тільки 1,8 тис. км. шосе з покриттям удосконаленого типу, то в 1985р. таких доріг було 87,6 тис. км із загальної протяжності доріг з твердим покриттям 158,3 тис. км. До доріг, які отримали більш удосконалене покриття, відносяться магістралі: Київ - Одеса, Київ – Харків - Ростов-на-Дону, тощо).

Проводились роботи щодо будівництва автомобільних вокзалів з комплексом обладнання для обслуговування пасажирів (автовокзали в Києві, Дніпропетровську, Львові, Харкові, Миколаєві, Черкасах, тощо).

Збільшення автобусного парку та широке автомобільне будівництво сприяло зростанню автобусних перевезень. В 1985р. пасажирооборот в міжміському (разом з приміським) сполученні був в 114 разів більшим ніж в 1940р. За 1951-1985рр. довжина автобусних міжміських маршрутів збільшилась майже в 15 разів, а кількість маршрутів зросла в 8,6 рази. Із порівняльних цифр зростання довжини і кількості маршрутів можна побачити, що автобуси в міжміському сполученні працюють на маршрутах все більшої довжини.

Особливо швидкими темпами збільшується кількість міжміських маршрутів та зростають автобусні перевезення там, де мало залізниць.

Відкриті міжнародні автобусні маршрути із України в Польщу, Чехословаччину, Угорщину, Болгарію, тощо.

Поряд з автобусними перевезеннями зростає роль легкового автомобільного транспорту (таксомотори, автомобілі службового та індивідуального користування). На початок 1980р у населення України в особистому користуванні було понад 300 тис. легкових автомобілів. Парк таксомоторів в 1980р. становив понад 150 тис. одиниць і вони обслуговували 405 міст та населених пунктів.

В 1980р всіма видами легкового транспорту було виконано в міжміському сполученні 4% загального пасажирообороту країни.

Іншим видом транспорту, який зазнав бурхливого розвитку в повоєнні роки, є повітряний. В перші повоєнні роки ПП обслуговувались літаки типу АІ-2, ЯК-12, ПІ-2, ЛІ-2, тощо. В 1947р. почалося серійне виробництво двомоторних літаків типу ІЛ-12, ІЛ-14. На початку 1956р. почалося серійне виробництво літаків ТУ-104, появи яких означало докорінну зміну в техніці повітряного сполучення: перехід від поршневих літаків до газотурбінних (турбореактивних, турбогвинтових та турбовентиляторних). За 70-80роки промисловість освоїла побудову літаків великої місткості АН-10, ІЛ-18, ТУ-124, АН-24. Розпочався серійний випуск літаків ТУ-154, ІЛ-262, ЯК-10, гелікоптерів МІ-8 та КА-26. Пройшли випробування та почали експлуатуватися надзвукові літаки ТУ-144. Уже в 1946р. була відбудована довоєнна мережа повітряних ліній, в короткий термін приведені в порядок аеродроми та всі наземні споруди, що були зруйновані в роки війни. В подальшому мережа повітряних ліній збільшувалась швидкими темпами, досягнувши в кінці 1980р. 360 тис км., що в 5,3 рази перевищують довжину повітряних ліній 1940р. В Україні діяло понад 300 авіаліній, які зв’язують 543 міста. Поряд з Києвом, центрами повітряних сполучень стали Харків, Сімферополь, Львів, Донецьк, Дніпропетровськ, тощо.

В ті роки були вкладені великі кошти в будівництво споруд по обслуговуванню потреб населення. Змінилась конфігурація пасажиропотоків. Все більше значення набувають ПП на лініях, які обминають центральні авіавузли: Львів, Донецьк, Дніпропетровськ, з Далеким Сходом СРСР.

Повітряний транспорт починає займати пріоритетне місце в пасажирообороті країни. На деяких напрямках (Сімферополь, Москва, Київ-Ленінград, тощо) повітряний транспорт перетворився в головний щодо обслуговування пасажирів далекого прямування. Зросла роль аерофлоту в міжнародних пасажирських зв’язках. Регулярно діяли повітряні лінії, що зв’язували СРСР з соціалістичними країнами та столицями капіталістичних держав. Якщо в 1940р протяжність міжнародних повітряних ліній становили 2,4 тис. км, то в 1980р – 225 тис. км, за якими країна була пов’язана регулярними рейсами з 66 державами світу.

В 1980р. пасажирооборот морського транспорту був в 2,1 вищий за довоєнний рівень, а річковий на 50%. Пасажирські судна морського флоту працювали на 86 пасажирських лініях довжиною понад 70 тис. км. Пасажирські лінії зв’язують понад 30 портів, серед яких 12 іноземні.

Ведеться докорінна технічна реконструкція на базі застосування швидкісних суден по підводних кранах типу «Ракета», «Буревісник», на повітряній подушці – «Комета», «Стріла», теплоходів для міських та приміських ліній, двох та трьох палубних теплоходів для річкових місцевих та транзитних ліній, крупних морських теплоходів для внутрішніх та міжнародних ліній типу «І. Франко» та «М. Калінін», для приморських приміських ліній типу «Алупка».

Розвитку водних ПП сприяло побудови крупних гідровузлів на Дніпрі в районі Каховки, Кременчука, Дніпродзержинська, Києва. За роки радянської влади довжина внутрішніх водних шляхів, на яких на яких підтримується гарантовано глибини, зросли в 7 разів. Впроваджено стандартне електрифіковане газифіковане обладнання суднохідних річок з автоматами для запалювання та погашення вогнів. Побудовані крупні пасажирські вокзали. Прикладом можуть послугувати споруджені в Одесі, Ялті – морські, а в Миколаєві, Херсоні, Запоріжжі, Черкасах, Києві – річкові вокзали.

В повоєнні роки відбулися серйозні зміни в структурі пасажирів, що перевозяться водним транспортом. Суттєво скоротилась питома частка «ділових» пасажирів, а водний транспорт все більше використовувався для поїздок з метою туризму та відпочинку. Разом з тим, експлуатація швидкісних річкових та морських суден збільшили перевезення на приміських і міських лініях.

Таким чином, швидкий розвиток автобусних та повітряних перевезень призвів до зниження питомої частки залізниць та водного транспорту при здійсненні ПП. У таблиці 1.2. наведені дані, що характеризують зростання ПП різними видами транспорту за повоєнні роки. Взагалі за 1942-1980рр. загальна кількість перевезених пасажирів всіма видами транспорту виросла в 13,1 рази, а пасажирооборот в 7,4 рази. Якщо в 1950р. виконаних всіма видами транспорту 94,8 млрд. пас-км 92,8% припадало на залізничний транспорт, 1,8% - на автомобільний, по 1,3% - на повітряний та морський та 2,8% - на річковий, то в 1980р. розподіл перевезень став іншим. Частка залізничного транспорту становила 55,5% пасажирообороту, автобусів – 24,4%, повітряного транспорту – 18,6%, морського – 0,4%, річкового – 1,1%.

Таблиця 1.2.