КУРСАНТІВ (СТУДЕНТІВ)

Місце – це певна територія, де було почато і закінчено діяння або настав злочинний результат. Наприклад, ст. 433 (Насильство над населенням у районі воєнних дій), 162 (Порушення недоторканості житла громадян).

Час вчинення злочину - це певний відрізок часу, протягом якого вчиняється суспільно небезпечне діяння і настають суспільно небезпечні наслідки.

Наприклад, ст. 248 (Незаконне полювання), 249 (Незаконне заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом), 111 (Державна зрада) в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, 429 (Самовільне залишення поля бою або відмова діяти зброєю).

Спосіб вчинення злочину– це певний метод, порядок і послідовність рухів, прийомів, що застосовуються особою для вчинення злочину.

Наприклад, 120 (Доведення до самогубства), способом жорстокого поводження з особою, систематичного приниження людської гідності, 127 (Перешкоджання здійснення виборчого права) способом обману, насильства, погрозами, підкупу, п. 5 ст. 115 (Умисне вбивство при обтяжуючих обставинах) способом, небезпечним для життя багатьох осіб.

Засоби вчинення злочину – це предмети матеріального світу, що застосовуються злочинцем при вчиненні суспільно небезпечного діяння. Вони поділяються на знаряддя та інші засоби вчинення злочину.

Знаряддя – це предмети, використовуючи які особа здійснює фізичний (як правило, руйнівний) вплив на матеріальні об’єкти. До них відносяться: вогнепальна та холодна зброя ст. 256 Бандитизм, транспортні засоби ч.2 ст. 248 Незаконне полювання, пристрої, інструмент та інше.

До інших засобів вчинення злочину можуть біти віднесені формений одяг, підроблені документи.

Обстановка вчинення злочину – це конкретні об’єктивні умови, в яких вчиняється злочин.

Наприклад, ст. 135 (Залишення в небезпеці), 136 (Неподання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя становищі), 285 (Неповідомлення капітаном назви свого судна при зіткненні суден), 118 ( Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів необхідних для затримання злочинця).

Деякі особливості має дія чи бездіяльність при вчинені ускладнених одиничних злочинів, таких як триваючі, продовжувані та складні.

Триваючий злочин - це такий злочин, який, розпочавшись дією або бездіяльністю особи, далі здійснюється безперервно протягом більш-менш тривалого часу.

Наприклад, незаконне зберігання зброї, недонесення про злочин, тобто ст. 263 ч.1 (Незаконне носіння, зберігання, придбання, виготовлення ремонт чи збут вогнестрільної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів вибухових речовин або вибухових пристроїв), ст. 396 (Приховування злочину), 164 (Ухилення від сплати аліментів на утримування дітей), 123 (Незаконне позбавлення волі), 393 (Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти), 165 (Ухилення від сплати коштів на утримування непрацездатних батьків).

Продовжуваний злочин це такий злочин, який складається із декількох тотожних чи однорідних злочинних дій, що неодноразово повторюються, спрямовані до однієї мети і охоплюються одним умислом.

Наприклад, ст. 225 Обман покупців, ст. 185 Крадіжка (коли викрадаються запчастини окремо для складання відеомагнітофону).

Складний (складений) злочин – це такий злочин, який складається з двох чи більше дій, кожна з яких могла б утворити об’єктивну сторону самостійного злочину, якби така дія була б вчинена ізольовано і не було внутрішнього зв’язку з іншими діями.

Специфіка складних злочинів полягає в тому, що вони складаються із різнорідних дій і посягають на два і більше об’єкта, але розглядаються і кваліфікуються як єдиний злочин, оскільки об’єктивно і суб’єктивно всі ці дії пов’язані внутрішньою єдністю. Наприклад, при масових безпорядках можуть мати місце погроми, умисне знищення майна, вчинення збройного опору представника влади тощо. Якщо роз’єднати ці дії, то із зовнішньої сторони може здатися, що вони утворюють ряд самостійних простих складів злочинів: умисне знищення чи пошкодження майна, опір представникам влади, спричинення тяжких тілесних ушкоджень тощо. Всі зазначені дії тісно зв’язані між собою як зовнішньою, так і внутрішньою єдністю, усвідомлюються винним як єдине злочинне діяння і в силу цього утворюють об’єктивну сторону одного складного злочину - масових безпорядків.

До складних відносяться й злочини, які посягають на два і більше об’єкти, а також злочини, які характеризуються настанням двох або більше злочинних наслідків чи змішаною формою вини.

Наприклад, ст. 257 (Бандитизм), 294 (Масові безпорядки), 187 (Розбій), та інші.

Поняття ускладнених злочинів має значення для відмежування від деяких, близьких до них видів множинності злочинів, наприклад, продовжуваного злочину – від повторності, складного злочину – від сукупності.

Поняття ознак ускладнених злочинів має значення для правильної кваліфікації злочину, а також при призначенні покарання.

Підводячи підсумок по п'ятому питанню необхідно зазначити, якщо у статтях Особливої частини КК місце, час, обстановку, спосіб та засоби вчинення злочину прямо описані і тому в такому разі вони набувають значення обов’язкових. Відсутність у цих випадках якої-небудь ознаки свідчать про відсутність об’єктивної сторони злочину і, отже, складу злочину як підстави кримінальної відповідальності.

Контрольні питання:

– сформулюйте визначення об’єктивної сторони складу злочину

– назвіть основні та факультативні ознаки об’єктивної сторони складу злочину

– визначте види наслідків

– сформулюйте визначення триваючого злочину

– сформулюйте визначення продовжуваного злочину

Теми ІНДЗ:

– Відмежування триваючого злочину від продовжуваного

– Значення об’єктивної сторони для кваліфікації злочинів

Список основної та додаткової літератури:

o Кримінальне право України. Загальна частина: підручник / Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. – К.: Правові джерела, 2002. – С. 88-98.

o Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.-Х.: Юрінком Інтер - Право, 2001. – С. 102-126.

o Кримінальне право України. Загальна частина : підручник [Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.І. Тютюгін / За ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація] . – Х.: Право, 2010. – 456 с. – [4-те, вид. доп. і перероб.]. – С. 110-135.

o Кримінальний кодекс України : офіційний текст. – К.: Велес, 2015. – С. 6.

ТЕМА 6. Суб’єкт злочину.

Поняття і ознаки суб’єкта злочину.

Поняття спеціального суб'єкта та його ознаки.

Вік кримінальної відповідальності. Основні правила встановлення віку суб’єкта злочину.

Осудність як обов’язкова умова кримінальної відповідальності. Поняття неосудності, обмеженої осудності та їх критерії.

Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені в стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин.

Питання для самостійного опрацювання:

Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені в стані сп’яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин.

Стаття 21 ККУ передбачає відповідальність за злочини, вчинені в стані сп’яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин.

Така особа не звільняється від кримінальної відповідальності.

Вчинення злочину в стані сп’яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин включено до переліку обставин (п. 13 ст. 67 ККУ), що обтяжують відповідальність.

Суд, незалежно від призначеного кримінального покаран­ня, може направити на примусове лікування особу, засуджену за злочин, вчинений на ґрунті алкоголізму чи наркоманії, якщо дана особа його потребує і якщо не має до цього протипоказань. Примусове лікування цих осіб проводиться залежно від міри кримінального покарання, відповідно у місцях позбавлення волі або у спеціальних медичних закладах. Строк примусового лікування у вироку суду не встановлюється: його тривалість залежить від результатів лікування ст. 96 ККУ.

В разі вчинення злочину особою, яка зловживає спиртни­ми напоями, наркотичними засобами або іншими одурманюючими речовинами і ставить у зв'язку з цим себе і свою сім'ю в тяжке матеріальне становище, суд по­ряд із застосуванням за вчинений злочин покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, може за клопотанням членів її сім'ї, профспілкової чи іншої громадської організації, проку­рора, органу опіки і піклування або лікувальної установи виз­нати її обмежено дієздатною. Над цією особою встановлюється піклування в порядку, передбаченому Кодексом про шлюб та сім'ю України.

Зловживання алкоголем, наркотичними засобами іншими одурманюючими речовинами може призводити до затяжних психічних захворювань і тимчасових розладів душевної діяльності (алкогольний психоз, патологічне сп'яніння), які виключають здатність усвідомлювати свої дії і керувати ними. Суспільне небезпечні діяння, вчинені в такому стані, не тяг­нуть за собою кримінальної відповідальності, в інших випад­ках особи, які скоїли злочини в стані сп'яніння, не звільняються від кримінальної відповідальності

Контрольні питання:

– наведіть поняття суб’єкта злочину та сформулюйте його основні ознаки

– які існують види суб’єктів злочину

– що таке осудність і які правові наслідки визнання особи неосудною

– які критерії неосудності ви знаєте

Теми ІНДЗ:

– особливості кримінальної відповідальності за вчинення злочинів у стані сп’яніння

– Юридичне поняття обмежено осудної особи

Список основної та додаткової літератури:

o Кримінальне право України. Загальна частина: підручник / Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. – К.: Правові джерела, 2002. – С. 100-109.

o Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.-Х.: Юрінком Інтер - Право, 2001. – С. 130-139.

o Кримінальне право України. Загальна частина : підручник [Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.І. Тютюгін / За ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація] . – Х.: Право, 2010. – 456 с. – [4-те, вид. доп. і перероб.]. – С. 139-149.

o Кримінальний кодекс України : офіційний текст. – К.: Велес, 2015. – С. 10.

ТЕМА 7. Суб‘єктивна сторона злочину.

Поняття, значення суб’єктивної сторони злочину. Вина як основна ознака суб’єктивної сторони злочину. Форми вини.

Поняття і види умислу. Інтелектуальний і вольовий моменти умислу. Прямий умисел, непрямий умисел. Інші види умислу.

Поняття необережності і її види. Злочинна самовпевненість. Відміна самовпевненості від непрямого умислу. Злочинна недбалість. Невинне заподіяння шкоди: казус, випадок. Складна (змішана) форма вини.

Мотив і мета як факультативні ознаки суб’єктивної сторони злочину.

Помилка в кримінальному праві та її значення при вирішенні питання про кримінальну відповідальність. Юридична і фактична помилки, їх вплив на кримінальну відповідальність і кваліфікацію злочину.

Питання винесене на самостійне опрацювання:

Помилка і її вплив на кримінальну відповідальність.

У кримінальному законі відсутні норми щодо характеру помилки особи стосовно своєї поведінки. Це питання вирішується теорією кримінального права і судовою практикою щодо окремих категорій кримінальних справ на підставі положень закону про вину та її форми. Помилка — це своєрідна форма психічного ставлення людини до вчиненого нею діяння та його наслідків.

Помилка в кримінальному праві — це неправильне (хибне) уявлення особи про юридичне значення та фактичний зміст свого діяння, його наслідків та інших обставин, що передбачені як обов'язкові ознаки (елементи) у відповідному складі злочину.

У правовій літературі розрізняють два види помилок:

юридичні та фактичні.

Юридична помилка — це хибне уявлення особи:

1) щодо злочинності чи не злочинності її діяння та його наслідків;

2) щодо кваліфікації вчиненого нею злочину;

3) щодо виду та розміру покарання, яке може бути їй призначене за вчинений злочин.

Кримінальна відповідальність не настає, якщо особа помилково вважала, що вона вчинила злочинне діяння, в той час як кримінальний закон таке діяння не вважає злочином.

Наприклад, С. з метою збільшити свої особисті заощадження скуповував у окремих громадян іноземну валюту. С. вважав, що він вчинив злочин — порушення правил про валютні операції. Насправді ж такі дії не утворюють складу злочину, а належать до адміністративних правопорушень, за які застосовуються лише заходи адміністративного впливу.

Якщо ж особа вчинила діяння і при цьому помилково вважає, що воно не є злочинним, в той час як таке діяння заборонено кримінальним законом, така особа підлягає кримінальній відповідальності за вчинений нею злочин. Тут діє загальне правило — незнання закону не звільняє від кримінальної відповідальності, оскільки особа до вчинення певних дій мала можливість знати закон, яким заборонено вчинення певних дій, але не скористалася чи не забажала скористатися такою можливістю. Закони завжди публікуються у пресі і доступні для ознайомлення кожному, хто бажає і мусить знати, що забороняє кримінальний закон. Однак це загальне положення може бути спростовано судом за наявності певних обставин, які в окремих випадках виключають можливість особи знати про наявність певного закону. Така особа не підлягає кримінальній відповідальності.

У тому випадку, коли особа допустила помилку щодо кваліфікації вчиненого злочину (наприклад, особа вважала, що вчинила крадіжку, а насправді то був грабіж), вона буде відповідати за фактично вчинений злочин, у даному випадку — за грабіж.

Помилка особи щодо виду і розміру покарання за вчинений нею злочин не має значення для визначення судом конкретного виду і розміру покарання. Цей вид помилки, як і попередній, не належить до обставин, що характеризують інтелектуальний і вольовий моменти умислу та необережності, а тому не впливає на вину і відповідальність.

Фактична помилка — це невірне уявлення особи про характер або фактичні наслідки своєї діяльності. На відміну від юридичної помилки, вона охоплює не весь склад злочину, а лише окремі його елементи (об'єкт, об'єктивну сторону) або кваліфікуючі ознаки.

Помилка щодо об'єкта злочину — це хибне розуміння особою виду, характеру та інших особливостей соціальних цінностей, на які вона посягає. Особа, яка допустила таку помилку при однорідності об'єктів (злочин було задумано щодо одного громадянина, а фактично потерпів інший), буде відповідати за закінчений злочин.

Скажімо, Ю. мав намір вбити К. і, прийнявши за К. свого брата, що з'явився у вікні будинку, Ю. застрелив його з мисливської рушниці. Ю. має відповідати за умисне вбивство (не за замах на вбивство і не за необережне вбивство) тому, що для наявності умислу на вбивство необхідною умовою є усвідомлення особою, що наслідком її дії стане смерть людини. При цьому як життя К., так і життя брата Ю. є юридичне рівноцінними і однорідними об'єктами.

Помилка щодо об'єкта впливає на кваліфікацію вчиненого злочину у разі юридичної неоднорідності об'єктів злочину. Вчинений злочин за наявності такої помилки кваліфікується залежно від спрямованості умислу. Наприклад, винний, помиляючись щодо фактичної належності майна, "звернув на свою користь приватне майно, бажаючи викрасти чи заволодіти державним чи колективним майном, або звернув на свою користь державне чи колективне майно, бажаючи викрасти приватне майно чи заволодіти ним, його дії належить кваліфікувати як замах на той злочин, який винний бажав вчинити" (див. абз. 2 п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. № 12 "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності"'.

Помилка щодо дії або інших фактичних обставин, що належать до об'єктивної сторони складу злочину, зумовлює відповідальність лише в тому випадку, коли особа, вчиняючи те або інше діяння, не має наміру вчинити злочин, але помилково використовує такі засоби, які спричиняють суспільно небезпечні наслідки.

Наприклад, при видачі хворому ліків фармацевт помилково видав отруйну суміш, після вживання якої сталася смерть хворого. Такі дії охоплюються поняттям вбивства з необережності: фармацевт за своїм службовим становищем зобов'язаний бути завжди уважним. Він мусив і міг передбачити наслідки неналежного виконання своїх обов'язків.

У окремих випадках може мати місце помилка щодо розвитку причинного зв'язку між злочинним діянням і шкідливими наслідками такого діяння. Наприклад, особа дає потерпілому отруєну їжу, сподіваючись що та помре, потерпілий помер внаслідок того що їжа попала в дихальні органи, і смерть настала від асфіксії. В цьому випадку відповідальність настає за замах на вбивство шляхом отруєння, оскільки немає причинного зв’язку між діями особи і злочинним наслідком.

Контрольні питання:

– У чому полягає значення суб’єктивної сторони складу злочину

– Назвіть види умислу

– Охарактеризуйте форми вини

– Охарактеризуйте значення емоцій на кваліфікацію злочинів

Теми ІНДЗ:

– Відмінність злочинної недбалості від злочинної необережності

– Кримінально-правова характеристика змішаної форми вини

Список основної та додаткової літератури:

1. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник / Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. – К.: Правові джерела, 2002. – С. 111-125.

2. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.-Х.: Юрінком Інтер - Право, 2001. – С. 142-165.

3. Кримінальне право України. Загальна частина : підручник [Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.І. Тютюгін / За ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація] . – Х.: Право, 2010. – 456 с. – [4-те, вид. доп. і перероб.]. – С. 152-176.

4. Кримінальний кодекс України : офіційний текст. – К.: Велес, 2015. – С. 11

ТЕМА 8. Стадії вчинення злочину.

Поняття і види стадій вчинення злочину. Незакінчений злочин та його види.

Поняття готування до злочину та його характеристика. Відмежування готування до злочину від виявлення наміру.

Замах на злочин та його види. Відмінність готування до злочину від замаху на злочин. Відмінність замаху на злочин від незакінченого злочину.

Закінчений злочин. Момент закінчення різних злочинів.

Добровільна відмова від доведення злочину до кінця. Кримінально – правові наслідки добровільної відмови від доведення злочину до кінця.

Діяльне каяття, його відмінність від добровільної відмови.

Питання винесене на самостійне опрацювання:

Добровільна відмова від доведення злочину до кінця, її поняття та ознаки. Діяльне каяття у вчиненні злочину, його відмінність від добровільної відмови.

Добровільна відмова – це остаточне припинення з волі особи розпочатої злочинної діяльності при усвідомленні нею наявної можливості довести злочин до кінця.

При добровільній відмові особа, що розпочала злочинну діяльність не зустрічає ніяких перешкод для її успішного завершення , усвідомлює це, але з доброї волі, самостійно, з власного рішення відмовляється довести злочин до кінця. Особа безумовно і назавжди полишає готування до злочину або замах на нього.

Ознаки добровільної відмови.

1. Відмова повинна бути добровільною. Добровільність полягає у відмові від доведення злочину до кінця з власної волі, без фізичного та психічного примусу з боку іншої особи. Мотиви добровільної відмови не мають значення. Також ініціатива відмови може належати і іншій особі, але остаточне рішення повинна прийняти особа, яка відмовляється.

2. Відмова повинна бути безумовною, остаточною, а не відстрочкою вчинення злочину.

3. Добровільна відмова можлива лише при усвідомленні особою наявної можливості безперешкодного чи з подоланням певних перешкод доведення злочинної діяльності до кінця.

4. Добровільна відмова можлива лише на стадії готування до злочину або замаху на злочин.

5. Добровільна відмова можлива лише щодо злочину, який вчиняється з прямим умислом.

6. Добровільна відмова – це обставина, що звільняє особу від кримінальної відповідальності.

Згідно зі статтею 17 КК України особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі коли фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину. Наприклад, особа незаконно придбає зброю, щоб вчинити вбивство, але у подальшому добровільно відмовляється від вбивства. Вона підлягає відповідальності за ч. 1 ст. 263 КК України (Незаконне носіння, зберігання, придбання, виготовлення і збут вогнестрільної чи холодної зброї, бойових припасів та вибухових речовин).

Добровільної відмови не буде:

- якщо особа відмовляється від доведення злочину до кінця у зв’язку з тим, що не зуміла подолати певних перешкод у процесі попередньої злочинної діяльності.

- якщо особа відклала доведення злочину до кінця з наміром продовжити його у майбутньому

- якщо особа відмовляється від повтору невдалого посягання. Наприклад відмова від спроби повторного пострілу у потерпілого у зв’язку з осічкою.

Діяльне каяття – це активна діяльність особи після вчинення закінченого злочину, яка спрямована на відвернення більш тяжких наслідків, відшкодування збитків чи усунення заподіяної шкоди, сприяння розкриттю злочину, явку з повинною тощо.

Ознаки діяльного каяття, що відрізняють його від добровільної відмови.

1. Діяльне каяття може мати місце на будь-якій стадії вчинення злочину, але частіше за все має місце на стадії закінченого злочину.

2. Діяльне каяття – це активна діяльність особи , спрямована на відвернення або зменшення наслідків вчиненого.

3. Діяльне каяття можливе при вчинені злочинів з прямим або непрямим умислом, а також в необережних злочинах.

4. Діяльне каяття – це обставина, що пом’якшує відповідальність, і лише в окремих випадках, спеціально передбачених КК України звільняє від кримінальної відповідальності. Наприклад,ч.3 ст. 263, ч. 3 ст. 370 (Дача хабара).

Підводячи підсумок по п’ятому питанню необхідно зазначити, що добровільна відмова від закінчення злочину – це усвідомлена, добровільна і остаточна відмова від доведення попередньої злочинної діяльності до кінця, якщо є фактична можливість її закінчити, а діяльне каяття – це такі дії особи, які свідчать про осуд нею вчиненого злочину і про прагнення загладити його наслідки.

Контрольні питання:

– назвіть та дайте характеристику етапам вчинення злочину;

– назвіть відмінність закінченого злочину від незакінченого злочину;

– відмежуйте готування злочину від виявлення умислу;

– відмежуйте закінчений замах від незакінченого замаху на злочин;

– на яких етапах можлива добровільна відмова від доведення злочину до кінця;

– відмежуйте добровільну відмову від доведення злочину до кінця.

Підготувати наступні теми ІНДЗ:

– кримінально-правова характеристика відмежування готування від замаху на злочин;

об’єктивні та суб’єктивні ознаки стадій вчинення злочину

Список основної та додаткової літератури:

1. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник / Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. – К.: Правові джерела, 2002. – С. 129-139.

2. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.-Х.: Юрінком Інтер - Право, 2001. – С. 171-183.

3. Кримінальне право України. Загальна частина : підручник [Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.І. Тютюгін / За ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація] . – Х.: Право, 2010. – 456 с. – [4-те, вид. доп. і перероб.]. – С. 182-200.

4. Кримінальний кодекс України : офіційний текст. – К.: Велес, 2015. – С. 12.

ТЕМА 9. Співучасть у злочині.

Поняття і ознаки співучасті у злочині.

Форми співучасті та їх юридична характеристика.

Види співучасників по кримінальному закону України, їх характеристика. Межі кримінальної відповідальності співучасників. Кваліфікація дій співучасників, індивідуалізація їх відповідальності і покарання.

Спеціальні питання співучасті у злочині. Добровільна відмова при співучасті.

Поняття та форми причетності до злочину. Підстави і межі відповідальності за причетність до злочину.

Питання винесене на самостійне опрацювання:

Причетність до злочину.

Причетністю до злочину це дії чи бездіяльність, що пов'язані із злочином, але не сприяли його підготовці та вчиненню і які не були заздалегідь обіцяними.

Причетні до злочину дії:

1. перебувають за межами складу злочину;

2. не мають зі злочином причинного зв'язку.

Причетні до злочину дії тільки мають причинний зв'язок з тими діями виконавця (чи інших співучасників) злочину, які спрямовані на переховування злочинця, знарядь чи слідів злочину або предметів, здобутих злочином чи заздалегідь необіцяним потуранням злочину.

Розрізняють дві форми причетності:

– заздалегідь не обіцяне приховування злочинів;

– потурання.

Кримінальна відповідальність за причетність до злочину настає тільки за:

– приховування (ст. 198 Заздалегідь не обіцяне придбання або збут чи зберігання майна, завідомо здобутого злочинним шляхом і ст. 396 Заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину) ч. 6 ст. 26 ККУ;

– злочинне потурання – (ст. 197 КК Порушення обов’язків щодо охорони майна, ст. 364 Зловживання владою або службовим становищем, ст. 367 Службова недбалість).

Заздалегідь обіцяне переховування чи потурання є співучастю (пособництвом) і підпадає під ознаки ч. 6 ст. 27 КК. У деяких випадках і заздалегідь не обіцяне переховування в силу його систематичності дає виконавцеві підставу розраховувати на сприяння його діянню і переростає у співучасть. Так були кваліфіковані дії Г., який познайомився з П., котра працювала інженером-технологом у ресторані, і підтримував з нею певні стосунки. У цей період разом з іншими особами вона викрадала державні кошти в особливо великих розмірах. З метою приховування цих коштів П., за домовленістю з Г., передавала йому мільйони карбованців для внесення на пред'явницькі рахунки в ощадних касах, що він і робив. Таким чином, Г. здавав на зберігання гроші, одержані від П., і при цьому знав, що здобуті вони викраденням.

Судова колегія Верховного Суду України, розглянувши справу, визнала, що систематичне внесення в ощадні каси на пред'явника грошових сум, які завідомо викрадалися іншою особою з державного підприємства, правильно кваліфіковане судом за ст. 27 і ст. 185 КК як наперед обіцяне приховування, тобто співучасть у розкраданні державного майна в особливо великих розмірах, оскільки ці дії давали розкрадачеві підставу розраховувати на сприяння у приховуванні краденого. Але заздалегідь не обіцяне приховування злочину чи предметів, здобутих викраденням або іншим злочином, не може бути визнано співучастю.

Приховування здійснюється активними діями:

- наданням сховища;

- знищенням слідів, знарядь, документів;

- продажем предметів, здобутих злочинно з прямим умислом.

Суб'єктом приховування може бути приватна і посадова особи. Приховування, вчинене посадовою особою, що використала свій посадовий стан чи владу, кваліфікується за сукупністю злочинів — ст. 396 (приховування злочину і ст. 367 (службова недбалість) ККУ.

Не утворює приховування споживання предметів (майна, речей), які були здобуті злочином, оскільки таке використання предметів чиниться не з метою їх приховати.

Кримінальна відповідальність за заздалегідь не обіцяне приховування настає лише у випадках, передбачених ст. 396 КК, тобто за заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину (ч. 4 і 5 ст. 12 КК), ст. 198 КК придбання, збут майна, завідомо здобутого злочинним шляхом.

Не підлягають кримінальній відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочинів члени сім’ї чи близькі родичі особи, що вчинила злочин (ч.2 ст. 396 ККУ)

Потурання виражається в тому, що особа не запобігає вчиненню злочину, хоч повинна була і могла його попередити.

Потурання виражається в бездіяльності чи неналежній дії особи, яка в силу свого службового становища, професійної діяльності чи згідно із законом повинна була перешкодити вчиненню злочину (представники влади, органів внутрішніх справ, керівники підприємств, охоронці і т. д.)

Це може бути зловживання владою чи службовим становищем (ст. 364 КК), службова недбалість (ст. 167 КК), порушення обов’язків щодо охорони майна (ст. 197 КК). Для інших громадян – це тільки моральний обов’язок.

У ч. 7 ст. 27 ККУ встановлено, що не є співучастю обіцяне до закінчення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний злочин. Таке неповідомлення тягне за собою кримінальну відповідальність лише у випадках, коли вчинене діяння містить ознаки іншого злочину, наприклад ст. 384 завідомо неправдиві свідчення, ст. 385 відмова від дачі свідчень, ст. 386 примушування до відмови від дачі показань.

Підводячи підсумок по п’ятому питанню, необхідно зазначити, що причетність до злочину – дія чи бездіяльність, яка хоча і пов’язана з вчиненням злочину, але не є співучастю в ньому

Контрольні питання:

– назвіть та дайте характеристику ознакам співучасті у злочині;

– охарактеризуйте форму співучасті за об’єктивним критерієм;

– охарактеризуйте форму співучасті за суб’єктивним критерієм;

– види ексцесу виконавця;

Підготувати наступні теми ІНДЗ:

– Об'єктивні та суб'єктивні ознаки діяльності організатора, підбурювача, виконавця та пособника.

Список основної та додаткової літератури:

1. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник / Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. – К.: Правові джерела, 2002. – С. 142-167.

2. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.-Х.: Юрінком Інтер - Право, 2001. – С. 189-216.

3. Кримінальне право України. Загальна частина : підручник [Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.І. Тютюгін / За ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація] . – Х.: Право, 2010. – 456 с. – [4-те, вид. доп. і перероб.]. – С. 206-239.

4. Кримінальний кодекс України : офіційний текст. – К.: Велес, 2015. – С. 13.

ТЕМА 10. Повторність, сукупність та рецидив злочинів.

Поняття множинності злочинів та юридична характеристика. Види множинності злочинів.

Поняття і ознаки сукупності злочинів. Види сукупності злочинів.

Поняття і ознаки повторності злочинів. Види повторності злочинів. Співвідношення сукупності і повторності злочинів.

Поняття рецидиву злочину. Види рецидиву злочинів. Загальний, спеціальний, пенітенціарний рецидив. Кримінально-правові наслідки рецидиву.

Питання винесене на самостійне опрацювання

Рецидив злочинів, поняття та його види.

Слово рецидив запозичено із медицини, де воно означає захворювання після лікування, тобто поновлення хвороби після її лікування.

У кримінальному праві рецидив це вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.

Без засудження особи за попередній злочин немає рецидиву. Це може бути повторність чи сукупність злочинів, хоча рецидив є особливий вид повторності (сукупності).

В такому разі рецидив неможливо відрізнити від повторності та сукупності злочинів. Адже рецидив і сукупність виключають один одного, бо одне вимагає умови - «не було засудження», а друге можливе тільки після засудження.

Рецидив і повторність явища, які частково збігаються

1) рецидив - особливий вид повторності при наявності засудження за попередній злочин, наприклад, крадіжка після засудження за грабіж буде повторністю і рецидивом,

2) будь-який рецидив - це повторність у розумінні ст. 32 КК, але не всяка повторність - рецидив, наприклад, при відсутності засудження за будь-який злочин.

Чинне кримінальне законодавство України виділяє два види рецидиву злочинів.

1.Загальний рецидив це вчинення особою, яка має судимість за умисний злочин, другого різнорідного злочину, тобто нетотожного за родовим чи безпосереднім об’єктом ( наприклад, особа має судимість за грабіж і знову вчиняє хуліганство ).

Загальний рецидив завжди має властивості обставини, яка обтяжує відповідальність, оскільки перше засудження не подіяло на винного.

Загальний рецидив не впливає на кваліфікацію злочинів, але враховується при призначенні міри покарання.

2. Спеціальний рецидив це вчинення особою, яка має судимість за умисний злочин, другого нового такого ж чи однорідного (подібного) злочину.

Спеціальний рецидив мають статті п. 13 ч. 2 ст. 115 КК – умисне вбивство особою, раніше судимою за вбивство, ч. 2 ст. 164 - ухилення від сплати аліментів, ч. 2 ст. 225 КК – обман покупців; ч. 3 ст. 296 КК - злісне хуліганство.

Спеціальний рецидив – це завжди обставина, яка обтяжує відповідальність, впливає на кваліфікацію злочину і на покарання.

Простий рецидив є в тих випадках, коли особа має дві судимості. Наприклад особа має судимість за крадіжку і знову засуджується за хуліганство.

Складний, або багаторазовий, рецидив – це коли особа має три і більше судимості.

Пенітенціарний рецидив має місце там, де особа,