 |
|
Несподіваний початок.
Особистісне зближення з аудиторією.
Новизна
Врахування інтересів аудиторії.
Особисте співпереживання слухачів.
Зоровий контакт з слухачами
57)види публічних виступів\
Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також обставин публічний виступ поділяється на такі жанри, якдоповідь, промова, бесіда, лекція, репортаж.
58. Видатним українським і російським оратором був Феофан Прокопович(1681—1736). Ф.Прокопович належав до найосвіченіших людей свого часу. Вчений, культурний і державний діяч, публіцист і оратор, він автор багатьох трактатів і проповідей: «Духовний регламент», «Слово про владу і честь царську», «Правда волі монаршої», патріотичної оди на честь Полтавської битви — «Епінікіон».
Велике значення у розвитку риторики мав «Духовний регламент» Ф. Прокоповича. У ньому автор виступає пристрасним пропагандистом петровських реформ.
Арістотель скеровував увагу риторів і ораторів на такі чинники:
• предмет риторики;
• позу оратора;
• очікування емоції;
• стиль промови.
У першій книзі «Риторики» розглядається предмет риторичної науки у системі інших наук, називаються три види (роди) промов: дорадчі, або політичні; епідейктичні, або урочисті; судові.
Дорадчі промови радять щось прийняти або відхилити, судові — звинуватити або виправдати, епідейктичні — хвалять або гудять. У всіх своя мета: у політичних (дорадчих) промовах — користь або шкода: вони спонукають до кращого або закликають до гіршого. В урочистому красномовстві може бути прекрасне й ганебне, у судовому — справедливе і несправедливе.
59) Мовлення - не єдиний спосіб спілкування. Люди обмінюються інформацією й за допомоги інших засобів - жестів, міміки, погляду, пози, рухів тіла, які часто поєднуються в різних комбінаціях. Усе це невербальні (несловесні) засоби.
Невербальні засоби спілкування - це система немовних знаків, що слугують засобами для обміну інформацією між людьми.
Вербальне або мовленнєве спілкування — це засіб, пов'язаний з використанням мови [229, ч. 1, с. 106]. Іншими словами, мовленнєве спілкування — це комунікативний акт. За допомогою мовлення передаються інформація, думки, почуття.
Публічний виступ - це усне монологічне висловлення з метою надання впливу на аудиторію. У сфері ділового спілкування найбільше часто використовуються такі жанри, як доповідь, інформаційна, привітальна і торгова мова
В основі класичної схеми ораторського мистецтва лежить 5 етапів:
Добір необхідного матеріалу, змісту публічного виступу;
Складання плану, розподіл зібраного матеріалу в необхідній логічній послідовності;
Словесне вираження, літературна обробка мови;
Завчання, запам'ятовування тексту;
Проголошення.
61. Найважливішими особливостями усної форми мовлення є:
1. Вона витворюється мовним апаратом людини (голосовими звязками, язиком, ротом) й сприймається на слух. Це - мовний потік, а не "ланцюжок" графічних знаків.
2. Усне мовлення характеризується ще й такою особливістю, як непідготовленість, спонтанність. Адже усне мовлення людини – це напівусвідомлений процес: людина дуже рідко замислюється над тим, як вона розмовляє, а починаючи говорити, не завжди думає над тим, що вона каже
3. Ще однією особливістю є надлишкова інформація. Вона міститься в інтонації, в міміці, жестах, а головне – в обставинах живого спілкування мовців. Іноді пауза у розмові несе більше інформації, ніж усе висловлене попередньо.
4. Надлишковість усного мовлення проявляється в тому, що в наших репліках під час розмови або у виступі звучить багато слів, смислове навантаження яких мінімальне. От і виходить, що слів було вжито значно більше, ніж це потрібно для висловлення думки.
62 и 55 одинаковые.
63) Презентація за сценарієм - це традиційна презентація зі слайдами, доповнена засобами показу кольорової графіки й анімації з виведенням відеоматеріалу на великий екран або монітор.
Використання анімаційного тексту в поєднанні з діаграмами, графіками та ілюстраціями дає змогу зосередити увагу слухачів на основних твердженнях і сприяє кращому запам'ятовуванню інформації. Озвучує матеріал зазвичай сам ведучий.
Інтерактивна презентація - це діалог користувача з комп'ютером. Користувач приймає рішення, який матеріал для нього важливий, і вибирає на екрані потрібний об'єкт за допомоги миші або натисненням на клавіші. У цьому випадку видається інформація, на яку є запит.
Інтерактивна презентація дає змогу здійснювати пошук інформації, заглиблюючись в неї настільки, наскільки це було передбачено розробником презентації. Така презентація захоплює користувача і утримує його увагу.
Автоматична презентація - це закінчений інформаційний продукт, перенесений на відеоплівку, дискету, компакт-диск і розісланий потенційним споживачам з метою виявлення їхньої зацікавленості.
Навчальна презентація призначена допомогти викладачеві забезпечити зручне і наочне викладання теоретичного і практичного матеріалу.
64) Телефонна розмова - один із різновидів усного мовлення, що характеризується специфічними ознаками, зумовленими екстрамовними причинами:
o співрозмовники не бачать один одного й не можуть скористатися невербальними засобами спілкування, тобто передати інформацію за допомогою міміки, жестів, відповідного виразу обличчя, сигналів очей тощо;
o обмеженість у часі - телефонна бесіда не може бути надто тривалою;
o наявність технічних перешкод (втручання сторонніх абонентів, погана чутність).
65) Ділова бесіда - це спілкування між особами з метою встановлення ділових стосунків, вирішення ділових проблем або вироблення правильного підходу до них. Зазвичай предметом обговорення під час ділових бесід є конкретна справа.
Ділова бесіда є цілеспрямованим спілкуванням з передбачуваним або попередньо запланованим результатом. Прикладами таких бесід є: обговорення нових проектів, бесіда з партнером по бізнесу, співбесіда з роботодавцем.
Фахівці з проблем ділового спілкування визначають ті чинники, що надають перевагу бесіді як формі взаємного спілкування:48
o можливість диференційованого підходу до предмета обговорення з урахуванням поглядів, думок інших з метою прийняття оптимального рішення;
o швидкість реагування на висловлювання співбесідника з урахуванням його зауважень і пропозицій;
o підвищення компетентності співрозмовників за рахунок обміну думками;
o усвідомлення єдності позицій у вирішенні проблеми;
o відчуття власної значущості під час вирішення проблеми, отримання результату.
66) Співбесіда з роботодавцем - це спеціальна бесіда, під час якої роботодавець оцінює претендента на вакантну посаду.
Успіх або неуспіх під час співбесіди залежить не тільки від професійних якостей (освіти, досвіду, уміння спілкуватися), а й від того, яке перше враження ви справите на роботодавця. Інколи воно матиме вирішальне значення, якщо, звичайно, ваша фахова підготовка відповідатиме вимогам роботодавця.
Отже, неабияке значення для досягнення успіху матиме підготовка до співбесіди:
1. Зберіть якомога більше інформації про установу, в яку вас запрошують на співбесіду. Таку інформацію можна одержати різними способами:
2. Приготуйте копії дипломів, свідоцтв, резюме та інших необхідних документів. Особи творчих професій можуть принести свої статті, малюнки тощо.
3. Приготуйтеся назвати прізвища і контактні телефони осіб, які можуть дати вам рекомендаційного листа.
4. Заздалегідь дізнайтеся точну адресу організації. Розрахуйте так свій час, щоби ви прийшли за 15 хвилин до початку співбесіди. Якщо ж ви запізнюєтеся, то обов'язково зателефонуйте й повідомте про це, а пройшовши, попросіть вибачення.
5. Подбайте про діловий стиль одягу. Не можна приходити на співбесіду в мініспідниці, джинсах чи супермодному одязі, треба дотримуватися в усьому міри.
6. Складіть список очікуваних запитань та підготуйте на них відповіді.
67) Усне фахове спілкування відбувається у межах конкретних форм, яким властива особлива організація мовних засобів. В основу виокремлення цих форм покладено різні критерії:
1. За способом взаємодії між комунікантами виділяють:
o монологічне (говорить один учасник спілкування);
o діалогічне (зазвичай розмовляє двоє осіб);
o полілогічне спілкування (розмовляють троє і більше учасників).
2. За кількістю учасників виокремлюють:
o індивідуальне (спілкуються двоє);
o колективне спілкування.
3. З урахуванням каналів комунікації виділяють:
o безпосереднє спілкування ("обличчя до обличчя");
o опосередковане (телефон, радіо, телебачення).
4. Залежно від змісту повідомлення розрізняють:
o побутове (обговорення щоденних проблем);
o наукове (обговорення наукових проблем);
o фахово-ділове (спілкування між людьми як представниками фахових установ);
o естетичне (передавання естетичної інформації).
68 одинаковое с вопросом 65!!
69) Вміння слухати полягає не лише у готовності віддати свою увагу співрозмовнику та у створенні відповідних — необхідних умов для бесіди.
Це вміння включає також інші важливі компоненти:
· Надавати співрозмовнику можливість говорити. У принципі, ми повинні намагатися говорити менше, ніж ми слухаємо. Надавши людині можливість говорити, просто спокійно слухайте те, що вона хоче вам сказати. Не переривайте співрозмовника, дайте йому закінчити речення, думку. Не займайтеся вгадуванням того, що він скаже далі. Не думайте, що потім скажете ви. Ваше завдання слухати, а отже:
1) намагатися зрозуміти думку/позицію співрозмовника;
2) ставити запитання для повнішого розуміння і використовувати відповідні фрази для заохочення співрозмовника ("Чи не могли б Ви пояснити це детальніше"; "Що точно означає...?"; "Я розумію"; "Цікаво"; "Дійсно?!" іт. ін.).
3) показати, що ви зрозуміли сказане. Таким чином ваш співрозмовник побачить, що ви правильно сприйняли його слова.
4) уникати негативних відповідей та зауважень, які можуть змусити співрозмовника припинити бесіду ("Ми вже чули про це";"Навіщо знову про одне і те саме?").
70) Публі́чний ви́ступ — це різновид усного спілкування. Жанровий різновид публічного виступу — це доповідь (звітна, ділова, політична), промова (агітаційна, мітингова, ювілейна, судова), бесіда, лекція, репортаж, проповідь.[1]
71)Діалог (dialog) - двосторонній обмін інформацією між двома людьми, людиною та ЕОМ в вигляді питань та відповідей.Монологічний і діалогічний тексти розрізняються між собою як з погляду структури, що лежить в основі мовленнєвої ситуації, так і з погляду закономірностей текстоутворення, що в них діють. Відмінності в структурі мовленнєвої ситуації визначаються розподілом ролей між учасниками мовленнєвого акту. Монологічний текст – це усне чи письмове мовлення однієї особи, інший учасник мовленнєвого акту – адресат, реципієнт, або мислиться, або не відразу реагує (лінійний ланцюжок речень). Діалогічний текст репрезентує альтернативний ланцюжок, що утворюється чергуванням висловлювань двох чи декількох учасників мовлення.
В основі діалогу лежить діалогічна єдність: вираження думок та їх сприйняття, реакція на них, що знаходить відображення у структурі цього акту мовлення. Діалог складається з взаємопов'язаних реплік співрозмовників.
Монолог, монологічне мовлення (від моно і греч. lуgos - слово, мова), вид мови, зовсім або майже не пов'язаної (на відміну від діалогічної мови) з мовою співбесідника ні в змістовному, ні в структурному відношенні. Монологічне мовлення володіє набагато більшою мірою традиційності при виборі мовних, композиційних і інших засобів, має, як правило, складнішу синтаксичну побудову в порівнянні з репліками в діалозі. У побутовому спілкуванні монологічне мовлення зустрічається украй рідко. Основні комунікативні ситуації її вживання - сфера мистецтва, ораторського виступу, спілкування по телебаченню і радіо, ситуація навчання (мова вчителя в класі і т. п.). По своїй мовній і структурно-композиційній організації монологічне мовлення набагато складніше, ніж інші види мови.
Полілог - це дискусія, бесіда трьох і більше учасників.
Полілог - це обмін думками з тієї чи іншої теми, де кожен учасник має власну відмінну точку зору.
Полілог - (від грецького polys - багато і logos - слово) - розмова декількох дійових осіб в літературному творі.
Полілог – форма мовлення, яка характеризується зміною висловлювань декількох мовців і безпосереднім зв'язком висловлювань з ситуацією. Полілог часто набуває форми групового спілкування (бесіда, збори, дискусія, гра тощо). У полілозі відбувається накопичення інформації, що вноситься окремими його учасниками. Для полілогу характерні тематичні перескакування, складна взаємодія реплік, розрив діалогічних єдностей та ін.
72)• Дискусія – дієвий метод обговорення питання, що вивчається. Вона передбачає колективне обговорення якоїсь спірної проблеми, під час якого пізнається істина.
В. Оконь пропонує три види дискусії:
– «побіжна» (виникає стихійно під час розгляду та обговорення складних питань, які цікавлять більшість учнів);
– дискусія, спрямована на формування переконань;
– справжня навчальна дискусія (спеціально організовується для розгляду важливої дидактичної проблеми).
73)Мозкова атака — це метод розв’язування невідкладних завдань за дуже обмежений час. Суть методу полягає в тому, що необхідно висловити найбільшу кількість ідей за невелику кількість часу, обговорити та здійснити їхній відбір. Цей метод використовується для розвитку творчих здібностей або для розв’язання складних проблем. Метод мозкової атаки можна використовувати в різних формах діяльності: у роботах з малими групами, командами, великими групами («гра з глядачами»), індивідуальній роботі віч-на-віч. Має наступні особливості.Її присвячують тільки одній проблемі, як правило, важливій.
Дерево рішень Так називається техніка, яка використовується для раціоналізації процесу прийняття рішень у ситуації, коли неможливо дати простої й однозначної відповіді на поставлене завдання. Застосовується вона також при аналізі ситуацій і допомагає досягти повного розуміння причин, що привели до прийняття того чи іншого важливого рішення в минулому.Учасники дискусії розуміють механізм прийняття складних рішень, а ведучий заносить у колонки переваги і недоліки кожного з них.
Мозковий штурм.Метод колективного продукування великої кількості нових ідей і варіантів рішення складних, творчих завдань, які недоступні розуму та зусиллям однієї людини, за короткий проміжок часу.Процес "мозкового штурму" передбачає дві стадії: на першій вноситься якомога більше ідей або рішень проблеми, на другій аналізуються ідеї і відбираються кращі і найбільш придатні для подальшого опрацювання.
74)Документ (від лат. взірець, зразок) – це засіб закріплення на спеціальному матеріалі (папері) результатів діяльності установи або фірми.
Класифікація службових документів – це поділ їх на класи за найбільш загальними ознаками схожості та відмінності. Мета класифікації полягає в підвищенні оперативності роботи апарату управління та відповідальності виконавців.
Документи поділяють за такими основними ознаками:
¨ за назвою - наказ, протокол, статут, акт, довідка;
¨ за походженням - службові та особисті;
¨ за місцем складання - внутрішні та зовнішні;
¨ за напрямком - вхідні та вихідні;
¨ за формою - типові, трафаретні, індивідуальні;
¨ за способом фіксації -письмові, графічні, акустичні,
фото- та кінодокументи;
¨ за стадіями створення - оригінали та копії;
¨ за терміном зберігання -тимчасового зберігання (до 10 років), тривалого зберігання (понад 10 років), постійного зберігання;
¨ за змістом - організаційно–розпорядчі, фінансово–розрахункові, постачально–збутові тощо.
75)Національний стандарт України "Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів" ДСТУ 4163 -2003 поширюється на організаційно-розпорядчі документи - постанови, розпорядження, накази, положення, рішення, протоколи, акти, листи тощо, створювані в результаті діяльності:
органів державної влади України, органів місцевого самоврядування;
підприємств, установ, організації та їх об'єднань усіх форм власності.59
Цей стандарт установлює: склад реквізитів документів; вимоги до змісту і розташування їх; вимоги до банків та оформлювання документів; вимоги до документів, що їх виготовляють за допомоги друкувальних засобів. Вимоги його щодо оформлювання реквізитів можуть бути поширені на всі класі уніфікованих систем документації. Цей стандарт не поширюється на процеси створення та обігу електронних організаційно-розпорядчих документів.
Кожний документ складається з окремих елементів, які називаються реквізитами.
Реквізит службового документа - це інформація, зафіксована в службовому документі для його ідентифікації, організації обігу і/або надання йому юридичної сили.
Сукупність реквізитів, розташованих у певній послідовності на бланку, називається формуляром.
Формуляр-зразок - це модель побудови формуляра службового документа, що встановлює сферу його застосування, формат, розміри берегів, вимоги до побудови конструкційної сітки та реквізити.
76!!!!!!
| № | Ознаки класифікації | Групи документів |
| За найменуванням | Заява, лист, телеграма, довідка, інструкція, службова записка, протокол та ін. | |
| За походженням | Службові(офіційні)й особисті. Службові документи створюються організаціями, підприємствами та службовими особами, які їх представляють. Вони оформляються в установленому порядку. Особисті документи створюються окремими особами поза сферою їх службової діяльності | |
| За місцем виникнення | Внутрішні, зовнішні. До внутрішніх належать документи, що мають чинність лише всередині тієї організації, установи чи підприємства, де їх складено. До зовнішніх належать ті документи, які є результатом спілкування установи з іншими установами чи організаціями. | |
| За призначенням | Щодо особового складу(особові офіційні документи), кадрові, довідково-інформаційні, обліково-фінансові, господарсько-договірні, організаційні, розпорядчі. | |
| За напрямом | Вхідні, вихідні | |
| За формою | Стандартні(типові) й індивідуальні(нестандартні). Стандартні – це документи, які мають однакову форму й заповнюються в певній послідовності й за обов’язковими правилами(типові листи, типові інструкції, типові положення). Індивідуальнідокументи створюються в кожному конкретному випадку для розв’язання окремих ситуацій. Їх друкують або пишуть від руки (протоколи, накази, заяви) | |
| За терміном виконання | Звичайні безстрокові, термінові, дуже термінові Звичайні безстрокові – це такі, що виконуються в порядку загальної черги. Длятерміновихустановлено строк виконання. До них зараховують також документи, які є терміновими за способом відправлення (телеграма, телефонограма). До дуже термінових належать документи, які мають позначення «дуже терміново». | |
| За ступенем гласності | Для загального користування, службового користування, таємні, цілком таємні. | |
| За стадіями створення | Оригінали, копії. Оригінал– це основний вид документа, перший і єдиний його примірник. Він має підпис керівника установи, і в разі потреби його засвідчено штампом і печаткою.Копія – це точне відтворення оригіналу. На копії документа обов’язково робиться помітка вгорі праворуч “копія’’. Різновидами копії є відпуск, витяг, дублікат. Відпуск– повна копія відправленого із установи документа, яка залишається у відправника. Коли виникає потреба відтворити не весь документ, а лише його частину, робиться витяг. Дублікат– це другий примірник документа, виданий у зв’язку з втратою оригіналу. В юридичному відношенні оригінал і дублікат рівноцінні. | |
| За складністю(кількістю відображених питань) | Прості, складі. Прості– відображають одне питання, складні - декілька | |
| За терміном зберігання | Тимчасового (до 10 років), тривалого(понад 10 років), постійного зберігання | |
| За технікою відтворення | Рукописні, відтворені механічним способом | |
| За носієм інформації | На папері, диску, фотоплівці, магнітній стрічці, перфострічці, дискеті |
77)Під час оформлювання документів треба дотримуватися головних правил їх складання, що передбачають правильне написання реквізитів, їх розміщення на бланку документа або чистому аркуші паперу. Додержання цих вимог надає документові юридичної чинності.
| Реквізити | Розташовування та правила оформлювання |
| 01 - Державний Герб України, Герб Автономної Республіки Крим | Державний герб України зображують відповідно до Постанови Верховної Ради України "Про Державний герб України", герб Автономної Республіки Крим - відповідно до нормативно-правових актів Автономної Республіки Крим. На бланках з кутовою розташованістю реквізитів розмішують на верхньому березі бланка над серединою рядків з назвою організації, на бланках з поздовжньою розташованістю реквізитів - у центрі верхнього берега. Розмір зображення: висота -17 мм, ширина -12 мм. |
| 02 - Емблема організації або товарного знака (знака обслуговування) | На лівому березі бланка на рівні назви організації. Емблему не відтворюють, якщо є зображення Державного герба України. Зображення емблеми реєструють згідно з установленим порядком. На бланках недержавних організацій дозволено розташовувати зображення емблеми на верхньому березі документа, на бланках документів державних організацій - зображення Державного герба. Не можна на бланку замінювати назву організації зображенням емблеми, навіть якщо назву повністю відтворено в емблемі. |
| 03 - Зображення нагород | На лівому березі бланка на рівні реквізитів 07 і 08. |
| 04 - Код організації | Після реквізиту "Довідкові дані про організацію" (09) відповідно до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ). |
78)Організації, установи, агенції здійснюють діловодство, ведуть документацію, листуються українською мовою. У містах, населених пунктах, де більшість населення становлять громадяни, які належать до національних меншин, тексти документів у внутрішньому діловодстві можна складати мовою відповідної національної меншини, поряд з державною мовою. Документи, що надсилають зарубіжним адресатам, можна оформлювати українською або мовою країни-адресата чи однією з мов міжнародного спілкування.
Основою службового документа є текст, який має чітко й переконливо відображати причину й мету його написання, розкривати суть конкретної справи.
Текст - це головний реквізит службового документа, що розкриває його зміст.
Текст документа повинен містити певну аргументовану інформацію, викладену стисло, грамотно, зрозуміло та об'єктивно, без повторень і вживання слів і зворотів, які не несуть змістового навантаження. Він оформлюється у вигляді суцільного складного тексту, анкети, таблиці або поєднання цих форм.
Суцільний складний текст документа містить граматично і логічно узгоджену інформацію про управлінські дії та використовується під час складання правил, положень, листів, розпорядчих документів.
Форма анкети використовується під час викладення цифрової або словесної інформації про один об'єкт за певним обсягом ознак. Анкетними текстами послуговуються в організаційно-розпорядчих документах, документах з матеріально-технічного постачання і збуту.
Тексти у вигляді таблиці використовуються у звітно-статистичних, бухгалтерських, планових та інших документах.
Текст переділяється на взаємозумовлені логічні елементи: вступ, основну частину (доказ), закінчення.
У вступі зазначається причина написання документа; в основній частині викладається суть питання, наводяться докази, пояснення, міркування; у закінченні вказується мета, заради якої складено документ.
79)Cлужбове листування - важлива частина ділового етикету. Це спілкування в мініатюрі. Оволодіння ним - це ціле мистецтво і, деколи, нелегка праця. Тямуще ділове листування здатне збільшити обороти фірми, підприємства, поліпшити взаємозв'язки різних служб, встановити міцні зв'язки із споживачами.
80)Офіційно-діловий стиль, обслуговуючи сферу ділових, юридично-правових, виробничо-економічних та дипломатичних стосунків, має характерні синтаксичні особливості:
1. Діловий текст має, як правило, розповідний характер, тому питальні та окличні речення зустрічаються в документах досить рідко.
2. Загальний зміст речення передає прямий порядок слів, який полягає в тому, що підмет ставиться перед присудком, узгоджене означення - перед означуваним словом, незгоджене - одразу ж після нього, вставні слова, які пояснюють окремі поняття чи систематизують виклад, переважно ставляться на початку речення. Наприклад: Службові документи розрізняють за найменуванням, походженням, місцем виникнення, призначенням.
3. Використання непрямого порядку слів у ділових паперах виправдане лише в тому випадку, коли логічний наголос падає на присудок (тоді присудок ставиться перед підметом).
4. Присудок ставиться переважно у формі теперішнього часу зі значенням позачасовості, постійності. Великого поширення набули пасивні конструкції, в яких вибір присудка часто буває досить обмеженим у зв'язку з лексичним значенням підмета. Наприклад: вимоги до якості задовольняються. Такі речення утворюються за певними моделями, доцільність яких перевірена тривалою практикою.
5. Одним з характерних проявів ділового стилю є нанизування відмінків, тобто розміщення кількох слів підряд в одному відмінку, найчастіше в родовому або орудному. Наприклад: Господарські об'єднання можуть самостійно розв'язувати важливі питання науки, техніки, управління.
6. Довжина і складність будови простого речення збільшується також за рахунок віддієслівних іменників і тих зворотів, яких ці іменники вимагають після себе.
7. Синтаксис ділової документації характеризується вживанням інфінітивних конструкцій у реченнях резолютивного змісту. У розпорядчій документації рекомендується вживати дієслова інфінітивної форми (затвердити, попередити). Наказові форми дієслова (наказую, пропоную) вживаються лише в першій особі однини. З метою економічності вислову і точності відтворення думки в службових документах часто вживаються дієприкметникові і дієприслівникові звороти. Особливістю офіційно-ділового стилю є переважне вживання непрямої мови. До прямої мови в офіційно-діловому стилі мови звертаються тільки в тих випадках, коли дослівна передача тексту необхідна (цитування документів, актів). В офіційно-діловому стилі мови активно вживаються безособові речення (Звертаємо Вашу увагу), речення з однорідними членами, а також активно вживаються пасивні конструкції (комісією встановлено...). Просте речення не завжди може відобразити складність взаємозв'язків між фактами, їх послідовність, тому в офіційно-діловому стилі мови активно вживаються складні речення, частіше складнопідрядні.
81)Лексичні ознаки офіційно-ділового стилю промови.
Лексична (словникова) система офіційно-ділового стилю, крімобщекнижних і нейтральних слів, включає:
> мовні штампи (канцеляризми, кліше): ставити запитання, за рішенням,входящие-исходящие документи, контролю над виконанням покласти, після закінчення терміну;
> професійну термінологію: недоїмка, алібі, чорну готівку, тіньової бізнес;
> архаїзми: цією підтверджую, цей документ.
Уофициально-деловом стилі неприпустимо вживання багатозначних слів, і навіть слів в переносних значеннях, а синоніми вживаються дуже рідко і, зазвичай, належать одному стилю:Официально-деловая мова відбиває не індивідуальний, а соціальний досвід, унаслідок чого її лексика гранично узагальнена.
>Морфологические ознаки офіційно-ділового стилю промови.
До морфологічним ознаками даного стилю належить багаторазове (частотне) використання деяких частин промови (та його типів). У тому числі такі:
> іменники - назви людей за ознакою, зумовленого дією (платник податків, орендар, свідок);
> іменники, які позначають посади й звання у формі чоловічого роду (сержант Петрова, інспектор Іванова);
>отглагольние іменники із часткою не- (позбавлення, недотримання, невизнання);
> похідні приводи (у зв'язку з, з допомогою, з, принаймні, щодо, виходячи з);
>инфинитивние конструкції: (провести огляд, допомогти);
> дієслова нашого часу у значенні зазвичай виробленого дії (через несплату стягується штраф);
> складні слова, освічені від двох і більше основ (квартиронаймач, роботодавець, матеріально-технічний,ремонтно-експлуатационний, вищевказаний,нижепоименованний тощо.).
Використання зазначених форм пояснюється прагненням ділового мови точності передачі смислу і однозначності тлумачення.
>Синтаксические ознаки офіційно-ділового стилю промови
До синтаксичним ознаками офіційно-ділового стилю ставляться:
> вживання простих речень із однорідними членами, причому ряди цих однорідних членів можуть бути поширеними (до 8–10);
> наявність пасивних конструкцій;
> нанизування родового відмінку, тобто. вживання ланцюжка імен іменників в родовому відмінку;
> переважання складних пропозицій, особливо складнопідрядних, з придатковими умовними.
82)Cлужбове листування - важлива частина ділового етикету. Це спілкування в мініатюрі. Оволодіння ним - це ціле мистецтво і, деколи, нелегка праця. Тямуще ділове листування здатне збільшити обороти фірми, підприємства, поліпшити взаємозв'язки різних служб, встановити міцні зв'язки із споживачами.
Спробуємо позначити найбільш істотні моменти ділового листування:
83)Електронна пошта — зручний спосіб швидкого та ефективного спілкування. Він, очевидно, ніяк не схожий на написання довгих документів, але водночас це і не телефонна розмова чи бесіда з людиною, що знаходиться поруч з вами. Електронна пошта позбавлена надзвичайно важливих елементів спілкування — виразу обличчя, жестів, поз, тону та інтонації голосу. Враховуючи ці особливості, етикет встановлює правила використання e-mail у ділових ситуаціях:
84)Термін (від латин, terminus - межа, кінець) - це слово або словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знань чи діяльності людини.
Кожна галузь науки, техніки, виробництва, мистецтва має свою термінологію. Виокремлюють такіосновні групи термінологічної лексики: математичну (ділене, дільник, косинус, логарифм, частка),фізичну (молекула, коливання, статика, індукція), мовознавчу (фонема, афікс, парадигма, синтаксис, метатеза), літературознавчу (лейтмотив, верлібр, хорей, сюоїсет, фабула, анапест),філософську (діалектика, гносеологія, абсолют, апріорі, інтенція), фінансову (банк, кредит, лізинг, своп, баланс), хімічну (кисень, іонізація, оксиди, хімічна реакція), біологічну (рецептор, клітика, гомеостаз, мезодерма), музичну (октава, квінтет, акорд, гармоніка), спортивну (ферзевий гамбіт, гросмейстер, аут, тайм, сет, раунд) тощо.
Серед системи термінів кожної галузі вирізняють дві складові - термінологію і терміносистему.
Термінологія - 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому значенні все частіше використовують слово термінознавство)', 2) сукупність термінів певної мови або певної галузі.
Наприклад, можемо говорити про англійську, польську, російську, українську та інші термінологію, а також про термінологію математичну, юридичну, хімічну, технічну тощо. Галузеві термінології, тобто сукупність термінів конкретних галузей), називають терміносистемами, або термінологічними системами.
Системність термінології зумовлена двома типами зв'язків, які надають сукупності термінів системного характеру:
o логічними (якщо між поняттями певної галузі науки існують системні логічні зв'язки - а вони є в кожній науці,- то терміни, які називають ці поняття, мають теж бути системно пов'язаними);
o мовними (хоча терміни позначають наукові поняття, вони залишаються одиницями природної людської мови, а відповідно їм властиві всі ті зв'язки, які характерні для загальновживаних слів - синонімічні, антонімічні, словотвірні, полісемічні, граматичні, родо-видові тощо}.
Термінологія - це не хаотична сукупність слів, а організована на логічному й мовному рівні система спеціальних назв. Науку, що вивчає термінологію, називають термінознавством.
85) Науковий стиль характеризується широким використанням термінології як загальної, так і спеціальної. Термін (від латинського – межа, границя) – це спеціальне слово чи словосполучення, яке вживається для точного найменування поняття з якої-небудь галузі знань. Термін означає не лише те чи інше поняття, але й базується на визначенні (дефініції) поняття. Терміни різноманітні за структурою (терміни-слова, терміни-словосполучення), за походженням (більшість з латинськими та грецькими коренями) і утворенням (традиційним є утворення термінів шляхом переносу назви загальновживаного поняття на спеціальне за схожістю ознак, наприклад: діалектні кулак, карман, балда).
Термінологічна лексика має класифікацію (технічна, біологічна, фізична, економічна тощо). Існують і правила вживання термінів у діловому мовленні (вимоги до вживання термінів див. у лекції “Лексика ділового мовлення”).
Літературні слова-терміни часто мають діалектні відповідники. Наприклад: ботанічні: люцерка – люцерна; васильок – волошка синя; горчак – гірчак степовий звичайний; чортополох – будяк акантовидний; тисячолисник – деревій звичайний; земляна груша - топінамбур; в’юнок – берізка польова; зоологічні: атагас – старший чабан; бордюк – шлунок тварини; бутра - нутрощі тварини; важка – котна вівця; валух – кастрований баран; кізяк – послід тварини тощо.
86)Термін - слово або словосполучення, що виражає чітко окреслене поняття певної галузі науки, культури, техніки, мистецтва, суспільно-політичного життя. Слово термін відоме ще з античних часів. У латинській мові (terminus) воно означало "кінець", "кордон", "межу". У середньовіччі набуло вже значення "визначення", "позначення", У старофранцузькій мові знаходять навіть номінацію terme - "слово". В Україні ця назва поширюється вже у XVIII ст.
Від слова термін утворено слово термінологія, яке означає сукупність термінів з усіх галузей знання (або однієї галузі знання). Науку, що вивчає українську термінологію, називають термінознавствам.
Біля витоків творення української термінології стояли науковці І. Верхратський, В. Левицький, С. Рудницький, О. Курило, О. Огонов-ський, І. Пулюй та ін. Вони доклали багато зусиль до вироблення фахової термінології з різних наукових і технічних ділянок, прагнучи до того, щоб термінологія була "всеукраїнська і поєднувала елементи власне національного і міжнародного.
Термін - це спеціальне слово, яке мас дефініцію. Конкретний зміст поняття, визначеного терміном, стає зрозумілим лише завдяки цій дефініції - лаконічному логічному визначенню, яке зазначає суттєві ознаки предмета або значення поняття, тобто його зміст і межі.
Характерні ознаки терміна:
а) належність до певної термінологічної системи;
б) наявність дефініції (визначення);
в) однозначність в межах однієї терміносистеми;
г) точність;
д) стилістична нейтральність;
е) відсутність синонімів та омонімів у межах однієї терміносистеми; є) відсутність експресивності, образності, суб'єктивно-оцінних відтінків.
87) Словни́к — упорядкований в алфавітному чи тематичному порядку список заголовних слів, лексикографічноопрацьованих.[1]
Словник - лексикографічний продукт, який містить впорядкований перелік мовних одиниць (слів,словосполучень тощо) з короткими їх характеристиками або характеристиками позначених ними понять, або з перекладом на іншу мову.
Бувають діалектні словники, етимологічні словники, зворотні словники, історичні словники (різновид тлумачного словника), ономастичний словник, орфоепічний словник, орфографічний словник, перекладний словник, словник антонімів, словник епітетів, словник іншомовних слів, словник мови письменника, словник омонімів, словник паронімів, словник синонімів, словник скорочень, словник сполучуваності, словник топонімів, словотвірний словник, термінологічний словник, тлумачний словник.[1]
Окремими різновидами перелічених вище словників є: політичні словники,[2] словники соціологічних і політологічних термінів,[3] словник античної міфології,[4][5]кінословники,[6] сленгові словники,[7] словники наголосів,[8] словники церковно-обрядової термінології,[9] фінансові словники,[10] словники імен,[11] [12] словники фразеологізмів,[13] і інші.
.
88)Фахова мова — спеціальна мова, що обслуговує конкретну сферу чи галузь знань.Функціонувавання фахової мови забезпечує докладно визначена термінологія. Словник професійних текстів містить вузькогалузеві лексеми, міжгалузеві наукові терміни, професіоналізми (виробничу лексику), номенклатурні назви, професійний жаргон і загальновживані лексеми. Рівень абстракції фахової мови залежить від рівня насиченості текста термінологією.Фахова мова як спеціальна мова, що обслуговує конкретну сферу чи галузь знань відрізняється від загальновживаної, насамперед, наявністю власної термінологічної системи. Фахові мови разом з загальновживаною, діалектами та регіолектами, професійними жаргонами та іншими субваріантами мови утворюють систему загальної, або національної мови. Фахова мова будується на основі загальновживаної й знаходиться з нею в постійному взаємозв'язку. Для фахової мови характерним є наявність фахової лексики та іноземних слів (фахового вокабуляру), які за межами фахової сфери, котру вона обслуговує, є маловживаними, або вживаються з іншим чи спеціальним значенням. Також на граматичному, синтаксичному та прагматичному рівнях фахова та загальновживана мови можуть мати певні відмінності.
Лексикографія - (гр. lexikos - словесний, словниковий; grapho - пишу) розділ мовознавства, об"єктом вивчення якого є принципи систематизації слів та стійких словосполучень
89)Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія.Галузеві терміносистеми взаємодіють одна з одною, мають спільний термінологічний фонд. Ізольованих терміносистем немає, вони містять уніфіковані щодо норм сучасної мови терміни на міжгалузевому рівні. Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни переділяються натри групи: 1. Загальнонаукові терміни, які вживаються майже в усіх галузевих термінологіях, наприклад: система, тенденція, закон, концепція, теорія, аналіз, синтез тощо. Треба зауважити, що такі терміни в межах певної термінології можуть конкретизувати своє значення, пор.: мовна система, закони милозвучності, теорія походження мови. До цієї категорії відносять і загально-технічну термінологію (машина, пристрій, агрегат). 2. Міжгалузеві терміни - це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях (економічна наука має термінологію, спільну з іншими соціальними, природничими науками, наприклад:амортизація, екологічні витрати, санація, технополіс, приватна власність). 3. Вузькоспеціальні терміни - це слова чи словосполуки, які позначають поняття, що відображають специфіку конкретної галузі, наприклад: авантитул, аграф, боковик, вакат, привка, ретуш.
90). Терміни, професіоналізми та їх ознаки. Термін – слово або усталене словосполучення, яке має певне наукове чи спеціальне поняття. Термін не називає поняття, як звичайне слово, а поняття приписується терміну, додається до нього. Професіоналізми – слова і мовленнєві звороти, характерні для людей певних професій. Оскільки професіоналізми вживаються на позначення спеціальних понять лише у сфері тієї чи іншої професії, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні синоніми до термінів. Ознаки термінів і професіоналізмів:
| Термін | Професіоналізми |
| системність (зв’язок з іншими термінами даної предметної сфери) | не становлять цілісної системи |
| наявність у більшості термінів чіткого визначення | не мають чіткого наукового визначення |
| однозначність у межах однієї предметної галузі, наукової дисципліни чи професійної сфери | можуть бути багатозначними навіть у межах однієї сфери |
| стилістична нейтральність | тяжіють до розмовного стилю |
| беземоційність | часто експресивно забарвлені |
| як правило, певною мірою абстраговані | конкретні, детально характеризують предмети, явища, пов’язані зі сферою діяльності |
| відповідають літературним нормам, фіксуються галузевими і загальними словниками | не завжди відповідають літературним нормам, відсутні у словниках у професійному значенні |
| вживаються у документах і наукових текстах | функціонують в неофіційному професійному спілкуванні (здебільшого усно) |
Правила вживання термінів у ділових і наукових текстах:
1) при наявності дублетів перевага віддається українському слову;
2) в одному тексті синоніми чи дублети одночасно не вживаються;
3) вживати в тій формі і значенні, що зафіксовані словником;
4) вживати в значенні тієї галузі, для якої призначено текст;
5) до рідко вживаних (незрозумілих) слід додавати пояснення.
91). Поява нових термінів тісно пов'язана з використанням елементів давньогрецької та латинської мов;класичні мови виконують роль термінотворчого потенціалу в створенні термінологічних систем сучасних європейських мов. Утворення нових термінів відбувається кількома шляхами: перший – коли зберігається первісне значення запозичень, другий – коли відбувається переосмислення значення первісного слова, тобто простежується еволюція його семантики, третій – коли для утворення нових термінів залучається арсенал афіксів нових мов. Поява у сучасній термінології групи термінів (переважно юридичних та економічних), в основі яких лежать слова класичних мов, проте назви яких були не відомі латинянам, обумовлюється розвитком різних галузей наук та термінологій, які їх обслуговують. Це так звані новотвори греко-латинського походження.Глобалізація світової економіки, розширення зв'язків із англомовними країнами, збільшення кількості англійських запозичень у різних мовах дозволило англійській мові набути статус мови міжнародного спілкування
Науковий стиль характеризується широким використанням термінології як загальної, так і спеціальної. Термін (від латинського – межа, границя) – це спеціальне слово чи словосполучення, яке вживається для точного найменування поняття з якої-небудь галузі знань. Термін означає не лише те чи інше поняття, але й базується на визначенні (дефініції) поняття. Терміни різноманітні за структурою (терміни-слова, терміни-словосполучення), за походженням (більшість з латинськими та грецькими коренями) і утворенням (традиційним є утворення термінів шляхом переносу назви загальновживаного поняття на спеціальне за схожістю ознак, наприклад: діалектні кулак, карман, балда).
Термінологічна лексика має класифікацію (технічна, біологічна, фізична, економічна тощо). Існують і правила вживання термінів у діловому мовленні (вимоги до вживання термінів див. у лекції “Лексика ділового мовлення”).
93). Кодифікація термінів - це систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання.
Стандартизація термінології - це вироблення термінів, еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це - національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це - міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія є обов'язковою для вживання в офіційних наукових, ділових, виробничих текстах.
Основи стандартизації термінів було закладено в Німеччині в кінці XIX на початку XX ст., коли в багатьох терміносистемах виникла потреба впорядкувати нагромаджену термінологію, виявити межі галузевих термінологій, уточнити значення кожного терміна. Теоретичні основи стандартизації термінів розробив німецький учений В.Вюстер. У Радянському Союзі було створено потужну наукову термінологічну школу під керівництвом Д.Лотте, яка займалася, зокрема, проблемами нормування термінології.
94). вимога до термінів
1. Системність.
Системність є однією з найважливіших умов існування терміна.
Слово як термін існує лише у певній системі понять.
Термін називає поняття й займає конкретне місце у пев-ній системі понять, яка є відбиттям або наукової теорії, або наукової/технічної класифікації, або узагальненої ідеї /концепції в певній галузі /підгалузі знання.
Належність терміна до певної системи, тобто до певно-го термінополя, є його суттєвою ознакою, що відрізняє термін від звичайного слова.
2. Однозначність.
Термін має називати тільки одне наукове або технічне поняття, а поняттю має відповідати тільки один термін.
У своєму термінополі термін є однозначним, тому що поле грає для терміна таку ж роль, що контекст для загаль-новживаної лексики. Наприклад, термін «корінь» у матема-тичному термінологічному полі має одне значення (величи-на, що при піднесенні її до певного ступеня дае дане число); у біологічному термінологічному полі має інше значення (частина рослини, що міститься в землі); у граматичному термінологічному полі — третє значення [головна частина слова (без афіксів), що виражае його основне (лексичне) значення].
3. Мотивованість.
Мотивованість — це така мовна форма терміна, яка до-помагає зрозуміти поняття, яке він позначає, без звертан-ня до тлумачного термінологічного словника. Ця вимога не відіграє головну роль, проте вона сприяє кращому усві-домленню та запам'ятовуванню терміна. За мовною фор-мою термін може бути повністю мотивованим, частково мотивованим і немотивованим.
4. Точність.
Терміни мають бути точними. Але у термінознавстві іс-нує поняття «хибномотивований термін». Такі терміни створюються з різних причин.
95). Термінологічний стандарт укладають за таким алгоритмом:1) систематизація понять певної галузі науки чи техніки; поділ їх на категорії (предмети, процеси, якості, величини тощо); розмежування родових та видових понять;2) відбирання усіх термінів галузі, узятої для стандартизації (терміни вибирають зі словників різних років видання, статей, підручників, періодики, рукописів та ін. джерел);3) поділ термінів на групи:а) вузькоспеціальні терміни; б) міжгалузеві; в) загальнонаукові (загальнотехнічні); стандартизації повинні підлягати лише вузькоспеціальні терміни);4) вибирання із групи термінів-синонімів нормативного терміна (інші терміни подають також, але з позначкою “нерекомендований”);5) підбирання еквівалентів англійською, німецькою, французькою, російською мовами з відповідних міжнародних стандартів;6) формулювання українською мовою означення поняття;7) рецензування стандарту фахівцем та мовознавцем.У готовому вигляді стаття стандарту має приблизно таку будову:— назва поняття українською мовою;— скорочена форма терміна;— недозволений (нерекомендований) синонім;родове поняття;— видове поняття;— еквіваленти англійською, німецькою, російською, французькою мовами;— дефініція (означення); формула або схема.
96). Вітчизняні й міжнародні термінологічні стандарти.Стандартизація термінології - це вироблення термінів-еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія обов'язкова для вживання в офіційних, наукових, ділових, виробничих текстах.Основи стандартизації термінів було закладено у Німеччині в кінці XIX - на початку XX ст., коли виникла потреба впорядкувати нагромаджену термінологію, виявити межі галузевих термінологій, уточнити значення кожного терміна. Теоретичні основи стандартизації термінів розробив німецький учений В. Вюстер.В українській історії першим нормувальним термінологічним центром можна вважати Наукове товариство імені Тараса Шевченка, навколо якого гуртувалися провідні термінологи того часу, до його ухвал прислухалися автори наукових праць і підручників. Згодом незаперечним авторитетом в українській термінології став Інститут української наукової мови (20-ті - початок 30-х років). Сьогодні в Україні стандартизація термінології стала державною справою. Від розв'язання мовних питань, зокрема термінологічних, як відомо, залежать темпи державотворчих процесів, освіта, наука, виробництво потребує єдиної, зручної, логічної української термінології. З огляду на ці умови в Держстандарті України розроблено Концепцію державних систем стандартизації, метрології та сертифікації, схвалену урядом
97) Лексикографія - (гр. lexikos - словесний, словниковий; grapho - пишу) розділ мовознавства, об"єктом вивчення якого є принципи систематизації слів та стійких словосполучень.
Предметом лексикографії є її практика укладання словників різних типів. Словник - це зібрання, реєстр слів (словосполучень, фразеологізмів, морфем та ін. мовних одиниць), розташованих у певному порядку, як правило - алфавітному. Принцип розташування одиниць у словнику і характер інформації про них зумовлюються типом і призначенням словника. Він може містити тлумачення мовних одиниць, подавати відомості про їх походження, написання, літературну вимову, подавати переклад іншими мовами чи енциклопедичні відомості про певні явища, події, факти дійсності чи інформацію іншого типу. Існують 2 типи словників: енциклопедичні та лінгвістичні (філологічні). Енциклопедичні словники носять понятійно-довідковий характер, вони не описують слово, як мовну одиницю, а подають інформацію, певні дані, відомості про ті факти та явища, які цими словами позначаються. Реєстр енциклопедичного словника містить іменники та іменні словосполучення, які виступають тут як номінативні одиниці, що можуть бути і власними, і загальними назвами. В енциклопедичних словниках можна знайти стислі відомості про різні країни, народи, мови, природні явища, визначні події, історичні факти, відомих осіб. Для кращого унаочнення того чи іншого поняття, словникові статті можуть містити ілюстрації, малюнки, фотографії, слайди, схеми і т.д.
98). Загальні вимоги до цитування такі:
а) текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз “так званий”;
б) цитування має бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Допускається пропуск слів, речень, абзаців за умови, якщо це не спотворює авторського тексту; такі пропуски позначаються трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, в кінці). Якщо перед вилученим текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;
в) кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело;
г) при непрямому цитуванні (переказі, викладенні думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів. Посилатися при цьому треба на джерело непрямого цитування, наприклад: (цит. за: …);
д) цитування не повинно бути ні надмірним, ні недостатнім, бо в обох випадках це може вплинути на рівень дипломної (курсової) роботи: надмірне цитування створює враження її компілятивності, а недостатнє – знижує наукову цінність викладеного матеріалу;
е) якщо необхідно виявити власне ставлення до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання;
є) якщо виникає необхідність виділити в цитаті деякі слова, зробити якесь застереження, то одразу після цього ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора дипломної (курсової) роботи, а весь текст застереження береться у круглі дужки. Наприклад: (курсив наш. – В.С.), (підкреслено нами. – В.С
99). План, тези, конспект як засіб організації розумової праці.. План - це короткий перелік проблем, досліджуваних у науковому тексті; "порядок розміщення частин якого-небудь викладу, його композиція"71.За допомоги плану узагальнюють і "згортають" інформацію наукового джерела, за ним розкривають, про що написано, яка основна думка, яким чином доведено її істинність, якого висновку доходить автор тексту.Формулювання пунктів плану має лаконічну і чітку структуру, перший і останній пункти логічно розпочинають і завершують виклад основних питань тексту. Необхідно вміти виокремлювати в тексті головні думки, встановлювати співвідношення між ними і на цій підставі членувати текст, добирати заголовки до розділів.Цінність плану полягає у тому, що він допомагає усвідомити прочитане і стисло відтворити в пам'яті зміст наукового джерела.Теза - "положення, висловлене в книжці, доповіді, статті тощо, правдивість якого треба довести. // Положення, що коротко і чітко формулює основну ідею чого-небудь або провідне завдання, що стоїть перед кимсь. // перев. мн. Коротко сформульовані основні положення доповіді, лекції, статті тощо"72. Теза у широкому розумінні - будь-яке твердження, яке стисло викладає ідею, у вузькому розумінні - деякий текст, що формулює сутність, обґрунтовує доказ.
100) Реферат — це стислий виклад змісту кількох наукових робіт, що стосуються певної проблеми.
Основна мета реферату — передача цілісної інформації, одержаної з різних джерел. На основі кількох текстів потрібно створити один відповідно до теми реферату.
У тексті реферату можна цитувати думки з опрацьованих джерел, а можна переказувати їх, обов'язково посилаючись на джерела, наприклад: на думку Т. Г. Шевченка; за свідченням О. Дорошкевича; як стверджує Леся Українка тощо.
Послідовність дій у роботі над рефератом така:
1. Добір літератури відповідно до теми (не менше 2-3 джерел).
2. Обдумування меж теми, осмислення головної думки реферату.
3. Опрацювання дібраних джерел (помітки, виписки, систематизація виписок за змістом).
4. Складання плану реферату в чорновому варіанті.
5. Концентрація дібраних фактів, цитат навколо кожного з пунктів плану.
6. Робота над остаточним варіантом плану з урахуванням головної думки реферату та його обсягу; обмірковування цікавого вступу.
7. Продумування вичерпних висновків та узагальнень.
8. Останній етап — складання тексту реферату на чернетці, написання та редагування тексту реферату.
Оскільки реферат пишеться не на основі власних суджень, використовуються чужі матеріали, тому така робота називається компілятивною (не-оригінальною, несамостійною).
101)Наукова стаття. Основні вимоги. Вимоги до наукової статті опублікованої у фаховому виданні План статті:
1. вступ - постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок з важливими практичними завданнями (5-10 рядків);
2. формулювання цілей статті (постановка завдання); вказаний розділ вельми важливий, бо з нього читач визначає корисність для себе пропонованої статті; мета статті випливає з постановки загальної проблеми і огляду раніше виконаних досліджень, тобто дана стаття має на меті ліквідувати «білі плями» у загальній проблемі (обсяг цієї частини статті 5-10 рядків);
3. останні дослідження та публікації, на які спирається автор, виділення невирішених частин загальної проблеми, котрим присвячується дана стаття (звичайно ця частина статті становить близько 1/3 сторінки);
4. виклад власне матеріалу дослідження (від 5-6 сторінок тексту). Невеликий обсяг потребує виділення головного у матеріалах дослідження; іноді можна обмежитися тільки формулюванням мети дослідження, короткою згадкою про метод вирішення задачі і викладом отриманих результатів; якщо на обсяг статті не має суворих обмежень, то доцільно описати методику дослідження повніше;
5. у закінченні наводяться висновки з даного дослідження і стисло подаються перспективи подальших розвідок у цьому напрямку.
6. література подається згідно вимог ВАК (бюлетень ВАК України, № 3, 2008 р.)
7. анотації до статті та ключові слова подаються трьома мовами: українська, російська, англійська):
102)Цитування в усному та писемному діловому мовленні.1. Цитата може оформлюватись як пряма мова зі збереженням відповідних розділових знаків 2. Цитата може виступати частиною авторського речення. Тоді вона береться в лапки, але починається з малої букви3. Якщо цитата наводиться не повністю, то на місці пропуску ставлять три крапки 4. Цитата як самостійне висловлювання в тексті береться в лапки. Після неї в дужках подається інформація про автора, джерело, звідки взято висловлювання. Крапку ставлять після дужок. Якщо інформацію про джерело записують окремим рядком, крапку після дужок не ставлять 5. Цитата-вірш у лапки не береться. Вказівка на джерело цитати подається в дужках у наступному рядку6. У цитованому суцільним рядком вірші зберігається велика літера, яка була на початку кожного віршового рядка 7. Епіграф записується перед текстом у правому куті без лапок. Вказівка на джерело записується в наступному рядку без дужок і крапки
103). Правила оформлення цитат і прямої мови.Розділові знаки при цитатах і діалозіЦитати виділяються лапками. Якщо цитата супроводжується словами автора, то вона оформляється як пряма мова.Якщо цитата наводиться не повністю, то пропуск позначається крапками.Коли мова діалогічна, то замість лапок уживається тире.Розділові знаки при прямій мові Якщо слова автора стоять перед прямою мовою, то після них ставиться двокрапка, а пряма мова береться в лапки. А: ”П”.Якщо пряма мова стоїть перед словами автора, то після неї ставиться кома, знак оклику, знак питання, крапки чи тире; слова автора пишуться з малої літери. “П(!) (?) “ - а; “П”, - а.Якщо слова автора розривають пряму мову, то перед ними ставиться кома, крапки чи тире, а після них - кома й тире, якщо перша частина прямої мови не є закінченим реченням. “П, (...) - а, - п”.Якщо слова автора розривають пряму мову, то перед ними ставиться кома, знак оклику, знак питання, багатокрапка чи тире.
а після них - крапка й тире; продовження прямої мови - з великої літери, якщо перша частина прямої мови - закінчене речення. “П (!) (?) (...) - а, - П”.Якщо слова автора всередині прямої мови розпадаються на дві частини, одна з яких стосується першої частини прямої мови, а друга - другої частини прямої мови, то перед другою частиною ставиться двокрапка й тире, а перше слово прямої мови пишеться з великої літери, наприклад: “П, - а. А: - П”.
104). Бібліографічне посилання — сукупність бібліографічних відомостей про цитований, розглядуваний або згадуваний в тексті документа інший документ, необхідних і достатніх для його загальної характеристики, ідентифікації та пошуку. Бібліографічні посилання можуть розташовуватися:
· в основному тексті (внутрішньотекстові посилання);
· у підрядкових примітках (підрядкові посилання);
· у позатекстових примітках (у коментарях).
Внутрішньотекстове посилання наводять у тексті в круглих дужках.
Підрядкові бібліографічні посилання наводять у нижній частині сторінки, відокремлюючи їх горизонтальною лінією.
Кожне підрядкове посилання нумерується в тій послідовності, у якій подаються цитати чи посилання в тексті.
При цитуванні підряд одного й того самого твору (документа) у підрядкових примітках назву твору не повторюють, а заміняють словами «Там саме», або «Ibid» (для іноземних джерел). У підрядкових бібліографічних посиланнях іноді вказують і посилання на «непрямі цитати», тобто коли автору не вдалося знайти оригінал цитованого твору. Такі підрядкові посилання можуть мати такий вигляд: Цит. за:... (де вміщують бібліографічний опис твору, з якого запозичено цитату).
105) Редагування (від лат. redactus - приведений у порядок) - це аналіз, перевіряння та виправлення будь-якого тексту.
Редагують наукові тексти за законами логіки. Редагуючи текст, необхідно пам'ятати основні вимоги, які висувають до доказів (аргументів) як особливої форми думки, а саме:
o чітке формулювання тези й аргументів;
o формулювання тези під час доказів залишається незмінним;
o теза і аргументи не повинні суперечити один одному;
o як аргумент використовувати положення, правдивість яких не викликає сумніву;
o докази повинні бути повними й достатніми.
Переклад - один із найважливіших шляхів взаємодії національних культур, дієвий спосіб міжкультурної комунікації. Мета будь-якого перекладу - донести до читача, який не володіє мовою оригіналу, і ближче ознайомити його з відповідним текстом. Перекласти означає точно й повно висловити засобами однієї мови те, що вже зафіксовано засобами іншої мови у нерозривній єдності змісту і форми.
Розвиток науки у наш час неможливий без обміну спеціальною інформацією, що з'являється в різних країнах у наукових періодичних виданнях, спеціальних бюлетенях, монографіях тощо.
Переклад - 1) процес відтворення письмового тексту чи усного вислову засобами іншої мови; 2) результат цього процесу.
Процес перекладання - це цілеспрямований процес, який охоплює такі етапи: 1) зорове чи слухове сприймання інформації чужою мовою, усвідомлення її змісту; 2) аналіз інфор