Главная | Обратная связь

Психологічний зміст професійної деформації адвокатів

Специфіка діяльності адвоката разом і позитивним впливом, що підвищує професіоналізм, містить в собі елементи негативної дії на особу, яка за відсутності у захисника достатнього рівня етичної і психологічної стійкості часто веде до професійної деформації Отже, професійна деформація адвоката - це процес, який детермінується сукупністю мікро- і макросоціальних і суб'єктивних (внутрішніх) чинників, які поступово приводять до зміни якостей особи (стереотипів сприйняття, ціннісної орієнтації, характер), способів спілкування і поведінки), які з'являються під впливом виконання професійної ролі адвоката.

В організації роботи адвоката важливе значення мас здатність протистояти тим негативним емоціям, які можуть виявитися при виконанні професійних функцій. Негативні емоції можуть бути зведені до мінімуму за рахунок глибокої упевненості в значущості виконуваної роботи, її високої соціальної корисності, а також задоволення, яке приносить рішення задач по захисту інтересів осіб, які звернулися до адвоката по цю допомогу. Здійснення того або іншого виду професійної діяльності адвоката приводить до двох протилежних наслідків: 1) вдосконалення психологічних якостей особи в даному виді адвокатської діяльності (захист у кримінальному судочинстві, представництво, консультативна практика і т.п.); 2) виникнення професійної деформації

Виділяють три групи чинників, що ведуть до утворення професійної деформації особи адвоката: 1) чинники, обумовлені специфікою діяльності, наприклад, детальна правова регламентація діяльності, що може вести до формалізму і елементів бюрократизму, корпоративність діяльності, слабкий контроль за діяльністю адвокат, необхідність вступати в контакт із злочинцями; 2) чинники особової властивості - занижені особові очікування, недостатня професійна підготовленість, професійні установки, що невірно відображають значення адвокатської діяльності, зміна мотивації діяльності, схильність до немотивованих конфліктів, імпульс; 3) чинники соціально-психологічного характеру, наприклад, неадекватний і грубий стиль спілкування, низька оцінка діяльності з боку підзахисних, колег, несприятливий вплив з боку "досвідчених" колег. До основних форм такої деформації можна віднести: 1) самовпевненість у власній непогрішності гірп рішенні професійних задач і завишену самооцінку; 2) "правовий нігілізм", який виявляється в зневажливому відношенні до ряду вимог закону, довільному тлумаченні закону і підзаконних нормативних актів: 3) засвоєння елементів кримінальної субкультури (кримінальних нір або "понять", кримінального жаргону, правил кримінального спілкування, звернення до іншої людини) і їх використовування в своїй діяльності; 4) "спрощення ділового спілкування", що виражається в зниженні культури і етики спілкування, звернення до інших людей на "ти" і т.п.; 5) переоцінку "старих" звичним методів роботи і недооцінку необхідності упровадження нових методів: 6) професійний егоїзм, що часто блокує ефективну взаємодію з працівниками інших правоохоронних органів.

У психологічному відношенні професійна деформація у адвоката може створювати відчуття упевненості і непогрішності в своїх знаннях і оцінках, обмежуючи функцію аналізу і пошуку в розумових операціях. Творчість попереджає появу професійної деформації унаслідок операції звичними (що перетворилися на відсталі) схемами розумових побудов. В будь-якій галузі правоохоронної діяльності можна знайти природно стереотип дій, що складається, в схожих ситуаціях. Існує така стереотипізація і в діяльності адвоката, причому більшою мірою вона виявляється саме в ролі захисника. Потрібно відзначити, що однозначно негативним назвати такс положення буде невірно, оскільки на певному етапі це дає позитивний ефект, що дозволяє швидко вирішувати поставлені задачі, що мають схожі ознаки.

Деформації професійної свідомості це негативні зміни якостей особистості (стереотипів сприйняття, ціннісних орієнтацій, характеру, способів спілкування і поведінки), що настають під впливом виконання професійної діяльності. Приклади деформацій професійної правосвідомості адвокатів: 1) використання в роботі підзаконних нормативних акт ів і вказівок керівництва, що суперечать Конституції і законам; 2) конїонктурність в роботі; 3) зловживання владою або службовим становищем, иервищення влади або посадових пововажень; 4) вчинення корругщійних діянь; 5) схильність до бюрократизму; 6) наявність обвинувального чи виправдувального ухилу при розслідуванні і розгляді кримінальних справ.

Конфлікт - це один із видів соціальної взаємодії індивідів або соціальних груп, при якому дії однієї сторони, зіткнувшись з протидіями іншої, перешкоджають реалізації її цілей і, як правило, супроводжуються взаємними негативними емоціями і почуттями. Існує декілька найбільш поширених стилів вирішення конфліктів: 1) стиль конкуренції; 2) силь відхилення; 3) ст иль пристосування; 4) стиль співробітництва: 5) стиль компромісу.

Професійно-юридичні конфлікти, котрі у багатьох випадках виступають головною детермінантою формування професіональної деформації адвоката, можна представити таким чином: 1) конфлікт між особою юриста (адвоката) і суспільством (народом), чиє правове волевиявлення порушено злочином, по якому адвокат надає захист; 2) конфлікт між юристом і його професійним колективом (слід враховувати, що адвокатська діяльність пе колективна, індивідуальна); 3) конфлікт між юристами, які є учасниками процесуальних дій (захисник- слідчий; захисник-прокурор); 4) конфлікт між захисником і судом, який веде процес з помітною упередженістю до позиції захисту; 5) внутрішній моратьно-правовий конфлікт (усередині особи адвоката), який пов'язаний з суперечностями в розумінні і вживанні норм права або аргументування своєї правової позиції по справі, в якій є колізії між захисником і його клієнтом.

Наголосимо па ще одному малообговорюваному аспекті: дискретність юридичної професії. Проблеми конт ролю феномена дискреції залишаються малодослідженими, але разом з тим уявляють певний інтерес кримінології для нревенції правопорушень і професійної деформації в державних правоохоронних органах (у вузькому значенні). А в широкому значенні рівень дискретності адвокатів-захисників як серед представників інших юридичних професій, так і серед інших типів адвокатів є найвищим, що також накладає істот ний відбиток на особу юриста. Ігнорування психологічного контексту приводить до "формалізації" лінії захисту: збору адвокатом однотипних документів, невиправданої типізації своїх клієнтів - підзахисних, шаблонних виступів па судових процесах. Особа перестає бути неповторно індивідуальною, а сама діяльність адвоката втрачає своє глибинне значення - захисти законних прав і інтересів громадян

Основні чинники, що призводять до професійної деформації особи адвоката: а) чинники, обумовлені специфікою професійної діяльності; б) чинники особової властивості; в) чинники соціально-психологічного характеру.

Основні компоненти професійно-психологічної непридатності до адвокатської діяльності: а) низький рівень моральності; б) психологічна нестійкість, в) підвищена особова тривожність; г) імпульсна і неурівноваженість у поведінці; д) низький рівень інтелекту; є) навіюваність і конформність; ж) погані мовні здібності; з) грубість; і) агресивність; к) жорстокість.

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: І) визначте поняття "професійна деформація адвокатів", "професійно-юридичні конфлікти", "професійно-службова самостійність"; 2) розкрийте проблему дискреції адвокатської діяльності; 3) поясніть, що таке "формалізація лінії захисту"; 4) визначте поняття психологічних чинників у діяльності адвоката: 5) розкрийте психологічні прийоми професійного спілкування адвокатів з громадянами (окремо за видами); 6) назвіть види та місце конфліктів в адвокатській діяльності і способи їх вирішення; 7) що таке психологія спілкування та психологічний вплив в адвокатській діяльності.

4. Проблеми діяльності адвоката в "замовних " кримінальних справах

Термін "адвокатське розслідування", який передбачає самостійне розслідування адвокатом, по-перше не є тотожним приватому детективному розслідуванню, а по-друге не ставить знак рівності між двома иротиборчими учасниками одного процесу - розслідування, а лише підкреслюс та стимулює його змагальність з ранніх стадій досудового слідства, і ця змагальність буде реальним заходом протидії злочинності як негативному соціальному феномену. Останніми роками для пояснення окремих кримінальних справ, особливо таких, що мають суспільний резонанс або політичне чи значне фінансове зафарбления, став використовуватися термін «тенденційне слідство». Окремих повноцінних робіт у вітчизняній юридичній літературі до цього часу цій проблемі присвячено не було. Тому ми не станемо згадувати значну кількість вчених та практиків, котрі не тільки окреслили контури, а іі у своїй більшості грунтовно дослідили і продовжують докладати зусилля щодо розвитку загальної науки про адвокат уру. Але ця проблема як була раніше закритою, так і сьогодні, за зрозумілих причин, відкрито не висвітлюється. Ця проблема не вирішується однозначно не тільки на практиці, але також залишається дискусійною і в юридичній науковій літературі, хоча, звичайно, вже у більш м'якій трансляції. Ісиуює окрема проблема захисту від замовленої кримінальної репресії, вирішення якої стримують різні фактори, але в першу чергу - правові (юридичні) чинники, котрі необгрунтовано обмежують право особи па захист, що є неприпустимим не тільки з погляду вітчизняного кримінально-процесуального законодавства, але іі норм міжнародно-правових актів.

Тенденційність розуміють як соціально-політичну, стично-ідеологічну пристрасть, і «об'єктивність і упередженість силових органів, що відкрито виразилося у прямому або погано прихованому тиску на підставлену або замовлену їм особу (потенційного обвинуваченого). Відзначимо, що оцінка тенденції і тенденційності в полеміці багатозначні, хоча приведені визначення і залишаються самими загальнозначущими орієнтирами. Отже, кримінальні справи, де слідчі порушували принципи законності, мало місце викривлення юридичної картини справи, неспроможність правових і фактичних рішень, вимагають особливої уваги і ретельного вивчення. Основною задачею таких справ є бажання штучно спотворити масшт аб і деформувати значення проведеного розслідування.

Наголосимо, що після першого ознайомлення з матеріалами кримінальної справи і розмови з підзахисним адвокату іноді не вдається одразу встановити тенденційність слідства. Таку тенденційніст ь адвокат може виявити за характерними дрібними ознаками: бажання будь- якими способами розширити коло осіб, особливо посадових, які нібито причетні, штучне збільшення кількості виявлених «кримінальних» епізодів, нанизування епізодів, перебільшення викрадених сум, явно тенденційне рішення питань правової кваліфікації дій обвинувачених, залучення до розслідування великої кількості слідчих, вилучення і приєднання до справи значної кількості документів, які не мають значення для справи (договори, рахунки, виписки, посвідчення, листування, чорнові записи і тлі.). Гіперболізування справи виявляється також в численних повторах паразитних словосполучень для створення «злочинних груп», «стійких злочинних груп», «злочинних формувань», багатократний повтор одних і тих же документів до кожної процесуальної фігури обвинувачення, у тому числі і до тих, до кого ці документи не мають ніякого відношення. Таким чином, як слушно підсумковує. ЯЛІ. Зейкан. і може створюватися враження «документації», «значущості» справи, ілюзія її вмотивованості» і «масштабності». Відзначимо, що активна роль захисника стримує можливості слідства щодо фальсифікації доказів. Тобто, навіть, своєю участю, адвокат вже ставить слідчого в більш формально жорсткі рамки законності. Звичайно, в правоохоронній практиці цього, на жаль, не буває достатньо. Але «деталі», одержані без участі адвоката, особливо в таких «замовлених» справах, і стають головними козирями обвинувачення. Нажать у пострадянського покоління слідчо-оперативних працівників закріпився негативний стереотип, що участь захисника може перешкодити у такому "напівпроцееуальному" процесі щодо закріплення доказів, тому слідчий прагне швидше провести найважливіші слідчі дії по справі: допитати особу в якості підозрюваної, пред'явити обвинувачення, провести закріплення первинних показань та інших можливих попередніх свідчень шляхом виконання відтворення обстановки та обставин події, очних ставок. Так. з цією метою захисник може бути відстороненим слідчим від участі в справі за штучними, але формально негативними підставами. Адвокат направляє скаргу до суду на таке незаконне рішення слідчого або прокурора, але суд не розглядає її протягом тривалого часу, а пот ім вимушено "погоджується" у відновленні адвоката як захисника в певній справі і виносить відповідну ухвалу. Але завдання вже виконано, оскільки обвинувачений як раз на цей первинний час, коли докази були ще "теплі", і був процесуально і організаційно позбавлений можливості щодо отримання правової допомоги від захисника. Інша річ, коли на практиці право на участь захисника слідчим формально роз'яснюється підозрюваному, але в такому формулюванні, що затриманий просто не може в такій ситуації зрозуміти: як же йому краще діяти? - Невелике скептичне зауваження про незначну роль адвоката в слідчому та судовому процесі і все - «клієнт наш»: затриманий щиро і «добровільно» відмовляється від захисника.

Відтак, ми бачимо, що законодавством не врегульовано як захисник повинен діяти під час проведення допиту: чи може він втручатися і рекомендувати своєму підзахисному відповідати нате або інше питання слідчого. Рішення про відмову в наданні свідчень приймає сам обвинувачений, але обов'язок адвоката роз'яснити йому, як судова практика відноситься до таких випадків. Хоча абсолютно іншим питанням є те, що в конкретній кримінальній справі тактовно виправданим може бути обрання лінії поведінки - мовчання. Звичайно, вважається, що це виняткові ситуації. В подібній ситуації повного мовчання обвинуваченого достатньо складно розслідувати кримінальну справу.

Визначимо характерні ознаки «замовленої» кримінальної справи: 1) змішана слідча група (МВС, СБУ. податкова міліція, прокуратура); 2) розслідування не по місцю виявлення злочину; 3) невизначений орган розслідування; 4) неодноразові заміни слідчих, причому в найвідповідальніші моменти; 5) відсутність потерпілих; 6) відсутність реальних свідків обвинувачення; 7) наявність свідків захисту; 8) без будь-яких підстав закритий судовий процес щодо вирішення скарги або клопотання з незаконного затримання; 9) постійні запевнення в «кримінальності» справи; 10) злочин нібито вчинено кілька років тому, а справу порушують зараз; 11) викликають для допиту по одній справі, а затримують по іншому; 12) допущення адвоката не до, а після першого донигу; 14) порушено порядок затримання. В результаті «створюються» обвинувальні висновки на сотні сторінок, хоча основний зміст можна висловити на 15-20. При цьому формулюються тенденційні ухвали з клопотаннями продовження термінів слідства, одіозно подаються факти і обставини, вигадуються міркування щодо обґрунтовування необхідності проведення додаткових слідчих дій. До цього, в ЗМ1 активно йде «розкручування» резонансу справи, подається однобічна інформація з метою створення негативної громадської думки. До складу слідчих груп притягуються десятки працівників, проводиться оперативно-розшукова «підтримка», яка генерує абсурдні чутки. Все це робиться з розрахунком на те, що суд не «розбереться», не подолає штучно створену ілюзію «складності і значення» справи, не схоче протиставити себе сформованій суспільній думці.

Отже, існують різниці у діяльності захисника як за різними категоріями справ, так і в різних слідчих органах: 1) захист в справах МВС; 2) захист в справах СВУ; 3) захист в справах податкової міліції; 4) захист в справах прокуратури; 5) захист в справах військової прокуратури, що має додаткові особливості.

Тенденційне слідство - це соціально-політична, фінансово-корупційна або морально-ідеологічна пристрасть, заангажованість правоохоронних органів, що має вираз у відкритому тиску на "замовлену" особу шляхом порушення кримінальної справи, фізичного затримання, а потім обрання запобіжних заходів, як правило, у вигляді арешту і взяття під варту.

Введення адвокатського розслідування в практику кримінального процесу може суттєво змінити існуючу модель правоохоронних органів