Главная | Обратная связь

Терміни і термінологія

Термін – слово або словосполучення, що виражає чітко окреслене поняття певної галузі науки, культури, техніки, мистецтва, суспільно-політичного життя. Слово термін відоме ще з античних часів. Походить від латинського terminus, що означало кінець, межу, кордон.

Серед системи термінів кожної галузі вирізняють дві складові – термінологію і терміносистему, що утворені від слова термін.

Термінологія – 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому значенні все частіше використовують поняття термінознавство як наука, що вивчає українську термінологію); 2) сукупність термінів певної мови або однієї певної галузі знання чи з усіх галузей знання. Наприклад, можна говорити про англійську, польську, російську, українську та інші термінологію, а також про термінологію математичну, юридичну, хімічну, технічну тощо.

Галузеві термінології, тобто сукупність термінів конкретних галузей, називають терміносистемами, тобто термінологічними системами.

Основні ознаки терміна:

1.Системність – кожний термін належить до певної термінологічної системи, в якій має своє, чітко визначене, термінологічне значення.

2. Прагнення до однозначності й конкретизація в межах терміносистеми, точність семантики.

3. Точність полягає в тому, що термін повинен якнайповніше і якнайточніше передавати суть поняття, яке він позначає, адже неточний термін може бути джерелом непорозумінь між фахівцями.

4. Наявність дефініції (визначення) – кожний науковий термін має чітке визначення (дефініцію), що точно окреслює, обмежує його значення.

Виділяють ще й такі ознаки(або вимоги)щодо терміна: стилістична нейтральність, відсутність емоційно-експресивного забарвлення, образності, суб’єктивно-оцінних відтінків, відсутність синонімів та омонімів у межах однієї терміносистеми; інтернаціональний характер, стислість, відкритість і динамізм системи, що виявляється у процесах термінологізації, постійному поповненні системи новими термінами.

Термінологія виконує такі основні функції: позначає наукові поняття і задовольняє потреби спілкування фахівців – за умови, що вона є загальноприйнята, унормована, відповідає вимогам до термінів.

Значення термінів зафіксовано в спеціальних словниках, довідниках, і відповідно їх потрібно вживати лише в тій формі та в тому значенні, які подано у словниках.

Систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання, називаєтьсяКОДИФІКАЦІЯ термінів.

Стандартизація термінології – це вироблення термінів-еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія обов’язкова для вживання в офіційних, наукових, ділових, виробничих текстах.

Кожна галузь науки,техніки, виробництва, мистецтва має свою термінологію.

Терміни поділяються на три групи: ЗАГАЛЬНОНАУКОВІ, МІЖГАЛУЗЕВІ та ВУЗЬКОСПЕЦІАЛЬНІ.

1.Загальнонаукові терміни – це загальновживані (звичайні) слова, які набули значного поширення, найменування предметів, якостей,ознак, дій, явищ, що однаково використовуються як у побутовій мові, так і в художній літературі, ділових документах. Такі терміни прості, доступні, зрозумілі, вони ніби не мають ніякого спеціального змісту і вживаються майже в усіх галузевих термінологіях, наприклад: система, ідея, гіпотеза, процес, формула, тенденція, закон, документ, охорона, концепція, теорія, аналіз, синтез тощо.

2. Міжгалузеві– це терміни, що функціонують в кількох споріднених або й віддалених галузях, наприклад: центр – у геометрії, фізиці, граматиці, спорті; морфологія – в мовознавстві, медицині, біології; йод – у хімії, медицині; позиція – у військовій галузі, мовознавстві; ключ – у музиці, технічних науках.

3. Вузькоспеціальні – це терміни, властиві кожній окремій галузі, вони відображають її специфіку. Для цих термінів характерна семантична конкретність, однозначність. Розрізняють таку вузькоспеціальну термінологію:

- мовознавчу (безсполучникове складне речення, відмінювання, граматичний рід, дієслово, звук, іменник, морфема, речення, словотвір тощо);

- музичну (ансамбль, бемоль, дует, мажор, мінор, нота, форте);

- педагогічну (виховання, дидактика, метод навчання, педагогічний вплив);

- психологічну (автотренінг, афект, апатія, здібності, поведінка, уява); - радіофізичну (детектор, динамік, заземлення, кварц, хвиля);

- філософську (діалектика, екзистенціалізм, істина, матерія, світогляд);

- економічну (вартість, виробничі відносини, внутрішній валовий продукт, експорт, маркетинг);

- металургійну (металотоплення, мартен, доменна піч) та ін.

За структурними моделями терміни поділяються на:

- однокомпонентні (ревізія, арсенал, нерв, податок, валюта);

- двокомпонентні (частини мови, стратегія спілкування, кон’юнктура ринку, газетні шпальти, земельна рента, цивільна відповідальність, обіговий капітал);

- трикомпонентні: а) прикметник + прикметник + іменник (щілинні приголосні звуки, вільна економічна зона); б) прикметник + іменник + іменник (структурний тип речення, адитивний синтез кольору, пасивний словник мовця); в) іменник + прикметник + іменник (форма релігійного світогляду, речення з однорідними членами, теорія лінгвістичної відносності); г) іменник + іменник + іменник (категорія числа іменника, позолота обрізів видання);

- багатокомпонентні (аналітичні) (фонд оплати праці підприємств, етикетні правила поведінки в організації, визначення авторських і суміжних прав).

Наукові терміни української мови утворюються такими основними способами:

Вторинна номінація – використання загальновживаного слова з лексичного складу української мови для називання наукового поняття: споживчий кошик, водяний знак, власний заголовок, ритмічна структура книги, сатиновий друк, чиста конкуренція, відчуження, ринок праці. Це найдавніший спосіб термінотворення.

Словотвірний– утворення термінів за допомогою префіксів (надвиробництво, пересупозиція), суфіксів (маркування, гумування, оборотність), складанням слів і основ (адрес-календар, гальванокліше, літературознавство, держава-монополія, матеріаломісткість), скороченням слів (СЕЗ – спеціальні економічні зони). Цей спосіб термінотворення найпродуктивніший.

Синтаксичний – використання словосполук для називання наукових понять: вихідні відомості, основний текст, академічне видання, спільний множник, зустрічний позов, державне замовлення, капіталодефіцитні країни.

Запозичення – називання наукового поняття іншомовним словом: контролінг, леверидж, дисиміляція.

 

14.Лексика за сферою вживання. Термінологічна і професійна лексика, її відмінність від загальновживаної. Функції та структурно — граматичні особливості слів-термінів. Джерела, походження, способи творення термінологічної лексики. Слово «термін» прийшло до нас ще з античних часів. У латинській мові означало «межу», «рубіж». Отже, термінознавство – наука про терміни. Термін – спеціальне слово, яке вживається для точного найменування певного поняття з якої-небудь галузі знання. Те, що означає термін, є його дефініцією. Терміни якоїсь конкретної галузі складають окрему терміносистему (термінологію). У межах цієї системи термін не повинен мати синонімів. Якщо ж одне й те саме слово вживається в різних терміносистемах, то такі слова називають омонімами (корінь). Наявність багатозначних термінів у межах однієї наукової галузі є виявом невпорядкованості конкретної термінології. До недоліків термінології відносять також синонімію термінів: мовознавство — лінгвістика, алфавіт — абетка, орфографія — правопис, багатозначність — полісемія, значення — семантика. Про досконалість термінології можна говорити у тому випадку, коли дотримується таке правило: кожен термін називає одне поняття, кожне спеціальне поняття позначається одним терміном. Синонімія і багатозначність у термінології порушують вимогу однозначної відповідності між терміном і позначуваним ним поняттям. Лексика (від гр. lexicos - той, що відноситься до слова) - це сукупність слів, які вживаються у мові. Наука, яка вивчає словниковий склад мови - значення слів, їх походження, зв'язок з іншими словами, має назву лексикологія від гр. lexis - слово і logos - вчення). Збором та систематизацією слів, а також теорією та практикою укладання словників займається лексикографія. За сферами вживання лексику сучасної української літературної мови поділяють на загальновживану і спеціальну, або лексику обмеженого вживання. Загальнонародним фондом української мови користуються всі її носії, незалежно від місця проживання, способу життя, суспільного становища, освіти, вікових і статевих особливостей. Загальновживана лексика – це відкрита підсистема, яка може поповнюватись елементами лексики обмеженого вживання. Загальновживана лексика кількісно перевищує спеціальну й охоплює всі лексико-граматичні класи слів, будучи основою всіх функціональних стилів сучасної української літературної мови, усного і писемного її різновидів. б) спеціальна лексика Спеціальна лексика (лексика обмеженого використання) не має загального поширення і функціонує у вузькому колі носіїв мови, пов”язаних між собою територіальною, професійною, соціальною близькістю. Кількісно це менший шар словника української мови; ця лексика підпорядкована загальнонародній і функціонує в : 1) різних сферах професійної діяльності; 2) різних територіальних діалектах; 3) мовленні різних соціальних груп людей. На сьогодні в науці виділяють такі ознаки термінів: - однозначність; - точність; - стилістична нейтральність; -системність; - наявність дефініції (визначеність); - відсутність синонімів чи омонімів (у межах однієї терміносистеми); -короткість у плані вираження (хоча не завжди).