Аналогічні кримінологічні установи були створені й в Україні.
Зокрема, у Києві (при юридичному факультеті Інституту народного господарства), в Одесі (при Будинку примусових робіт) та у Харкові.
У Києві було створено юридичну клініку, яка функціонувала на суспільних засадах.
З метою координації криміналістичних досліджень, що проводилися, 1925 року в Москві було створено Інститут по вивченню злочинності та злочинців.
На нього було покладено такі завдання: вивчення причин та умов злочинності в цілому та окремих видів злочинів, вивчення методів боротьби зі злочинністю, розробка питань карної політики, засобів і методів впливу на засуджених тощо.
Його робота була надто важливою, особливо слід відзначити збірник «Сучасна злочинність», який видавався інститутом.
У його номерах наводився аналіз даних карної статистики в порівнянні з результатами першого всесоюзного перепису населення 1926 р.
Для кримінологічних досліджень того часу були характерні відносна незалежність від ідеологічних догм і прагнення розібратися не лише в зовнішніх криміногенних факторах, а й у властивостях особи правопорушника.
Широко використовувалися досягнення біології, психіатрії, психології, теорія рефлексій Бехтерева та Павлова.
Проте в 30-ті роки кримінологічні дослідження були практично припинені.
Приводом стало звинувачення кримінологів у пропаганді класово ворожих зарубіжних біологічних теорій причин злочинності.
В цей період панувала офіційна концепція, яка стверджувала, що в соціалістичному суспільстві немає соціальних причин злочинності і ця проблема нібито не являє ні наукового, ні практичного інтересу.
Як наслідок панування цієї концепції Інститут по вивченню злочинності та злочинців і кримінологічні кабінети було ліквідовано.
Наступний етап розвитку радянської кримінології починається з кінця 50-х років. Дослідження злочинності включається в плани деяких науково-дослідних правових закладів країни. Кримінологічна проблематика почала розроблятися на кафедрах юридичних навчальних закладів.
У 1963 році було створено Всесоюзний інститут по вивченню причин і розробці заходів попередження злочинності, на який була покладена координація наукових досліджень у сфері кримінології.
З 1964 року викладання кримінології було введено в програми юридичних вузів. З другої половини 80-х років кримінологи отримали можливість переглянути багато положень науки кримінології. Дуже важливим кроком стало зняття грифа секретності з усіх даних по злочинності та карній статистиці, розробка питань інформаційної бази боротьби зі злочинністю, створення єдиного обліку злочинів, визначення рівня латентної злочинності, застосування математичних методів аналізу.
Важливим досягненням сучасного етапу розвитку кримінології стала всебічна розробка її теоретичних основ.
Вони були сформульовані в різних аспектах залежно від поставлених авторами завдань у роботах: А.А. Герцензона — « Введение в советскую криминологию»; А Б. Сахарова — «О личности преступника и причинах преступности в СССР»; Г.М. Міньковського, В.К. Звірбуля та ін. — «Предупреждение преступлений»; В.Н. Кудрявцева — «Причины правонарушений»; Н.Ф. Кузнєцової - «Преступление и преступность»; В.К. Звірбулята ін. — «Теоретические основы предупреждения преступлений»; Г.А. Аванесова «Теория и методика криминологического прогнозирования» та інших авторів.
У 1975—1978 роках були здійснені наукові дослідження з проблем комплексного планування попередження злочинів.
Напрацьовані за результатами проведених досліджень наукові рекомендації лягли в основу розробки та повсюдного запровадження комплексного планування попередження злочинів у діяльності всіх суб'єктів профілактики.
В Україні кримінологія почала відроджуватися у Київській вищій школі МВС СРСР (нині — Національний університет внутрішніх справ), значною мірою це було пов'язано з ім'ям професора П. Михайленка. і 1964 року він у співавторстві з І. Гельфандом написав монографію «Попередження злочинів — основа боротьби за викорінення злочинності».
Того часу при Київській вищій школі МВС було створено науково-дослідну лабораторію, значну частку серед тематики якої посідали кримінологічні проблеми.
Нині на базі цієї лабораторії функціонує Науково-дослідний інститут МВС України, який уперше опублікував у відкритому виданні кримінальну статистику України з 1972 по 1993 роки і яки й перетворився на провідну кримінологічну установу України.
Кафедри кримінології створено у Харківському юридичному інституті (нині — Національна юридична академія ім. Я. Мудрого), Національному університеті внутрішніх справ, Одеській юридичній академії.
Слід зазначити плідну діяльність у розробці кримінологічних проблем секції кримінального права та кримінології Інституту держави і права ім. Корецького НАН України, Міжвідомчого науково- дослідного центру при Президентській координаційній раді по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю та Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності в Харкові.
Серед важливих напрямів кримінологічних досліджень в Україні останніми роками виокремлюються:
- проблеми організованої та професійної злочинності, - економічної злочинності, злочинності неповнолітніх і молоді, - питання попередження злочинності, попередження та прогнозування рецидивної злочинності, - кримінальної психології.
Потреби практики висувають кримінологічну науку на відповідне місце в системі правоохоронних органів.
Значний внесок у розробку зазначених і багатьох інших кримінологічних проблем зробили такі видатні українські вчені, як П.П. Михайленко, А.П. Закалюк, І.П. Лановенко, І.К. Туркевич, О.М. Костенко, О.М. Джужа, І. М. Даньшин, В.Г. Лихолоб, Л.В. Багрій-Шахматов, А.Ф. Зелінський і багато інших.
У 1998 році було створено Кримінологічну асоціацію України, завдання якої полягає в об'єднанні та координації зусиль учених і практичних працівників щодо розвитку кримінології. Кримінологи України особисто та через Кримінологічну асоціацію налагоджують тісні наукові контакти з іноземними закладами, котрі здійснюють масштабні кримінологічні дослідження. Міжнародне співробітництво з боротьби зі злочинністю є, поза сумнівом, актуальним і корисним.
Питання №2: Методи кримінологічного дослідження. Методи кримінологічного дослідження визначають як систему прийомів, способів, засобів збирання, обробки та аналізу інформації, які застосовуються з метою дослідження злочинності, її причин і умов, особи злочинця і вироблення заходів запобігання злочинності. У кримінологічних дослідженнях використовують загальнонаукові та спеціальні (окремі) методи.
Загальнонаукові методипізнання — це загальні способи і шляхи дослідження процесів і явищ, визначення тенденцій їх змін, що використовуються в різних галузях наукового знання.
До загальнонаукових методів кримінологічних дослідженьналежать: - аналіз і синтез - індукція і дедукція - гіпотеза - узагальнення - абстракція - експеримент - формалізація - аналогія - історичний підхід - системний підхід - системний аналіз - моделювання - математичні методи та ін.
Аналіз — це процес уявного чи реального розподілу Індукція — це спосіб пізнання явища від окремих Узагальнення — це відображення і формулювання тенденцій, що є в основі досліджуваного процесу.
Абстракція — це процес уявного виокремлення певних властивостей і зв'язків досліджуваного явища і відмежування їх від побічних явищ.
Експеримент(проба, досвід) визначає характеристики функціонування об'єкта у певних умовах з метою одержання нової інформації про нього.
Формалізація — це уявлення і вивчення якої-небудь змістовної галузі знання у вигляді форм, системи числення, наприклад у вигляді математичних або логічних методів.
Аналогія — це відповідність, подібність предметів чи явищ процесів у якихось властивостях.
Умовиводи за аналогією — це знання, отримані при вивченні одного об'єкта, що переносяться на менш вивчені, подібні за істотними властивостями та якостями.
Історичний підхід — це розгляд і вивчення закономірного процесу руху та розвитку суспільства з урахуванням характеристик і особливостей конкретного тимчасового періоду.
Системний підхід — це напрям методології наукового пізнання і соціальної практики, в основі якого — розгляд об'єктів як систем, цілісності цих об'єктів і різноманіття їх зв'язків у єдності.
Системний аналіз— це сукупність методологічних засобів і прийомів, використовуваних для підготовки й обґрунтування рішень зі складних проблем. Цей аналіз спирається на принципи системного підходу, а також на низку математичних та інших кількісних методів. Основна процедура — це побудова узагальненої моделі, що відображає взаємозв'язок реальної ситуації.
Моделювання — це спосіб дослідження процесів чи систем об'єктів шляхом побудови і вивчення моделей із метою одержання нової інформації. Ефективно дослідити таке комплексне явище, як злочинність, неможливо без використання методів моделювання.
Математичні методи— це сукупність способів, підходів, шляхів і засобів кількісного та якісного пізнання предметів реального світу. Окремі наукові методи кримінологічних досліджень —це способи та прийоми конкретного дослідження об'єкта чи процесу з метою його оптимального регулювання. До окремих наукових методів належать: — аналітичне обстеження (групування і ранжирування); —соціологічне обстеження (контент-аналіз, вибірка, експертні оцінки); —статистичний аналіз (апроксимація, екстраполяція,інтерполяція); —соціологічні методи (анкетування, інтерв'ювання); —функціональний аналіз (дисперсійний і кореляційний) тощо.
Аналітичне обстеженнястатистичних даних про
Ранжируваннязлочинів здійснюється за ознакою суспільної небезпеки в плані виявлення ефективності застосування кримінально-репресивних заходів.
Соціологічні методи — це опитування у вигляді анкетування та інтерв'ювання.
Опитування — це метод збирання даних про об'єктивні факти, думки, знання тощо, оснований на безпосередній (усне опитування — інтерв'юі опосередкованій (письмове опитування — анкетування) взаємодії між дослідником (інтерв'юером) і опитуваним (респондентом). Інтерв'юваннядозволяє збирати інформацію про факти, суб'єктивні судження, мотиви поведінки, установки тощо.
Тому особистісний характер відносин між інтерв'юером і респондентом, суб'єктивність оцінок висувають суворі методологічні та методичні вимоги до підготовки і проведення опитування, невиконання яких веде до перекручування результату.
Інтерв'ювання використовується не так часто, як анкетування, оскільки воно більш трудомістке. Виділяють три види інтерв'ю: —формалізоване — за тестом;
—фокусоване — вивчається конкретний об'єкт;
—неформалізоване (вільне), без тесту; при цьому Анкетне опитування (анкетування) — один з ефективних і широко використовуваних у кримінології методів одержання даних про думки і настрої осіб; рівень знань особами вимог права; їх схильності, симпатії та антипатії; оцінки своїх дій і поведінки інших у тих самих ситуаціях; не зафіксованих в інших документах даних про минуле, про оточення тощо.
Анкетне опитування (анкетування) може бути груповим або індивідуальним.
Метод анкетного опитування застосовують у кілька етапів: —формулювання питань, що випливають із програми дослідження; —розміщення питань в анкеті; —обговорення і рецензування анкети; —пробне опитування; —облік зауважень і підготовка остаточного варіантаанкети; — розмноження анкети; —поширення і збір анкет; —логічний аналіз анкет; —кодування анкет і складання таблиць; —статистична обробка інформації, зібраної в результаті анкетного опитування.
Переваги анкетного методу порівняно з інтерв'юванням полягають у тому, що він дає можливість: —у короткий термін і за невеликих матеріальних ви —швидко провести повторні опитування через певний проміжок часу з метою виявлення змін, що відбулися; —шляхом ретельної розробки, одержання кваліфікованих консультацій підготувати питання анкети на високому якісному рівні за змістом і формою; —за необхідності забезпечити ефект анонімності опитуваних.
Соціологічне обстеження — це метод дослідження суспільних процесів і явищ.
Є такі його різновиди: · кон-тент-аналіз · вибірка · експертна оцінка.
Контент-аналіз - це прийом оцінки змісту тексту за ключовим словом, яке часто вживається і відображає основний зміст тексту.
Для соціологічного обстеження групи понад 500 осіб, як правило, застосовують вибірковий метод,що оснований на взаємозв'язку і взаємозумовленості якісних характеристик соціальних об'єктів. Висновки про явище в цілому на підставі вивчення його вибірки будуть достовірними в тому разі, якщо вибірка за своїми основними характеристиками є моделлю всієї досліджуваної сукупності фактів.
Розрізняють вибірки ймовірні та цілеспрямовані.
Ймовірна (випадкова) вибірка зводиться до того, що кожен елемент сукупності має рівну можливість потрапити у вибірку.
Цілеспрямована — це вибірка, до якої не застосовується принцип ймовірності чи випадковості; її здійснюють за допомогою методів: пропорційної вибірки; основного масиву; типологічної вибірки. Залежно від мети визначають припустиму точність вибірки.
Метод експертних оцінокполягає в одержанні, обробці та інтерпретації висновків фахівців у певній галузі, теорії та практики з визначених питань, важливих для дослідника.
Кількість залучених експертів не перевищує 20—30 осіб.
При оцінці висновків зайві думки відкидають.
Статистичний аналізприпускає використання таких способів, як апроксимація, екстраполяція, інтерполяція.
Апроксимація (наближення) — це заміна одних математичних об'єктів іншими, простішими, але близькими за суттю до вихідних, наприклад заміна кривих ліній близькими до них ламаними. Це може бути важливо при дослідженні динаміки злочинності.
Екстраполяціяозначає поширення висновків, отриманих зі спостереження за однією частиною явища, на іншу його частину. Цей метод використовують для короткочасних прогнозів злочинності.
Інтерполяція — це спосіб відновлення показників динамічних рядів, даних про розміри явища, яких з певних причин не було, шляхом обчислення середньої арифметичної простої сусідніх значень відомих рядів динаміки.
Інтерполяція дає можливість зробити припущення, що загальна тенденція, яку маємо, мала місце й у той період часу, дані про який було втрачено або ж і не було. Дисперсійний аналіз — це сукупність методів визначення розмірів частин цілого в дисперсійних системах.
Дисперсія в математичній статистиці та теорії ймовірності є мірою розсіювання величини, за якою спостерігають.
Кореляція — це ймовірна статистична залежність. На відміну від функціональної залежності, кореляція виникає тоді, коли залежність однієї з ознак від іншої ускладнюється низкою випадкових факторів.
Дисперсійний і кореляційний аналіз необхідні при дослідженні злочинності для визначення її зв'язку з причинами та умовами, а також зв'язку між останніми. Питання № 3: Характеристика злочинності. Злочинність — соціальне зумовлене, історично мінливе, відносно масове та кримінологічне явище, яке проявляється в системі кримінально-караних діянь, учинених на певній території за певний період часу.
Вважають, що злочинність виникла разом із приватною власністю, розколом первіснообщинного ладу на класи і появою пов'язаних із цим соціально-економічних суперечностей.
Злочинність є історично мінливою. Стан злочинності неоднаковий у різних соціально-економічних формаціях, її рівень і структура змінюються і на окремих етанах розвитку певної формації залежно від змісту й тенденцій, причин та умов злочинів, а також від визначення державами кола діянь, які є злочинними. Мінливість злочинності відбивається в історії кримінального законодавства.
Злочинність — соціальне явище,оскільки ЇЇ суб'єкти, як і особи, на інтереси і відносини яких посягають, — члени суспільства.
Злочинність є соціальною ще й тому, бо в ЇЇ основі — соціально-економічні закони, обумовлені сукупністю сформованих виробничих відносин і характером продуктивних сил.
Вона в цілому породжується причинами та умовами, що мають соціальний характер.
Злочинність — не статистична сукупність злочинів, а саме явище.Як будь-яке явище, воно є закономірним за причинно-наслідковою залежністю і зв'язком, за взаємодією з іншими соціальними явищами — економікою, політикою, ідеологією, психологією суспільства і соціальних спільнот, управлінням, правом тощо.
Злочинність — кримінально-правове явище. Визначення злочину — базового елемента поняття «злочинність» — дає кримінальне право.
Це є передбачене Кримінальним кодексом суспільно-небезпечне винне діяння(дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.
Злочинність — це не механічне поєднання, а цілісна
Злочинність складається з конкретних злочинів, учинених на певній території у відповідний період часу. ©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|