Главная | Обратная связь

Основні закони спілкування.

22)

23) Кожен текст має своє стилістичне забарвлення, завдяки якому ми можемо відрізнити науковий стиль від публіцистичного, чи художній від розмовного. Єдині стильові риси визначають однорідність тексту. Стиль розмовного тексту визначають такі мовні засоби: образність, простота, емоційність, виразність лексики, вживання вступних слів, вигуків, повторів, слів-звернень.

Науковий: термінологія, наявність загальнонаукових слів, професіоналізмів, абстрактної лексики, запозичені слова.

Офіційно-діловий стиль: точність, стандартизованість, відсутність емоційності, наявність мовних кліше, використання термінології, абревіатур.

Публіцистичний: точність, логічність, доступність.

Художній: емоційність мови, образність, використання всіх багатств лексики.

24) Важливим, навіть фундаментальним для стилістики є термін «стилістична норма».

Стилістична норма — усталена й суспільно усвідомлювана функ­ція (функції) мовної одиниці.

Стилістична норма одночасно буває і якоюсь іншою мовною нормою (фонетичною, морфемною тощо). На­приклад, у лексемі завод кінцевий приголосний [д] ви­мовляється дзвінко, без оглушення. Це одна з норм ви­мови, а в ширшому осмисленні — фонетична норма. Водночас вона є і нормою стилістичною, отже, фонети- ко-стилістичною. Недотримання цієї норми викликає в обізнаного з нормами літературної вимови слухача від­чуття дисгармонії, незграбності, негативне ставлення до нелітературної вимови кінцевого звука у слові за­вод. Якщо замість братик вимовити братік, то пору­шаться морфемно-стилістична і орфоепічна норми, то­му що суфікс -ік українським словам не властивий.

25) СТИЛІСТИЧНА СИСТЕМА —сукупність функц. та експресив. стилів у їх взаємозв’язках. Характер С. с. (кількість функц. стилів, жанрово-стильових різновидів мови) залежить від зовнішньо- та внутрішньомовних чинників. Перші пов’язані з істор. умовами функціонування літ. мови, соціально-психол. основами витворення мовних типів спілкування. Внутрішньомовні чинники також зумовлюють певні ознаки С. с., напр., вільний порядок слів в укр. мові впливає на різноманітність динам.-інтонац. синтакс. структур; флективний характер мови передбачає використання варіантних форм вираження семант.-синтакс. зв’язків тощо. У С. с. укр. мови виділяються осн. функц. стилі, що витворилися у зв’язку з найважливішими сусп. функціями мови, а також ті стилі, що перебувають на периферії С. с. (напр., епістолярний, ораторський). В історії укр. літ. мови засвідчується змінність С. с., напр., у давній літ. мові сучас.публіцистичному стилеві відповідав полемічний; ін. характер мали науковий стиль та офіційно-діловий стиль. У сучас. літ. мові, що побутує в Україні, тривалий час не був реалізований відомий з попередньої істор. добиконфесійний стиль. Через недерж. становище укр. літ. мови штучно стримувався розвиток усіх нехудож. стилів, ахудожній стиль однобічно впливав на С. с. мови. Незначну диференціацію щодо жанрів і мовних форм має через зазначені причини розм. стиль. У С. с. складаються відповідні парадигми фонет., лекс., грамат., фразеол. мовних одиниць, які несуть на собі дод. навантаження, зумовлене емоц.-вольовими та лог. прийомами увиразнення мови. Елементи С. с. розрізняються за характером книжності та розмовності — категоріями, що пов’язані не так із писем. чи усними джерелами, як з оцінкою вживаності відповідних мовних засобів у сучас. функц. стилях, з набутими дод. характеристиками цих засобів. Поняття С. с. застосовується також щодо мови окр. худож. творів, авторських стилів і передбачає виявлення у них зв’язку й принципів взаємодії між одиницями всіх мовних рівнів. З погляду С. с. більше уваги приділено лексиці, фразеології, менше виявлено дод. значень у семантиці грамат. одиниць. Щодо опису функц. стилів як компонентів С. с., то найчастіше дослідники звертаються до мовно-худож. практики, оскільки в ній віддзеркалюються міжстильові зв’язки і найвиразніше проступає феномен оцінки.

26) Слово стиль широко вживається в сучасному мовленні ( стиль професіонала, стиль роботи, музичний стиль, готичний стиль, стиль керівництва тощо). У всіх цих та інших прикладах слово стиль означає різновид чогось з характерними відмінними рисами.
У мові поняття стилю пов’язане з поняттям функції. Як відомо, кожна літературна мова, задовольняючи культурні потреби окремої людини і суспільства, виконує ряд важливих функцій:
- комунікативну – як спосіб спілкування;
- когнітивну – як засіб пізнавання;
- емоційну – як засіб вираження почуттів та інше.
Ці функції виявляються в конкретних ситуаціях, коли мовець застосовує певний набір мовних засобів, які якнайкраще виражають мету і завдання цієї ситуації. Безперечно, таких життєвих ситуацій безліч і описувати всі використані або можливі в них мовні засоби недоцільно. Проте напевне можна сказати, що протягом багатьох віків у межах літературної мови виробились функціональні різновиди, які відповідають найважливішим сферам суспільного життя, а саме: виробництву і побуту, науці і мистецтву, засобам масової інформації.
Традиційно розрізняють усні й писемні (книжні) стильові різновиди літературної мови. До усних відносять розмовно-побутовий та офіційно-ораторський стилі, до писемних – науковий, художній, публіцистичний і офіційно-діловий. Проте однорідність публіцистичного стилю часто ставить під сумнів; окремими стилями вичленовують інформаційний та суспільно-політичний різновиди.

27) Науковий стиль мовлення використовується в наукових працях, для викладення результатів наукової та дослідницької діяльності. Метою наукового стилю єповідомлення, пояснення, тлумачення досягнутих наукових результатів, відкриттів. Найпоширеніша форма наукового стилю — монолог.При складенні текстів наукового стилю завжди присутній попередній відбір мовних одиниць, стилістичних засобів. Науковий стиль властивий таким жанрам: монографія, наукова стаття, дисертація, анотація, рецензія, підручник, лекція.

Науковий стиль використовує певний набір мовно-стилістичних засобів: спеціальні слова (терміни), складні синтаксичні конструкції (у яких має місце суворо впорядкований зв'язок, наприклад, за рахунок вставних конструкцій); речення, ускладнені узагальнюючими родовими найменуваннями. Слова вживаються переважно в прямих значеннях. Експресивно-емоційне забарвлення лексики використовується надзвичайно рідко. У текстах наукового стилю часто вживаними є цитати, посилання на першоджерела

28) науковий стиль складається з трьох підстилів: власне науковий, який реалізується в таких жанрах: стаття, монографія, дисертація, тези, доповідь, виступ, па­тент, енциклопедія, термінологічний словник, довідник, технічне завдання тощо; навчально-науковий, що має такі жанри: лекція, бе­сіда, семінар, лабораторна робота, курсовий проект, бака­лаврський проект, дипломна робота, пояснювальна запис­ка, анотація, план, конспект, тези, реферат тощо. науково-популярний, яким викладається наукова ін­формація для нефахівців на сторінках звичайних книжок і журналів.

29) Худо́жній стиль — це стиль художньої літератури, який використовується в художній творчості. Провідним завданням художнього стилю є вплив на людську психіку,почуття, думки через зміст і форму створених авторами поетичних, прозових текстів. Художній стиль передбачає попередній відбір мовних засобів для створення літературних художніх текстів. У художньому стилі широко використовуються всі мовні засоби, увесь лексичний потенціал мови.

Художній стиль реалізований у формі драми, прози та поезії, які у свою чергу, розподіляються на відповідні жанри.

30) Офіці́йно-ділови́й стиль (ОДС) — функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, гро­мадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Належить до виразно-об'єктивних стилів; виділяється найвищою мірою літературності.

1. Офіційно-діловий стиль ґрунтується на логічній основі. Найважливішим у ньому є послідовність і точність викладу фактів, документальність, об'єктивність оцінок, гранична чіткість, емоційно-експресивна нейтральність вислову.

2. Цей стиль відзначається суворими вимогами до лексики й фразеології (широке використання професійної термінології, канцеляризмів, абревіатур, відсутність діалектизмів, жаргонізмів, просторічних виразів, слів із суфіксами суб'єктивної оцінки тощо).

3. Діловий текст характеризується як рівнем стандартизації мови (вживання усталених словесних формул, значна частота повтору слів, зворотів, конс­трукцій), так і своєрідністю синтаксису (прямий поря­док слів: підмет — перед присудком і якомога ближче до початку речення; означення — перед означуваним; додаток — після керувального слова; обставинні слова — яко­мога ближче до пояснюваного; вставні слова вживаються на початку речення тощо).

4. Високий ступінь одноманітності, стандарту форми, сувора регламентація розміщення та будови тексту.

31) Розмо́вний стиль мо́влення — це стиль, який використовується в усному повсякденному спілкуванні у побуті, у родині, на виробництві.

Основне призначення розмовного стилю — бути засобом невимушеного спілкування, живого обміну думками, з'ясування побутових стосунків.

У розмовному стилі відсутній попередній відбір мовного матеріалу. Вживаються разом із нейтральною лексикою, стилістично знижені мовні засоби: фразеологізми,діалектизми, жаргонізми тощо. Часто вживаються в розмовній мові вигуки, частки, вставні слова, неповні речення, повтори, неузгоджені словосполучення тощо.

У розмовній мові велику роль грають невербальні засоби спілкування: міміка, жестикуляція, ситуація.

32)

33) До універсальних слів відносяться слова з невизначеним, розмитим, затертим значенням. Вони вживаються в різних стилях української мови як стандартні замінники слів із більш точним, більш конкретним (і доречним у певній ситуації) значенням. Прикладом може бути прислівник слабо у таких контекстах:

Слабо ведуться роботи ... (повільно, неритмічно);

слабо відбиває стан справ ... (погано, неповно, неточно, поверхово, некомпетентно);

слабо ставить питання... (зрідка, нерішуче, некваліфіковано, поверхово) та ін.

У цій ролі часто виступають слова питання, факт, момент, захід, масштаб; зміцнити, підвищити, оцінити тощо.

Універсальні слова з’являються в текстах ділових паперів як результат приблизності уявлення про предмет думки, а також через невміння знайти точний відповідник серед наявних у мові слів. Порівняйте:

зміцнити управління (посилити його особовий склад висококваліфікованими кадрами);

зміцнити кормову базу (нагромадити запас кормів; ввести нові посіви; розширити площі під травами та ін.);

зміцнити зв’язки між виробництвом і управлінням (зробити їх постійними, регулярними, діловими...).

Звертаючись у всіх трьох випадках до слова зміцнити, автор документа брав те, що лежить на поверхні, а не те, що найточніше передало б потрібний відтінок думки, а значить – зробило б документ дійовішим.

34) Су́ржик (цер.-слов. сурожь – «суміш різних зерен з житом») — елементи двох або кількох мов, об'єднані штучно, без дотримання норм літературної мови^[1]. Інші назви: арго, жаргон, креол, лінгва франка. Первісно термін «суржик» (без додаткових визначень) вживався переважно щодо українсько-російського суржику.

В основному це «побутове мовлення», в якому об'єднано лексичні та граматичні елементи різних мов без дотриманнянорм літературної мови. Походить від слова, яке позначає буквально — «Суміш зерна пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса і т. ін.; борошно з такої суміші»^[2] Таке явище як суржик (змішання мов) люди почали осмислювати вже в стародавні часи. Так вже у Святому Писанні зустрічаємо ідею про те, що людство, первісно єдине, з єдиною мовою, поділилось на окремі язики (племена), кожен з яких мав власну мову, говірку загальнолюдської мови. Ці новоутворені мови почали змішуватись між собою і призвели до змішання мов і появи сучасних літературних мов, насправді сумішей (суржиків) різних мов різних стародавніх племен і народів. Тобто вже тоді було запропоновано ідею про те, щоб розглядати єдину загальнолюдську мову, якою користується людство, як суржик (суміш) окремих мов.

35) Мо́ва виконує цілу низку фу́нкцій, життєво важливих як для всього суспільства, так і для самої мови. Оскільки мова — явище системне, усі її функції виступають не ізольовано, а проявляються в тісній взаємодії. Відмінність чи неповнота використання якоїсь із них згубно впливає на мову в цілому, а це, у свою чергу, відбивається на долі народу. Комунікативна функція мови полягає в тому, що вона — найважливіший засіб спілкування людей і забезпечення інформаційних процесів у сучасному суспільстві (унауковій, технічній, політичній, діловій, освітній та інших галузях життя людства). У цій ролі мова має універсальний характер: нею можна передавати все те, що виражається, наприклад, мімікою, жестами чи символами, тоді як кожен із цих засобів спілкування не може конкурувати з мовою за ступенем виразності.

36)Інформаційна революція (англ. Information Revolution) — метафора, яка відображає революційний вплив ІТ на всі сфери життя суспільства в останній чверті ХХ сторіччя. Це явище інтегрує ефекти попередніх революційних винаходів в інформаційній сфері (книгодрукування, телефонія, радіозв’язок, персональний комп’ютер), оскільки створює технологічну основу для подолання будь-яких відстаней при передачі інформації, що сприяє об’єднанню інтелектуальних здібностей і духовних сил людства.

Цей термін також застосовується для позначення чотирьох інформаційних революцій в історії людства, в результаті яких не лише кардинально змінювались способи обробки інформації, але й спосіб виробництва, стиль життя, системи цінностей.

Інформаці́йні револю́ції Формування сучасного інформаційного суспільства стало результатом кількох інформаційних революцій, які відбулись в історії розвитку людської цивілізації, і які не лише кардинально змінювали способи обробки інформації, але й спосіб виробництва, стиль життя, системи цінностей:

37)Успіхи людини в житті, її взаємини з іншими членами суспільства залежать від уміння спілкуватися.

Спілкування - це складний процес встановлення та розвитку контактів між людьми³⁴, взаємодії особистостей, в основі якого лежить обмін думками, почуттями, волевиявленнями з метою інформування.

Отже, спілкування - це "цілеспрямований, соціально зумовлений процес обміну інформацією між людьми в різних сферах їхньої пізнавально-трудової та творчої діяльності, який реалізується переважно за допомоги вербальних засобів"³⁵.

Фахівці з проблем спілкування виокремлюють професійне (ділове) спілкування³⁶, що відбувається в умовах конкретної діяльності і є її засобом. Воно вбирає в себе особливості цієї діяльності і є її важливою частиною. Професійне спілкування, спираючись на загальні норми, часто має індивідуальний характер і виявляється у способах спілкування, що їх вибирає суб'єкт у певних комунікативних ситуаціях.

Спілкування відбувається за визначеними правилами і вимагає серйозної, ґрунтовної підготовки.

39) Функції спілкування

Функції спілкування (від лат. function - виконання, здійснення) - це зовнішній прояв властивостей спілкування, ті завдання, які воно виконує у процесі діяльності індивіда в соціумі.

Відомі різні класифікації функцій спілкування: одні науковці, виокремлюючи їх, розглядають спілкування в контексті його органічної єдності з життям суспільства в цілому та безпосередніми контактами людей, інші - як обмін інформацією, взаємодію та сприйняття людьми один одного, ще інші - з погляду мети спілкування. Узагальнюючи різні підходи до проблеми функцій спілкування, можна говорити про багатоаспектний характер цього феномену.

Відомий фахівець з теорії та практики спілкування Ф.С. Бацевич виокремлює такі функції спілкування³⁹:

^ контактну (створення атмосфери обопільної готовності передавати і сприймати інформацію та підтримувати зв'язок до завершення акту спілкування;

^ інформаційну (обмін інформацією, запитаннями і відповідями);

^ спонукальну (заохочення адресата до певних дій);

/ координаційну (узгодження дій комун і канті в):

пізнавальну (адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлень);

У емотивну (обмін емоціями);

^ налагодження стосунків (розуміння свого місця в системі рольових, статус них, ділових, міжособистісних стосунків); регулятивну (залежно від мети, яку ставить перед собою адресант, він і організовує своє спілкування, дотримується певної стратегії й тактики).

40) Види і форми спілкування

Багатоманітність функцій спілкування, беззаперечно, породжує значну кількість його видів. Враховуючи багатоаспектний характер спілкування, класифікувати його види можна за такими ознаками:

1. За участю чи неучастю мовних засобів, вербальне (словесне) і невербальне (міміка, жести, постава тощо), комбіноване.

2. За формою представлення мовних засобів: усне, письмове, друковане.

3. За темою: політичне, наукове, релігійне, філософське, навчально-педагогічне, виховне, побутове.

4. За метою: ділове і розважальне.

5. За кількістю учасників: внутрішнє (комунікант спілкується сам із собою), міжособистісне (спілкуються двоє), групове (3-5 учасників), публічне (20 і більше), масове (спрямоване не на певного індивіда, а на великі маси людей і найчастіше здійснюється за допомоги засобів масової комунікації).

6. За характером: опосередковане і безпосереднє, діалогічне, монологічне і полілогічне.

7. За мірою офіційності: офіційне (рольове) передбачає стосунки, що опосередковуються соціальними професійними ролями (начальник - підлеглий, викладач - студент, колега - колега) і неофіційне (приватне)(спілкування друзів, приятелів тощо).

8. За тривалістю: постійне (у колективі, у сім'ї), періодичне (кількаразові зустрічі), короткотривале (у транспорті, у черзі), довготривале (із друзями).

9. За свободою вибору партнера: ініціативне спілкування (співрозмовники мають змогу вибирати своїх партнерів, уникати спілкування з неприємними людьми) і вимушене спілкування (особа спілкується незалежно від своїх бажань) - розмова з керівником.

10. За соціальними чинниками: особистісно зорієнтоване (встановлення особистісних стосунків, насамперед товариських) і соціально зорієнтоване (встановлення статусних, рольових стосунків - лікар - пацієнт).

11. За результативністю спільної взаємодії та досягнутим ефектом: необхідне (міжособистісні контакти, без яких спільна діяльність практично неможлива); бажане (міжособистісні контакти, що сприяють успішному вирішенню професійних, виробничих проблем); нейтральнне (міжособистісні контакти не заважають, але й не сприяють розв'язанню проблеми); небажане (міжособистісні контакти, які заважають досягненню мети спільної взаємодії).

12. За додержанням норм - нормативне (відповідно до літературних норм); ненормативне (порушуючи нормативні норми); етикетне і нестикстнс. За різними ознаками класифікують науковці й форми спілкування. Ми скористаємося тією класифікацією, в основу якої покладено організаційний аспект професійної взаємодії. Згідно з цією класифікацією виокремлюють такі форми спілкування: ^ індивідуальні й групові бесіди;

Основні закони спілкування.

" Закони спілкування" - найзагальніші нежорсткі тенденції, які наявні у всіх типах групового і масового спілкування. Комунікативні закони пов'язані із закономірностями процесу комунікації, психологічними особливостями учасників спілкування, їх соціальними ролями