Главная | Обратная связь

ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ ОСНАЩЕННЯ РОБОЧОГО МІСЦЯ

КЛАСИФІКАЦІЯ ТИПІВ РОБОЧИХ МІСЦЬ

Класифікаційні групи	Типи робочих місць
За типом виробництва	Одиничне (універсальне) Серійне (спеціалізоване) Масове (спеціальне)
За числом виконавців	Індивідуальне Колективне (бригадне)
За рівнем механізації та автоматизації	Ручне Механізоване Напівмеханізоване Автоматизоване
За місцем розташування	У приміщенні На відкритій місцевості На висоті Під землею
За кількістю змін	Однозмінне Багатозмінне
За часом функціонування	Постійне Тимчасове
За кількістю обладнання, що обслуговується	Одноверстатне Багатоверстатне
За видом операцій	Основне Допоміжне
За ступенем спеціалізації	Універсальне Спеціалізоване Спеціальне
За ступенем рухомості	Рухоме Стаціонарне
За основною робочою позою	Сидячи Стоячи Змінна поза

Вимоги до організації робочих місць. Організація і устрій робочих місць мають відповідати вимогам до індивідуальних та колективних форм праці.

Організація робочого місця — це створення певного комплексу організаційно-технічних умов для високопродуктивної і безпечної праці.

Знаряддя і характер предметів праці, у свою чергу, обумовлюють планування (відповідну площу, розміщення елементів і т. ін.) робочого місця. Кількість, повторюваність, маса, габаритні розміри предметів праці, особливості знарядь праці також визначають систему і форму обслуговування.

Водночас характер і розміщення засобів та предметів праці мають узгоджуватись з вимогами головної продуктивної сили — людини, з її можливостями приводити в рух і використовувати речові елементи процесу праці без шкоди для організму.

Основні напрями в організації робочих місць такі: раціональна спеціалізація; ефективне розміщення устаткування, оснащення, предметів праці; освітлення робочої площі; обслуговування; умови безпечної і високопродуктивної праці.

Відомо, що спеціалізація робочих місць залежить від типу виробництва. Робоча зона або простір, де розташоване робоче місце, визначається розрахунками. Простору має бути достатньо для виконання всіх необхідних рухів і переміщень працівників під час виконання певних виробничих операцій. Ефективне розміщення всіх компонентів робочого місця формалізується його технологічним плануванням. У процесі організації робочих місць обов’язково враховуються санітарні норми, включаючи освітлення, інструкції з експлуатації устаткування, техніки безпеки та інші параметри, що забезпечують високопродуктивну і якісну працю. Оснащення робочого місця. Залежно від спеціалізації робочого місця здійснюється відповідне його елементне оснащення, що наведене у табл. 4.4.

Таблиця 4.4

ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ ОСНАЩЕННЯ РОБОЧОГО МІСЦЯ

Тип оснащення	Елементи оснащення
Основне технологічне обладнання	Верстати, машини, агрегати, автоматичні лінії, пульти дистанційного управління та ін.
Допоміжне обладнання	Складальні, зварювальні, випробувальні стенди, підлогові транспортери, рольганги, склізи для переміщення матеріалів, інші засоби транспортування, підйомні пристрої і крани тощо
Організаційне оснащення	Засоби для розміщення і зберігання пристроїв, інструментів, допоміжних матеріалів, запасних частин і документації, виробнича тара і меблі, засоби сигналізації і зв’язку, освітлення та догляду за обладнанням і робочими місцями, огороджувальні і захисні пристрої, предмети виробничого інтер’єру
Технологічне оснащення	Пристрої та інструмент (різальний, вимірюваль­ний, допоміжний)

 

Оснащення робочого місця передбачає повне укомплектування і постійне його забезпечення всіма необхідними знаряддями і предметами праці для виконання закріплених операцій процесу праці.

З огляду на роботу, яка виконується, тип і характер виробництва, технологічного процесу робоче місце комплектується:

1) основним технологічним устаткуванням;

2) предметами праці;

3) допоміжним устаткуванням та оснащенням (транспортні засоби, пристрої та інструмент);

4) організаційним оснащенням (робочі меблі-стелажі, інструмен­тальні тумбочки, шафи для розміщення і збереження пристроїв, інструментів, матеріалів, напівфабрикатів і готових виробів; пристрої з техніки безпеки; реманент для догляду за устаткуванням і прибирання робочого місця; пристрої освітлення, вентиляції, що забезпечують належні санітарно-гігієнічні умови праці; засоби сигналізації та зв’язку зі службами обслуговування й управління).

Постійні елементи устаткування та оснащення робочого місця знаходяться на робочому місці завжди, незалежно від роботи, яка виконується в кожний окремий період.

Тимчасові елементи устаткування робочого місця — це спеціальні предмети, призначені для виконання конкретної роботи. Їх склад, кількість і тривалість перебування на робочому місці залежать від технологічного режиму і системи обслуговування.

Технологічне планування робочого місця.Серед обов’язко­вих умов раціональної організації трудового процесу передбачається певний порядок розташування всіх необхідних компонентів для виконання виробничих операцій, який чітко накреслюється в технологічних плануваннях робочого місця.

Планування робочого місця — це просторове розміщення засобів, предметів праці і виконавця з урахуванням антропометричних, біохімічних даних і основних характеристик органів відчуття людини (рис. 4.7).

Кожне робоче місце має зовнішнє і внутрішнє технологічне планування.

Зовнішнє технологічне планування (просторово-технологічне) визначає параметри певної площі та розміщення за вимогами технології всіх елементів робочої системи (місця) для виконання технологічних операцій виробничого процесу відносно інших робочих місць на дільниці.

Зовнішнє технологічне планування робочого місця проектується з урахуванням робочого та допоміжного простору (зони). При цьому на схемі планування виділяється робоча зона й зона праці (основна) та зона підходу (допоміжна).

Робоча зона — це тримірний простір, що обмежується досяжністю рук у горизонтальній і вертикальній площинах з урахуванням повороту корпуса на 180° та переміщення робітника на один-два кроки. У цій зоні розташовуються знаряддя та предмети праці, що постійно використовуються в роботі.

У допоміжній зоні розташовуються предмети, які використовуються рідше, та елементи інтер’єру робочого місця.

Внутрішнє технологічне планування визначає параметри і порядок розташування інструменту, пристроїв, матеріалів, джерел світла, документації та інших елементів з урахуванням особливостей робочого місця і з врахуванням закріплених за ним технологічних операцій (трудових процесів). Внутрішнє технологічне планування має забезпечувати зручну робочу позу, короткі та маловтомлювані трудові рухи, рівномірне й, по можливості, одночасне виконання трудових рухів двома руками. Проектування раціонального внутрішнього планування здійснюється з урахуванням зон досяжності траєкторії рук робітника (тримірного простору) в горизонтальній та вертикальній площинах.

Загальні вимоги до планування робочого місця такі:

· розмір робочої зони має забезпечувати зручне виконання роботи;

· виключення можливості травмування;

· устаткування має розміщуватись, по можливості, в полі зору робітника і бути доступним для постійного нагляду за перебігом технологічного процесу;

· основне і допоміжне устаткування розташовується так, щоб до нього був вільний доступ для обслуговування;

· предмети постійного користування мають бути в стані близь­кому до робочого;

· оснащення та устаткування постійного користування, предмети праці розміщуються з урахуванням антропометричних і фізіологічних даних людини;

· предмети тимчасового користування розміщуються в спеціально відведених місцях, щоб вони не заважали основній роботі.

Аналізувати планування робочого місця треба від загального до часткового, починаючи з загального плану (зовнішнє планування) і переходячи потім до деталей. Уявлення про наявність і розміщення устаткування, оснащення допоміжних механізмів і предметів праці дає накреслювання плану робочого місця. Доцільність планування можна встановити, якщо порівняти її з типовими проектами, з потоками руху деталей і визначити маршрути руху робітника.

Конкретизованим викладенням проекту організації трудового процесу для операторів є карта організації праці на робочому місці, виконання якої є обов’язковим.

Карта організації праці зазвичай містить такі розділи:

1. Вихідні дані (предмет праці і технологія, форма організації праці, оплата праці).

2. Трудовий процес (елементи процесу праці, час, методи праці, графік синхронізації процесу).

3. Робоче місце (просторово-технологічне планування компонентів).

4. Обслуговування робочого місця (функції, способи і режими обслуговування, види самообслуговування, засоби зв’язку).

5. Умови праці (чинники, засоби захисту від несприятливих умов).

6. Норми затрат праці.

7. Вимоги до виконавця роботи.

8. Режим праці та відпочинку.

9. Загальні техніко-економічні показники.

Технологічне планування або перепланування робочого місця здійснюється в такій послідовності:

1. Визначають (уточнюють) місцезнаходження робочого місця на дільниці згідно з його спеціалізацією, враховуючи технологічні і транспортні потоки.

2. Здійснюють прив’язку допоміжного обладнання (підйомно-транспортних засобів тощо), яке постійно використовується для основного технологічного устаткування.

3. Визначають раціональне місцезнаходження працівника відносно основного технологічного устаткування.

4. Визначають найзручніше (на мінімальній відстані від працівника) місце розташування організаційного і технологічного оснащення, тари з матеріалами і готовою продукцією.

5. Оцінюють ступінь раціональності нового планування робочих місць.

Результат, який очікується від комплексно обладнаного робочого місця, можна досягти тільки за умови своєчасного і достатнього його обслуговування всіма необхідними компонентами, тобто забезпечення їх протягом робочої зміни сировиною, матеріалами, заготовками, транспортними засобами, послугами ремонтного характеру тощо.

Під системою обслуговування розуміють регламентацію обсягів, термінів і методів виконання допоміжних робіт із забезпечення робочих місць усім необхідним.

Завдання обслуговування полягає в скороченні або усуненні затрат праці основних робітників, у забезпеченні вільного під’їзду міжопераційного і внутрішньоцехового транспорту без­посередньо до робочого місця для доставки необхідних компонентів.

Обслуговування робочих місць здійснюється за такими функціями:

· енергетична — забезпечення робочих місць електроенергією, стисненим повітрям, парою, водою, а також опалення виробничих приміщень;

· транспортно-складська — доставка предметів праці до робочого місця, вивезення готової продукції і відходів виробництва, зберігання, облік і видача матеріалів, сировини та інших цінностей;

· підготовчо-технологічна — розподіл робіт за робочими місцями; комплектування технічної документації; підготовка інструменту та допоміжних матеріалів; інструктаж виконавців щодо передових методів праці;

· інструментальна — зберігання, застосування, комплектування і видача на робочі місця всіх видів інструменту, пристроїв, технологічного оснащення;

· налагоджувальна — налагодження і регулювання технологіч­ного устаткування;

· міжремонтна — профілактичне обслуговування;

· контрольна — контроль якості сировини, напівфабрикатів і готових виробів;

· облікова — облік бракованої продукції та аналіз причин браку, профілактичні заходи для підвищення якості продукції та ін.;

· господарсько-побутова — забезпечення робітників допоміжними матеріалами, миючими засобами, спецодягом та взуттям, прибирання приміщень.

Умови праці. Умови праці — це сукупність взаємопов’язаних виробничих, санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних і соціальних чинників конкретної праці, які визначають стан виробничого середовища та впливають на здоров’я і працездатність людини.

Працездатність визначається здатністю людини виконувати певну роботу протягом заданого часу і залежить від чинників як суб’єктивного (настрій, ставлення до праці), так і об’єктивного (стать, вік, стан здоров’я, рівень кваліфікації, умови, за яких відбувається праця, тощо) характеру.

До основних чинників виробничого середовища, що впливають на працездатність людини в процесі виробництва, належать:

· фізичне зусилля (переміщення, утримування вантажів, натиснення на предмет праці або важіль управління протягом певного часу), яке може бути: незначним, середнім, сильним і дуже сильним;

· нервове напруження (складність розрахунків, управління механізмом, апаратом, приладдям; жорсткі вимоги до якості, точ­ності виконання; небезпека для життя і здоров’я) буває незначне, середнє, підвищене;

· робоче положення (тіла людини і його органів відносно засобів виробництва) — обмежене, незручне, незручно-стиснене і дуже незручне;

· монотонність роботи — незначна, середня, підвищена;

· температура, вологість, теплове випромінювання в робочій зоні (рівні впливу незначні, підвищені або знижені, середні, високі, дуже високі);

· забруднення повітря (ступінь незначний, середній, підвищений, сильний, дуже сильний);

· виробничий шум (частота, сила — помірна, підвищена і сильна);

· вібрація, обертання, поштовхи (підвищені, сильні, дуже сильні);

· освітленість у робочій зоні (у люксах — нормальна, недостатня або осліплююча).

Чинники виробничого середовища мають психологічні та фізіологічні межі.

Психологічна межа характеризується певними нормами, перевищення яких викликає у працюючих дискомфорт.

Фізіологічна межа характеризується такими нормативами, перевищення яких потребує припинення роботи.

Важливим завданням у поліпшенні організації праці є встанов­лення найдоцільніших режимів праці та відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий та місячний режими праці та відпочинку. Вони формуються з урахуванням працездатності людини і змінюються протягом доби, що береться до уваги передусім у змінному та добовому режимах.

Добовий режим праці та відпочинку включає кількість змін на добу, час відновлення працездатності між змінами.

Тижневий режим праці та відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні та святкові дні. Графіки роботи передбачають порядок чергування змін.

Місячний режим праці та відпочинку визначає кількість робочих та неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які йдуть у відпустку, тривалість основних та додаткових відпусток. Режим праці та відпочинку регулюється Кодексом законів про працю України.

 

ВИМІРЮВАННЯ ПРАЦІ

Сутність нормування праці.

Нормування праці — це вид діяльності з організації та управління виробництвом, завданням якої є встановлення необхідних затрат і результатів праці, контролю за мірою праці, а також визначення необхідних співвідношень між чисельністю працівників різних груп та кількістю одиниць устаткування.

Мета нормування праці полягає в скороченні витрат на виготовлення продукції (послуг), підвищенні продуктивності і якості, сприянні розширенню виробництва та зростанні доходів працівників на основі впровадження техніко-технологічних нововведень і удосконалення організації виробничих і трудових процесів.

Завдання та зміст нормування праці.Нормування праці безпосередньо пов’язане з проектуванням технології та трудового процесу і являє собою ключовий елемент менеджменту, системи трудових відносин, ланку технологічної підготовки, організації та оперативного управління виробництвом. Пошук найвигіднішої організації праці відбувається за допомогою нор­мування. Нормування праці вважається складовою технологіч­ної, організаційної підготовки й оперативного управління виробництвом.

Важливим завданням нормування є підвищення не тільки технічної, а й економічної та фізіологічної обґрунтованості норм. Якщо технічне обґрунтування полягає у виявленні виробничих можливостей робочих місць, то економічне — у виборі найдоцільнішого варіанта виконання роботи, а фізіологічне — у виборі раціональних форм поділу і кооперації праці, визначенні правильного чергування робочого навантаження і відпочинку.

У загальному випадку змістом робіт з нормування праці є: аналіз виробничого процесу, розподіл його на частини, вибір оптимального варіанта технології і організації праці, проектування режимів роботи устаткування, прийомів і методів праці, систем обслуговування робочих місць, режимів праці та відпочинку, розрахунок норм відповідно до особливостей технологічного та трудового процесу, їх упровадження і наступного коригування у міру змін організаційно-технічних умов.

Об’єкт і предмет нормування. Об’єктом нормування може бути трудовий процес у його конкретному і специфічному вияві. Предметом нормування праці є тривалість трудових процесів у часі.

Залежно від соціально-економічних передумов, особливостей технологій, організації виробництва до конкретних об’єктів нормування належать: робочий час, виробнича операція, технологічна структура операції, трудовий мікроелемент, обсяг роботи, зона обслуговування, чисельність персоналу.

Робочий час як об’єкт нормування є одним з важливих питань соціально-економічної політики держави. Згідно з Законом Україні про працю за нормальних умов праці норма робочого часу становить 40 годин на тиждень. За наявності шкідливих чинників передбачено відповідне зменшення загальної норми робочого часу. Також скорочено робочий час для окремих категорій громадян: підлітків, інвалідів, матерів, що мають малолітніх дітей, вагітних жінок.

Виробнича (технологічна) операція є результатом поглибленого поділу праці, для виконання якої у певних орг.-технічних умовах потрібно визначити час. Операція поряд з роллю об’єкта нормування є одиницею планування та обліку в-цтва.

Технологічна структура операцій значно впливає на точність визначення норм та трудомісткість нормування. Структурно найскладнішими вважаються основні операції механічної обробки металів (рис. 5.2). Для обробки заготовки кожен з етапів операції (установлення, позиція, перехід, прохід) може виконуватися необхідну кількість раз.

Установлення — це одноразове закріплення оброблювальної заготовки або деталі (наприклад, токарна операція з обробки циліндричної поверхні вала, закріпленого в центрах, здійснюється за одне, а обробка його торців — за два установлення).

Позиція — це фіксоване положення предмета праці в просторі, де він підлягає технологічному впливу багатопозиційного устаткування (автоматичні лінії, агрегатні верстати тощо).