Здавалка
Главная | Обратная связь

Адміністративне деліктне право.

Тема 4: Основи адміністративного права України

Поняття, предмет і метод адміністративного права України.

Джерела АП. Характеристика КпАП.

Поняття і сутність державного управління та його співвідношення з виконавчою владою.

Адміністративно-правові відносини. Суб’єкти адміністративних правовідносин.

Адміністративне деліктне право.

1)АПУ – це самостійна галузь права, система правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері державно-управлінської діяльності органів виконавчої влади всіх рівнів.

Предметом є суспільні відносини, що виникають, змінюються і припиняються у сфері державного управління.

Особливостями відносин, що складають предмет АП є такі:

1) вони виникають в результаті державної владно-управлінської діяльності;

2) суб’єктом таких відносин є виконавчо-розпорядчий орган;

3) їх виникнення, зміна чи припинення є результатом свідомої, вольової, цілеспрямованої діяльності;

4) вони захищені правовими засобами, в тому числі примусовими.

Адміністративно-правовий метод – це сукупність прийомів впливу, що містяться в адміністративно-правових нормах, за допомогою яких встановлюється юридично владне і юридично підвладне становище сторін у правовідносинах.

Зміст адміністративно-правового методу регулювання складається з трьох компонентів:

1) приписи – покладання прямого юридичного зобов’язання чинити ті чи інші дії за умов, передбачених правовою нормою;

2) заборони – покладання прямих юридичних обов’язків не чинити тих чи інших дій за умов, передбачених правовою нормою;

3) дозволи – юридичний дозвіл чинити ті чи інші дії або утриматися від їх вчинення за своїм бажанням за умов, передбачених правовою нормою.

Структура АП:

1. В залежності від масштабність дії норми:

1) загальна частина, яка розкриває поняття АП; зміст адміністративно-правових норм і відносини; адміністративно-правовий статус суб’єктів АП; сутність методів і норм управління; склад адміністративного правопорушення і сутність відповідальності за його вчинення; зміст адміністративного процесу;

2) особлива частина, яка розкриває сутність в зміст регулюючого впливу на економіку, соціально-культурну, адміністративно-політичну та міжгалузеві сфери;

3) спеціальну частину, яка регулює адміністративно-правову діяльність суб’єктів управління.

2. В залежності від правової природи норм виділяють такі правові інститути:

1) інститут державної служби;

2) інститут адміністративної відповідальності;

3) інститут місцевого самоврядування;

4) інститут адміністративної деліктології;

5) адміністративно-процесуальний інститут;

6) дозвільний інститут;

7) інститут ліцензування та ін.

2. Джерела АП –це нормативно-правові акти, що містять адміністративно-правові норми.

За юридичною силою вони поділяються:

1) Конституція України;

2) законодавчі акти України;

3) постанови ВРУ;

4) укази і розпорядження ПУ;

5) нормативні акти органів виконавчої влади;

6) нормативні акти місцевих рад, їх виконавчих органів;

7) нормативні накази керівників державних підприємств, об’єднань, органів і установ;

8) міжурядові угоди України з іншими державами і міжнародно-правові акти, ратифіковані та визнані державою;

9) акти судових органів.

Важливим джерелом АП є Кодекс України про адміністративні правопорушення, який було прийнято 7.12.1984р. і введено в дію 1.06.1985р.

Структурно він складається з 5 розділів:

1. Загальні положення

2. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

3. Органи, уповноважені розглядати справи про адміністративне правопорушення

4. Провадження в справах про адміністративне правопорушення

5. Виконання постанов про накладання адміністративних стягнень, закріплює основні положення та порядок провадження з виконання постанови про:

1) винесення попередження;

2) накладання штрафу;

3) оплатне вилучення предмета;

4) конфіскацію предмета, грошей;

5) позбавлення спеціального права;

6) застосування виправних робіт;

7) застосування адміністративного арешту;

8) відшкодування майнової шкоди.

3.Словосполучення «адміністративне право» можно трактувати як «управлінське право.

До основних компонентів управлінської системи належать:

1) суб’єкт управління, тобто джерело управлінського впливу, той, хто управляє;

2) об’єкт управління, те на що спрямовано управлінський вплив;

3) управлінський вплив, тобто комплекс цілеспрямованих і організуючих команд, заходів, прийомів, методів, за допомогою яких здійснюється вплив на об’єкт і досягаються реальні зміни у ньому;

4) зворотні зв’язки, тобто інформація для суб’єкта щодо результативності управлінського впливу та змін в об’єкті.

У широкому значені, державне управління розглядається як діяльність органів держави, що належать до усіх гілок влади та діяльності органів місцевого самоврядування по реалізації ними делегованих державою повноважень.

Види державного управління;

1) законодавче (законотворче);

2) виконавче-розпорядче (власне управління);

3) судове (правосудне);

4) контрольно-наглядове.

У вузькому значені, державне управління – це підзаконна виконавчо-розпорядча діяльність органів державної виконавчої влади, яка спрямована на практичне виконання законів у процесі безпосереднього керівництва господарським, соціально-культурним та адміністративно-політичним будівництвом.

Органи державного управління:

1) Кабінет Міністрів України;

2) Міністерства, державні комітети, інші органи виконавчої влади зі спеціальним статусом;

3) Місцеві державні адміністрації.

Риси державного управління:

1) діяльність з реалізації завдань і функцій держави;

2) здійснюється спеціально створеними для цього державними органами й посадовими особами;

3) останні діють за дорученням держави, від її імені і мають державно-владні повноваження;

4) форми та методи роботи управлінських органів регламентуються нормативно-правовими актами.

Державне управління – специфічна діяльність держави, що виявляється у функціонуванні низки уповноважених структур (органів) з реалізації виконавчо-розпорядних функцій, що безперервно, планомірно, владно і в рамках правових установлень впливають на суспільну систему з метою її вдосконалення відповідно до публічних інтересів.

Таким чином, суб’єкти управління через волю впливають на поведінку, а через поведінку – на суспільні відносини та соціальні процеси. Звідси випливає, що управління є способом (формою) реалізації (вияву) влади.

Виконавча влада – це здатність держави за допомогою управлінської діяльності реалізувати веління влади.

Адміністративні правовідносини – це суспільні відносини, які регулюються нормами адміністративного права шляхом впливу на поведінку суб’єктів у сфері державного управління, що приводить до виникнення між такими суб’єктами правових зв’язків державно-владного характеру.

Основні ознаки:

1) виникають на основі адміністративно-правових норм;

2) характеризуються наявністю сторін (суб’єктів адмін. права);

3) за змістом включають в себе адміністративні права владного характеру і юридичні обов’язки;

4) є видом суспільних відносин державних органів, фізичних або юридичних осіб, організацій і спільностей;

5) здійснення суб’єктивних прав або додержання юридичних обов’язків у правовідносинах контролюється і забезпечується державою.

Класифікація:

1) залежно від кількості суб’єктів – прості та складні;

2) залежно від дії у часі – довготривалі та короткотривалі;

3) за змістом поведінки зобов’язаної сторони – пасивні та активні дії чи бездіяльність;

4) залежно від функціонального призначення – регулятивні та охоронні;

5) за галузевою належністю – матеріальні та процесуальні;

6) за сферами управління окремими галузями – соціально-культурні; адміністративно-політичні, економічні та інше.

Адміністративні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за настанням конкретних життєвих обставин, що передбачені гіпотезою адміністративно-правової норми і які прийнято називати юридичними фактами.

Структуру складають:

1) суб’єкти - державні органи, фізичні та юридичні особи, які наділяються адміністративно-правовими нормами певним обсягом повноважень у сфері державного управління.

Необхідно розрізняти поняття «суб’єкт адміністративного права» і «суб’єкт адміністративних правовідносин», які близькі, але не тотожні. Суб’єкт АП у конкретному випадку може не бути учасником правовідносин, в той час як суб’єкт адміністративних правовідносин фактично учасник правових зв’язків у сфері управління, тобто він обов’язково в них бере участь.

До суб’єктів адміністративних правовідносин слід віднести:

- Президент України;

- органи виконавчої влади;

- державні службовці (перебувають на службі у держави і виконують її завдання і функції). Вони є останньою ланкою державного управлінського механізму, через яку реалізується виконавча влада, втілюються в життя державні вимоги та управлінські рішення. Регулює діяльність ЗУ «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року. Посади державних службовців класифікуються за категоріями та рангами. Кожній із 7 категорій відповідає 3 ранги. Проведення єдиної державної політики у сфері державної служби здійснює Головне управління державної служби при КМУ;

- громадяни України;

- іноземці та особи без громадянства;

- об’єднання громадян;

- органи самоорганізації громадян, які входять до системи органів місцевого самоврядування, а саме:

1) громадські селищні, сільські, вуличні, квартальні комітети;

2) батьківські комітети в школах;

3) різноманітні громадські ради при установах культури і охорони здоров’я;

4) ради громадських мікрорайонів;

5) ради громадських пунктів охорони порядку;

6) товариські суди;

7) народні дружини тощо.





©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.