Главная | Обратная связь

Тема 2. Організація племінної роботи

1, Відтворення стада - це процес підтримки чисельності стада на одному рівні (просте відтворення) або збільшення його чисельності (розширене відтворення). Цикл відтворення (від одного отелення до іншого, наступного) складається з кількох періодів: сервіс-період, тільність, запуск, сухостійний період.

2. Статева зрілість наступає з моменту фізіологічної можливості розмноження тварини, а господарська - з моменту першого господарського використання для розмноження і отримання потомства. Наприклад, корова народжує одне, рідко двоє і більше телят на рік, статева зрілість яких настає в 6-9 місячному, а господарська в 16-19 місячному віці

3. Способи парування та осіменіння. Застосовують вільне і руч­не парування тварин та штучне осіменіння. При вільному паруван­ні маток і плідників утримують разом в одному стаді. Практикують його в умовах екстенсивного ведення тваринництва, де переважає табунно-пасовищний спосіб утримання і здійснюється груповий під­бір. У такому разі плідник використовується нераціонально, швидко виснажується й установити походження приплоду, якщо в стаді бу­ло кілька плідників, неможливо. Крім того, вільне парування при­зводить до поширення інфекційних захворювань статевих органів, що завдає економічних збитків господарству. 4. Племінне тваринництво - галузь тваринництва, охоплена системою племінної роботи, спрямована на відтворення тварин з високим генетичним потенціалом, їх збереження і розведення.

Племінна тварина - чистопородное, висококласне, високопродуктивне тварина, відповідають типу, напрямку і рівня продуктивності, стандарту породи, що має документально підтверджене походження.

5. Племінний завод - господарюючий суб'єкт, атестований місцевим виконавчим органом області (міста республіканського значення, столиці), що займається розведенням, удосконаленням та реалізацією високоцінних тварин апробованого заводського, внутрішньопородного, зонального типів, заводської лінії, кросу, сімейства певної породи.

Племінне господарство - господарюючий суб'єкт, атестований місцевим виконавчим органом області (міста республіканського значення, столиці), який здійснює розведення та реалізацію племінних тварин певного виду та породи.

6. Основне завдання плану селекційно-племінної роботи зі стадом - розробка і здійснення зоотехнічних та організаційних заходів з метою підвищення племінної цінності, продуктивності свиней і поліпшення заводської структури стада, які забезпечують отримання та раціональне використання високопродуктивних тварин.

7. Завершальним ланкою всіх зоотехнічних і організаційно-господарських заходів по племінній справі у свинарстві є розробка планів селекційно-племінної роботи зі стадом.

Розрахувати ефективність відбору тварин за надоєм і вмістом жиру формулі:

d x h_{2=450*29=13050}

Тема 3. Нормування годівлі сільськогосподарських тварин.

1.Норми годівлі і показники зростання розроблені з урахуванням особливостей тварин окремих груп:
1) молочно-м'ясні породи - семментальская, Сичевський, червона тамбовська, помісі симентальської, костромський та інших великих за масою порід;
2) молочні породи чорно-строката, холмогорская, ярославська, червона

2.Раціон тварин повинен за поживністю включати: концентратів - 50-60%, сінного борошна - 10-15% і соковитих кормів - 25-30%, в зимовий період, а влітку - концентратів 70-75% і решту зелений корм. А також у деяких випадках до рацыону входять корма тваринного походження.

3.В промисловому свинарстві виділяють два основних способи годівлі: 1) сухий і 2) рідкий. Як проміжні розрізняють ще зволожений (напівсухий) та вологий типи, коли сухі корми автоматично зволожують або змішують з водою незадовго до їх подачі у годівниці.

4.Кормовий раціон для свиней на відгодівлі

Корми	К. од.	ОЕ, МДж	Суха речо-вина, кг	Сирий протеїн, г	Перева-римий протеїн, г	Лізин, г	Метіо-нін + цистин, г	Сира кліт-кови- вина, г	Са, г	Р, г	Ка-ро- тин, мг
Норма		29,4	2,17			16,5	13,3
		30,2	2,26			17,2	13,2

 

Тема 4. Технологія заготівлі розсипного сіна та комбінованого

1. Якість і врожайність сіна багато в чому залежать від ботанічного складу травостою. При ботанічному аналізі прийнято розрізняти в сіні наступні групи рослин: злаки, бобові, різнотрав'я їстівне, різнотрав'я неїстівне, отруйні та шкідливі рослини. Кормові гідності цих груп неоднакові, і живильна цінність сіна в значній мірі визначається їх кількісним співвідношенням.

2. Скошування рослин в ранні фази вегетації вигідне ще й тим, що дає змогу одержати повноцінніший другий укіс трав, і, як результат, більший загальний збір перетравних поживних речовин, особливо протеїну.

3. Для заготівлі сіна використовують природні сіножаті й посіви багаторічних й однорічних злакових і бобових трав. Зберігання сіна. Сіно, висушене до вологості 15-17%, укладають у скирти або стоги. У вологих районах на дно їх кладуть хмиз чи жердини. Спочатку укладають грубостебле, а потім дрібнотравне. Вивершують скирту сіном низької якості або соломою. При укладанні в скирти і стоги добре утрамбовують. У районах, де багато вологи, найкраще зберігати сіно в сіносховищах.

4. Для приготування силосу використовують різні види рослин, серед яких найбільш широке розповсюдження отримали кукурудза, соняшник, сорго, суданська трава, озиме жито, злаково-бобові суміші, зелена маса природних і сіяних кормових угідь. Крім того, у практиці кормовиробництва використовують нові силосні культури - ріпак, борщівник Сосновського, мальву, гречку Вейріха, сільфії пронзеннолістную та ін

5. При заготівлі силосу, як і інших видів кормів, насамперед слід забезпечити наявність нормальних облицьованих (герметичних), очищених, продезінфікованих сховищ. Залежно від гідрогеологічних умов і рельєфу місцевості облицьовані траншеї будують заглиблені, напівзаглиблених і наземними.

6. Для свиней і птиці заготовляють комбіновані силоси. Такі силоси готують із суміші кукурудзи з горохом, соєю, отавою люцерни чи конюшини; кормових і цукрових буряків із січкою або борошном з сіна бобових трав; гарбузів з травою люцерни; люцерни з вареною картоплею; буряків з люцерновою і ячмінною дертю тощо

Показники якості сіна.

Показники	Характеристика
1. Вологість	Сіно отримують висушуванням трави до вологості 14-17%
2. Колір	висушування повинно бути проведено так, щоб сіно вийшло зеленого кольору
3. Запах	з гарним ароматом, без пилу і цвілі, з мінімальними втратами листя і суцвіть
4. Термін скошування	терміни скошування трав у певні фази їх вегетаці
5. Облиствленість рослин в сіні	Розрізняють такі види сіна: сіяне бобове, сіяне злакове, сіяне бобово-злакове і сіно природних сіножатей. Стандартне сіно має зелений або зеленувато-жовтий колір і відповідає таким вимогам: запах свіжий, вологість не більш як 17%, вміст отруйних рослий не більш як 1 %, неїстівні домішки
6. Ботанічний склад сіна	Залежно від різних факторів сіно містить 6,5—20 % протеїну, 35—45 БЕР, 18—32 клітковини, 1—2,5 жиру, 4—12 % мінеральних речовин

 

Тема 5. Технологія виробництва яловичини

1.М'ясна продуктивність – визначається при житті тварини і після забою. При забої визначають забійну масу, забійний вихід та якість туші. М'ясна продуктивність залежить від спадкових, породних і індивідуальних особливостей, статі, віку, типу годівлі.

2. Молочному скотарстві переважно зустрічається два способи утримання поголів’я: прив’язне та безприв’язне. Прив’язне утримання молочної худоби до недавнього часу було основною системою у скотарстві. Перевагою цього методу порівняно з безприв’язним є те, що за кожною визначеною групою тварин закріплюється певний обслуговуючий персонал. Загалом залежно від умов у господарстві як окремі варіанти можуть застосовуватися стійлова, стійлово-таборна, пасовищно-стійлова та пасовищна системи утримання худоби.

3. У технологічному процесі вирощування молодняку виділяють три основні періоди — молочний, післямолочний і власне відгодів-ля. При повноцінній нормованій годівлі другим вважають період інтенсивного росту, оскільки за таких умов тварини характеризу-ються доброю вгодованістю і потреба у відгодівлі відпадає.

4. До основних технологічних операцій по виробництву яловичини на промисловій основі належать: комплектування молодняком, ор-ганізація кормової бази, системи годівлі й утримання худоби, проек-тні рішення будівель та обладнання, механізація виробничих про-цесів, ветеринарні заходи щодо створення оптимальних зоогігієніч-них умов і профілактика захворювань тварин, організація й оплата праці

Технології по виробництву яловичини

1)Технологія з повним циклом виробництва,вона починається з вирощування телят 10-20-денного віку і закінчуеться відгодівлею молодняку у 12-15 місячному віці

2)Передбачає вирощування від 4-6-місячного та інтенсивну відгодівлю у приміщеннях чи на відкритих майданчиках до 15-18 місячного віку

3)Це інтенсивна відгодівля молодняку і вибракуваної худоби в закритих приміщеннях із використанням кормів власного виробництва і залишків цукрових та спиртових заводів.Молодняк на відгодівлю надходить живою массою 280-320 кг

4)Інтенсивна відгодівля молодняку й вибракованної худоби на відкритих майданчиках,або з використанням пасовищ. Для відгодівлі використовують силос,сінаж,грубі та концентровані корми,а влітку основним кормом є зелена масса

Тема 6. Породи свиней та їх використання

1. . Породи універсального напряму продуктивності

Велика біла порода — одна з найстаріших і найпоширеніших порід в Україні. Виведена акліматизацією завезених свиней англійської великої білої породи та тривалою племінною роботою і впливом кліматичних і кормових факторів. Українська степова біла порода створена академіком М. Ф. Івановим у 1932 р. схрещуванням місцевих свиней півдня України з кнурами великої білої породи. За зовнішнім виглядом тварини подібні до свиней великої білої породи, але мають ще міцнішу будову тіла. Масть біла, голова невелика, тулуб вкритий густою, довгою, пружною і часто кучерявою щетиною

2. Породи м'ясного напряму продуктивності

Полтавська м'ясна порода виведена складним відтворним схрещуванням та об'єднанням генотипів кількох порід: великої білої, миргородської, ландрас, п'єтрен, уессекс-седлбек. Це великі широкотілі з добре розвинутими м'ясними формами тварини, порі­вняно довгим, широким та глибоким тулубом, масивними окостами, легкою головою з невеликими горизонтально поставленими вухами, білої масті.

Українська м'ясна порода виведена в 1993 р. об'єднанням генотипів свиней полтавської, харківської та білоруської селекції і затверджена як порода в 1993 р.

Порода ландрас виведена в Данії наприкінці XIX ст. методом відтворного схрещування місцевих маршових довговухих свиней з великою білою породою.

Порода дюрок виведена в США у 1860 р. схрещуванням двох порід червоної масті, завезених емігрантами, з використанням старої беркширської породи. У тварин довгий тулуб з добре вираженими м'ясними формами, аркоподібна спина, звисаючі окости, масть червона з різними відтінками.

3. Породи сального напряму продуктивності

Миргородська порода виведена в 1940 р. на Полтавщині професором О. П. Бондаренком складним відтворним схрещуванням місцевих чорно-рябих свиней з кнурами беркширської, великої білої, середньої білої, великої чорної та темворської порід

Українська степова ряба порода виведена в 1961 р. академіком Л. К. Гребнем з використанням місцевих свиней, великої білої, беркширської та мангалицької порід. За розвитком і продуктивністю тварини наближаються до степової білої.

Велика чорна порода виведена в Англії наприкінці XIX ст. методом відтворного схрещування англійських місцевих довговухих свиней з неаполітанськими та китайськими чорними свинями. В Україну завезені з Німеччини в 1947 р.

5.Максимальної продуктивності в товарному свинарстві можна досягнути лише при застосуванні промислового схрещування та породно-лінійної гібридизації, адже у порівнянні з чистопорідним розведенням за окремими показниками додаткова продукція може становити до 10-15%. Найбільший приріст продукції спостерігається за показниками відтворювальних якостей свиноматок, що є важливим моментом у світі низької багатоплідності у маток кращих фінальних м'ясних генотипів - порід дюрок та п'єтрен.

Порода та породність свиноматок

Порода кнурів

1. Свиноматки в 13-14-місячному віці дають приплід. У 6-7 місяців та якісній відгодівлі свині досягають маси 80-120 кг, прибавляючи щодоби 600-800 г, а дорослі тварини - до 1-1,2 кг живої маси.

Контрольна відгодівля приплоду кнурів і свиноматок відбувається на спеціальних контрольних станціях, таких як Сумська, Чернігівська та Черкаська дослідні станції тваринництва, Полтавський науково-дослідний інститут свинарства та ін. На станції одержаних від господарств підсвинків відповідно існуючої методики відгодовують, вивчають відгодівельні та м'ясні якості, виявляють кращих тварин і дають рекомендації щодо дальшого використання кнурів і свиноматок.

 

 

Тема 7. Селекція овець.

1.У тонкорунних овець вовна складається з самого пуху і має тони­ну до 25 мкм включно (60, 64,70 і 80 якості), відзначається найви-щою вирівняністю вовнового покриву за тониною та найвищою гус­тотою й жиропітністю, має найдосконалішу штапельну будову руна, неперевершений характер звивистості штапелю, спостерігається найкраща оброслість тварин рунною вовною. Лише для тонкорун-них овець характерні типова складчастість шкіри, найвищі настри­ги немитої вовни, порівняно невисокі та середні показники живої маси, скороспілості, довжини вовни, відсотка виходу чистого волок­на. Існує 65 порід тонкорунних овець, з яких в Україні розводять чотири (найпоширеніші — дві). Виробничі напрями тонкорунного вівчарства: вовнове (австралійський меринос — найкращий у світі, аргентинський меринос, грозненська, ставропольська тощо), вовно-во-м’ясне (асканійська, алтайська, кавказька, американський рам-бульє та ін.), м’ясо-вовнове (прекос, мерино-фляйш, полварс).

 

2.У напівтонкорунних овець вовна складається з перехідного волосу або перехідного й пуху, вирівняних за тониною; бувають довго-вовні та короткововні (майже як тонкорунні); тонина вовни колива-ється від 25,1 до 40 мкм (58, 56, 50, 46, 46 і 44 якості); руно штапель-ної і косичної (якщо вовна дуже довга й рідка) будови; штапель не дуже щільний (оскільки порівняно з тонкорунними тут вовна рідша і менше жиропітна); велика та середня добре виражена звивистість; люстровий (у довгововних) або нормальний блиск вовни; напівтон-корунні вівці безскладчасті з гіршою (порівняно з тонкорунними) оброслістю кінцівок, голови та черева; за настригом немитої і чистої вовни поступаються тільки перед тонкорунними; тварини великих розмірів, характеризуються високою якістю м’яса, скороспілі, бага-топлідні і молочні; серед домашніх овець мають найкраще поєднан-ня високого розвитку м’ясної та вовнової продуктивностей. У світі налічується 218 напівтонкорунних порід овець, в тому числі в Укра-їні — п’ять (найпоширеніша — одна).

 

3.Для грубововних овець характерна неоднорідна груба вов-на з помірним вмістом пуху (30 – 50 %), перехідного волосу (2 – 30 %) і значною кількістю ості (25 – 65 %) та сухого й мертвого волосу (5 – 20 %); руно косичної будови; косиці злегка хвилясті й довгі (18 – 25 см і більше) або майже прямі та короткі (6 – 15 см); най-менша густота вовни; найбільша невирівняність вовнового покриву овець у косиці і по руну за тониною, довжиною й густотою вовни; найгірша оброслість тулуба тварин рунною вовною; найменший вміст жиру у вовні; найвищий вихід чистого волокна; найменші на­стриги немитої та чистої вовни.

 

4.До племінної роботи відносять оцінку та облік індивідуальної продуктивності і походження овець, оцінку тварин за якістю потом­ства, організацію відбору молодняку й підбору дорослих тварин, ви-робничі методи створення селекційної структури племінного і товар­ного стада овець. Загальні особливості методів селекції овець: скла­дна й специфічна система бонітування тварин, сезонність та чітка виробнича стабільність одночасної оцінки, обліку й використання всього поголів’я овець на послідовних етапах селекційного процесу протягом року. Вівчарство не має принципових відмінностей віднос-но загальних систем індивідуального обліку та мічення тварин.

Види бонітування	Характеристика оцінки тварин
1. Індивідуальне бонітування	Під індивідуальним розуміють таку оцінку власної про-дуктивності, коли враховують всі селекційні ознаки й результати оцінки ступеня розвитку кожної ознаки записують у спеціальному журналі, а на вусі ставлять (вищипом) відповідний клас тварин (у смушкових вищипом фіксують також смушковий тип ягнят і розмір завитків).
2. Класне бонітування	Класне бонітування — це оцінка власної продуктивності овець за всіма се-лекційними ознаками, проте ступінь розвитку їх ніде не зазнача-ють, а ставлять тільки клас вищипом на вусі (у смушкових — розмір завитків і смушковий тип ягнят). Класне бонітування молодняку застосовують на товарних фермах.

 

Клас тварин по результатам бонітування	Характеристика класу
1. Еліта	Овці, що значно переважать вимоги до першого класу
2. Перший клас	належать тварини, які за комплексним рівнем продуктивності відповідають нормативам породи.
3. Другий клас	відносять овець, які за комплексним рівнем продуктивності не відповідають породним вимогам, але за окреми-ми ознаками мають певну виробничу цінність
4. Брак	— це тварини, які не мають селекційної цінності навіть за окремими ознаками, або із значними вадами екстер’єру чи вовново-го покриву.

Тема 8. Гігієна догляду за тваринами

1. Санітарно-гігієнічну оцінку якості кормів проводять двома способами: органолептично і лабораторно. Органолептичну оцінку здійснюють за запахом, кольором, консистенцією, смаком, однорідністю та деякими іншими показниками. При лабораторній оцінці визначають вологість, вміст поживних і мінеральних речовин, вітамінів, наявність отруйних речовин і рослин, механічних та хімічних домішок. Середню пробу кормів для дослідження беруть згідно із державними стандартами безпосередньо у місцях їх зберігання або заготівлі.

Органолептичну оцінку сіна провадять за однорідністю, кольором, запахом, вологістю, наявністю отруйних рослин, механічних домішок і ботанічним складом. При оцінці силосу враховують його колір, запах, смак, структуру рослин. Якість зерна визначають органолептично безпосередньо на місці зберігання і в лабораторії. При цьому звертають увагу на колір, запах, смак, кислотність, вологість, натуру, ураженість шкідниками, бактеріями та грибами.

2.Транспортування тварин авіаційним, автомобільним, залізничним, морським та річковим транспортом, міськимелектротранспортом, у тому числі метрополітеном має здійснюватися за чіткими правилами.Держкомпідприємництво погодило відповідний проект постанови, який передбачає створення єдиної системивимог до перевезення тварин.
За ним, зокрема, передбачено:
створення умови для годування та напування тварин. Так, собак і котів, потрібно годувати не менше ніж одинраз на добу, напувати – один раз на 8 годин; засоби для завантаження і розвантаження, мають бути безпечними; якщо для завантаження чи розвантаження тварин використовують трапи, їх конструкція та розташуванняповинні дозволяти тваринам безперешкодно підніматися і спускатися;товари, що перевозяться цим же транспортним засобом, що і тварини, розміщуються таким чином, щоб безпечити тварин від поранень, страждань або стресу тощо.

3.

 

 

Тема 9.Технологія виробництва яєць і м’яса с/г птиці

1. У світі налічується понад 100 порід курей. За існуючою класифі-кацією всі породи поділяються на яєчні, м’ясо-яєчні та м’ясніі

.Основною господарсько корисною ознакою яєчних курей є висока несучість і невелика маса тіла. Кури цих порід характеризуються ранньою статевою зрілістю й здатністю до тривалої безперервної продуктивності. До яєчних порід курей відносять леггорн і російську білу.

Кури породи леггорн виведені в США. За кольором оперення їх поділяють на білих, куріпчастих (бурі), полових, чорних, блакит-них. Найзначнішого розповсюдження у світі набули білі леггорни. Вони міцної конституції, добре акліматизуються, витривалі, скоро-спілі

До м’ясо-яєчних порід відносять: полтавських глинястих, первомайських, нью-гемпшир, суссекс, австралорп.

Кроси. Птахофабрики яєчного напряму продуктивності зараз працюють в основному з кросами Білорусь-9, Ломан Браун, Тетра СЛ, ІСА Браун, Хайлайн.

2. Для комплектування батьківського стада більшість птахо-фабрик завозять ремонтний молодняк у 17-тижневому віці із спеціа-лізованих господарств, а деякі — одноденних гібридних курочок безпосередньо з племрепродукторів.

Утримання батьківського стада. Одержання біологічно пов-ноцінних яєць із високими інкубаційними якостями залежіть від умов утримання та годівлі птиці.

Годівля батьківського стада. Важливою умовою годівлі пле-мінних курей є забезпечення їх протеїном, мінеральними речови-нами та комплексом вітамінів, що впливають на заплідненість яєць і вивід молодняку. Повноцінної годівлі досягають використанням повнораціонних комбікормів, які виготовляють згідно з науково об-ґрунтованими нормами.

3. Інкубація або штучне виведення молодняку є важливою ланкою в технології виробництва продукції птахівництва. Її проводять у це­ху інкубації, що розміщують в окремому приміщенні, на певній від-стані від основних цехів виробництва, з підведеними під’їзними шляхами з твердим покриттям, водопроводом, каналізацією і на-дійним електропостачанням. У ньому обладнують інкубаційні й ви-відні зали, кімнати для сортування яєць і курчат, камеру для газа-ції та лабораторію.

4. Розвиток бройлерної промисловості пов’язаний як з високою діє-тичною, харчовою якістю, так і з економічними перевагами порів-няно з виробництвом інших видів м’ясної птиці.

У туші бройлерів міститься, %: білка — 19 – 23 (у білих м’язах його вміст досягає 21 – 25 %), жиру — 5 – 15, золи — 0,8 – 1,1. Білок м’яса бройлерів багатий на всі незамінні амінокислоти, в тому числі триптофан, метіонін, лізин. Відносно триптофану до оксипроліну м’ясо бройлерів переважає м’ясо інших сільськогосподарських тва-рин. Енергетичність (калорійність) 100 г м’яса бройлерів становить 754 – 963 кДж (180 – 230 ккал) і в основному визначається вмістом жиру. Біологічна цінність підшкірного жиру бройлерів характе-ризується підвищеним вмістом у його складі незамінних жирних кислот (лінолева, ліноленова, арахідонова) та поліненасичених жир-них кислот. Загальний рівень останніх у грудних м’язах досягає 70 %, м’язах кінцівок — 60, а в м’ясі загального обвалювання — 60 – 65 %.

Бройлери характеризуються скороспілістю, ефективним викори-станням кормів, відносно невеликими витратами кормів на одини-цю продукції, швидкою зворотністю обігових засобів, високою рента-бельністю виробництва.

Базою для виробництва бройлерного м’яса є великі бройлерні фабрики на 3 – 6 млн голів птиці за рік. Більшість із них працює за замкнутим циклом виробництва, коли на обмеженій території зосе-реджені всі вікові групи птиці. У середньому за показниками спеці-алізованих птахофабрик України жива маса бройлерів у 7-тижнево-му віці досягає 1338 г., збереженість поголів’я — 93 %, витрати кор­му — 3,67 кг на 1 кг приросту.

Технологічні нормативи експлуатації батьківського стада

Вид птахів	Вік досяг-нення ста-тевої зріло-сті, міс.	Тривалість експлуатацібатьківського стада, міс.	Мінімальна маса яєць, для інкуба-ції, г	Вік початку відбору яєць на інкубацію, міс.
Кури яєчні
Кури м’ясні і м’ясо-яєчні
Качки
Гуси	9-10

Диференційовані режими інкубації

Вид птахів	Дні інкубації	Показники термометру	Відносна вологість, %	Повітряні заслінки
Сухого	Вологого
Кури
Качки
Гуси

 

 

Рекомендована література

 

1. Вертійчук А.І., Маценко М.І. Технологія виробництва продукції тваринництва.// “Урожай”. – Київ. – 1995. – 374 с.

2. Арзуманян Е.А. Животноводство // «Колос». – Москва.– 1976. – с.

3. Богданов Г.А. Кормление сельскохозяйственных животных // «Агропромиздат». – Москва.– 1990. – 624 с.

4. Поляков И.И., Антиох Г.Г. Основы животноводства // «Колос». – Москва.– 1980. – с.

5. Красота В.Ф., Лобанов В.Т., Джапаридзе Т.Г. Разведение сельскохозяйственных животных // «Колос». – Москва. – 1983. – с.

6. Калашников А.П., Клейменов Н.И. Нормы и рационы кормления сельскохозяйственных животных. // «Агропромиздат». – Москва.. – 1985. – 352 с.

7. Лановська М.Г., Черненко Р.М., Шатковська Г.Г. Тваринництво // “Вища школа”. – Київ. – 1993. – 336 с.