ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДУМКИ У НОВИЙ ЧАССтр 1 из 3Следующая ⇒
ПЛАН 1. Вступ. 2. Загальна характеристика психологічної думки у новий час. 3. Рефлекси і «пристрасті душі». 4. Бог – людина. 5. Проблема несвідомого: асоціація ідей, два види досвіду. 6. Висновок 7. Перелік використаної літератури.
ВСТУП З самого моменту свого виникнення психологія претендувала на звання науки. Проте її статус як науки ніколи не був особливо міцним. Частково це було обумовлено тим, що концепції природи науки змінювалися з роками і все ще залишаються предметом розбіжностей між студентами, які вивчають філософію та історію науки. Отже, в першому розділі наводиться огляд філософії науки, причому особлива увага приділяється її причетності до наукових амбіціям психології. Ми також розглянемо альтернативні погляди на психологію як область діяльності: як один з видів інженерної діяльності або як одну з гуманітарних наук. Нарешті, ми розглянемо історіографію, приділивши особливу увагу історії науки та історії психології. Таким чином ми дізнаємося які інновації та ідеї виникли у психологічній науці у наш час.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДУМКИ У НОВИЙ ЧАС За Нового часу психологія продовжує свій розвиток у межах філософських систем Рене Декарта, Лейбніца, Локка, Ґартлі та інших. Для цього періоду характерним є проникнення в гуманітарне знання концепцій та законів природничих наук. Досягненнями періоду XVII–XVIII ст можна вважати: · вчення про рефлексію та рефлекс, першу модель нервової системи, постановку питання про свідомість як предмет психологічної науки (Декарт) · теорії емоцій, свободи та вчення про людину як цілісну істоту (Спіноза) · концепції несвідомого в психічній структурі та психофізичного паралелізму (Лейбніц) · питання про набуте й наслідуване, розуміння ваги досвіду в формуванні психіки (емпірики Локк, Гоббс) · вчення про асоціації як основу психічних процесів, теорія виховання (Ґартлі) · періодизація психічного розвитку та освітньо-виховна теорія заснована на ній (Руссо). Філософський емпіризм XVIII ст. проголосив дійсним лиш те, що дане у безпосередньому чуттєвому досвіді. Така установка змушувала шукати об'єктивні основи психічних процесів, а в методологічному плані — відступити від звичного споглядання на користь експериментів. Лікар Кабаніс (1757–1808), Іржи Прохазка, Ф. Мажанді і Ч. Белл (див. Белла-Мажанді закон), Франц Галль (1758–1829), фізіолог Йоганес Мюллер (1801–1858) проводили перші анатомо-фізіологічні та експериментальні дослідження нервової системи. Ними з'ясовані особливості будови та функціонування рефлекторної дуги, головного та спинного мозку. Зроблений ними висновок про локалізацію перебігу психічних процесів у головному мозку живого організму залишається незаперечним до сьогодні. Впродовж XVIII–XIX століть активний розвиток дістала асоціативна психологія, асоціація розглядалась у механістичному значенні як сполучення, з'єднання елементів в єдине ціле.Асоціативна психологія у свій спосіб прагнула побудови об'єктивного методу. Її представник, Джон Стюарт Мілль (1806–1873) сподівався створити щось на кшталт таблиці душевних елементів: відчуттів, думок та мотивів,- а плодами їх комбінування уявляв усю сукупність психічних явищ. Крім того, він запропонував концепцію психологізму, згідно з якою всі явища культури та громадського життя (виховання, право, політика, мистецтво тощо) мають розглядатись крізь призму психологічних законів. Психологія в рамках його вчення виступила як самостійна галузь наукового знання. Слід визнати, що своїми попередніми досягненнями психологія мала завдячувати інтуїції й умовиводам на основі спостережень, інтроспекції. Застосування наукових (в сучасному значенні) методів було спорадичним. · поступ позитивістської методології, що вимагала застосовувати об'єктивні методи природничих наук в будь-яких, в т.ч. суспільних та гуманітарних дослідженнях; · розвиток еволюційної теорії, яка, по-перше, поставила питання про походження психіки сучасної людини, по-друге, фактично зтерла різницю між людиною та твариною; · накопичення емпіричного матеріалу, що потребував специфічних психологічних теорій, перш за все, в медицині (лікування неврозів), фізіології (вивчення органів відчуттів), педагогіці, етнографії та ін. Сама психологічна наука переживала кризу у зв'язку з відмовою від мислення душі виключно як свідомості та введенням експериментальних методів дослідження.
©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|