Необх. системного підходу у формуванні соц.-економічної політики.
Треба зазначити, що додержання вимог сист підходу сприяє підвищ ефективності управління, зменшенню ризиків від недосягнення намічених результатів. Системний (комплексний) підхід - це цілісна методологія, сутність якої полягає у розгляді об'єктів будь-якої природи як багатокомпонентної системи, сукупності взаємопов'язаних і взаємодіючих елементів, що забезп свій внесок і вплив на результат функціонування. Необх. сист підходу при дослідж об'єктів зумовлена тим, що в таких об'єктах проявляється принцип емерджентності, відповідно до якого сукупний об'єкт має якості, непритаманні кожній з його складових, якщо їх розглядати окремо, ізольовано один від одного. Поєднання цих елементів в одну с-ма приводить до появи додаткового, синергетuчного ефекту, що породжується не окремими складовими системи, а їхнім взаємозв'язком, спільними діями. У підсумку результат дії системи здатний перевищувати суму результатів дії її частин. Так, наприклад, завдяки поділу праці між членами виробн колективу вони, працюючи разом, як одна с-ма, здатні досягти більш високого підсумкового результату, ніж якщо б працювали поодинці. Синерг ефект може бути позитивним або негативним, залежно від того, наскільки складові системи пов'язані між собою. Останнє зумовлене ступенем досконалості управління. Методологією розв'язання завдань управління із застосуванням сист підходу є системний аналіз, який визначається як сукупність наукових методів і практичних прийомів розв' яз ання складних проблем (техніч, екон, соц, політ і т. д.). По суті сист аналіз являє собою конкретизацію системного підходу у вигляді способів і інструментів застос такого підходу під час вирішення завдань дослідж, аналізу великих і складних систем.
91. Доцільність і сфера застосування директивного та індикативн планування в Укр. У загальному розумінні план — це сукупність обґрунтувань цілей і способів їхнього досягнення. Процес розробки плану називається плануванням. Такі універсальні визначення можна застосувати до будь-якої свідомої діяльності. Особливість макроекономічного планування полягає в тому, що його об’єктом є нац. економіка, а суб’єктом — держава. З погляду обов’язковості виконання суб’єктами господарювання планових завдань розрізняють директивні та індикативні плани. Директивний план (від лат. directio — прямий напрямок) має силу юридичного закону, адресний та обов’язковий для виконання характер. За директивного планування посадові особи несуть відповідальність за невиконання планових завдань. Директивне планування притаманне командній економіці. Воно використовувалося в СРСР та соціалістичних країнах з метою прямого впливу держави на всі ланки оргструктури ек-ки. Індикативний план (від лат. indicator — покажчик) — це рекомендаційна с-ма планових заходів, спрямованих на досягнення цілей соц.-економічної політики держави, що передбачає створення таких умов функціонування суб’єктів ек-ки, які б спонукали їх до виконання поставлених завдань. Індикативні плани мають низку особливостей, які суттєво відрізняють їх від планів директивних. По-перше, індикативний план є комплексом рекомендацій; по-друге, рекомендації не мають обов’язкового характеру; по-третє, показники плану призначено для інформування суб’єктів господарювання про цілі, пріоритети й наміри держави; по-четверте, мобільний характер плану передбачає можливість коригування його параметрів відповідно до змін на ринку; по-п’яте, реалізація цілей індикативного плану здійснюється через с-ма правових та економічних регуляторів. Із цього видно, що індикативне планування властиве економіці змішаного типу, тобто воно зумовлює сутність трансформації в сфері макроекономічного планування в У. — перехід від директивного планування до індикативного.
©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|