 |
|
Визначення демографічної політики
Модель ООН Сканді 2015
Економічна та Соціальна
Рада
Соціально-економічні проблеми демографічної політики
КИЇВ 2015
Зміст
Вступ. 3
Розділ I 4
Визначення демографічної політики. 4
Цілі та напрямки демографічної політики. 4
Заходи демографічної політики. 5
Історія демографічної політики. 6
Розділ II 8
Демографічна політика ООН.. 8
Розділ III 9
Шляхи вирішення демографічної проблеми. 9
Додатково. 10
Корисні посилання. 10
Контакти. 10
Вступ
Населення нашої планети невпинно зростає. Щосекундно на світ з’являються три людини. У ХХ столітті перед людством постала нова проблема – демографічна криза, пов’язана із стрімким збільшенням кількості населення. За оцінкою експертів ООН, 17 липня 1999 р. о 8 год 45 хв за Гринвічем в Сараєво народився шестимільярдний житель Землі. Прискорення темпів зростання чисельності світового населення в другій половині XX ст. часто називають демографічним вибухом. Демографічний вибух був викликаний підйомом економіки, звільненням країн третього світу, поліпшенням медичного обслуговування після Другої світової війни, неграмотністю населення, у першу чергу жінок, і відсутністю соціального забезпечення людей похилого віку в країнах, що розвиваються. Висока дитяча смертність при відсутності необхідного медичного обслуговування також традиційно була причиною, що сприяє високій народжуваності.
«Демографічний вибух» і нерівномірність приросту населення призводять до загострення ряду інших проблем: збільшення навантаження на навколишнє середовище (фактор «демографічного тиску»); етнічні проблеми; проблема біженців; проблема урбанізації та ін. Демографічний тиск ускладнює продовольчу і екологічну ситуацію. Розвиток сучасної економіки вимагає територіальних і паливно-сировинних ресурсів. Гострота проблем обумовлена не стільки обмеженістю ресурсів, скільки впливом характеру їх використання на стан навколишнього середовища. Збільшення населення найбідніших країн почало необоротно впливати на навколишнє середовище. У 1990-ті роки зміни досягли критичних масштабів. Вони включають в себе безперервне зростання міст, деградацію земельних і водних ресурсів, інтенсивне збезлісення, розвиток парникового ефекту. Необхідні рішучі дії по обмеженню зростання населення, боротьбі з бідністю та охорони природи. Етнічні проблеми і проблеми біженців викликані невідповідністю приросту населення в країнах, що розвиваються, і можливостями задоволення їх соціальних потреб. Наприклад, швидке зростання народонаселення не дозволяє стабілізувати проблему безробіття, ускладнює вирішення проблем освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення та інші. Іншими словами, будь-яка соціально-економічна проблема включає в себе і демографічну. І є гострою необхідність проведення спеціальної демографічної політики для регулювання чисельності населення планети.
Розділ I
Визначення демографічної політики
Демографічна політика — це система адміністративних, економічних, пропагандистських та інших заходів, за допомогою яких держава впливає на природний рух населення.
Демографічна політика — це цілеспрямована діяльність державних органів та інших соціальних інститутів у сфері регулювання процесів відтворення населення. У широкому розумінні демографічна політика — це політика в області народонаселення.
Історична мета демографічної політики держави досягнення демографічного оптимуму. В англо - та іспаномовній науковій літературі, в міжнародних документах, рекомендаціях і аналітичних доповідях ООН в основному використовується термін політика населення.
Об'єктами демографічної політики може бути населення країни в цілому або окремих регіонів, соціально-демографічні групи, когорти населення, сім'ї певних типів або стадій життєвого циклу.
Цілі та напрямки демографічної політики
Структура демографічної політики, як і будь-якої іншої політичної діяльності, включає два найважливіших і взаємопов'язаних компоненти: визначення та виклад системи цілей і розробку та реалізацію засобів для їх досягнення. Цілі і завдання демографічної політики формулюються, як правило, в політичних програмах і деклараціях, індикативних і директивних планах, стратегічних цільових програмах та планах оперативної діяльності урядів та інших виконавчих органів, законодавчих та інших правових актах, у постановах, що визначають введення нових або розвиток діючих заходів політики.
Основні напрямки демографічної політики включають:
· державну допомогу сім'ям з дітьми;
· створення умов для поєднання активної професійної діяльності з виконанням сімейних обов'язків;
· зниження захворюваності і смертності;
· збільшення тривалості життя;
· поліпшення якісних характеристик населення;
· регулювання міграційних процесів;
· урбанізації і розселення і т. п.
Ці напрямки повинні бути узгоджені з такими важливими сферами соціальної політики як зайнятість, регулювання доходів, освіта і охорона здоров'я, професійна підготовка, житлове будівництво, розвиток сфери послуг, соціальне забезпечення інвалідів, літніх і непрацездатних.
У загальному вигляді цілі демографічної політики зазвичай зводяться до формування бажаного режиму відтворення населення, збереження або зміни тенденцій у галузі динаміки чисельності та структури населення. Цілі можуть бути задані у вигляді цільової вимоги (словесний опис цілей), або цільового показника, системи показників, досягнення яких інтерпретується як реалізація цілей демографічної політики. Серед показників, апробованих у демографічній політиці різних країн, як правило, не використовують власне чисельність населення (виключення: КНР, де метою політики останніх десятиліть ХХ століття було «не перевищити чисельність в 1200 млн осіб у 2000 р.», а також Румунія часів Чаушеску — досягти чисельності в 30 млн осіб). Країни, що розвиваються, в якості цільового показника найчастіше вибирають зниження темпів зростання населення за певний період, зниження загального або сумарного коефіцієнта народжуваності. У Всесвітньому плані дій у галузі народонаселення [Бухарест, 1974] та в Рекомендаціях його подальшого провадження [Мехіко, 1984] країнам з високим рівнем смертності пропонувалося використовувати в якості цілей демографічної політики досягнення певних рівнів середньої тривалості життя або зниження дитячої смертності. У розвинених країнах для регулювання припливу іноземців практикуються імміграційні квоти — обмеження на в'їзд і натуралізацію іноземців.