 |
|
Норми адміністративного права. Адміністративно-правові відносини.
Адміністративно-правова норма – це формальне визначене, загальнообов’язкове правило поведінки, встановлене та охороняєме державою, метою якого є регулювання суспільних відносин, що виникають, змінюються і припиняються у сфері забезпечення органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також в процесі державного і самоврядного управління в сферах соціально-економічного й адміністративно-політичного розвитку та охорони громадянського порядку.
Особливості адміністративно-правових норм:
1) в них закріплюються відносини по керуванню, державному контролю, нагляду, внутрішньоорганізаційна діяльність;
2) метод впливу норм на суспільні відносини має, переважно, імперативний характер;
3) виконання приписів норм гарантується державою за допомогою системи засобів організаційно-роз’яснювального та суспільно-примусового характеру;
4) системність норм адміністративного права. Мета адміністративно-правових норм:
1) організація й регулювання відносин у сфері забезпечення органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також в процесі державного і самоврядного управління в сферах соціально-економічного й адміністративно-політичного розвитку та охорони громадянського порядку;
2) інформаційна;
3) охорона (забезпечення законності й дисципліни в у сфері забезпечення органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також в процесі державного і самоврядного управління в сферах соціально-економічного й адміністративно-політичного розвитку та охорони громадянського порядку
4) заохочувальна (стимулювання учасників відносин до участі, активізації ролі, самостійності);
5) соціально-моральна (формування правосвідомості, ставлення до громадського порядку, безпеки тощо).
Види адміністративно-правових норм:
1) за спрямованістю змісту:
– що закріплюють порядок створення і правовий режим суб’єктів правовідносин;
– що визначають форми і методи управлінської діяльності;
– що встановлюють порядок проходження державної служби;
– що визначають способи і порядок забезпечення законності в державному управлінні;
– що регулюють державне управління окремими галузями народного господарства;
– що визначають права, обов’язки громадян у державному управлінні;
– що визначають підстави притягнення до адміністративної відповідальності та процедурні питання її реалізації.
2) за функціональним призначенням:
– регулятивні;
– правоохоронні;
3) за формою припису:
– зобов’язуючи (приписні) – зобов’язують здійснити певні дії;
– заборонні – забороняють вчиняти ті чи інші дії;
– дозвільні (управомочні, повноважні, диспозитивні) – управомочують діяти в рамках вимог норми, вчиняти активні дії;
– стимулюючі (заохочувальні) – забезпечують вплив на поведінку учасників правовідносин за допомогою засобів морального та матеріального характеру;
– рекомендаційні – надають учасникам правовідносин можливість пошуку найоптимальнішого варіанту поведінки.
4) за адресатами:
– для органів державної виконавчої влади;
– для інших державних органів;
– для державних службовців;
– для державних підприємств, установ, організацій;
– для недержавних підприємств, установ, організацій;
– для громадян, іноземних громадян, осіб без громадянства.
5) за змістом:
– матеріальні;
– процесуальні.
6) за межами дії:
– у просторі;
– у часі;
– за колом осіб.
7) за ступеням загальності:
– загальні;
– міжгалузеві;
– місцеві (локальні).
8) за повнотою викладення змісту:
– визначені (абсолютно визначені, відносно визначені);
– відсильні;
– бланкетні.
9) за юридичною силою нормативних актів, у яких норми зафіксовані:
– що містяться у законах;
– що містяться в указах, розпорядженнях;
– що містяться в постановах;
– що містяться в рішеннях;
– що містяться в наказах;
– що містяться в інструкціях тощо.
Більшість адміністративно-правових норм мають імперативний характер, який проявляється у:
– прямих приписах, які зобов’язують суб’єкта діяти тільки певним чином без можливості вибору варіанту поведінки;
- у обов’язковій державній реєстрації в органах виконавчої влади;
– у наданні суб’єктові права вибору варіанту поведінки, проте не переступаючи меж поведінки, визначених нормою.
Практичне використання правил поведінки, які містяться у адміністративно-правових нормах, означає їх реалізацію. Реалізація адміністративно-правових норм здійснюється у таких формах:
1) виконання – активна поведінка суб’єктів адміністративно-правових відносин щодо виконання юридичних обов’язків (одержання паспорта, сплата податків, подання декларації);
2) використання – активна поведінка суб’єктів адміністративно-правових відносин щодо здійснення наданих юридичних прав (подання скарги, заяви);
3) додержання – пасивна поведінка суб’єктів адміністративно-правових відносин щодо дотримання заборон.
4) застосування – діяльність органів держави щодо вирішення управлінських справ і видання індивідуальних юридичних актів, які ґрунтуються на вимогах матеріальних і процесуальних юридичних норм.
Структура адміністративно-правових норм:
Структура адміністративно-правової норми – це її внутрішня побудова, визначений порядок взаємозв’язку, взаємообумовленості і взаємозалежності складових частин норми.
Адміністративно-правові норми складаються із гіпотези, диспозиції і санкції.
Гіпотеза – частина норми, яка вказує на фактичні умови, за наявності яких норма застосовується. Гіпотезу можна назвати юридичним фактом.
Наприклад: досягнувши 16-річного віку, громадянин зобов’язаний отримати паспорт; особи чоловічої статі, досягши 18-річного віку, зобов’язані з’явитися на призовий пункт тощо.
Диспозиція – частина норми, в якій сформульоване саме правило поведінки (обов’язок отримати паспорт, подати до податкової адміністрації декларацію про доходи).
Санкція – частина норми, в якій вказується на захід впливу з боку держави у випадку порушення правил передбачених нормою.
Проте, класична структура норми зустрічається досить рідко. Як правило, зустрічається двочленна структура норми (гіпотеза і диспозиція), а санкція передбачається в інших нормах (як правило, у КпАП України тощо).
Адміністративно-правові відносини – це суспільні відносини, врегульовані нормами адміністративного права, суб’єкти яких наділені правами і обов’язками у сфері забезпечення органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також в процесі державного і самоврядного управління в сферах соціально-економічного й адміністративно-політичного розвитку та охорони громадянського порядку
Особливості адміністративно-правових відносин:
1) вони виникають у сфері виконавчої тобто владно-організаційної діяльності;
2) ці відносини виникають у зв’язку з діяльністю органів виконавчої влади;
3) для них характерною є наявність обов’язкового суб’єкта – органа виконавчої влади;
4) цей обов’язковий суб’єкт діє завжди владно, отже відносини є публічно-владними;
5) відносини можуть виникати з ініціативи будь-якої із сторін, при цьому згода іншої сторони не є обов’язковою;
6) відносини між учасниками відносин розглядаються, як правило, у позасудовому порядку;
7) у випадку порушення однією із сторін вимог адміністративно-правових норм, вона відповідає перед державою у особі її органів (як правило, органів виконавчої влади).
Види адміністративно-правових відносин:
1) залежно від функцій, які виконуються:
– регулятивні;
– правоохоронні;
2) за адміністративно-правовим статусом суб’єктів, що беруть участь у правовідносинах:
– між вищестоящими і нижчими суб’єктами (вертикальні);
– між непідпорядкованими суб’єктами управління (горизонтальні);
– між органами виконавчої влади і підпорядкованими підприємствами, установами, організаціями;
– між органами виконавчої влади і непідпорядкованими підприємствами, установами, організаціями.
– між органами виконавчої влади і структурами місцевого самоврядування;
– між органами виконавчої влади і об’єднаннями громадян;
– між органами виконавчої влади і громадянами;
3) залежно від галузевої залежності:
– матеріальні;
– процесуальні;
4) за змістом:
– у сфері загального управління;
– у сфері галузевого управління;
– у сфері міжгалузевого управління;
5) за галузевою діяльністю:
– у галузі економіки;
– у галузі адміністративно-політичній;
– у галузі соціально-культурній.
6) за направленістю:
– зовнішні;
– внутрішні;
7) за механізмом захисту:
– що захищаються у судовому порядку;
– що захищаються у адміністративному порядку;
8) за способом регулювання:
– функціональні;
– територіальні;
9) за майновою належністю:
– майнові;
– немайнові;
10) за характером взаємодії суб’єктів відносин:
– субординації;
– координації тощо.
Для виникнення адміністративно-правових відносин потрібна наявність юридичних фактів. При цьому юридичні факти як підстава виникнення адміністративно-правових відносин, поділяються на:
- за наслідками, що настали: правоутворюючі, правозмінюючі, правоприприняючі;
- за наявністю або відсутністю зв’язку факту з волею суб’єкта – дії (правомірні та неправомірні)та події.
Адміністративно-правові відносини традиційно складаються із: суб’єктів, об’єктів та змісту, як сукупності прав та обов’язків сторін.