Главная | Обратная связь

Необх. системного підходу у формуванні соц.-економічної політики.

Треба зазначити, що додержання вимог сист підходу сприяє підвищ ефек­тивності управління, зменшенню ризиків від недосягнення намі­чених результатів. Системний (комплексний) підхід - це цілісна методологія, сутність якої полягає у розгляді об'єктів будь-якої природи як багатокомпонентної системи, сукупності взаємо­пов'язаних і взаємодіючих елементів, що забезп свій вне­сок і вплив на результат функціонування. Необх. сист підходу при дослідж об'єктів зу­мовлена тим, що в таких об'єктах проявляється принцип емер­джентності, відповідно до якого сукупний об'єкт має якості, не­притаманні кожній з його складових, якщо їх розглядати окремо, ізольовано один від одного. Поєднання цих елементів в одну с-ма приводить до появи додаткового, синергетuчного ефекту, що породжується не окремими складовими системи, а їхнім взає­мозв'язком, спільними діями. У підсумку результат дії системи здатний перевищувати суму результатів дії її частин. Так, напри­клад, завдяки поділу праці між членами виробн колективу вони, працюючи разом, як одна с-ма, здатні досягти більш ви­сокого підсумкового результату, ніж якщо б працювали поодинці. Синерг ефект може бути позитивним або негативним, за­лежно від того, наскільки складові системи пов'язані між собою. Останнє зумовлене ступенем досконалості управління. Методологією розв'язання завдань управління із застосуван­ням сист підходу є системний аналіз, який визначається як сукупність наукових методів і практичних прийомів розв' яз ан­ня складних проблем (техніч, екон, соц, полі­т і т. д.). По суті сист аналіз являє собою конкретиза­цію системного підходу у вигляді способів і інструментів засто­с такого підходу під час вирішення завдань дослідж, аналізу великих і складних систем.

91. Доцільність і сфера застосування директивного та індикативн планування в Укр.

У загальному розумінні план — це сукупність обґрунтувань цілей і способів їхнього досягнення. Процес розробки плану називається плануванням. Такі універсальні визначення можна застосувати до будь-якої свідомої діяльності. Особливість макроекономічного планування полягає в тому, що його об’єктом є нац. економіка, а суб’єктом — держава. З погляду обов’язковості виконання суб’єктами господарювання планових завдань розрізняють директивні та індикативні плани. Директивний план (від лат. directio — прямий напрямок) має силу юридичного закону, адресний та обов’язковий для виконання характер. За директивного планування посадові особи несуть відповідальність за невиконання планових завдань. Директивне планування притаманне командній економіці. Воно використовувалося в СРСР та соціалістичних країнах з метою прямого впливу держави на всі ланки оргструктури ек-ки. Індикативний план (від лат. indicator — покажчик) — це рекомендаційна с-ма планових заходів, спрямованих на досягнення цілей соц.-економічної політики держави, що передбачає створення таких умов функціонування суб’єктів ек-ки, які б спонукали їх до виконання поставлених завдань. Індикативні плани мають низку особливостей, які суттєво відрізняють їх від планів директивних. По-перше, індикативний план є комплексом рекомендацій; по-друге, рекомендації не мають обов’язкового характеру; по-третє, показники плану призначено для інформування суб’єктів господарювання про цілі, пріоритети й наміри держави; по-четверте, мобільний характер плану передбачає можливість коригування його параметрів відповідно до змін на ринку; по-п’яте, реалізація цілей індикативного плану здійснюється через с-ма правових та економічних регуляторів. Із цього видно, що індикативне планування властиве економіці змішаного типу, тобто воно зумовлює сутність трансформації в сфері макроекономічного планування в У. — перехід від директивного планування до індикативного.