 |
|
Вибори до Верховної Ради України
Надзвичайно активізували суспільно-політичне життя України вибори до Верховної Ради та місцевих органів влади. Вибори відкривали можливості для відкритої боротьби за владу, за визначення державного статусу України.
В суспільстві загострилося протистояння між національно-демократичним табором і бюрократичним апаратом Компартії.
Воно окреслилося уже в ході обговорення Закону Української РСР про вибори, проект якого Верховна Рада оприлюднила 10 серпня 1989 р.
Законопроект в основному дублював тогочасний союзний закон про вибори. Він передбачав квоту для Компартії та громадських організацій, які були їй підконтрольні. Це означало, що частина депутатів мала не обиратися, а призначатися партійною номенклатурою.
Антидемократичні положення запропонованого закону викликали масове невдоволення виборців і протести громадськості, 28 жовтня 1989 р. Верховна Рада під тиском демократичних сил зняла статті про квоту, а також положення про скликання З'їзду народних депутатів.
Прийнятий закон передбачав проведення виборів на альтернативній основі. Поряд з трудовими колективами право висувати кандидатів отримали також громадські організації.
Верховна Рада України і місцеві Ради обиралися в березні 1990 р. Це були перші за радянських часів демократичні вибори до Рад.
На 450 мандатів до парламенту претендувало близько 3 тис. кандидатів. Ще в листопаді 1989 р. для проведення виборчої кампанії було створено Демократичний блок, до складу якого увійшли 43 громадські організації, серед них Народний Рух, «Меморіал», Українська Гельсінська спілка, Товариство української мови ім. Тараса Шевченка тощо.
Виборчий маніфест Демократичного блоку закликав виборців голосувати за тих кандидатів, які виступають за досягнення реального політичного й економічного суверенітету України, прийняття нової Конституції, за національне відродження українського народу.
Проведені вибори показали, що Україна має реальні можливості вийти на демократичний шлях розвитку.
Демократичний блок домігся значного успіху: з 443 обраних депутатів Верховної Ради 111 користувались його підтримкою. Демократи отримали переважну більшість голосів у п'яти областях (Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській, Волинській і Київській). Вибори до місцевих Рад засвідчили перемогу Демократичного блоку у Львівській, Івано-Франківській і Тернопільській областях.
Монополія Компартії на владу була порушена. Склад Верховної Ради оновився на 90%, що означало прихід нової генерації політиків до владних структур.
Вперше в історії України Верховна Рада розпочала роботу у парламентському режимі. Поступово депутати переходили до виконання своїх повноважень на постійній основі, почали готувати й приймати закони.
Цим було зроблено важливий крок до подолання антидемократичної традиції, за якою Верховна Рада була парадно-святковим органом, традиційно засідала один – два дні, а депутати голосували за заздалегідь підготовлені рішення.
Законотворча діяльність новообраного парламенту стала проходити в умовах плюралізму думок, гострого протистояння різних політичних поглядів.
Народні депутати від Демократичного блоку об'єдналися на своїй платформі і створили парламентську опозицію – «Народну Раду» (125 депутатів).
Це була перша за часів радянської впади політична опозиція у вищому законодавчому органі України. До складу опозиції увійшли як депутати від організацій національно-демократичної орієнтації, так і представники депутатської групи «Демократична платформа Компартії України». Головою «Народної Ради» обрали депутата І.Юхновського.
Парламентська більшість оформилася в депутатську групу «За Радянську Україну» (239 депутатів). її очолив депутат О.Мороз, У ній консолідувалися поряд з прагматиками, що адекватно реагували на різні зміни ситуації, і відверті консерватори. В їх складі переважали комуністи, оскільки 85% депутатів Верховної Ради на момент їх обрання представляли комуністичні організації.