Главная | Обратная связь

Фактори, причини та умови вчинення злочинів у сфері службової діяльності.

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»

ІНСТИТУТ ПРАВА ТА ПСИХОЛОГІЇ

Кафедра кримінального права і процесу

 

 

ТЕЗИ ЛЕКЦІЇ

З курсу кримінології

по темі №6

 

«Корупція, її прояви та інші злочини у сфері службової діяльності»

Лекції 2 год

Практичні год

Самостійна робота

Підготував:

Завідувач кафедри

кримінального права і процесу

д.ю.н., доцент

Гумін О.М.

 

 

Львів 2011

Тема №6 «Корупція, її прояви та інші злочини у сфері службової діяльності »

План

1.Поняття, механізм, причини та умови корупції в Україні. Заходи протидії корупційній діяльності.

2.Кримінологічна характеристика злочинів у сфері службової діяльності. Фактори, причини, умови скоєння даного виду злочинів та їх попередження.

 

Література:

1.Джужа О.М., Моісеєв Є.М., Василевич В.В. Кримінологія. Спеціалізований курс лекцій зі схемами (Загальна та Особлива частини). Навчальний посібник - Київ: Атіка, 2001 .-368с.

2.Кримінологія. Особлива частина: Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / І. М. Даньшин, В. В. Голіна, О. Г. Кальман; За редакцією І. М. Даньшина. — Харків: Право, 1999 - 232с.

3.Джужа О. М., Моісеєв Є. М., Василевич В. В. та ін. Кримінологія; Навчально-методичний посібник / За заг. ред. О. М. Джужи. - К.: Атіка, 2003.- 400 с.

4.Кримінологія: Загальна та Особлива частини: [Підручник К 82 для студентів юрид. спец. вищ. навч. закладів] / І. М. Дань­шин, В. В. Голіна, О. Г. Кальман, О. В. Лисодєд; За ред. проф. І. М. Даньшина. - Харків: Право, 2003. - 352 с.

5.КРИМІНОЛОГІЯ. За загальною редакцією О. М. Джужи доктора юридичних наук, професора, Київ Юрінком Інтер, 2002.

6.Кримінологія:Навч. посіб. / О. М. Джужа, В. В. Ва-К82 Василевич, Ю. Ф. Іванов, П. М. Опанасенко, В. Г. Пше­ничний, В. Г. Сюравчик; За заг. ред. О. М. Джужи. — К.: Прецедент, 2004. - 208 с.

7.Кримінологія: Підручник / За заг. ред. Л. С. Сміяна, Ю. В. Нікітіна. — К.: Національна академія управління, 2010. — 496 с.

8.Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: У 3 кн. Частина ІІІ — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2008.

9.Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: У 3 кн. Частина ІІ — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007.

 

 

ВСТУП

З середини 90-х рр. XX ст. на всіх рівнях українського суспільства, починаючи з вищих державних, різноманітних гро­мадських об'єднань, у працях науковців, засобах масової інфор­мації та численних опитуваннях громадян відзначається значне поширення корупції.

 

Вказувалося, що вона охопила всі ланки апа­рату управління, судову систему, органи правоохорони, установи та заклади, які покликані обслуговувати населення, задовольняти його життєво важливі потреби.

 

На загальнодержавному рівні визнано, що корупція становить реальну загрозу національній без­пеці країни, а протидія їй має бути віднесена до найвищих пріори­тетів держави.

 

Виняткова поширеність корупції в Україні, у тому числі на вищому рівні влади й управління, у ключових ланках еко­номіки, відзначається міжнародними організаціями, авторитетни­ми аналітичними центрами, в численних рейтингах сприйняття корупції підприємцями та інвесторами.

 

В чому сутність та природа корупції – це предмет розгляду нашого першого питання.

 

 

Питання № 1: Поняття, механізм, причини та умови корупції в Україні. Заходи протидії корупційній діяльності.

 

Корупція — це складне і вкрай негативне соціально-правове явище, що являє собою підвищену суспільну небезпеку для всіх верств суспільства.

 

З корупцією стикаються майже повсюдно, однак у різних країнах і на різних етапах розвитку ця проблема прояв­ляється в неоднакових кількісних показниках.

 

На жаль, показники, що характеризують стан боротьби з коруп­цією в Україні, явно незадовільні.

 

Корупція характеризується низкою притаманних їй ознак:

1.корупція має суспільний характер та спосіб прояву, і обумов­люється станом суспільства на кожному конкретному етапі його розвитку;

 

2.її суб'єктами можуть бути тільки особи, наділені владою чи посадовими повноваженнями;

 

3.вона проявляється у вигляді реалізації такої влади чи повнова­жень у неправомірних, здебільшого приватно-корисливих інтересах;

 

4.корупція тісно пов'язана з організованою злочинністю і, як вважають багато вчених, є її невід'ємною частиною;

 

5.структурно вона складається з кримінальних злочинів, адмі­ністративних правопорушень і цивільно-правових деліктів;

 

6.суспільна небезпека корупції полягає, перш за все, у негатив­ному впливі на державу. Вона шкодить економіці, підриває всі види урядових рішень і програм, знижує довіру громадян до уряду, зни­щує авторитет влади, підриває демократичні підвалини, принципи справедливості, правосуддя та правопорядку, наносить шкоду стану суспільної моралі.

 

Академік А.П. Закалюк вважає, що корупція за своєю сутністю є суспільним (суспільно неприйнятним) соціально зумовленим фе­номеном у сфері публічної влади або публічних повноважень, який полягає у їх спрямуванні та реалізації не в інтересах суспільства та його легітимних інституцій, а в інтересах окремих осіб (груп), як правило, корисливих, чим завдає значної шкоди суспільній органі­зації, насамперед державі, її фактичній незалежності.

 

 

Під корупційною злочинністюрозуміють сукупність злочинів корупційного характеру.

 

Корупція — це соціальне явище, якому властиві під­куп, продажність державних службовців та інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, і на цій основі корисливе використання офіційних службових повноважень, пов'язаних із ними авторитету і можли­востей в особистих або вузько групових, корпоративних інтересах.

 

Механізм корупції— це:

 

- двостороння угода, за умови якої особа, яка пере­буває на державній службі або виконує її функції, неле­гально «продає» свої службові повноваження або послуги основані на авторитеті посади, і пов'язані з ними можливості, фізичним і юридичним особам, групам (у тому числі організованим злочинним формуванням), а «покупець» дістає можливість використовувати держав­ну або іншу структуру у своїх цілях;

 

- вимагання службовцем хабара, додаткової винагороди;

 

- активний підкуп службовців, пов'язаний з одночас­ним потужним психічним впливом на них (притаманно організованій злочинності).

 

 

Щодо стану корупції в Україні, то криміногенна ситуація характеризується небаченим поширенням корупційних проявів.

 

Притаманною особливістю корупційної злочинності є ЇЇ висока латентність, що змушує ставитися критично до даних офіційної статистики.

 

Найнебезпечнішим проявом корупції є хабарництво.

 

Деякі фахівці вважають, що реєструється не більше 2% фактів хабарництва.

Але і за оприлюдненими даними можна зробити певні висновки.

 

В 1991 р. було зареєст­ровано 450 злочинів, пов'язаних з одержанням хабара.

 

В наступні роки, за винятком 1999 р., спостерігається тенденція до поступового збільшення цих злочинів, і в 2002 р. їх уже зареєстровано 2172.

 

Аналіз статистичних даних щодо зареєстрованих фак­тів хабарництва і кількості осіб, засуджених за його вчинення, свідчить про істотні розбіжності.

 

Корупціяє наслідком як загальних, так і специфічних процесів детермінації цього соціального явища. Останні переважно пов'язані з державною або іншою службою.

 

Детермінанти корупційної злочинності

 

Детермінанти (криміногенні фактори) корупційних злочинів можна поділити на:

 

- політичні,

- економічні,

- правові,

- організаційно-управлінські

- соціально-психологічні.

 

До чинників політичного характеру від­несені:

 

— відсутність програмованості та предметності у впровадженні демократичних засад у різні сфери суспільного життя, зокрема у сис­тему управління суспільством, внаслідок чого не забезпечуються її відкритість, спрямованість на служіння народу, ітідконтрольність йому;

 

— занадто повільний розвиток політичної структури та свідо­мості суспільства, передусім його громадянських інституцій, їх неформованість і неготовність до рівної партнерської участі поряд з державними органами в розв'язанні суспільних проблем, одними з яких є впровадження доброчесності у відносинах з населенням і протидія корупції;

 

— відсутність системи виховання у службовців патріотичних по­чуттів, моральних, професійних якостей, розуміння, що корупція підриває авторитет і силу держави, етичні основи суспільної свідо­мості;

 

— недостатня визначеність, непослідовність і поверховість у проведенні антикорупційної політики, що породжує у службовців, схильних до корупційних діянь, відчуття безкарності;

 

— відсутність державної ініціативи та необхідних організацій­них зусиль щодо створення громадських формувань, незалежних не­державних структур для зростання активності населення у боротьбі з корупцією;

 

— відсутність ефективного парламентського контролю за діяль­ністю вищих посадових осіб виконавчої гілки влади, у тому числі керівників правоохоронних органів.

 

До економічних чинників корупційних діянь слід віднести:

 

— відсутність сприятливого режиму діяльності підприємств і підприємців, особливо щодо сплати податків, відрахувань до бюд­жету, одержання державної підтримки, кредитів тощо;

 

— відсутність прозорості процесів роздержавлення власності, вирішення різних економічних і господарських питань, оцінки при­бутків, обсягу податків, одержання пільг тощо, що створює умови їх вирішення за додаткову «винагороду» для службовця;

 

— наявність суперечностей, коли на фоні збільшення кількості заможних і багатих людей, зростання їхніх прибутків багато держав­них службовців, наділених повноваженнями у забезпеченні умов для прибуткової діяльності, не мають навіть помірного достатку.

 

Правові чинники, що сприяють корупційним проявам, вияв­ляються у:

 

— недоліках законодавства, що має регулювати розв'язання по­літичних, економічних, соціальних, організаційно-управлінських проблем запобігання корупції та корупційним діянням, внаслідок чого правова база є недостатньою для ефективної протидії зловжи­ванням чиновництва, зберігає його зверхність над населенням, над­мірну закритість, не сприяє створенню чіткої системи контролю за діяльністю службовців, надійного адміністративно-правового захи­сту особи від свавілля державних органів і посадових осіб;

 

— відсутності на нормативному рівні цілісної системи засобів запобіжного впливу на причини й умови, що сприяють корупції та корупційним діянням;

 

— неврегульованості відповідальності за вчинення різних ко­рупційних діянь, у тому числі з кваліфікуючими ознаками, інших правопорушень, що створюють сприятливі умови для корупції;

 

— формальному характері чинної системи декларування доходів державних службовців;

 

— прогалинах і нечіткості законодавства, що регламентує діяль­ність державних органів, які ведуть боротьбу з корупцією, зокрема неповне визначення суб'єктів корупційних діянь;

 

— пасивності та нецілеспрямованості правоохоронних органів щодо виконання правових вимог у виявленні корупційних діянь, викритті винних у їх вчиненні.

 

Організаційно-управлінські чинники:

— відсутність чіткої регламентації діяльності державних служ­бовців щодо процедури здійснення службових повноважень, прий­няття рішень, видачі офіційних документів; наявність у посадових осіб надто широких розпорядчо-дозвільних повноважень дл я прий­няття рішень на свій розсуд, що дає їм можливість створювати зайві ускладнення, перебільшувати свою роль у вирішенні питань, пов'я­заних із зверненнями громадян;

 

— поширеність у кадровій політиці випадків заміщення посад службовців не на підставі їхніх ділових і моральних якостей, а через знайомство за колишньою роботою, особисту відданість, близькість політичних уподобань; відсутність порядку спеціальної перевірки, тестування на відповідність професійним і моральним якостям, пе­ріодичної ротації, однорівневого переміщення службовців; недодер­жання умов і формальне ставлення до проведення конкурсу на заміщення посад та атестації;

 

— відсутність механізмів унеможливлення прийняття на службу лідерів і членів злочинних угруповань та здійснення ними кар'єри;

 

— затягування правового та практичного вирішення питань про введення спеціальної перевірки осіб, які є кандидатами на посади державних службовців або працюють на таких посадах, запровад­ження більш чіткого порядку ведення їх особових (кадрових) справ;

 

— відсутність у більшості міністерств, інших центральних орга­нів виконавчої влади, управлінських структур окремих підрозділів або спеціально виділених працівників, на яких покладаються обов'язки організації роботи щодо запобігання корупційним ді­янням та іншим посадовим правопорушенням.

 

Соціально-психологічні чинники корупційних діянь:

— нерозвиненість у значної частини населення громадянської свідомості, зокрема усвідомлення нового становища особи в дер­жаві, що будується на демократичних засадах; поки що досить силь­ний вплив традиційних стереотипів стосовно переважання державних засобів і підпорядкованості їм громадських форм у впорядкуванні суспільних справ, у тому числі в організації протидії корупції;

 

— поширення корисливої спрямованості в діяльності держав­них службовців, їх готовності до порушення закону, норм моралі, професійної честі;

 

— професійна та моральна деформація частини керівників і по­садових осіб, що займають відповідальні посади, яка виявляється у вчиненні або поблажливому ставленні до корупційних діянь, пору­шень службової етики;

 

— несформованість у трудових колективах громадської думки щодо виявлених у них фактів корупційних діянь з метою позитив­ного впливу на обстановку та запобігання надалі таким фактам.

 

Заходи протидії корупційній злочинності.

Ефективна протидія корупції вимагає системного, наукового підходу щодо запобігання такій злочинності.

 

Однією з основних засад антикорупційної політики має бути розуміння корупції як соціально зумовленого явища, яке повинно розглядатись з позиції соціального детермінізму.

 

Академік J1.Б. Багрій-Шахматов зазначає, що корупція як соці­альне явище може виникнути та проявити себе тільки: за наявності соціальної бази.

 

Остання являє собою сукупність:

- соціально-економічних,

- організаційних,

- моральних та інших факторів,

- завдяки яким підкуп,

- хабарництво,

- розкладення владно-управлінських,

- госпо­дарських,

- комерційних структур,

- посадових та інших офіційних осіб стають реальністю,

що підживлюють це зло та спричиняють шкід­ливий вплив на життєдіяльність громадянського суспільства, дер­жави, їхніх органів та інститутів, що підриває віру в справедливість, авторитет влади й законів, деформує порядок, форми власності, правовідносини між громадянином і державою, яка не в змозі за­безпечити йому нормальні умови життя, особисту безпеку та недо­торканність майна».

 

Виходячи з цього в країні була розроблена стратегія і тактика протидії корупції, визначені відповідні цілі, засоби їх досягнення, які знайшли своє відображення і нормативно-правове закріплення.

 

Діяльність щодо боротьби з ко­рупцією в Україні має здійснюватися у таких напрямах:

— упередження дії соціальних передумов корупції та усунення причин і умов, що безпосередньо сприяють вчиненню корупційних діянь;

 

— удосконалення законодавства про відповідальність за коруп­ційні правопорушення;

 

— контроль і нагляд за виконанням законодавства у сфері бо­ротьби з корупцією;

 

— діяльність державних органів щодо виявлення, розслідування, адміністративного провадження та судового розгляду фактів коруп­ційних діянь.

 

Так, одним із стратегічних напрямів упередження та нейтралі­зації соціальних передумов корупції визнана:

- послідовна демокра­тизація всіх сфер суспільного життя,

 

- розвиток громадянської свідо­мості й активності у загальному контексті побудови демократичної держави.

 

- демократизація, відкритість влади,

 

- прозорість і зрозумі­лість для населення державних рішень, діяльності управлінського апарату,

 

- розвиток громадянського суспільства —найважливіші ва­желі подолання корупції.

 

Запобіжний вплив на соціальні передумови корупції має здій­снюватися за такими напрямами:

 

— лібералізація та дерегуляція економіки,

 

— звуження меж дер­жавного регулювання економічних і соціальних процесів,

— розши­рення законодавчої основи й організаційно-управлінських умов сприяння розвитку та захисту підприємництва і власності в усіх формах;

 

— визначення чіткої спрямованості та прискорення практичної реалізації адміністративної реформи;

 

— розвиток законодавчого регулювання та прискорення впро­вадження нового функціонального призначення, змінених повно­важень і організаційних форм у співвідношенні місцевого самовря­дування та державної влади;

 

— створення всіма економічними, організаційно-управлінсь­кими, професійно просвітницькими, морально-психологічними за­собами механізму виховання у працівників усіх рівнів, зайнятих наданням послуг населенню, порядності, ввічливості, чесності, ви­сокого професіоналізму, особливо за умов платного надання послуг;

 

— неухильне додержання законності, принципів рівності та справедливості у реагуванні на факти корупційних діянь та інших зловживань посадовим становищем, зокрема ретельна перевірка та гласна правова оцінка всіх (незалежно від часу) фактів створення приватного капіталу шляхом використання (відкрито або завуальо­вано) державної власності.

 

У рамках цих та інших стратегічних напрямів пропонуються такі політичні антикорупційні заходи:

— здійснити комплекс ідеологічних і масово-політичних захо­дів, що сприяли б визначенню в суспільстві провідних політичних сил, які очолюють, ініціюють і постійно активізують державну та фомадську діяльність, пов'язану з боротьбою з корупцією;

 

— здійснити анулювання депутатського імунітету народних депутатів України та обмеження імунітету суддів;

 

— забезпечити рівність усіх громадян перед законом у разі вик­риття корупційних діянь та притягнення до відповідальності винних у їх вчиненні осіб незалежно від займаних посад;

 

— проводити роботу з підвищення рівня громадянської свідо­мості й активності населення у боротьбі з корупцією.

 

При цьому ви­користовувати не тільки традиційні громадські формування, а й сприяти створенню нових недержавних інституцій, що мають за­вдання щодо протидії корупції;

 

— розробити та запровадити механізм залучення трудових ко­лективів до контролю за додержанням антикорупційного законо­давства, здійсненням заходів щодо запобігання корупційним діянням та їх громадського обговорення;

 

— розробити законодавчі норми щодо забезпечення прозорості фінансування політичних партій, громадських організацій, конт­ролю правомірності його джерел, перевірки одержаних прибутків і здійснених витрат лідерами й активістами цих формувань, а також щодо критеріїв і механізму контролю фінансування виборчих кам­паній.

 

З метою запобігання корупції та корупційним діянням пропонується здійснити такі економічні заходи:

— удосконалити систему оподаткування, зменшити податковий тиск на підприємців та інших фізичних осіб, спростити порядок стягнення податків, розширити сферу застосування фіксованих платежів;

 

— рішуче виявляти та забороняти будь-які монопольні прояви, сприяти природній конкуренції;

 

— створити сприятливі умови для внутрішнього й зовнішнього інвестування легальної економіки;

 

— вивчити та вдосконалити систему контролю за використан­ням державного майна, виявлення фактів прихованого одержання прибутків приватними особами й угрупованнями за рахунок опера­цій з цим майном;

 

— розробити систему засобів кримінологічного та криміналі­стичного захисту підприємництва, малого бізнесу, заощаджень, ка­піталів та інших форм приватної власності від злочинних посягань ззовні й у самих комерційних структурах, а також від протиправного втручання в їх діяльність державних і недержавних організацій;

 

— удосконалити правове регулювання та управлінський меха­нізм діяльності фондового ринку, забезпечити конкурсність і мак­симальну прозорість цієї діяльності, насамперед щодо продажу пакетів акцій підприємств у процесі приватизації державного майна;

 

— впровадити принципи гласності та конкурсності у систему державних замовлень, механізми приватизації, оренди державного майна;

— спростити механізм і забезпечити рівні умови для суб'єктів господарювання різних форм власності під час видачі ліцензій, реєстрації підприємств і громадян-підприємців, у процедурах мит­ного, прикордонного, екологічного, санітарного й інших видів контролю, а також сертифікації продукції; продовжити практику звуження переліку видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню;

 

— розробити дійову систему економічних і фінансових засобів контролю та протидії легалізації «брудних» грошей.

 

 

До правових заходів слід віднести:

— аналіз законодавства про забезпечення захисту прав людини і громадянина від корупції та щодо повноти, безпосередності й ста­більності регулювання відносин у підприємницькій, господарській, фінансовій, кредитно-банківській діяльності;

 

— виявити прогалини, суперечності у законодавчих нормах, а також норми, що дозволяють по-різному їх тлумачити, та інші недоліки законодавства, що можуть бути використані для корупційних діянь та інших посадових пору­шень; урахувати при цьому зарубіжний досвід, підготувати пропо­зиції про вдосконалення законодавства;

 

— предметну систематизацію антикорупційних законодавчих та інших нормативно-правових актів, підготувати пропозиції щодо їх удосконалення;

 

— прискорення розроблення правових підстав і механізму ін­формування банківськими установами правоохоронних органів та проведення аналізу щодо анонімних валютних рахунків;

 

— аналіз судової практики щодо розгляду справ про оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб;

 

— розробку правових підстав і механізму обов'язкового безза­перечного відшкодування державою збитків, у тому числі необгрун­тованих втрат, заподіяних громадянину внаслідок неправильного застосування або невиконання чи неналежного виконання норм за­конодавства під час здійснення службової діяльності, з наступним стягненням витрачених на це коштів з посадової особи, з вини якої були завдані такі збитки або втрати;

 

— прискорити законодавче врегулювання і впровадження кри­мінологічної експертизи проектів законів та інших нормативно- правових актів: вивчити можливості її проведення зі спеціальним антикорупційним спрямуванням, визначити та здійснити необхідні для цього організаційно-методичні й інші заходи;

 

— вивчити проблему максимального обмеження дискреційних повноважень працівників правоохоронних органів, зокрема під час вирішення питань щодо звільнення осіб від адміністративної та кри­мінальної відповідальності;

 

— вивчити питання щодо повноти правового та фізичного за­хисту потерпілих і свідків; працівників засобів масової інформації та інших осіб, які допомагають викриттю винних у корупційних ді­яннях, внести пропозиції щодо його гарантованого забезпечення.

 

Для вдосконалення діяльності управлінського персоналу на за­садах раціональної її демократизації рекомендується:

 

— скоротити апарат, обмежити його повноваження щодо доз­вільно-розпорядчих і керівних функцій, в тому числі щодо надання пільг, переваг, ліцензій, замінивши ці повноваження здійсненням контролю за додержанням норм законодавства;

 

— проаналізувати та визначити щодо кожної галузі народного господарства й управління, кожного етапу виробництва й іншої ді­яльності службові дії операції, рішення, у разі здійснення яких мож­ливе вчинення корупційних діянь, визначити умови та процедури, що виключали б такі факти; детально регламентувати правила та стандарти прийняття розпорядчо-дозвільних у правлінських рішень, видачі населенню офіційних документів, вирішення інших питань щодо його обслуговування; поінформувати населення про ці стан­дарти, процедури та правила;

 

— забезпечити добір і розстановку кадрів на засадах неугіеред- женого конкурсного відбору, а також їх об'єктивну атестацію, періо­дичну ротацію й однорівневе переміщення; вдосконалити механізм контролю за достовірністю декларацій про доходи державних служ­бовців;

 

— розробити та запровадити єдині загальні правила (умови) просування по службі, гарантії перевірки їх додержання;

 

— запровадити обов'язковий періодичний розгляд на засіданнях колегій міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, службових нарадах у державних установах та організаціях, зборах трудових колективів питань виконання законодавства про державну службу, боротьбу з корупцією, здійснення заходів щодо запобігання корупційним проявам і реагування на них;

 

 

— регламентувати умови та порядок правомірного отримання державними службовцями й іншими особами, уповноваженими на виконання функцій держави, подарунків, комісійної винагороди, гонорарів, послуг тощо, а також використання ними засобів транс­порту, зв'язку, техніки, іншого майна незалежно від форм власності;

 

— розробити механізм дійового контролю за додержанням вимог закону щодо заборони державним службовцям усіх рангів брати участь у підприємницькій діяльності;

 

— вивчити й узагальнити практику реагування в установах та організаціях на корупційні діяння та пов'язані з ними правопору­шення посадових осіб, відповідність реагування вимогам законо­давства, спрямувати цю практику на посилення гостроти реагування аж до звільнення винних із займаних посад і передачі матеріалів про них до правоохоронних органів;

 

— установити обмеження щодо зайняття посад в органах дер­жавної влади та місцевого самоврядування особами, які вчинили корупційні правопорушення;

 

— створити банк даних про осіб, які були засуджені за коруп­ційні діяння або піддані за них адміністративному стягненню, з метою використання цієї інформації для спеціальної перевірки кан­дидатів на посади державних службовців і працівників, які вже зай­мають ці посади;

 

— установити відповідальність посадових осіб органів держав­ної влади й органів місцевого самоврядування за ухилення від реа­гування відповідно до закону на критичні виступи засобів масової інформації щодо оприлюднених фактів корупції, порушень прав і свобод людини і громадянина;

 

— розглянути питання про можливість створення банку даних про суб'єктів підприємницької діяльності, причетних до корупції, з метою виключення можливості їх участі у виконанні державних за­мовлень і контрактів;

 

— проаналізувати й удосконалити заходи (засоби) фінансового та банківського контролю з метою виявлення корупційних діянь.

 

 

Соціально-психологічні заходи:

— розроблення й упровадження системи та програми підви­щення рівня знань і виховання різних верств населення щодо ролі, шляхів і форм розвитку інститутів громадянського суспільства, доб­рочинності у відносинах з населенням, формування негативного ставлення до корупції, протидії чинникам, що її зумовлюють, зміц­нення патріотичної мотивації особистої участі у запобіганні та вик­ритті фактів корупційних діянь;

 

— введення до загальноосвітніх і просвітницьких програм, по­ширення через засоби масової інформації знань про права грома­дян, механізми їх реалізації в державних установах, порядок і проце­дуру розгляду звернень громадян, прийняття управлінських рішень щодо цих звернень;

 

— включення до тематичних планів засобів масової інформації публікацій, теле- та радіопередач, що висвітлюють різні аспекти розвитку доброчинності, боротьби з корупцією, забезпечення їх спрямованості на розширення знань з питань запровадження та зміцнення інститутів громадянського суспільства, додержання анти- корупційного законодавства, інформування про викриття та засуд­ження корупціонерів, а також на формування громадської думки щодо неприйнятності, шкідливості, осуду корупційних діянь, під­тримання участі населення в їх запобіганні та виявленні;

 

— поширення правоохоронними органами і судами через свої прес-служби та в інший спосіб інформації про притягнення коруп­ціонерів до відповідальності, заходи щодо запобігання проявам ко­рупції та участь населення у боротьбі з такими проявами;

 

— організація та підтримка органами державної влади ініціа­тиви громадськості та політичних партій, правоохоронних органів щодо створення громадських формувань та інших недержавних ін­ституцій антикорупційного спрямування, надання їм підтримки та допомоги.

 

Питання № 2: Кримінологічна характеристика злочинів у сфері службової діяльності. Фактори, причини, умови скоєння даного виду злочинів та їх попередження.

 

Чинне кримінальне законодавство України до службових зло­чинів відносить сім складів злочинів:

- зловживання владою або службовим становищем,

- перевищення влади або службових повно­важень,

- службове підроблення,

- службову недбалість,

- одержання хабара,

- давання хабара,

- провокацію хабара (ст.ст. 364-370 КК).

 

Службові злочини є однією із обставин, що створює реальну за­грозу конституційним правам і свободам членів суспільства.

 

В останні роки, за даними соціологічних досліджень кримі­нально-правової статистики, рівень службових злочинів значно зріс.

 

Характерною ознакою контингенту осіб, які вчиняють службові злочини, є відносно велика питома вага жінок, їх частка у цих злочинах у 4-6 разів вища, ніж серед інших видів злочинів.

 

Це пов'я­зане з переважною кількістю жінок серед працівників сфери гос­подарського управління, торгівлі, побутового обслуговування тощо, де у першу чергу вчиняються службові злочини.

 

Службові злочини вчиняють у більш зрілому віці, ніж інші зло­чини, переважно особи старше 30 років.

 

Особам, що вчиняють службові злочини, властиві такі риси, як:

- корисливість

- потяг до зловживання владою

- адміністрування (це особливо характерно для тих, хто допускає перевищення повнова­жень)

- зневага до закону і нехтування обов'язками виконувати його

- підлабузництво

- формальне або легковажно-безвідповідальне став­лення до наслідків своїх дій і рішень

- зневага до людей тощо

- нерідко має місце і схильність до пияцтва, розгульного способу життя.

 

За морально-психологічною спрямованістю особистості суб'єк­тів зловживання владою і халатності можна розподілити на кілька умовних типів:

1.Працівник господарського апарату, який розглядає своє служ­бове становище головним чином з корисливих позицій або інших особистих вигод; впевнений у владі грошей; одержує особисті матеріальні вигоди за рахунок державних або громадських орга­нізацій чи окремих громадян; знає справу, вмілий організатор, але ігнорує інтереси служби, цікавиться ними лише для того, щоб за­лишатися на посаді, яку він обіймає. Звичайно приховує злочини, які вчиняють підлеглі, чим зміцнює своє становище серед них.

 

2.Службова особа господарського і адміністративного апарату,
в якої домінуючим мотивом злочинних зловживань є кар'єризм.

Така особа стає на злочинний шлях, переслідуючи у першу чергу
особисті інтереси, які проявляються у бажанні репрезентувати себе
як працівника, який заслуговує на подальше просування по службі.

 

3.Службова особа, як правило, низової або середньої ланки гос­подарського апарату, яка не має достатньої кваліфікації.

 

Мотиви службових злочинів— забезпечення нібито інтересів підприємства, вузьковідомчий підхід до вирішення службових завдань.

 

Нерідко вона керується порочною практикою протиставлення доцільності і законності.

 

Не вміючи організувати роботу, долати труднощі, що ви­никають, законним шляхом, легко йде на правопорушення.

 

4.Серед суб'єктів службових злочинів певне місце посідає осо­
ба, яка дала згоду на виконання службових обов'язків, але недостат­ньо компетентна для успішного їх виконання.

 

Така особа з самого початку виявляє самовпевненість, не підкріплену необхідними знан­нями, навичками і здібностями для виконання відповідних орга­нізаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків.

 

Для неї характерний мотив безвідповідального, легковажного, недисциплінованого ставлення до служби.

 

5.Окремо стоїть суб'єкт службового злочину, в службовій пове­дінці якого визначальною є схильність до пияцтва.

 

Звичайно така особа буває представником нижчої ланки, яка розпоряджається ввіреними їй матеріальними цінностями або здійснює контроль за їх зберіганням.

 

Потяг до надмірного вживання алкогольних напоїв (звичайно, у компанії) нерідко пов'язаний із витратами, які пере­вищують легальні можливості суб'єкта злочину, призводить до зло­вживань, злочинних дій з придбання спиртного.

 

Цей же потяг виз­начає злочинно-халатне ставлення до службових обов'язків по за­безпеченню зберігання майна і здійсненню контролю за ним.

 

 

Фактори, причини та умови вчинення злочинів у сфері службової діяльності.

 

Тривалий час у радянській кримінології існування службових злочинів пояснювалося наявністю дефектів у психології індивідів і соціальних спільнот, тобто службова злочинність пояснювалась виключно суб'єктивними факторами.

Об'єктивні ж фактори, пов'я­зані з економічним буттям суспільства, роллю і становищем служ­бових осіб у системі суспільних відносин, розглядалися лише як умови службових злочинів.

 

Криміногенні фактори, які визначають причини і умови службових злочинів, досить численні, різноманітні і визначені напе­ред істотними змінами у соціально-економічному житті суспільства.

 

За сутнісною характеристикою вони можуть бути поділені на п'ять основних груп: політичні, економічні, організаційно-управлінські, соціально-психологічні, правові фактори.

 

Специфіка дії політичних факторів в Україні обумовлюється радикальним переходом суспільства від партійно-тоталітарної си­стеми до демократичної, соціальної, правової держави.

 

Стратегічні помилки, допущені в процесі переходу від бюрок­ратично-планового регулювання економіки до регулювання, що базується на ринкових відносинах, призвели до специфічних про­явів корпоративного та локального регулювання, які не вдалося вчасно усунути або нейтралізувати. Вплив на економічні і політичні процеси в суспільстві почали здійснювати корпоративно-бюрок­ратичні структури (клани), що призвело до дисбалансу в системі розподілу ресурсів і, як наслідок, до появи сфер діяльності з над­прибутками (бізнес у сфері виробництва та торгівлі металобрухтом, енергоносіями, банківська діяльність тощо).

 

Наслідком цього стала активізація економічних факторів:

- виник­нення сфер економіки з одержанням надприбутків;

 

- утворення мо­нопольних об'єднань і надання їм переваг у фінансуванні та креди­туванні з боку державних чиновників;

 

 

- створення фінансових структур для обслуговування економічної діяльності, пов'язаної з надприбутками;

 

- протиправне перекачування державних ресурсів недержавним суб'єктам підприємницької діяльності;

 

- створення фінансової бази для організації корпоративне-бюрократичних струк­тур;

 

- перекоси в ціноутворенні; значний спад виробництва у сфері економіки з низькою концентрацією ресурсів;

 

- наявність великих нефіксованих коштів у організованих злочинних угруповань, що використовуються для підкупу осіб, уповноважених виконувати функції держави.

 

 

До організаційно-управлінських факторів, що безпосередньо зумовлюють службові злочини в Україні, належать недоліки меха­нізму функціонування системи державного управління та форму­вання його апарату, а саме:

 

- система державного управління залишається спрямованою на
охоплення державним регулюванням широких сфер суспільного
життя, особливо в економіці, без реальної на те необхідності;

 

- діяльність державного апарату здійснюється без належної її
регламентації, що в багатьох випадках дає можливість службовим
особам використовувати свої повноваження всупереч Інтересам
служби;

 

- у нормативних актах необґрунтовано закріплюється альтерна­тивність при прийнятті того чи іншого рішення без чітко визначе­них критеріїв такого вибору;

 

- управлінська вертикаль формується за принципом особистої
відданості працівників;

 

- відсутня система детального регламентування підбору та роз­становки кадрів апарату управління на конкурсних засадах з ура­хуванням їх професійного рівня та належних моральних якостей;

- недооцінюються механізми, які б обмежували можливість ро­бити політичну кар'єру лідерам і членам злочинних угруповань і
відповідно впливати на управлінський апарат держави;

 

- відсутній механізм постійної ротації та горизонтального пере­міщення державних службовців.

 

 

Соціально-психологічні фактори проявляються, зокрема, в тому, що:

 

- система соціального контролю за діяльністю органів держав­ної влади і місцевого самоврядування, їх службових осіб не є
дійовою і не забезпечує виконання покладених на неї функцій;

 

- система державного контролю розвивається екстенсивним
шляхом;

 

- фактично поза державним контролем залишається діяльність службових осіб у таких важливих сферах, як формування і викори­стання бюджету, приватизація, ліцензування, діяльність митних і податкових, правоохоронних і судових органів;

 

- у системі державних органів, покликаних здійснювати соці­альний контроль, має місце тенденція до створення замкнутого се­редовища з певною системою взаємопідтримки та самозбереження, корупційними зв'язками контролюючих і контрольованих органів;

 

- відсутній належний механізм залучення громадян до здій­снення соціального контролю за діяльністю службових осіб органів
влади і місцевого самоврядування;

 

- засоби масової інформації недостатньо виконують у сфері гро­мадського контролю притаманні їм функцій «четвертої влади».

 

Правові фактори — це перш за все:

· недосконалість чинного за­конодавства, яка знаходить свій прояв у тому, що воно не передба­чає цілісної системи заходів протидії корупції, необхідного впливу на її причини та умови;

· окремі чинні правові норми мимоволі спри­яють хабарництву;

· відсутні спеціальні правові норми, які б передба­чали відповідальність юридичних осіб за їх участь у службових зло­чинах;

· залишаються неврегульованими відносини особи з державою у сфері контролю за доходами та видатками, в тому числі відсутній обов'язок особи доводити правомірність одержаних доходів;

· мають місце значні недоліки в діяльності правоохоронних органів щодо виявлення, розслідування та судового розгляду фактів корупції.

 

Причини та умови службових злочинів відображають як загаль­ний стан суспільства, об'єктивно існуючі в ньому суперечності, так і суб'єктивні фактори, в тому числі недостатність політичної волі найвищих органів державної влади вести рішучу боротьбу з цим негативним соціальним явищем.