Главная | Обратная связь

Побут і звичаї українців.

Характерні риси культури України на початку ХХ ст..

У культурі України початку ХХ ст. значною мірою розвивалися процеси та явища, започатковані в попередню добу. Формування єдиної культури українського народу, як і раніше, перешкоджали відсутність власної державності.

Помітний вплив на розгортання процесів у культурної сфері мали таки чинники, як завершення формування української нації, ускладнення соціальної структури в умовах становлення індустріального суспільства, політизація суспільного життя та посилення тиску державних структур. Результатом цього стала поява й розгортання в культурі багатьох суперечливих тенденцій – як позитивних, так і негативних.

В цей період з’явилося чимало молодих, завзятих і талановитих митців, які попри несприятливі умови імперського панування досягли досить вагомих успіхів. Однак цей процес був надзвичайно контрастним. Поряд із видатними вченим та культурними діячами, що здобули вищу освіту, переважна більшість населення України залишалася неписьменною.

Характерною рисою культури України початку ХХ ст. було поєднання двох тенденцій – збереження національно-культурної ідентичності (народництво) та перенесення на місцевий ґрунт нових європейських зразків художнього самовираження. В українському образотворчому мистецтві, як і у європейському, до Першої світової війни провідну роль зберігав реалізм. Проте його межі деяким митцям здавалися завузькими для вираження власного бачення світу. Це стало поштовхом для появи нової течії – модернізму.Український модернізм сформувався як самобутня течія на основі власної мистецької традиції та розвивався паралельно з європейським. Своєрідністю українського варіанта модернізму було те, що він з естетичного явища перетворився на культурне-історичне, став спробою подолання провінційності, вторинності української культури, формою залучення до надбань світової культури.

Освіта.

На початку ХХ ст. рівень грамотності населення українських земель порівняно з європейськими був нижчим. Щонайменше 70% населення Наддніпрянщини не вміло читати й писати. У Західній Україні цій показник становив 40%. Під тиском суспільного розвитку мережа навчальних закладів поступово збільшувалася. У Наддніпрянської Україні кількість початкових шкіл за період 1897 – 1911 рр. зросла від 13,5 тис. до 18,7 тисяч.

Середніх шкіл напередодні Першої світової війни тут налічувалося 252, де навчалося 140 тис. учнів. При цьому в Київському навчальному окрузі, до складу якого входили п’ять губерній Наддніпрянщини, освіту здобули лише 10% дітей шкільного віку. У середніх школах (реальних училищах, чоловічих та жіночих гімназіях) навчалися переважно діти дворян і державних службовців. Близько 36 – 50% бажаючим навчатися щорічно відмовляли в прийомі до середніх шкіл. Після революції 1905 – 1907 рр. кількість вихідців із нижчих станів ” (дітей міщан, майстрових, селян тощо) у гімназіях зросла, однак для більшості населення Наддніпрянщини здобуття середньої освіти залишалося неможливим.

У 27 вищих навчальних закладах краю, у тому числі в університетах - Харківському, Київському, Новоросійському (Одеському), - навчалося 35,2 тис. студентів.

На території Наддніпрянської України не було жодної української школи на державному утриманні, жодного вищого закладу з українською мовою викладання.

На західноукраїнських землях стан справ з освітою також залишався складним. На початку ХХ ст. третина сіл Галичини не мала початкових сіл, а кожне шосте – будь-яких шкіл. В існуючих школах українські діти становили близько 20% учнів. Середніх шкіл на всю Галичину було 49, із яких лише в чотирьох навчали українською мовою. Близько 150 тис. дітей шкільного віку взагалі ніде не навчалися. завдяки зусиллям української громадськості напередодні Першої світової війни в Галичині кількість українських початкових шкіл збільшилася до 3,5 тис., з’явилося 6 державних та 15 приватних українських середніх шкіл. У початкових школах Закарпаття дітей навчали угорською мовою.

Набагато кращою була ситуація на Буковині, де напередодні війни фактично в кожній сільській громаді діяла початкова школа. Із 120 тис. дітей шкільного віку 112 тис. відвідувало навчальні заклади. Із 537 буковинських початкових шкіл 214 були з українською мовою викладання. Середню освіту на Буковині надавали п’ять державних та дві приватні гімназії. Серед них приватна гімназія була лише одна.

Вищу освіту в Західній Україні надавали чотири вищі навчальні заклади – Львівський та Чернівецький університети, Академія ветеринарної медицини та Політехнічний інститут у Львові. Викладання у Львівському університеті здійснювалося польською мовою, у Чернівецькому – німецькою. При цьому українці серед студентів Львівського університету становили 21%, Чернівецького – 17,6%. Завдяки зусиллям української громадськості в обох університетах діяли українські кафедри.

Наука і техніка.

На початку ХХ ст. вчені та винахідники України досягли значних успіхів у розвитку природничих наук і техніки.

У Київському і Харківському університетах існували традиційно сильні школи математиків та фізиків. Київську алгебраїчну школу заснував математик Д. Граве. Вагомий внесок у розвиток різних галузей математики зробили харківські вчені Д. Синцов, С. Бернштейн, В. Стеклов. Фізик Д. Рожанський став фундатором Харківської школи радіофізики.

Значними були досягнення українських біологів та медиків. Праці О. Країнського з мікробіології, В.Данилевського – з ендокринології, М. Трінклера – із хірургії, М. Ланге – із психології дістали всесвітнє визнання. Епідеміолог Д.Заболотний першим у світовій практиці відкрив шляхи поширення чуми та запропонував ефективні засоби боротьби з нею.

Вихованці Київського товариства повітроплавання сконструювали перший у світі гідроплан (Д.Григорович), багатомоторний літак і вертоліт (І.Сікорський). Льотчик П.Нестеров на основі математичних розрахунків розробив теорію вищого пілотажу. У 1913 р. він уперше в історії авіації продемонстрував над Сирецьким аеродромом у Києві “мертву петлю”, що згодом дістала його ім’я. видатний авіатор Л.Мацевич першим у світі висунув ідею створення авіаносців. Успіхи в повітроплаванні сприяли створенню авіаційної промисловості. На основі майстерень Одеського авіа клубу згодом виник перший в Україні авіаційний завод.

Вагомих результатів було досягнуто в суспільних науках. М.Грушевський у Петербурзі видав одну з перших узагальнюючих популярних праць із вітчизняної історії – “Нарис історії українського народу”. На початку ХХ ст. вийшли перші книги його фундаментальної 10-томної Історії України-Руси. Продовжувала плідно працювати О.Єфименко – перша в Україні та Росії жінка – доктор історичних наук.

Велике значення для розвитку українського мовознавства й формування національної свідомості мали праці вітчизняних філологів. У 1907 – 1909 рр. було видано тритомну “Українську граматику” А.Кримського та чотиритомний “Словник української мови” Б.Грінченка. У “Словнику” було вдало поєднано наддніпрянський і галицький діалекти української мови, завдяки чому він і сьогодні залишається найавторитетнішим виданням.

Значними були досягнення у різних галузях наук В.Вернадського, - творця нових наук – геохімії й біохімії, основоположника вчення про біосферу та ноосферу.

Література.

Початок ХХ ст. в українській літературі пов’язан з пошуком нових шляхів розвитку. Поряд з реалістичним підходом до зображення дійсності поширюються модерністські течії. Набуває популярності жанр новели (короткого оповідання). Першим до модернізму звернувся поет М.Вороний. У 1901 р. в “Літературно-науковому віснику” він у статті закликав повернутися до “справжньої запашної поезії”, тематично і жанрово розширити літературні межі. Цю ідею підтримала група галицьких молодих письменників “Молода муза” (поети Б.Лепкий, П.Карманський, М.Яків), які в маніфесті 1907 р. висловили критичні зауваження щодо реалізму й закликали орієнтуватися на тогочасні західноєвропейські тенденції. У 1909 р. в Києві П.Бочацьким і М.Шаповалом було засновано перший журнал українського модернізму “Українська хата”, що виходив до 1914 р.

Спробою своєрідного поєднання реалізму й модернізму стала нова школа української поезії (М.Коцюбинський, В.Стефанюк, О.Кобилянська, М.Черемшина). Ії прибічники органічно поєднували традиційний для української літератури опис народного життя та розповідь від першої особи з новими здобутками європейського модернізму – символізмом і психоаналізом.

Прикладом реалістичного підходу до зображення подій українського суспільства стала творчість В.Винниченка. напередодні та в період революції 1905 – 1907 рр. з’явилися його твори “Краса і сила”, “Голота”, “Талісман”, “Зіна”. У них він створює образи жителів провінційних містечок, робітників, революціонерів, що потрапляють у складні психологічні ситуації. Він також змальовує повсякдення життя українців, жахи солдатчини та царських в’язниць.

Пошук нових засобів характерний для творчості М.Коцюбинського. У повісті “Fata morgana” письменник передав настрої й переживання жителів українського села напередодні революції 1905-07 рр. Неповторну красу природи письменник відтворив у повісті “Тіні забутих предків”. Гострим питанням людських відносин були присвячені новели “Сміх”, “Коні не винні”.

Яскравим талантом осяяна творчість Лесі Українки. Написані нею поезії “Осіння казка”, “Пісні про волю”, “В катакомбах” порушували проблеми відносин між поетом і владою. Одним із найкращих творів Лесі Українки стала драма-феєрія “Лісова казка”, де вона з вражаючим драматизмом зобразила суперечність між похмурою дійсністю та прагненням людини до щастя.

Автором багатьох інтимно-ліричних віршів, чимало з яких стали романсами, був поет О.Олесь (Кандиба). Зокрема, його вірш “Чари ночі”, покладений на музику, вважається справжнім гімном гармонії природи й палких почуттів.

Неперевершеним майстром короткої психологічної новели став В.Стефаник. У своїх творах він зображував жахливі своєю трагічністю картини злиденного життя західноукраїнського селянства. Близькими за змістом до творів В.Стефаника були оповідання М.Черемшини та Л.Мартовича.

До кращих творів світової літератури про селянство можна віднести повісті відомої письменниці з Буковини О.Кобилянської “Земля”, де вона надзвичайно правдиво і яскраво розкрила психологію дрібних селян-власників. Проблемам жіночої долі в складних життєвих обставинах письменниця присвятила повісті “Царівна” і “Людина”.

Побут і звичаї українців.

На початку ХХ ст. під впливом зрушень у соціально-економічному розвитку України відбулися зміни в повсякденному житті її населення. У сілах поширюються трикамерні житла (хата – сіні – комора). У сінях відокремлюється місце для кухні. Внутрішнє планування хати селянина майже не змінюється й залишається таким, як і раніше. Заможні селяни і міщани споруджують цегляні будинки, укриті залізом або черепицею, біднота – традиційні хати-мазанки.

Сільська біднота застосовувала давні дерев’яні знаряддя праці. У господарствах заможних селян і поміщиків дедалі більше використовувалась техніка заводського виробництва. В одязі селян України традиційний народний одяг й домоткане полотно витіснялися дешевою фабрично-заводською продукцією.

У поселеннях для робітників заводів і фабрик зводилися казарми. У них для сімейних робітників відгороджувалися кутки, а інші спали на триярусних нарах. Робітники, які не бажали жити в казармах і мали можливості збудувати власне житло, оселялися в землянках і хатах-мазанках, заводили невелике присадибне господарство – садочок, город. Так поряд з підприємствами виникали робітничі поселення, із яких з часом утворилися міста.

Найбільше змін відбулося в середніх та великих містах. На їхніх вулицях з’являлося дедалі більше багатоповерхівок, споруд громадського і культурного призначення – театрів, музеїв, бібліотек.

Від кінця ХІХ ст. набуло поширення освітлення міських вулиць електрикою, тротуари викривали асфальтом. Для міських перевезень використовували електричні трамваї. На початку ХХ ст. трамвайний рух існував у Києві, Житомирі, Севастополі, Катеринославі. Електрика використовувалася також для освітлення приміщень. Швидко поширювався телефонний зв'язок. Ознакою заможності людини стало використання нових культурно-побутових товарів – швейної машинки, грамофона, гумового взуття.

У шлюбно-сімейних стосунках великих змін не відбулося. Хлопці могли одружуватися з 18 років, дівчата – з 16. Досить часто про шлюб домовлялися батьки не питаючи згоди у дітей. Шлюб супроводжувався церковним вінчанням і весіллям за народними звичаями. Старі батьки, за народною традицією, жили разом з молодшим сином або дочкою. Батьківське майно успадковували в першу чергу сини.

Контрольні запитання:

1. Що таке модернізм ?

2. Які вищі навчальні заклади існували в Західній Україні ?

3. Хто і коли вперше в історії авіації здійснив “мертву петлю”?

4. Хто з українських вчених став основоположником вчення про біосферу та ноосферу ?

5. Назвіть твори письменниці Буковини О.Кобилянської.

6. Назвіть ім’я художника, який започаткував напрямок супрематизму в образотворчому мистецтві.

7. У яких містах України на початку ХХ ст. існував трамвайний рух ?

Література:

Основна:

1. Бойко О.Д. Історія України. – К., 2004.

2. Історія України (рівень стандарту, академічний). 10 кл. Пометун О.І., Гупан Н.М., Фрейман Г.О. – К., 2012.

Додаткова:

3. Історія України та її державності / за ред. проф. Л.Є.Дещинського. – Львів 2005.

4. Історія України: від давнини до сучасності /під ред. Ю.Слівка. – Львів, 2003.

5. Ісаєвич Я. Україна давня і нова. Народ, релігія, культура. – Львів, 1996.

6. Культура українського народу: Навчальний посібник. – К., 1994.