Адміністративне деліктне право.
Тема 4: Основи адміністративного права України Поняття, предмет і метод адміністративного права України. Джерела АП. Характеристика КпАП. Поняття і сутність державного управління та його співвідношення з виконавчою владою. Адміністративно-правові відносини. Суб’єкти адміністративних правовідносин. Адміністративне деліктне право. 1)АПУ – це самостійна галузь права, система правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері державно-управлінської діяльності органів виконавчої влади всіх рівнів. Предметом є суспільні відносини, що виникають, змінюються і припиняються у сфері державного управління. Особливостями відносин, що складають предмет АП є такі: 1) вони виникають в результаті державної владно-управлінської діяльності; 2) суб’єктом таких відносин є виконавчо-розпорядчий орган; 3) їх виникнення, зміна чи припинення є результатом свідомої, вольової, цілеспрямованої діяльності; 4) вони захищені правовими засобами, в тому числі примусовими. Адміністративно-правовий метод – це сукупність прийомів впливу, що містяться в адміністративно-правових нормах, за допомогою яких встановлюється юридично владне і юридично підвладне становище сторін у правовідносинах. Зміст адміністративно-правового методу регулювання складається з трьох компонентів: 1) приписи – покладання прямого юридичного зобов’язання чинити ті чи інші дії за умов, передбачених правовою нормою; 2) заборони – покладання прямих юридичних обов’язків не чинити тих чи інших дій за умов, передбачених правовою нормою; 3) дозволи – юридичний дозвіл чинити ті чи інші дії або утриматися від їх вчинення за своїм бажанням за умов, передбачених правовою нормою. Структура АП: 1. В залежності від масштабність дії норми: 1) загальна частина, яка розкриває поняття АП; зміст адміністративно-правових норм і відносини; адміністративно-правовий статус суб’єктів АП; сутність методів і норм управління; склад адміністративного правопорушення і сутність відповідальності за його вчинення; зміст адміністративного процесу; 2) особлива частина, яка розкриває сутність в зміст регулюючого впливу на економіку, соціально-культурну, адміністративно-політичну та міжгалузеві сфери; 3) спеціальну частину, яка регулює адміністративно-правову діяльність суб’єктів управління. 2. В залежності від правової природи норм виділяють такі правові інститути: 1) інститут державної служби; 2) інститут адміністративної відповідальності; 3) інститут місцевого самоврядування; 4) інститут адміністративної деліктології; 5) адміністративно-процесуальний інститут; 6) дозвільний інститут; 7) інститут ліцензування та ін. 2. Джерела АП –це нормативно-правові акти, що містять адміністративно-правові норми. За юридичною силою вони поділяються: 1) Конституція України; 2) законодавчі акти України; 3) постанови ВРУ; 4) укази і розпорядження ПУ; 5) нормативні акти органів виконавчої влади; 6) нормативні акти місцевих рад, їх виконавчих органів; 7) нормативні накази керівників державних підприємств, об’єднань, органів і установ; 8) міжурядові угоди України з іншими державами і міжнародно-правові акти, ратифіковані та визнані державою; 9) акти судових органів. Важливим джерелом АП є Кодекс України про адміністративні правопорушення, який було прийнято 7.12.1984р. і введено в дію 1.06.1985р. Структурно він складається з 5 розділів: 1. Загальні положення 2. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність 3. Органи, уповноважені розглядати справи про адміністративне правопорушення 4. Провадження в справах про адміністративне правопорушення 5. Виконання постанов про накладання адміністративних стягнень, закріплює основні положення та порядок провадження з виконання постанови про: 1) винесення попередження; 2) накладання штрафу; 3) оплатне вилучення предмета; 4) конфіскацію предмета, грошей; 5) позбавлення спеціального права; 6) застосування виправних робіт; 7) застосування адміністративного арешту; 8) відшкодування майнової шкоди. 3.Словосполучення «адміністративне право» можно трактувати як «управлінське право. До основних компонентів управлінської системи належать: 1) суб’єкт управління, тобто джерело управлінського впливу, той, хто управляє; 2) об’єкт управління, те на що спрямовано управлінський вплив; 3) управлінський вплив, тобто комплекс цілеспрямованих і організуючих команд, заходів, прийомів, методів, за допомогою яких здійснюється вплив на об’єкт і досягаються реальні зміни у ньому; 4) зворотні зв’язки, тобто інформація для суб’єкта щодо результативності управлінського впливу та змін в об’єкті. У широкому значені, державне управління розглядається як діяльність органів держави, що належать до усіх гілок влади та діяльності органів місцевого самоврядування по реалізації ними делегованих державою повноважень. Види державного управління; 1) законодавче (законотворче); 2) виконавче-розпорядче (власне управління); 3) судове (правосудне); 4) контрольно-наглядове. У вузькому значені, державне управління – це підзаконна виконавчо-розпорядча діяльність органів державної виконавчої влади, яка спрямована на практичне виконання законів у процесі безпосереднього керівництва господарським, соціально-культурним та адміністративно-політичним будівництвом. Органи державного управління: 1) Кабінет Міністрів України; 2) Міністерства, державні комітети, інші органи виконавчої влади зі спеціальним статусом; 3) Місцеві державні адміністрації. Риси державного управління: 1) діяльність з реалізації завдань і функцій держави; 2) здійснюється спеціально створеними для цього державними органами й посадовими особами; 3) останні діють за дорученням держави, від її імені і мають державно-владні повноваження; 4) форми та методи роботи управлінських органів регламентуються нормативно-правовими актами. Державне управління – специфічна діяльність держави, що виявляється у функціонуванні низки уповноважених структур (органів) з реалізації виконавчо-розпорядних функцій, що безперервно, планомірно, владно і в рамках правових установлень впливають на суспільну систему з метою її вдосконалення відповідно до публічних інтересів. Таким чином, суб’єкти управління через волю впливають на поведінку, а через поведінку – на суспільні відносини та соціальні процеси. Звідси випливає, що управління є способом (формою) реалізації (вияву) влади. Виконавча влада – це здатність держави за допомогою управлінської діяльності реалізувати веління влади. Адміністративні правовідносини – це суспільні відносини, які регулюються нормами адміністративного права шляхом впливу на поведінку суб’єктів у сфері державного управління, що приводить до виникнення між такими суб’єктами правових зв’язків державно-владного характеру. Основні ознаки: 1) виникають на основі адміністративно-правових норм; 2) характеризуються наявністю сторін (суб’єктів адмін. права); 3) за змістом включають в себе адміністративні права владного характеру і юридичні обов’язки; 4) є видом суспільних відносин державних органів, фізичних або юридичних осіб, організацій і спільностей; 5) здійснення суб’єктивних прав або додержання юридичних обов’язків у правовідносинах контролюється і забезпечується державою. Класифікація: 1) залежно від кількості суб’єктів – прості та складні; 2) залежно від дії у часі – довготривалі та короткотривалі; 3) за змістом поведінки зобов’язаної сторони – пасивні та активні дії чи бездіяльність; 4) залежно від функціонального призначення – регулятивні та охоронні; 5) за галузевою належністю – матеріальні та процесуальні; 6) за сферами управління окремими галузями – соціально-культурні; адміністративно-політичні, економічні та інше. Адміністративні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за настанням конкретних життєвих обставин, що передбачені гіпотезою адміністративно-правової норми і які прийнято називати юридичними фактами. Структуру складають: 1) суб’єкти - державні органи, фізичні та юридичні особи, які наділяються адміністративно-правовими нормами певним обсягом повноважень у сфері державного управління. Необхідно розрізняти поняття «суб’єкт адміністративного права» і «суб’єкт адміністративних правовідносин», які близькі, але не тотожні. Суб’єкт АП у конкретному випадку може не бути учасником правовідносин, в той час як суб’єкт адміністративних правовідносин фактично учасник правових зв’язків у сфері управління, тобто він обов’язково в них бере участь. До суб’єктів адміністративних правовідносин слід віднести: - Президент України; - органи виконавчої влади; - державні службовці (перебувають на службі у держави і виконують її завдання і функції). Вони є останньою ланкою державного управлінського механізму, через яку реалізується виконавча влада, втілюються в життя державні вимоги та управлінські рішення. Регулює діяльність ЗУ «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року. Посади державних службовців класифікуються за категоріями та рангами. Кожній із 7 категорій відповідає 3 ранги. Проведення єдиної державної політики у сфері державної служби здійснює Головне управління державної служби при КМУ; - громадяни України; - іноземці та особи без громадянства; - об’єднання громадян; - органи самоорганізації громадян, які входять до системи органів місцевого самоврядування, а саме: 1) громадські селищні, сільські, вуличні, квартальні комітети; 2) батьківські комітети в школах; 3) різноманітні громадські ради при установах культури і охорони здоров’я; 4) ради громадських мікрорайонів; 5) ради громадських пунктів охорони порядку; 6) товариські суди; 7) народні дружини тощо. ©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|