 |
|
Стаття 27. Ранги державних службовців
1. Установлюється дев'ять рангів державних службовців. Порядок присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями визначаються Кабінетом Міністрів України.
2. Присвоюються такі ранги:
державним службовцям, які займають посади державної служби підгрупи I-1, - 1 ранг;
державним службовцям, які займають посади державної служби підгруп I-2, II-1, - 1, 2 ранг;
державним службовцям, які займають посади державної служби підгрупи I-3, - 1, 2, 3 ранг;
державним службовцям, які займають посади державної служби підгруп I-4, II-2, III-1, - 2, 3, 4 ранг;
державним службовцям, які займають посади державної служби підгруп II-3, III-2, IV-1, - 3, 4, 5 ранг;
державним службовцям, які займають посади державної служби підгруп II-4, III-3, IV-2, V-1, - 4, 5, 6 ранг;
державним службовцям, які займають посади державної служби підгруп III-4, IV-3, V-2, - 5, 6, 7 ранг;
державним службовцям, які займають посади державної служби підгрупи V-3, - 6, 7, 8 ранг;
державним службовцям, які займають посади державної служби підгрупи V-4, - 7, 8, 9 ранг.
3. Ранги державним службовцям присвоює суб'єкт призначення, крім випадків, передбачених законом.
Президент України присвоює 1 ранг державного службовця.
4. Ранги державних службовців присвоюються одночасно з призначенням на посаду державної служби, а у разі встановлення випробування - після закінчення його строку.
5. У разі призначення на посаду державної служби підгрупи, якій відповідає нижчий ранг, за державним службовцем зберігається раніше присвоєний йому ранг.
6. Державному службовцю, який вперше призначається на посаду державної служби, присвоюється найнижчий ранг у межах відповідної підгрупи посад державної служби.
7. Черговий ранг у межах відповідної підгрупи посад державної служби присвоюється державному службовцю через кожні два роки з урахуванням оцінювання результатів його службової діяльності.
Протягом строку застосування дисциплінарного стягнення, а також протягом шести місяців з дня отримання державним службовцем негативної оцінки результатів службової діяльності черговий ранг державному службовцю не присвоюється. Ці періоди не зараховуються до строку, зазначеного в абзаці першому цієї частини.
8. За особливі досягнення або за виконання особливо відповідальних завдань державному службовцю може достроково присвоюватися черговий ранг у межах відповідної підгрупи посад. Дострокове присвоєння чергового рангу може здійснюватися не раніше ніж через рік після присвоєння попереднього рангу.
9. В особовій справі та трудовій книжці державного службовця робиться запис про присвоєння та зміну рангу державного службовця.
Адміністративний проступок- це протиправна, винна (умисна чи необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний чи громадський порядок, суспільну власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. (В законодавстві поняття "адміністративне правопорушення" сформульоване в Кодексі України про адміністративні правопорушення.)
Основні ознаки адміністративного проступку: адміністративне правопорушення має притаманні тільки йому юридичні ознаки. До них необхідно віднести: суспільну небезпеку, протиправність, винність і покарання.
- протиправність. Означає, що правопорушення є діянням (дією чи бездіяльністю), яка прямо заборонена адміністративним законодавством;
- вина. Це психічне ставлення особи, що здійснила адміністративний проступок, до своєї поведінки та її наслідків. Вина може проявлятися у формі умислу чи необережності.
Кожен адміністративний проступок характеризується особливим складом, під яким розуміють сукупність об’єктивних та суб’єктивних ознак, що характеризують юридичну модель даного адміністративного проступку.
Склад адміністративного проступку включає:
- об’єкт,
- об’єктивну сторону,
- суб’єкт,
- суб’єктивну сторону.
Об’єктадміністративного проступку – це сукупність суспільних відносин, що охороняються адміністративним правом у сфері адміністративно-організаційної діяльності, порядок управління, здоров’я, честь і гідність людини, власність тощо.
Об’єктивна сторона адміністративного проступку- це сукупність зовнішніх ознак даного проступку, що включає саме протиправне діяння (дію чи бездіяльність), його наслідки, причинний зв’язок між діянням та наслідками, місце, час, обстановку, обставини, спосіб скоєння адміністративного проступку.
Суб’єктом адміністративного проступку є фізична осудна особа, що досягла віку 16 років. Особа у віці від 16 до 18 років, яка скоїла адміністративне правопорушення, притягається до адміністративної відповідальності, як правило, в особливому порядку, а за окремі, визначені законом, правопорушення – на загальних підставах.
Посадові особи несуть відповідальність не тільки за порушення певних правил своїми діями, але і за незабезпечення їх виконання іншими особами, насамперед підлеглими.
Суб’єктивна сторона адміністративного проступку полягає у вині, мотивах та меті, яку ставив перед собою правопорушник.
Адміністративне стягнення— це захід відповідальності, що застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративний проступок, а також попередження вчинення нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Види адміністративних стягнень закріплені в Кодексі України про адміністративні правопорушення. До них належать:
1) попередження — письмове або в іншій формі офіційне застереження уповноваженою посадовою особою громадянина про недопустимість вчинення ним адміністративних правопорушень;
2) штраф — майнове стягнення, або вилучення у порушника певної грошової суми на користь держави;
3) оплатне вилучення предмета, який був засобом вчинення чи безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, виявляється в його примусовому вилученні з наступною реалізацією та передачею одержаної суми власнику за вирахуванням витрат на реалізацію вилученого предмета;
4) конфіскація предмета, що був знаряддям вчинення чи безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, виявляється в примусовому невідшкодовуваному вилученні цього предмета у власність держави. Конфіскованим може бути тільки предмет — приватна власність порушника, якщо інше не передбачено законодавчими актами;
5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові, на строк до трьох років за грубе чи систематичне порушення порядку користування цим правом (стосується тільки права керувати транспортними засобами та права полювання);
6) виправні роботи призначаються на строк до двох місяців з відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, з утриманням до 20% її заробітку у власність держави. Виправні роботи призначаються районним (міським) народним судом (народним суддею);
7) адміністративний арешт встановлюється і застосовується лише у виключних випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до 15 діб. Адміністративний арешт призначається районним (міським) народним судом (народним суддею).
Адміністративно-правові відносини — це результат впливу адміністративно-правових норм на поведінку суб'єктів сфери державного управління, внаслідок якого між ними виникають сталі правові зв'язки державно-владного характеру.
Структура адміністративно-правових відносин.
| Суб'єкти адміністративно-правових відносин: o державні органи та їх структурні підрозділи; підприємства, установи, організації; o громадські (недержавні) об'єднання; o службовці державних органів та організацій, громадських об'єднань; o представники громадських формувань, наділені адміністративними правами й обов'язками; Об'єктом адміністративних правовідносин є вольове поводження людини, його діяння. Зміст адміністративних правовідносин має дві сторони: матеріальну (поводження суб'єктів) і юридичну (суб'єктивні юридичні права і обов'язки). |