Главная | Обратная связь

Нового союзного договору

1 жовтня 1990 р. було оголошено звернення Асоціації демократичних Рад народних депутатів і демократичних блоків до парламенту й уряду, в якому вимагалося від них відмовитися від підписання пропонованого центральним керівництвом нового союзного договору.

Пропонувалося надати Декларації про державний суверенітет України статусу конституційного акта, розпустити КПРС (КПУ) і націоналізувати її майно.

В ті ж дні в Україні пройшли масові мітинги та маніфестації піл гаслом «Ні – союзному договору» В жовтні 1990 р. провели тривале голодування студенти. Це була вражаюча акція, вона не залишила байдужими громадян республіки. В ній взяли участь 157 студентів із 24 міст України.

Голодуючі студенти висунули перед Верховною Радою політичні вимоги, серед яких: проведення нових виборів до парламенту на основі багатопартійності, відмова від підписання союзного договору, повернення в Україну всіх її громадян, що несли строкову військову службу за межами республіки. Студенти вимагали націоналізації майна КПРС і ВЛКСМ на території республіки, відставки уряду та ін.

17 жовтня 1990 р. Верховна Рада змушена була прийняти постанову, в якій визнавалася передчасність підписання нового союзного договору до затвердження нової Конституції України.

Ставлення українського на­роду до Декларації про державний суверенітет України було висловле­но на референдумі, проведеному в березні 1991 р.

Прагнучи зберегти уні­тарну державу, консервативна частина депутатів Верховної Ради СРСР домоглася винесення на всесоюзний референдум запитання:«Чи вважаєте Ви необхідним збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, в якій повною мірою гарантуватимуться права і свободи людини будь-якої національності?»

Український парламент після тривалих дебатів ухвалив рішення внести до бюлетеня додаткове запитання: «Чи згодні Ви з тим, що Україна мас бути у складі Союзу радянських Суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?»

У ході референдуму на перше запитанняствердно відповіли 70,2%, на друге – 80,3%. Цим самим громадяни республіки, які взяли участь у референдумі, підтвердили вимоги, викладені в Декларації про державний суверенітет України.

Характерно, що Прибалтійські республіки, Вірменія, Грузія, Молдови взагалі відмовилися брати участь у проведенні всесоюзного референдуму.

На підтримку суверенітету України, досягнення нею повної незалежності висловилися і робітничі колективи.

21-23 червня 1991 р. в Києві відбувся установчий з'їзд Всеукраїнського об'єднання страйкових комітетів. На ньому були присутні 313 делегатів з 23 областей України. Вони представляли трудові колективи,які налічували понад 1,5 мли. чоловік.

Поряд з економічними, з'їзд висунув низку політичних вимог, зокрема. про вихід України зі складу СРСР, розпуск КПРС і Компартії України, припинення урядом УРСР усіх фінансових відрахувань до центру, проведення в республіці на основі нового закону виборів під міжнародним контролем.

В Україні наростали вимоги демократичних сил забезпечити реальний суверенітет республіки, надати їй самостійності.

Щоб врятувати країну від розвалу і зберегти свої владні позиції, кремлівське керівництво почало здійснювати окремі маневри.

Верховна Рада СРСР запропонувала зміни в доповнений до союзної Конституції, які унеможливлювали реалізацію права республік не вихід із Союзу, здійснення принципу республіканського госпрозрахунку, перерозподіляли представництво палати Ради національностей на користь Російської Федерації.

Як і раніше, за союзним керівництвом залишалося право визначати головні напрями діяльності республіканських і місцевих органів. запроваджувати в будь-якому регіоні надзвичайний стан і особливі форми правління.

Ще раніше IV З'їзд народних депутатів СРСР (грудень 1990 р.) відмовивсяпідтримати рішення республік про державний суверенітет. Звичайно ж, не була підтримана і Декларація про державний суверенітет України.

В Україні такі дії центру викликали хвилю протестів.

Тим часом, в м. Ново-Огарьові (під Москвою) проходили переговори керівників дев’яти республік із Президентом СРСР М.Горбачовим про зміст нового союзного договору. 23 квітня 1991 р. була прийнята спільна Заява, яку підписали і представники УРСР.

У травні між лідерами «дев'ятки» продовжилися консультації, внаслідок яких було в основному узгоджено текст союзногодоговору. Він передбачав створення Союзу Суверенних Республік.

Однак Верховна Рада України 27 червня 1991 р. відклала розгляд запропонованого проекту договору на вересень, посилаючись на необхідність проаналізувати відповідність його положень Декларації про державний суверенітет республіки.

Україна опинилася перед і вибором: продовжувати шлях до власної незалежності чи залишатися в складі «оновленої федерації».

На таємній зустрічі в кінці липня 1991 р. М.Горбачов запропонував президентам Росії та Казахстану розпочати написання союзного договору не в узгоджені строки, а раніше – 20 серпня 1991 р.

Керівництво України не змінювало своєї позиціїа отже, й не мало наміру брати участь у призначеній церемонії підписаннясоюз­ного договору.

Політичні процеси, що розвивалися в республіках, на порядокденний висунули більш важливе питання: «Чи буде й надалі існувати СРСР, чи відцентрові тенденції приведуть його до розпадуй утворення незалежних держав?»