Здавалка
Главная | Обратная связь

Аналогічні кримінологічні установи були створені й в Україні.



 

Зокрема, у Києві (при юридичному факультеті Інституту народного господарства), в Одесі (при Будинку примусових робіт) та у Харкові.

 

У Києві було створено юридичну клініку, яка функціонувала на сус­пільних засадах.

 

З метою координації криміналістичних досліджень, що проводилися, 1925 року в Москві було створено Інститут по вив­ченню злочинності та злочинців.

 

На нього було покладено такі зав­дання: вивчення причин та умов злочинності в цілому та окремих видів злочинів, вивчення методів боротьби зі злочинністю, розробка питань карної політики, засобів і методів впливу на засуджених тощо.

 

Його робота була надто важливою, особливо слід відзначити збірник «Сучасна злочинність», який видавався інститутом.

 

У його номерах наводився аналіз даних карної статистики в порівнянні з результатами першого всесоюзного перепису населення 1926 р.

 

Для кримінологічних досліджень того часу були характерні від­носна незалежність від ідеологічних догм і прагнення розібратися не лише в зовнішніх криміногенних факторах, а й у властивостях особи правопорушника.

 

Широко використовувалися досягнення біології, психіатрії, психології, теорія рефлексій Бехтерева та Павлова.

 

Проте в 30-ті роки кримінологічні дослідження були практично припи­нені.

 

Приводом стало звинувачення кримінологів у пропаганді кла­сово ворожих зарубіжних біологічних теорій причин злочинності.

 

В цей період панувала офіційна концепція, яка стверджувала, що в со­ціалістичному суспільстві немає соціальних причин злочинності і ця проблема нібито не являє ні наукового, ні практичного інтересу.

 

Як наслідок панування цієї концепції Інститут по вивченню зло­чинності та злочинців і кримінологічні кабінети було ліквідовано.

 

Наступний етап розвитку радянської кримінології починається з кінця 50-х років.

Дослідження злочинності включається в плани деяких науково-дослідних правових закладів країни.

Криміноло­гічна проблематика почала розроблятися на кафедрах юридичних навчальних закладів.

 

У 1963 році було створено Всесоюзний інститут по вивченню причин і розробці заходів попередження злочинності, на який була покладена координація наукових досліджень у сфері кримінології.

 

З 1964 року викладання кримінології було введено в програми юри­дичних вузів.

З другої половини 80-х років кримінологи отримали можливість переглянути багато положень науки кримінології.

Дуже важливим кроком стало зняття грифа секретності з усіх даних по злочинності та карній статистиці, розробка питань інформаційної бази боротьби зі злочинністю, створення єдиного обліку злочинів, визначення рівня латентної злочинності, застосування математичних методів аналізу.

 

Важливим досягненням сучасного етапу розвитку криміно­логії стала всебічна розробка її теоретичних основ.

 

Вони були сфор­мульовані в різних аспектах залежно від поставлених авторами завдань у роботах: А.А. Герцензона — « Введение в советскую крими­нологию»; А Б. Сахарова — «О личности преступника и причинах преступности в СССР»; Г.М. Міньковського, В.К. Звірбуля та ін. — «Предупреждение преступлений»; В.Н. Кудрявцева — «Причины правонарушений»; Н.Ф. Кузнєцової - «Преступление и преступ­ность»; В.К. Звірбулята ін. — «Теоретические основы предупрежде­ния преступлений»; Г.А. Аванесова «Теория и методика кримино­логического прогнозирования» та інших авторів.

 

У 1975—1978 роках були здійснені наукові дослідження з про­блем комплексного планування попередження злочинів.

 

Напрацьовані за результатами проведених досліджень наукові рекомендації лягли в основу розробки та повсюдного запровад­ження комплексного планування попередження злочинів у діяль­ності всіх суб'єктів профілактики.

 

В Україні кримінологія почала відроджуватися у Київській вищій школі МВС СРСР (нині — На­ціональний університет внутрішніх справ), значною мірою це було пов'язано з ім'ям професора П. Михайленка. і 1964 року він у співав­торстві з І. Гельфандом написав монографію «Попередження зло­чинів — основа боротьби за викорінення злочинності».

 

Того часу при Київській вищій школі МВС було створено науково-дослідну лабо­раторію, значну частку серед тематики якої посідали кримінологічні проблеми.

 

Нині на базі цієї лабораторії функціонує Науково-дослід­ний інститут МВС України, який уперше опублікував у відкритому виданні кримінальну статистику України з 1972 по 1993 роки і яки й перетворився на провідну кримінологічну установу України.

 

Кафедри кримінології створено у Харківському юридичному ін­ституті (нині — Національна юридична академія ім. Я. Мудрого), Національному університеті внутрішніх справ, Одеській юридичній академії.

 

Слід зазначити плідну діяльність у розробці кримінологічних проблем секції кримінального права та кримінології Інституту дер­жави і права ім. Корецького НАН України, Міжвідомчого науково- дослідного центру при Президентській координаційній раді по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю та Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності в Харкові.

 

Серед важливих напрямів кримінологічних досліджень в Укра­їні останніми роками виокремлюються:

 

- проблеми організованої та професійної злочинності,

- економічної злочинності, злочинності не­повнолітніх і молоді,

- питання попередження злочинності, поперед­ження та прогнозування рецидивної злочинності,

- кримінальної психології.

 

Потреби практики висувають кримінологічну науку на відповідне місце в системі правоохоронних органів.

 

Значний внесок у розробку зазначених і багатьох інших кримінологічних проблем зробили такі видатні українські вчені, як П.П. Михайленко, А.П. За­калюк, І.П. Лановенко, І.К. Туркевич, О.М. Костенко, О.М. Джужа, І. М. Даньшин, В.Г. Лихолоб, Л.В. Багрій-Шахматов, А.Ф. Зелінський і багато інших.

 

У 1998 році було створено Кримінологічну асоціацію України, завдання якої полягає в об'єднанні та координації зусиль учених і практичних працівників щодо розвитку кримінології. Кримінологи України особисто та через Кримінологічну асоціацію налагоджують тісні наукові контакти з іноземними закладами, котрі здійснюють масштабні кримінологічні дослідження. Міжнародне співробіт­ництво з боротьби зі злочинністю є, поза сумнівом, актуальним і ко­рисним.

 

Питання №2: Методи кримінологічного дослідження.

Методи кримінологічного дослідження визначають як систему прийомів, способів, засобів збирання, оброб­ки та аналізу інформації, які застосовуються з метою дослідження злочинності, її причин і умов, особи злочинця і вироблення заходів запобігання злочинності.

У кримінологічних дослідженнях використовують загальнонаукові та спеціальні (окремі) методи.

 

Загальнонаукові методипізнання — це загальні спо­соби і шляхи дослідження процесів і явищ, визначення тенденцій їх змін, що використовуються в різних галу­зях наукового знання.

 

До загальнонаукових методів кримінологічних дослі­дженьналежать:

- аналіз і синтез

- індукція і дедукція

- гі­потеза

- узагальнення

- абстракція

- експеримент

- формалі­зація

- аналогія

- історичний підхід

- системний підхід

- системний аналіз

- моделювання

- математичні методи та ін.

 

Аналізце процес уявного чи реального розподілу
цілого на частини, а синтезпроцес об'єднання еле­ментів у єдине ціле.

Індукціяце спосіб пізнання явища від окремих
фактів і положень до загальних висновків; дедукція
констатація висновків шляхом пізнання явища від за­гального до окремих фактів.

Узагальненняце відображення і формулювання тенденцій, що є в основі досліджуваного процесу.

 

Абстракціяце процес уявного виокремлення пев­них властивостей і зв'язків досліджуваного явища і від­межування їх від побічних явищ.

 

Експеримент(проба, досвід) визначає характеристи­ки функціонування об'єкта у певних умовах з метою одержання нової інформації про нього.

 

Формалізаціяце уявлення і вивчення якої-небудь змістовної галузі знання у вигляді форм, системи чис­лення, наприклад у вигляді математичних або логічних методів.

 

Аналогія це відповідність, подібність предметів чи явищ процесів у якихось властивостях.

 

Умовиводи за аналогією — це знання, отримані при вивченні одного об'єкта, що переносяться на менш ви­вчені, подібні за істотними властивостями та якос­тями.

 

Історичний підхідце розгляд і вивчення закономір­ного процесу руху та розвитку суспільства з урахуван­ням характеристик і особливостей конкретного тимча­сового періоду.

 

Системний підхідце напрям методології наукового пізнання і соціальної практики, в основі якого — роз­гляд об'єктів як систем, цілісності цих об'єктів і різно­маніття їх зв'язків у єдності.

 

Системний аналіз— це сукупність методологічних за­собів і прийомів, використовуваних для підготовки й обґрунтування рішень зі складних проблем. Цей аналіз спирається на принципи системного підходу, а також на низку математичних та інших кількісних методів. Ос­новна процедура — це побудова узагальненої моделі, що відображає взаємозв'язок реальної ситуації.

 

Моделюванняце спосіб дослідження процесів чи систем об'єктів шляхом побудови і вивчення моделей із метою одержання нової інформації. Ефективно досліди­ти таке комплексне явище, як злочинність, неможливо без використання методів моделювання.

 

Математичні методи— це сукупність способів, під­ходів, шляхів і засобів кількісного та якісного пізнання предметів реального світу.

Окремі наукові методи кримінологічних дослідженьце способи та прийоми конкретного дослідження об'єк­та чи процесу з метою його оптимального регулювання.

До окремих наукових методів належать:

— аналітичне обстеження (групування і ранжирування);

—соціологічне обстеження (контент-аналіз, вибірка, експертні оцінки);

—статистичний аналіз (апроксимація, екстраполяція,інтерполяція);

—соціологічні методи (анкетування, інтерв'ювання);

—функціональний аналіз (дисперсійний і кореляцій­ний) тощо.

 

Аналітичне обстеженнястатистичних даних про
злочинність — це групування злочинів. Статистичне групуванняце розподіл одиниць сукупності на одно­рідні групи, що якісно розрізняються між собою за ти­ми чи іншими істотними для певного дослідження оз­наками.

 

Ранжируваннязлочинів здійснюється за ознакою су­спільної небезпеки в плані виявлення ефективності за­стосування кримінально-репресивних заходів.

 

Соціологічні методице опитування у вигляді ан­кетування та інтерв'ювання.

 

Опитування це метод збирання даних про об'єк­тивні факти, думки, знання тощо, оснований на безпо­середній (усне опитування — інтерв'юі опосередкова­ній (письмове опитування — анкетування) взаємодії між дослідником (інтерв'юером) і опитуваним (респон­дентом).

Інтерв'юваннядозволяє збирати інформацію про факти, суб'єктивні судження, мотиви поведінки, уста­новки тощо.

 

Тому особистісний характер відносин між інтерв'юером і респондентом, суб'єктивність оцінок ви­сувають суворі методологічні та методичні вимоги до підготовки і проведення опитування, невиконання яких веде до перекручування результату.

 

Інтерв'ювання ви­користовується не так часто, як анкетування, оскільки воно більш трудомістке.

Виділяють три види інтерв'ю:

—формалізоване — за тестом;

 

—фокусоване — вивчається конкретний об'єкт;

 

—неформалізоване (вільне), без тесту; при цьому
необхідно визначитися з переліком інформації з кон­кретного завдання.

Анкетне опитування (анкетування)один з ефек­тивних і широко використовуваних у кримінології ме­тодів одержання даних про думки і настрої осіб; рівень знань особами вимог права; їх схильності, симпатії та антипатії; оцінки своїх дій і поведінки інших у тих са­мих ситуаціях; не зафіксованих в інших документах да­них про минуле, про оточення тощо.

 

Анкетне опитування (анкетування) може бути групо­вим або індивідуальним.

 

Метод анкетного опитування застосовують у кілька етапів:

—формулювання питань, що випливають із програми дослідження;

—розміщення питань в анкеті;

—обговорення і рецензування анкети;

—пробне опитування;

—облік зауважень і підготовка остаточного варіантаанкети;

— розмноження анкети;

—поширення і збір анкет;

—логічний аналіз анкет;

—кодування анкет і складання таблиць;

—статистична обробка інформації, зібраної в резуль­таті анкетного опитування.

 

Переваги анкетного методу порівняно з інтерв'юван­ням полягають у тому, що він дає можливість:

—у короткий термін і за невеликих матеріальних ви­
трат охопити велику групу досліджуваних осіб, одержа­ти інформацію «з перших рук»;

—швидко провести повторні опитування через пев­ний проміжок часу з метою виявлення змін, що відбу­лися;

—шляхом ретельної розробки, одержання кваліфіко­ваних консультацій підготувати питання анкети на ви­сокому якісному рівні за змістом і формою;

—за необхідності забезпечити ефект анонімності опи­туваних.

 

Соціологічне обстеженняце метод дослідження суспільних процесів і явищ.

 

Є такі його різновиди:

· кон-тент-аналіз

· вибірка

· експертна оцінка.

 

Контент-аналіз - це прийом оцінки змісту тексту за ключовим словом, яке часто вживається і відображає основний зміст тексту.

 

Для соціологічного обстеження групи понад 500 осіб, як правило, застосовують вибірковий метод,що основа­ний на взаємозв'язку і взаємозумовленості якісних ха­рактеристик соціальних об'єктів.

Висновки про явище в цілому на підставі вивчення його вибірки будуть досто­вірними в тому разі, якщо вибірка за своїми основними характеристиками є моделлю всієї досліджуваної сукуп­ності фактів.

 

Розрізняють вибірки ймовірні та цілеспря­мовані.

 

Ймовірна (випадкова) вибірка зводиться до того, що кожен елемент сукупності має рівну можливість потра­пити у вибірку.

 

Цілеспрямованаце вибірка, до якої не засто­совується принцип ймовірності чи випадковості; її здійснюють за допомогою методів: пропорційної ви­бірки; основного масиву; типологічної вибірки.

Залежно від мети визначають припустиму точність ви­бірки.

 

Метод експертних оцінокполягає в одержанні, оброб­ці та інтерпретації висновків фахівців у певній галузі, теорії та практики з визначених питань, важливих для дослідника.

 

Кількість залучених експертів не перевищує 20—30 осіб.

 

При оцінці висновків зайві думки відки­дають.

 

Статистичний аналізприпускає використання та­ких способів, як апроксимація, екстраполяція, інтерпо­ляція.

 

Апроксимація (наближення)це заміна одних мате­матичних об'єктів іншими, простішими, але близькими за суттю до вихідних, наприклад заміна кривих ліній близькими до них ламаними. Це може бути важливо при дослідженні динаміки злочинності.

 

Екстраполяціяозначає поширення висновків, отрима­них зі спостереження за однією частиною явища, на іншу його частину.

Цей метод використовують для ко­роткочасних прогнозів злочинності.

 

Інтерполяціяце спосіб відновлення показників ди­намічних рядів, даних про розміри явища, яких з пев­них причин не було, шляхом обчислення середньої арифметичної простої сусідніх значень відомих рядів динаміки.

 

Інтерполяція дає можливість зробити припу­щення, що загальна тенденція, яку маємо, мала місце й у той період часу, дані про який було втрачено або ж і не було.

Дисперсійний аналізце сукупність методів визна­чення розмірів частин цілого в дисперсійних системах.

 

Дисперсія в математичній статистиці та теорії ймовір­ності є мірою розсіювання величини, за якою спостері­гають.

 

Кореляція це ймовірна статистична залежність. На відміну від функціональної залежності, кореляція вини­кає тоді, коли залежність однієї з ознак від іншої ус­кладнюється низкою випадкових факторів.

 

Дисперсійний і кореляційний аналіз необхідні при дослідженні злочинності для визначення її зв'язку з причинами та умовами, а також зв'язку між остан­німи.

Питання № 3: Характеристика злочинності.

Злочинність соціальне зумовлене, історично мін­ливе, відносно масове та кримінологічне явище, яке проявляється в системі кримінально-караних діянь, учинених на певній території за певний період часу.

 

Вважають, що злочинність виникла разом із при­ватною власністю, розколом первіснообщинного ладу на класи і появою пов'язаних із цим соціально-економіч­них суперечностей.

 

Злочинність є історично мінливою. Стан злочиннос­ті неоднаковий у різних соціально-економічних форма­ціях, її рівень і структура змінюються і на окремих ета­нах розвитку певної формації залежно від змісту й тен­денцій, причин та умов злочинів, а також від визначен­ня державами кола діянь, які є злочинними.

Мінливість злочинності відбивається в історії кримінального зако­нодавства.

 

Злочинність соціальне явище,оскільки ЇЇ суб'єкти, як і особи, на інтереси і відносини яких посягають, — члени суспільства.

 

Злочинність є соціальною ще й тому, бо в ЇЇ основі — соціально-економічні закони, обумовлені сукупністю сформованих виробничих відносин і харак­тером продуктивних сил.

 

Вона в цілому породжується причинами та умовами, що мають соціальний характер.

 

Злочинність — не статистична сукупність злочи­нів, а саме явище.Як будь-яке явище, воно є закономір­ним за причинно-наслідковою залежністю і зв'язком, за взаємодією з іншими соціальними явищами — економі­кою, політикою, ідеологією, психологією суспільства і соціальних спільнот, управлінням, правом тощо.

 

Злочинність — кримінально-правове явище. Визна­чення злочину — базового елемента поняття «злочин­ність» — дає кримінальне право.

 

Це є передбачене Кри­мінальним кодексом суспільно-небезпечне винне діяння(дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

 

Злочинність — це не механічне поєднання, а цілісна
сукупність, система злочинів.
Вона має визначені системні
властивості, тобто стійкі взаємозалежності злочинів усе­редині цілісності та з іншими зовнішніми соціальними явищами.

 

Злочинність складається з конкретних злочинів, учинених на певній території у відповідний період часу.







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.