Здавалка
Главная | Обратная связь

Структура промови захисника



Будь-яка захисна промова обов'язково повинна містити такі складові частини:

v вступ;

v встановлення фактичних обставин справи, аналіз та оцінка доказів;

v обгрунтування кваліфікації злочину;

v характеристика особи обвинуваченого;

v міркування про цивільний позов та про міру покарання;

v заключна частина.

Вступна частина захисної промови повинна підготувати слухачів (суддів, присяжних, інших учасників судового засідання та присутніх в суді) до сприйняття тих фактів та тієї правової позиції, в яких захисник хоче переконати судову аудиторію. Саме тому не викликає належної уваги та довіри промова, яка розпочинається або з повторення формули обвинувачення, або із загально відомих висловів чи шаблонів. Чим більш оригінальним буде вступ, тим скоріше захисникові вдасться привернути увагу до своїх міркувань.

Аналізуючи фактичні обставини справи та наявні в справі докази, що підтверджують чи спростовують висунуте підзахисному обвинувачення, захисник завжди повинен пам'ятати про свій обов'язок діяти тільки на користь інтересів свого підзахисного, відстоюючи його права. Не можна визнати правильним та ефективним кроком захисника його висловлювання щодо встановлення винуватості підзахисного. Фактично це було б відмовою від підтримання захисту та переходом на сторону обвинувачення. Захисник в будь-якому разі, повинен знайти можливість спростувати, поставити під сумнів чи хоча б пом'якшити доводи обвинувачення. І це можливо зробити тільки послідовно та ґрунтовно піддаючи дослідженню доводи сторони обвинувачення та висуваючи свої версії перебігу подій, підкріплюючи їх доказовою базою захисту. Безумовно, захисникові треба орієнтуватись на предмет кримінально-процесуального доказування, визначений у ст. 91 КПК.

Особливу увагу захисник може приділити таким найчастіше спірним моментам, як наявність складу злочину, винуватості обвинуваченого у вчиненні злочину, певної форми вини, мети та мотиву злочину, причинного зв'язку між діянням та наслідками тощо.

Окрему увагу треба звернути захисникові на процесуальні порушення, якщо вони були допущені під час досудового розслідування. Перш за все, на факти порушення права на захист, а також інші порушення кримінально-процесуального закону, що призвели чи могли призвести до неправильного розгляду обставин та негативно впливати на вирішення кримінального провадження.

Одним з найважливіших питань, якого традиційно торкається захисник у своїй промові, є питання, пов'язане з характеристикою особи обвинуваченого, в тому числі із аналізом обставин, що виключають його кримінальну відповідальність чи покарання або пом'якшують останнє. Пом'якшуючі покарання обставини перелічені у ст. 66 КК. Однак, цей перелік не є вичерпним. Тож саме захисникові може належати право першим розставити наголоси на тих обставинах, які обвинувачення не зазначило, але які можуть бути визнані судом як пом'якшувальні. Крім того, захисникові треба особливо ретельно підготуватись до характеристики самої особи обвинуваченого. Адже влучна, непересічна характеристика може справити на суд (особливо на суд присяжних) сильне позитивне враження.

Не може захисник не торкнутись у своїй промові і питання, пов'язаного із наслідками злочину та можливо завданої ним майнової шкоди і заявленим у зв'язку з цим цивільним позовом. Якщо розмір шкоди вже був проаналізований захисником раніше, все одно варто торкнутись цього питання, особливо, якщо підзахисний позитивно поставився стосовно потерпілого (добровільно відшкодував шкоду у повному обсязі, проявляв турботу та увагу до потерпілого тощо). За наявності процесуальних підстав захисник може ставити питання про відмову у задоволенні цивільного позову чи у залишенні його без розгляду. Щодо міри покарання, навіть у ситуації повного визнання вини обвинуваченим, захисник має вказати на наявні підстави для звільнення його від відповідальності, покарання чи застосування щодо нього найменш суворої міри покарання.

І, нарешті, захисна промова закінчується стислим підведенням підсумків вже викладеного, а точніше, лаконічним формулюванням остаточної правової позиції захисту.

 

Захисна репліка

Згідно зі ст. 318 Кримінально-процесуального кодексу України (далі — КПК) після проголошення промов учасники дебатів мають право обмінятися репліками. Як видно із змісту цієї статті, обмін репліками – це право, а не обов'язок прокурора й адвоката-захисника [3, 151]. Чи обов’язково захиснику скористатися реплікою, якщо з реплікою виступив обвинувач? У цьому не завжди є необхідність: якщо прокурор не висунув заперечень щодо захисної промови, то адвокату достатньо послатися на цю обставину і заявити відмову від репліки. Хоч репліка не є основною промовою, але вона може уточнити основну промову [5, 73]. Зміст реплік суттєво відрізняється від змісту основних судових про- мов. Репліка – це заперечення проти промови або її частини.

Захисник реплікою не повинен заперечувати проти основної промови прокурора, оскільки це мало місце в захисній промові, крім тих виняткових випадків, коли заперечення необхідне для обґрунтування певних положень репліки. Прогалини, які допустив захисник у промові, не можуть слугувати підставою для репліки.

У репліці повинні бути чітко виділені і сформульовані: суть розходжень, суперечностей між учасниками судових дебатів; висновки, які спростовують заперечення суперника, і факти, які підкріплюють ці висновки; прикінцеві висновки, які випливають із усієї системи аргументації захисника.

У репліці адвокат-захисник, як правило, не повинен торкатися інших питань, не порушених у репліці прокурора; захисник може зупинитися не на всіх пунктах заперечень державному обвинувачу, а лише на основних найважливіших моментах; в окремих випадках, коли репліка прокурора дає привід для додаткової аргументації, це повинно бути зроблено коротко, щоб репліка не перетворювалася у другу захисну промову.

Отже, репліка прокурора повинна містити за - перечення проти: неправильних тлумачень з правових питань (норм кримінального і кримінально-процесуального закону); перекручення фактичних обставин справи, які згідно з ч. 1 ст. 65 КПК є доказами; неправильного уявлення кого- небудь із учасників процесу про предмет доказування з конкретної справи; висловлених помилкових тверджень; грубої поведінки стосовно учасників судового розгляду, які принижують людську гідність або необґрунтовано дискредитують їхню службову та громадську діяльність.

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.