Здавалка
Главная | Обратная связь

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДУМКИ У НОВИЙ ЧАС



ПЛАН

1. Вступ.

2. Загальна характеристика психологічної думки у новий час.

3. Рефлекси і «пристрасті душі».

4. Бог – людина.

5. Проблема несвідомого: асоціація ідей, два види досвіду.

6. Висновок

7. Перелік використаної літератури.

 


ВСТУП

З самого моменту свого виникнення психологія претендувала на звання науки. Проте її статус як науки ніколи не був особливо міцним. Частково це було обумовлено тим, що концепції природи науки змінювалися з роками і все ще залишаються предметом розбіжностей між студентами, які вивчають філософію та історію науки. Отже, в першому розділі наводиться огляд філософії науки, причому особлива увага приділяється її причетності до наукових амбіціям психології. Ми також розглянемо альтернативні погляди на психологію як область діяльності: як один з видів інженерної діяльності або як одну з гуманітарних наук. Нарешті, ми розглянемо історіографію, приділивши особливу увагу історії науки та історії психології. Таким чином ми дізнаємося які інновації та ідеї виникли у психологічній науці у наш час.


 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДУМКИ У НОВИЙ ЧАС

За Нового часу психологія продовжує свій розвиток у межах філософських систем Рене Декарта, Лейбніца, Локка, Ґартлі та інших. Для цього періоду характерним є проникнення в гуманітарне знання концепцій та законів природничих наук.
На українських теренах вивчення психології розгортається в Києво-Могилянській Академії. Курс цієї науки читав І. Ґізель (1600-83), професори Академії Л. Баранович (1620-93) та Й. Ґалятовський († 1688) приділяли їй увагу в своїх творах, спираючись на філософію Арістотеля в її схоластичній інтерпретації. У 1868 році Климентій Миколайович Ганкевич видав перший підручник «Психологія», а в 1874 — «Короткий нарис психології для ужитку в школах середніх». Климентій Ганкевич викладав психологію у Чернівецькому університеті і в нього навчався Іван Франко, щоб докінчити студії перервані арештом. У Львові Іван Франко навчався у ще одного відомого психолога — Юліана Охоровського, котрий у 1889 році організував Перший Міжнародний Конгрес Психологів.

Досягненнями періоду XVII–XVIII ст можна вважати:

· вчення про рефлексію та рефлекс, першу модель нервової системи, постановку питання про свідомість як предмет психологічної науки (Декарт)

· теорії емоцій, свободи та вчення про людину як цілісну істоту (Спіноза)

· концепції несвідомого в психічній структурі та психофізичного паралелізму (Лейбніц)

· питання про набуте й наслідуване, розуміння ваги досвіду в формуванні психіки (емпірики Локк, Гоббс)

· вчення про асоціації як основу психічних процесів, теорія виховання (Ґартлі)

· періодизація психічного розвитку та освітньо-виховна теорія заснована на ній (Руссо).

Філософський емпіризм XVIII ст. проголосив дійсним лиш те, що дане у безпосередньому чуттєвому досвіді. Така установка змушувала шукати об'єктивні основи психічних процесів, а в методологічному плані — відступити від звичного споглядання на користь експериментів. Лікар Кабаніс (1757–1808), Іржи Прохазка, Ф. Мажанді і Ч. Белл (див. Белла-Мажанді закон), Франц Галль (1758–1829), фізіолог Йоганес Мюллер (1801–1858) проводили перші анатомо-фізіологічні та експериментальні дослідження нервової системи. Ними з'ясовані особливості будови та функціонування рефлекторної дуги, головного та спинного мозку. Зроблений ними висновок про локалізацію перебігу психічних процесів у головному мозку живого організму залишається незаперечним до сьогодні.

Впродовж XVIII–XIX століть активний розвиток дістала асоціативна психологія, асоціація розглядалась у механістичному значенні як сполучення, з'єднання елементів в єдине ціле.Асоціативна психологія у свій спосіб прагнула побудови об'єктивного методу. Її представник, Джон Стюарт Мілль (1806–1873) сподівався створити щось на кшталт таблиці душевних елементів: відчуттів, думок та мотивів,- а плодами їх комбінування уявляв усю сукупність психічних явищ. Крім того, він запропонував концепцію психологізму, згідно з якою всі явища культури та громадського життя (виховання, право, політика, мистецтво тощо) мають розглядатись крізь призму психологічних законів. Психологія в рамках його вчення виступила як самостійна галузь наукового знання.

Слід визнати, що своїми попередніми досягненнями психологія мала завдячувати інтуїції й умовиводам на основі спостережень, інтроспекції. Застосування наукових (в сучасному значенні) методів було спорадичним.
Тло, на якому відбувалось становлення сучасної психології, визначали такі тенденції:

· поступ позитивістської методології, що вимагала застосовувати об'єктивні методи природничих наук в будь-яких, в т.ч. суспільних та гуманітарних дослідженнях;

· розвиток еволюційної теорії, яка, по-перше, поставила питання про походження психіки сучасної людини, по-друге, фактично зтерла різницю між людиною та твариною;

· накопичення емпіричного матеріалу, що потребував специфічних психологічних теорій, перш за все, в медицині (лікування неврозів), фізіології (вивчення органів відчуттів), педагогіці, етнографії та ін.

Сама психологічна наука переживала кризу у зв'язку з відмовою від мислення душі виключно як свідомості та введенням експериментальних методів дослідження.

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.