Індекс знедоленості для розвинутих країн розраховується як

І_Р = (Р₁ + Р₂ + Р₃+ Р₄) / 4.

67. Порівняльна характеристика ролі та призначення індексів розвитку людського потенціалу та соц.го розвитку для оцінки функціонування нац. ек-ки.

Індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП) (у вітчизняній літературі цей показник дістав назву індексу людського розвитку) — це інтегральний показник, який застосовується ООН для оцінки досягнень країн у рівні соц.го розвитку. За своїм охопленням ІРЛП перевищує показник доходу на душу населення. Згідно з методологією його розрахунку дохід розглядається як один з інструментів процесу розвитку людини, однак не його результат. Саме тому при розрахунку ІРЛП р-нь доходу розглядається як одна з граней рівня добробуту, а основна увага зосе-
реджується на показниках довголіття та рівня освіченості насе-
лення. Значення ІРЛП щодо будь-якої країни дає змогу оцінити її здобутки у напрямі досягнення максимально можливого значення та дозволяє провести зіставлення з аналогічними показниками інших країн.

Індекс соц.го розвитку було розроблено у 1970 році Дослідницьким інститутом соц.го розвитку ООН. Він застосовується для визначення ступеня соц.го розвитку з використанням ряду показників.Розрахунок індексу здійснюється на базі 16 показників (9 соціальних та 7 економічних), які мають високий ступінь взаємозалежності. Деякі з цих показників: Очікувана тривалість життя,Частка населення у містах, Охоплення населення початковою та середньою освітою, Р-нь зайнятості за спеціальністю, Середня чисельність людей на одну кімнату, Кількість газет на 1000 осіб, Відсоток економічно активного населення, яке користується електрикою, газом, чистою водою і т. п, Вир-во сільськогосподарської продукції у розрахунку на одного працівника чоловічої статі, Подушне споживання електроенергії, Частка працевлаштованого населення, що працює за наймом та ін.

За кожною з категорій позиція країни визначається показником від 0 до 1 в загальному списку держав світу. Якщо країна перебуває на першій позиції списку, то отримує 1 бал. Якщо вона виявляється першою в кожному з трьох списків, то отримує в сумі 3 бали, що дає загальний індекс 1.

68. Сутність посткейнсіанських моделей економічного розвитку. Основні положення моделі економічного зростання Дж.Робінсон.

Представники цього напрямку розробили теорії ек розвитку та зростання, що істотно вплинули як на розвиток ек думки, так і на формування ек політики багатьох розвинених країн. Вони розглядали ек розвиток як процес, що характеризується кількісними змінами та залежить від обсягів інвестицій. Ключову роль у формуванні теорії ек зростання відіграли праці С.Кузнеця., який у своїх працях зауважував, що теорія ек зростання та розвитку повинна пояснювати механізм розвитку провідних держав, причини, що гальмують розвиток відсталих країн тощо.основним проявом ек розвитку Кузнець вважав зростання сукупного продукту, яке б передбачало перетворення аспектів ек життя. Він виначив основне джерело ек зростання – НТП. Однією з перших теоретичних розробок у цьому напрямі була одно факторна модель Харрорда – Домара. В основі моделі припущення - єдиним фактором зростання є капітал; рівність наявних заощаджень запланованим інвестиціям; заощадження та інвестиції складають постійну частку ВВП. Найбільш відомою серед цього класу моделей є модель Джоан Робінсон. Робінсон будує свою модель не на відношенні рівноваги,а з правил і мотивів, які управляють людською поведінкою. Тип ек системи визначає специфіку існуючих правил. У своїй моделі виходить з такого припущення щодо технічних умов: економіка повністю забезпечена природними ресурсами;чисельність робочої сили та її якість, р-нь технології – задані умови. Дві особливості притаманні підходу Дж Робінсон до аналізу інвестиційних рішень: 1)підкреслення важливості поняття життєвого начала; 2)відсутність чіткого визначення виду інвестиційної функції, яка використовується. Темпи нагромадження, які виводяться з моделі є результатом намагання фірм вижити у конкурентних умовах,ж а також їх політики розширення вир – цтва. Робінсон виділяє два аспекти фінансових умов. 1-й різне співвідношення між розподілом схильності до заощаджень фірм та розподіл умов, які визначаються кредитоспроможністю фірми. Другий аспект фін умов пов'язаний з рівнем процентної ставки. Вважається, що грошово – кредитна політика, яка передбачає зміну процентної ставки, не може забезпечити регулювання рівня капіталовкладень.

69. Сутність неокласичних моделей екон. зростання. Формалізація моделі Р.Солоу. «Золоте правило» нагромадження.

Неокласична модель економічного розвитку формувалася на базі двох джерел — теорії факторів вир-ва, та концепції виробничої функції, що враховує взаємодію двох чинників — праці та капіталу. Інструментом неокласичних моделей є аналіз вир-ва з позицій виробничої функції - функції, незалежна змінна якої набуває значення обсягу ресурсів, що витрачається, а залежна змінна — обсяг вир-ва або випуск продукції. Формула виробничої функції, яка зазвичай використовується у моделях економічного зростання та розвитку, має такий математичний запис: Y = F(L, K, N) . Уперше для оцінки темпів економічного зростання виробнича функція була використана для аналізу ек-ки США Ч. Коббом та П. Дугласом. Виробнича функція Кобба—Дугласа пов’язує випуск Y з величиною виробничих фондів (капіталу) K та витратами живої праці L добутком членів: Однією з найбільш відомих моделей економічного зростання та розвитку неокласичного напряму є модель Р. Солоу.Модель Солоу характеризує вплив трьох факторів (амортизації, темпів приросту населення та НТП) на р-нь капіталоозброєності. Математичний запис цієї залежності має вигляд: Dk = s · f · (k) – (d + n +g) · k, де d — норма амортизації; n — темп зростання населення; sf (k) — обсяг заощаджень; Dk — приріст капіталоозброєності; (d + n +g) · k — порогові інвестиції, необхідні для підтримання сталого обсягу капіталу на одного працівника; g — темп приросту ефективності праці працівника, який забезпечує науково-технічний прогрес.

У результаті своїх досліджень на основі моделі Р. Солоу він вивів так званезолоте правилонагромадження капіталу, яке дало змогу визначити величину капіталу, необхідного для утримання ек-ки на траєкторії збалансованого зростання. Так, якщо величина капіталу буде дуже великою, то це забезпечуватиме значні обсяги вир-ва, однак більша його частина спрямовуватиметься на заощадження, а не споживання. Якщо ж обсяг капіталу буде замалим, то споживатиметься майже все, що вироблено, проте обсяг вир-ва буде незначним. «Золоте правило» — норма заощаджень, за якої встановлюється стан збалансованого зростання ек-ки з максимальним рівнем споживання на кожного працівника. Рівнем «золотого правила» вважається такий р-нь капіталоозброєності, який забезпечує найбільший обсяг споживання. «Золоте правило» можна записати так: МРK = (d + n + g).

72. Сутність інституціональної теорії економічного зростання та розвитку.

Певна невідповідність моделей запитам реальної дійсності привела до формування моделей економічного розвитку на принципово новій методологічній основі — інституціоналізмі. Увага цих моделей зосереджена не на явищах і процесах в їх економічній іпостасі, а на цінностях, традиціях, культурі. Якщо у попередніх теоріях основною перешкодою економічного розвитку визнається недостатність капіталу або його неефективне використання, то в інституціональних моделях — неефект. інституціональної структури екон с-ми.

Основу теоретичної концепції інституціональної теорії розвитку заклав Д. Норт. Він визначав інститут як певні «правила гри» у суспільстві або, більш формально — створені людиною обмежувальні рамки, які організують відносини між людьми. Такі «правила гри» діють в усіх сферах життєдіяльності людини. Ек розвиток за інституціональної теорії залежить від успішності економічних операцій та угод, яка, своєю чергою, залежить від діючого механізму гарантування угод про купівлю-продаж, укладених партнерами.

Алгоритм переходу економічної системи від однієї інституціональної структури до іншої: процес флуктуації → деструктивний процес → конструктивний процес.

Інституціоналісти заперечують необх. прямого державного втручання в економіку, вони пропонують створення сприятливих інституційних умов, що сприяють розкриттю потенціалу та можливостей розвитку особистості.
70.Порівняльна характеристика моделей економічного розвитку країн, що розвиваються з точки зору можливостей застосування в У..

До моделей ек розвитку країн, що розвиваються належать: двосекторна модель Льюїса та революційна теорія залежності. Згідно з двосекотрнною моделлю будь – яка ек систиема складається з 2 секторів:1)Традиційний (сільськогосподарський) сектор з натуральним сільським господарством і нульовим рівнем продуктивності праці. 2)Сучасний (промисловий) сектор — конкурентоспроможний і капіталізований сектор з міською промисловістю та міграцією робочої сили з традиційного сектору.

Домінування одного з них над іншим визначає характер і темпи економічного розвитку.

Основна увага в цій моделі приділяється міграції робочої сил із села до міста та зростанню вир-ва у промисловому секторі.проведені у подальшому емпіричні дослідження в цілому підтвердили реалістичність оснеовних положень та процесів, описаних у моделі.За певного обсягу капіталу підприємці з промислового сектору будуть наймати робітників, допоки граничний продукт робітника зрівняється з рівнем заробітної плати. Оскільки весь прибуток реінвестується, то обсяг капіталу збільшуватиметься і підприємці будуть продовжувати наймати нових робітників із традиційного сектору. У цьому й полягає механізм економічного зростання моделі Льюїса.

Революційна теорія залежності розглядає країни, що розвиваютьсяк ек системи, скуті інституційними, політ і ек обмеженнями. У цій теорії існує 3 основні напрями: неоколоніальна модель залежності, хибна парадигма розвитку та теорія дуального розвитку. Неоколоніальна модель залежності, повязує нерозвиненість країн з існуючою нерівн6істю у правах бдних і багатих країн основна причина низьких темпів розвитку – зовнішній вплив, якипй навязує ек відсталість. Хибна парадигма розвитку повязує низькі темпи ек розвитку з помилковістю можделей, чякі розробляються та навязуються світовими консультантами. Теорія дуального розвитку грунтується на положенні про ієрархічність будови ек системи. Основні положення: набір специфічних умов, коли в межах однієї ек системи зявляються вищі та підпорядковані нижчі рівні; постійне відтворення дуальних структур; збільшення розриву між вищими та нижчими елементами системи; не сприяння вищих розвитку нижчих. Недолік – описовий характер, тобто вона не пропонує шляхи та механізми вирішення виявлених проблем і сприяння економічного розвитку.

71.Можливість застосування в країнах, що розвиваються теорій (моделей), що базуються на обґрунтуванні ключових чинників економічного розвитку.

В економічній науці існують теорії, що пояснюють причини та чинники економічного розвитку. До основних належать:

· модель економічного зростання С. Кузнеця; модель економічного зростання Харрода—Домара; модель економічного зростання Дж. Робінсон; модель економічного зростання Кобба—Дугласа; модель економічного зростання Р. Солоу; «золоте правило» Е. Фелпса; модель економічного зростання П. Ромера; інституціональна теорія економічного зростання та розвитку; модель економічного зростання А. Льюїса; революційна теорія залежності;

Всі теорії та моделі економічного зростання та розвитку, окрім останніх двох, спрямовані на вирішення проблем забезпечення сталості та збалансованості процесів економічного зростання розвинутих країн. Вони не придатні до використання у країнах, що розвиваються. Це зумовлено тим, що для слаборозвинутих країн прискорення темпів економічного зростання та розвитку пов’язане не з визначенням оптимальної комбінації ресурсів і збалансування темпів їх приросту, а з докорінною перебудовою основ нац. економічної системи. До моделей економічного розвитку країн, що розвиваються, належать: двосекторна модель Льюїса та революційна теорія залежності.

Згідно з двосекотрнною моделлю будь – яка ек систиема складається з 2 секторів:1)Традиційний (сільськогосподарський) сектор з натуральним сільським господарством і нульовим рівнем продуктивності праці. 2)Сучасний (промисловий) сектор — конкурентоспроможний і капіталізований сектор з міською промисловістю та міграцією робочої сили з традиційного сектору.

Революційна теорія залежності розглядає країни, що розвиваютьсяк ек системи, скуті інституційними, політ і ек обмеженнями. У цій теорії існує 3 основні напрями: неоколоніальна модель залежності, хибна парадигма розвитку та теорія дуального розвитку. Неоколоніальна модель залежності, повязує нерозвиненість країн з існуючою нерівн6істю у правах бдних і багатих країн основна причина низьких темпів розвитку – зовнішній вплив, якипй навязує ек відсталість. Хибна парадигма розвитку повязує низькі темпи ек розвитку з помилковістю можделей, чякі розробляються та навязуються світовими консультантами. Теорія дуального розвитку грунтується на положенні про ієрархічність будови ек системи. Основні положення: набір специфічних умов, коли в межах однієї ек системи зявляються вищі та підпорядковані нижчі рівні; постійне відтворення дуальних структур; збільшення розриву між вищими та нижчими елементами системи; не сприяння вищих розвитку нижчих. Недолік –вона не пропонує шляхи та механізми вирішення виявлених проблем і сприяння економічного розвитку.

73. Концепція ендогенного впливу НТП на економічний розвиток. Модель П.Ромера.

Концепції, побудовані на висновку, що НТП — обов’язкова умова економічного розвитку, дістали назву концепції ендогенного впливу НТП. Економічний розвиток згідно з теорією ендогенного НТП супроводжується технологічними змінами, завдяки яким виробляється більше продукції за незмінних обсягів ресурсів. Представники концепції ендогенного НТП заперечують можливість використання кривої виробничих можливостей для ілюстрації процесів економічного розвитку. Прихильники даної теорії проводять парель між ек розвитком і техніко- технологічним розвитком.

Однією з найбільш відомих теорій ендогенного НТП є теорія ек зростання Пола Ромера, що базується на ряді положень: темпи розвитку технології прямо пропорційно залежать від темпів приросту ресурсів, що вкладаються у розвиток; технологія здатна підвищувати дохідність інвестицій; інвестиції збільшують цінність технології, а технології – інвестицій. Модель Ромера передбачає виділення в ек с-ма 3 секторів: 1) дослідницького; 2) вир-ва технологічного устаткування; 3) вир-ва кінцевої продукції споживчого призначення. Виробн ф-я першого сектору визнач-ся за формулою: DА = d · Н_А, де d-параметр наукової продуктивності; Н-«людський капітал»; А — знання.

Виробнича функція другого сектору визначається за формулою: W_H = P_A · d · A, де P_A — ціна нової технології; W_H — рента за використання «людського капіталу» в дослідницькому секторі; dA — обсяг доступних знань, скоригований параметром наукової продуктивності.

Виробнича функція третього сектору визначається за фор-
муллою: Y (H_Y, L, X) = H^a_Y · L^b · SX_i^{1 –}^a^–^b, де H_Y — власний «людський капітал»;L — наймана праця;X — засоби вир-ва;a, b — технологічні параметри;SX_i^1-^a^-^b — капітал, поділений на невзаємозаміщувані фактори; H, L — форма поділу кваліфікаційних і витратних компонентів використання працездатності (зокрема тривалість та інтенсивність праці).

Згідно з моделлю Ромера, основною рушійною силою економічного зростання та розвитку є ідеї, процес відкриття та впровадження нового. Якщо в економічній с-ма зупиняється пошук нових ідей (перестає функціонувати перший сектор) — її здатність до економічного розвитку буде обмеженою.

74.Формаційний, технологічний і цивілізаційний підходи до виокремлення етапів екон. розвитку.

Найбільш відомими є 3 підходи до виокремлення етапів економічного розвитку (ЕР): формаційний (ФП), технологічний (ТП) і цивілізаційний (ЦП).

Формаційний. Основою його є аналіз економічної системи (ЕС) за 3-ма параметрами її функціонування: спосіб вир-ва, надбудова та форма суспільної свідомості. Кожна країна у своєму ек розвитку проходить такі етапи: первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний, комуністичний. Для переходу від нерозвинутої до розвинутої кожна ЕС проходить 5 етапів: традиційне суспільство, визрівання передумов для ривка, ривок до само підтримуючого зростання, перехід до технологічної зрілості, ера масового споживання.

Технологічний.Він базується на теорії економічної генетики. Сукупність інноваційних виробництв утворює основу технологічного укладу (ТУ) (сукупність процесів, що знаходяться на одному рівні). Найбільш відома класифікація тех. укладів,- розроблена російським вченим С. Глазьєвим. Зміна одного технологічного укладу іншим супроводжується руйнуванням старих інноваційних виробництв і швидким поширенням нових. Особливе місце в дослідженнях технологічних основ ек розвитку посідає с-матизація стадій розвитку залежно від панівної технологічної системи. Найвідомішою серед них є класифікація американського вченого Д. Белла. За нею визначаються три типи суспільства відповідно до домінантної продук-
тивної сили: доіндустріальне суспільство — основною рушійною силою в ньому є ноги; індустріальне суспільство — руки; постіндустріальне суспільство — голова.

Цивілізаційний. Основна концепція – теорія хвиль Е. Тоффлера. За цим підходом кожна хвиля – це всебічна трансформація соц.го і суспільного буття, яка пов’язана з розвитком нації та техніки. Існує 3 хвилі: І – с/г цивілізація; ІІ – промислова революція; ІІІ (середина 50-х рр. 20-го ст.) – нагадує І хвилю на сучасній технологічній базі. Вона несе з собою поширення різноманітних типів техніки, товарів та послуг, поглиблення спеціалізації праці, урізноманітнення організаційних форм управління. Все це розхитує традиційну структуру ІІ хвилі.

⇐ Предыдущая 8 9 10 11 121314 15 16 17 Следующая ⇒