Главная | Обратная связь

Макроекономічна характеристика регіону

Для аналізу економіки регіонів першого рангу (на які безпосередньо поділяється країна) використовуються в основному ті самі макропоказники, що й для аналізу національної економіки. Це валовий внутрішній продукт та його основні компоненти, валова додана вартість (ВДВ), зосереджена на території регіону, доходи населення (з урахуванням їх купівельної спроможності). Валовий внутрішній продукт(ВВП) характеризує кінцеві результати внутрішньої економіки без урахування зовнішніх надходжень. Валова додаткова вартість включає оплату праці найманих працівників, податки за винятком субсидій, пов'язаних з виробництвом, та валовий прибуток.

Для міжрегіональних співставлень рівнів розвитку, благополуччя й ефективності ці показники подаються в розрахунку на одну особу, одного працездатного чи зайнятого. Основні дані для розрахунку вказаних показників містяться в міжгалузевому балансі та регіональних рахунках.

На основі вихідних даних можна визначити показники рівня економічного розвитку (ВДВ регіону на одну особу), рівня споживання у фактичних цінах (кінцеве споживання на одну особу), рівня продуктивності праці (ВДВ регіону на одного зайнятого).

Ступінь відкритості економіки характеризується співвідношенням об'єму товарообміну (міжрегіонального і зовнішньоекономічного) до виробленої ВДВ регіону.

Для аналізу відкритості економіки за окремими галузями і товарними групами застосовуються спеціальні коефіцієнти, що пов'язують вивезення, ввезення, виробництво та внутрішнє споживання.

Позначимо v — вивезення продукції, w — ввезення продукції, q — обсяг виробництва. Тоді коефіцієнт вивезення (абокоефіцієнт товарності регіонального виробництва) визначається за формулою:

(1)

коефіцієнт ввезення(частка ввезення до загального споживання продукції в регіоні):

(2)

коефіцієнт товарообміну:

(3)

Значення γ_υ. і γ_υ як для окремих галузей, так і в цілому знаходяться на проміжку [0,1]. Значення коефіцієнта γ_υ+w, для економіки регіону можуть бути більше 1.

Аналіз галузевої структури регіону проводиться на базі показників виробництва продукції, валової доданої вартості й зайнятості населення. В той же час для кращої зв'язаності з іншими показниками економіки регіону в якості базового показника для аналізу галузевої структури доцільно використовувати обсяги виробництва продукції.

Щоб оцінити роль регіональних галузей у національному виробництві, слід залучити дані про територіальну структуру виробництва. Для характеристики ролі галузей регіону в національній економіці застосовуються коефіцієнти локалізації і спеціалізації виробництва. Методика визначення цих коефіцієнтів наведена у темі «Економічне районування».

Крім коефіцієнтів локалізації (спеціалізації), для виділення найбільш розвинутих галузей в регіоні можна використовуватикоефіцієнти виробництва на одну особу.

Аналіз галузевої структури виробництва передбачає виділення не лише галузей спеціалізації, а й комплексоутворюючих, доповнюючих виробництв. Комплексоутворюючі галузі технологічно тісно пов'язані з галузями спеціалізації (наприклад, видобуток сировини, виробництво готової продукції, що використовує сировину і постачає обладнання для видобутку сировини, виробничі послуги, зокрема транспорт і зв'язок). Доповнюючи галузі беруть участь передусім у задоволенні потреб населення, вирішення соціальних завдань (виробництво продуктів харчування, послуги для населення).

Рівень соціально-економічного розвитку регіону, так само як і рівень благополуччя населення в регіоні, неможливо виразити одним показником,тому використають індикатори соціально-економічного розвитку регіонів. У методології економічних вимірів слід застосовувати три основних підходи для відображення множини характеристик регіональних рівнів розвитку благополуччя:

- виділення головного індикатора і фіксування значення інших суттєвих індикаторів у вигляді обмежувальних умов. Наприклад, головним індикатором може бути ВДВ регіону, а обмежувальними умовами (у вигляді мінімально необхідних рівнів) можуть бути забезпечення населення житлом і соціальною інфраструктурою, умови праці (з точки зору комфортності, безпеки), якість навколишнього середовища;

- багатоцільова оптимізація за кількома індикаторам як процедура досягнення найкращого стану соціально-економічного розвитку з урахуванням компромісу між цільовими індикаторами;

- побудова інтегрованих (зведених) соціально-економічних індикаторів.

Перелік первинних індикаторів може формуватися за дев'ятьма і більше основними блоками:

1) загальний рівень розвитку регіону;

2) склад найважливіших галузей виробництва;

3) фінансовий стан регіону;

4) інвестиційна активність;

5) доходи населення;

6) зайнятість і ринок праці;

7) стан соціальної сфери;

8) екологічна ситуація;

9) міжнародна економічна активність.

До кожного блоку входять окремі показники, що характеризують ту чи іншу складову соціально-економічного розвитку регіону.

По кожному індикатору кожен регіон отримує свій ранг (місце), який оцінюється відповідним балом. Всі індикатори є рівноцінними. Потім по кожному блоку і в цілому розраховуються стандартизовані оцінки шляхом ділення фактичних балів на максимально можливі. Чим вищим є значення оцінки, тим в кращому стані (за даним критерієм) знаходиться відповідний регіон.

В останні роки ідея інтегрованих індикаторів отримує все більшу популярність при побудові «індексів» і «рейтингів» підприємницького та інноваційного клімату, інвестиційної і зовнішньоторговельної привабливості регіонів з метою відображення реальних умов розвитку відповідних видів економічної діяльності в різних регіонах.