Порошки як лікарська форма, їх біофармацевтична оцінка, класифікація

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………3

1. Огляд літератури……………………………………………………………...5

1.1. Порошки як лікарська форма, їх біофармацевтична оцінка, класифікація……………………………………………………………………….5

1.2. Технологія простих і складних порошків в аптечних та в промислових умовах…………………………………………………………………………….10

1.2.1. Стадії технологічного процесу виготовлення простих і складних порошків………………………………………………………………….10

1.2.2. Чинники, що впливають на порядок змішування інгредієнтів при виготовленні складних порошків……………………………………….17

1.2.3. Контроль якості, упакування та зберігання порошків……………..20

1.2.4. Технологія складних порошків з лікарськими речовинами, що відрізняються фізико-хімічними властивостями……………………...27

1.2.5. Технологія порошків з отруйними та сильнодіючими речовинами. Тритурації………………………………………………………………...32

2. Практична частина. …..38

Висновки та рекомендації 42

Список використаної літератури. 43

Вступ

Актуальність.Основним постачальником лікарських препаратів населенню є аптечна мережа. Аптека - заклад охорони здоров'я, на яке покладаються такі основні завдання:

- надання населенню високоякісної і безвідмовної допомоги шляхом виготовлення і відпуску лікарських препаратів за рецептами;

- відпустка населенню лікарських засобів, дозволених до продажу без рецепту:

- підготовка лікарської рослинної сировини:

- надання у відповідних випадках невідкладної першої допомоги громадянам.

Існують аптеки 2-х типів:

- відритого типу, який обслуговує як окремих осіб, так і лікувальні установи;

- закритого типу - аптеки при лікувальних установах («лікарняні» аптеки). Вони здійснюють лише виробничі функції, займаючись виготовленням лікарських препаратів тільки для хворих, які перебувають на лікуванні в лікарнях.

Зазвичай в аптеках буває 3 відділення:

- Рецептурно-виробниче;

- Ручна продаж;

- Відділення запасів.

В обов'язки рецептурно-виробничого відділення входять прийом рецептів від населення і вимог від лікувально-профілактичних установ, виготовлення та відпустка по ним лікарських препаратів. У відділенні ручної продажу проводиться відпуск готових лікарських засобів, дозволених до продажу без рецептів.

Особливості аптечного виготовлення лікарських препаратів:

- забезпечення індивідуального підходу при лікуванні хворого з урахуванням конкретних анатомо-фізіологічних та вікових особливостей;

- виготовлення препаратів, що мають обмежений термін придатності. Препарати з терміном придатності більше 15 днів можуть бути виготовлені в аптеці у вигляді внутрішньоаптечної заготовки з реалізацією у встановлений термін придатності;

- аптечне виготовлення доповнює промислове виробництво, так вітчизняна промисловість не може в даний час забезпечити попит на лікарські препарати для пацієнтів різних соціальних шарів, вікових груп (особливо для новонароджених, літніх); в ряді випадків - ін'єкційного введення, фітопрепаратів, лікувально-косметичних та ін.;

- спеціалізація аптек (фітоаптеки, для геріатричних хворих, для дітей, ветеринарні, лікувально-косметичні);

- велике значення аптечного виготовлення для лікарняних і міжлікарняних аптек.

Метою даної роботи було розглянути сучасний стан та шляхи оптимізації технології порошків.

Для виконання вищевказаної мети нами було поставлено наступні завдання:

- дати визначення поняттю «порошки» як лікарської форми, їх біофармацевтичну оцінку, класифікацію.

- розглянути технологію простих і складних порошків в аптечних та в промислових умовах;

- навести технологію виготовлення дитячої присипки.

Об’єкт дослідження – порошки як лікарська форма.

Предмет дослідження – технологія виробництва порошків, зокрема дитячої присипки.

Огляд літератури

Порошки як лікарська форма, їх біофармацевтична оцінка, класифікація

Порошок (від лат. Pulvis) - це тверда лікарська форма для внутрішнього або зовнішнього застосування, що складається з одного або декількох подрібнених речовин вона володіє властивістю сипучості.

Звичайними допоміжними речовинами при виготовленні порошків лікарських речовин є розріджувачі, застосовувані у випадку порошкування отрутних і сильнодіючих препаратів, що прописуються в дуже малих дозах, і розчинники – частіше концентровані розчини етилового чи спирту ефіру. Як правило, як розріджувач використовуються молочний цукор (лактоза) і бурячний цукор (сахароза) [10, c.58].

Цукор молочний (Saccharum lactis) являє собою кристалічний білого кольору порошок без запаху, слабко солодкого смаку, добре розчинний у воді. Лактоза поряд із сахарозою (звичайним цукром) є дисахаридом, що зустрічається в природі у вільному стані. Звичайно лактоза міститься в молоці (4–5%), із сироватки якого вона і може бути отримана. Відмінною рисою лактози в порівнянні із сахарозою є незначна гігроскопічність, що робить особливо зручної застосування лактози при розведенні порошків лікарських речовин, виписаних у малих кількостях. У цьому відношенні досить удалої виявилася щільність лактози 1,52 г./см³, що мало відрізняється від щільності ряду лікарських речовин, наприклад багатьох алкалоїдів і глікозидів.

Однак варто мати на увазі, що так називана індиферентність лактози дуже відносна; ця допоміжна речовина може вступати в різного виду взаємодії як з іншими допоміжними речовинами ліків, так і з діючими інгредієнтами. Наслідком подібного роду взаємодій може бути зміна активності лікарської речовини аж до повної його чи інактивації, частіше, зміна процесів його абсорбції.

Цукор бурячний (Saccharum) – білі тверді шматки дрібнокристалічного будівлі, безбарвні чи кристали білий мікрокристалічний порошок без запаху, із солодким смаком. Легко розчиняється у воді, утворити розчин нейтральної реакції; нерозчинний в абсолютному спирті, бензолі і хлороформі. Гігроскопічний. Виходить з цукрового очерету і цукрового буряка.

До переваг порошків як лікарської форми можна віднести:

· простоту приготування, точність дозування;

· універсальність складу (у формі порошків можна сполучити різні за складом і властивостями лікарські речовини);

· зручність збереження і транспортування.

Недоліки порошків [11, c.78]:

· повільніша терапевтична дія порівняно з рідкими лікарськими формами;

· погана здатність до зберігання через велику питому поверхню (легко втрачають або поглинають воду, окисляються і т. п.);

· незручність прийому пахучих, барвних і речовин, що мають неприємний смак;

· подразна дія на слизову оболонку шлунково-кишкового тракту.

При внутрішньому застосуванні порошки мають постійний контакт зі слизовими оболонками, починаючи з ротової порожнини і стравоходу, що спричиняє прояв алергійних реакцій і пошкоджуючої дії.

Деякі недоліки порошків можна усунути, що й робиться на практиці. Наприклад, леткі і барвні речовини відпускають у капсулах. Для лікарських речовин, що викликають подразнення слизової оболонки (еуфілін, кислота ацетилсаліцилова, натрію бромід та ін.), а також для речовин, що у шлунку піддаються метаболічному перетворенню з утворенням неактивних чи небажаних продуктів, застосовують кишковорозчинні оболонки (у формі таблеток чи капсул). Так, покриття сульфадимезину і сульфапіридазину ацетилфталілцелюлозою дозволяє знизити процес їх ацетилування в порожнині шлунка і підвищити зміст активної форми препаратів у крові на 15–20%.

На жаль, промисловість випускає обмежену кількість таблеток з кишковорозчинним покриттям (ліобіл, солізим, бонафтон, нафтамон, фурадонін), причому в одному дозуванні. Розподіл їх на дози неприпустимий через порушення кишковорозчинного покриття. Тому в умовах аптек виникає необхідність одержання кишковорозчинних форм. Для цього порошки поміщають у кишковорозчинні капсули.

У залежності від складу порошки розділяють на:

· прості (Pulveres simplices), що складаються з одного інгредієнта,

· складні (Pulveres compositi), що складаються з декількох інгредієнтів (іноді до 10)

У залежності від характеру дозування порошки класифікують на:

· дозовані (тобто розділені на окремі дози – Pulveres divisi)

· недозовані (тобто нерозділені – Pulveres indivisi)

У залежності від способу застосування розрізняють порошки для:

· внутрішнього (Pulveres ad usum internum), чи орального (Pulveres peroralia),

· зовнішнього (Pulveres ad usum externum) застосування [19, c.144].

Порошки для внутрішнього (орального) застосування являють собою лікарську форму, що складається з твердих вільних сухих часток різного ступеня подрібнення. До порошків для внутрішнього застосування відноситься більшість екстемпоральних порошків у дозуванні від 0,1 до 1,0 г на прийом. Вони повинні мати порівняно високий ступінь дисперсності, що забезпечує швидке розчинення речовини в соках шлунково-кишкового тракту, і високу адсорбційну здатність.

До порошків для зовнішнього застосування відносяться:

· присипки, застосовувані для лікування ран і різних уражень шкіри чи слизових оболонок;

· порошки для вдувань, застосовувані для вдування в порожнини тіла (ніс, вухо, носоглотку і т. п.);

· зубні порошки;

· нюхальні порошки;

· порошки для готування розчинів для полоскань, примочок, обмивань і т. п.;

· порошки для боротьби з комахами – дуети.

Основні вимоги, які висуваються до порошків:

· сипкість;

· рівномірний розподіл речовин у всій масі складного порошку;

· однорідність змішування;

· точність дозування;

· стабільність.

У залежності від медичного призначення і способу застосування порошки повинні мати визначений розмір часток. Якщо немає вказівок в окремих статтях, порошки для внутрішнього застосування повинні бути подрібнені до 0,16 мм (ДФ XI) [20, c.102].

Порошки, призначені для застосування у вигляді присипок і вдувань, а також як дуети, повинні бути подрібнені до часток розміром 0,1 мм із метою досягнення максимального збільшення сумарної поверхні цих порошків.

Зубні порошки також вимагають тонкого подрібнення, тому що вміст у них великих твердих часток може привести до ушкодження емалі зубів.

Нюхальні порошки, навпаки, щоб уникнути їхнього попадання в гортань і бронхи, варто подрібнювати до середнього розміру часток 0,2 мм. При вдиханні такий порошок повинен потрапити лише у верхні дихальні шляхи, але аж ніяк не в бронхи й альвеоли.

Порошки для готування різних розчинів у домашніх умовах, як правило, відпускаються з аптек без додаткового подрібнення (калію перманганат, кислота борна, натрію гідрокарбонат).

Присипки – тонкоподрібнені порошки, призначені для нанесення на шкіру з терапевтичною чи профілактичною метою. Присипки, застосовувані для нанесення на рани, ушкоджену шкіру чи слизові оболонки, а також порошки для немовлят повинні готуватися в асептичних умовах, а якщо вони витримують вплив високої температури – піддаватися стерилізації. Це зв'язано з тим, що багато інгредієнтів, які входять до складу присипок (наприклад, біла глина, тальк і т. п.), можуть містити хвороботворні мікроорганізми [20, c.141].

Способи прописування порошків.Дозовані порошки виписують двома способами:

Розподільним– коли в рецепті прописана кількість речовини на одну дозу і зазначено, скільки таких порошків треба приготувати (застосовується найбільш часто).

Rp.: Dibazoli 0,01

Papaverini hydrochloridi 0,02

Sacchari 0,25

Misce, fiat pulvis

Da tales doses №10

Signa. По І порошку 2 рази в день.

Розділовим – коли в рецепті прописана кількість лікарської речовини відразу на всі порошки і зазначено, на скільки доз необхідно розділити загальну масу (застосовується рідко).

Rp.: Dibazoli 0,1

Papaverini hydrochloridi 0,2

Sacchari 2,5

Misce, fiat pulvis

Divide in partes aequales №10

Signa. По І порошку 2 рази в день.

12 3 4 5 Следующая ⇒