 |
|
ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ УКРАЇНИ
Верховна Рада України, виходячи з Декларації про державний суверенітет України, з Акта проголошення незалежності України, керуючись Загальною декларацією прав людини та ратифікованими Україною міжнародними пактами про права та свободи особистості;
прагнучи утвердження в незалежній, демократичній Україні священних принципів свободи, гуманізму, соціальної справедливості, рівноправності всіх етнічних груп народу України;
беручи до уваги, що на території України проживають громадяни понад 100 національностей, які разом з українцями складають п'ятдесятидвохмільйонний народ України, приймає цю Декларацію прав національностей України.
Стаття 1. Українська держава гарантує всім народам, національним групам, громадянам, що Проживають на її території, рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права.
Представники народів та національних груп обираються на рівних правах до органів державної влади всіх рівнів, займають будь-які посади в органах управління, на підприємствах, в установах та організаціях.
Дискримінація за національною ознакою забороняється й карається за законом.
Стаття 2.Українська держава гарантує всім національностям права на збереження їх традиційного розселення і забезпечує існування національно-адміністративних одиниць, бере на себе обов'язок створювати належні умови для розвитку всіх національних мов і культур.
Стаття 3.Українська держава гарантує всім народам і національним групам право вільного користування рідними мовами в усіх сферах суспільного життя, включаючи освіту, виробництво, одержання і розповсюдження інформації.
Верховна Рада України тлумачить статтю 3 Закону “Про мови в Українській РСР” таким чином, що в межах адміністративно-територіальних одиниць, де компактно проживає певна національність, може функціонувати її мова нарівні з державною мовою.
Українська держава забезпечує право своїм громадянам вільного користування російською мовою. В регіонах, де проживає компактно кілька національних груп, нарівні з державною українською мовою може функціонувати мова, прийнятна для всього населення даної місцевості.
Стаття 4.Усім громадянам України кожної національності гарантується право сповідувати свою релігію, використовувати свою національну символіку, відзначати свої національні свята, брати участь у традиційних обрядах своїх народів.
Стаття 5.Пам'ятки історії та культури народів та національних груп на території України охороняються законом.
Стаття 6.Українська держава гарантує всім національностям право створювати свої культурні центри, товариства, земляцтва, об'єднання. Ці організації можуть здійснювати діяльність, спрямовану на розвиток національної культури, проводити в установленому законом порядку масові заходи, сприяти створенню національних газет, журналів, видавництв, музеїв, художніх колективів, театрів, кіностудій.
Стаття 7.Національні культурні центри і товариства, представники національних меншин мають права на вільні контакти із своєю історичною батьківщиною.
Верховна Рада України
м. Київ, 1 листопада 1991 року
ЗАКОН УКРАЇНИ “ПРО НАЦІОНАЛЬНІ МЕНШИНИ В УКРАЇНІ”
Верховна Рада України, виходячи із життєвих інтересів української нації та всіх національностей в справі розбудови незалежної демократичної держави, визнаючи нерозривність прав людини і прав національностей, прагнучи реалізувати Декларацію прав національностей України (1771-12), дотримуючись міжнародних зобов'язань щодо національних меншин, приймає цей Закон з метою гарантування національним меншинам права на вільний розвиток.
Стаття 1.Україна гарантує громадянам республіки незалежно від їх національного походження рівні політичні, соціальні, економічні та культурні права і свободи, підтримує розвиток національної самосвідомості й самовиявлення.
Усі громадяни України користуються захистом держави на рівних підставах.
При забезпеченні прав осіб, які належать до національних меншин, держава виходить з того, що вони є невід'ємною частиною загальновизнаних прав людини.
Стаття 2.Громадяни України всіх національностей зобов'язані дотримувати Конституції та законів України, оберігати її державний суверенітет і територіальну цілісність, поважати мови, культури, традиції, звичаї, релігійну самобутність українського народу та всіх національних меншин.
Стаття 3.До національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою.
Стаття 4.Відносини, які виникають з приводу реалізації громадянами України прав і свобод, пов'язаних з їх належністю до національних меншин, регулюються Конституцією України (888-09), цим Законом, прийнятими на їх підставі іншими законодавчими актами, а також міжнародними договорами України.
Стаття 5.У Верховній Раді України, в разі необхідності — в місцевих Радах народних депутатів, діють постійні комісії з питань міжнаціональних відносин. В місцевих органах державної виконавчої влади можуть створюватися відповідні структурні підрозділи.
При місцевих Радах народних депутатів можуть утворюватися і функціонувати на громадських засадах дорадчі органи з представників національних меншин. Порядок формування цих органів визначається відповідними Радами народних депутатів.
Центральним органом державної виконавчої влади у сфері міжнаціональних відносин є Міністерство у справах національностей України. При Міністерстві функціонує як дорадчий орган Рада представників громадських об'єднань національних меншин України.
Стаття 6.Держава гарантує всім національним меншинам права на національно-культурну автономію: користування і навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних навчальних закладах або через національні культурні товариства, розвиток національних культурних традицій, використання національної символіки, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії, задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації, створення національних культурних і навчальних закладів та будь-яку іншу діяльність, що не суперечить чинному законодавству.
Пам'ятки історії і культури національних меншин на території України охороняються законом.
Стаття 7.Держава вживає заходів для підготовки педагогічних культурно-просвітницьких та інших національних кадрів через мережу навчальних закладів. Державні органи на основі міждержавних угод сприяють національним меншинам у підготовці спеціалістів в інших країнах.
Стаття 8.У роботі державних органів, громадських об'єднань, а також підприємств, установ і організацій, розташованих у місцях, де більшість населення становить певна національна меншина, може використовуватися її мова поряд з державною українською мовою.
Стаття 9.Громадяни України, які належать до національних меншин, мають право відповідно обиратися або призначатися на рівних засадах на будь-які посади до органів законодавчої, виконавчої, судової влади, місцевого і регіонального самоврядування, в армії, на підприємствах, в установах і організаціях.
Стаття 10.Держава гарантує національним меншинам право на збереження життєвого середовища у місцях їх історичного й сучасного розселення. Питання про повернення на територію України представників депортованих народів вирішуються відповідними законодавчими актами та договорами України з іншими державами.
Стаття 11.Громадяни України мають право вільно обирати та відновлювати національність.
Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається.
Стаття 12.Кожний громадянин України має право на національні прізвище, ім'я та по батькові.
Громадяни мають право у встановленому порядку відновлювати свої національні прізвище, ім'я та по батькові.
Громадяни, в національній традиції яких немає звичаю зафіксовувати “по батькові”, мають право записувати в паспорті лише ім'я та прізвище, а у свідоцтві про народження — ім'я батька і матері.
Стаття 13.Громадяни, які належать до національних меншин, вільні у виборі обсягу і форм здійснення прав, що надаються їм чинним законодавством, і реалізують їх особисто, а також через відповідні державні органи та створювані громадські об'єднання.
Участь або неучасть громадянина України, який належить до національної меншини, у громадському об'єднанні національної меншини не може служити підставою для обмеження його прав.
Стаття 14.Державні органи сприяють діяльності національних громадських об'єднань, які діють відповідно до чинного законодавства.
Національні громадські об'єднання мають право висувати своїх кандидатів у депутати на виборах органів державної влади відповідно до Конституції України, законів про вибори народних депутатів України і депутатів місцевих Рад народних депутатів.
Стаття 15.Громадяни, які належать ло національних меншин, національні громадські об'єднання мають право у встановленому в Україні порядку вільно встановлювати і підтримувати зв'язки з особами своєї національності та їх громадськими об'єднаннями за межами України, одержувати від них допомогу для задоволення мовних, культурних, духовних потреб, брати участь у діяльності міжнародних неурядових організацій.
Стаття 16.У державному бюджеті України передбачаються спеціальні асигнування для розвитку національних меншин.
Стаття 17.Україна сприяє розвиткові міжнародного співробітництва у забезпеченні й захисті прав та інтересів національних меншин, зокрема шляхом укладання й реалізації багатосторонніх і двосторонніх договорів у цій сфері.
Стаття 18. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав і свобод громадян за національною ознакою забороняється й карається законом.
Стаття 19.Якщо міжнародним договором України встановлено інші положення, ніж ті, які містяться в законодавстві України про національні меншини, то застосовуються положення міжнародного договору.
Президент України Л. Кравчук
м. Київ, 25 червня 1992 року № 2494—XII
РАМКОВА КОНВЕНЦІЯ РАДИ ЄВРОПИ ПРО ЗАХИСТ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН
Страсбург, 1 лютого 1995 року
European Treaty Series/157
Держави-члени Ради Європи та iншi держави, якi пiдписали цю Рамкову конвенцiю,
враховуючи, що метою Ради Європи є досягнення бiльшого єднання мiж її членами для збереження та втiлення в життя iдеалiв i принципiв, якi є їхнiм спiльним надбанням,
вважаючи, що одним iз засобiв досягнення цiєї мети є збереження та подальше здiйснення прав i основних свобод людини,
бажаючи вжити заходiв на розвиток Декларацiї глав держав та урядiв держав-членiв Ради Європи, ухваленої у Вiднi 9 жовтня 1993 року,
сповненi рiшучостi захищати нацiональнi меншини, якi проживають в межах їхніх територiй,
важаючи, що бурхливi подiї, яких зазнала європейська iсторiя, пiдтверджують, що захист нацiональних меншин є суттєво важливим для забезпечення стабiльностi, демократiї та миру на цьому континентi,
вважаючи, що плюралiстичне та справдi демократичне суспiльство має не тiльки поважати етнiчну, культурну, мовну та релiгiйну самобутнiсть кожної особи, яка належить до нацiональної меншини, але й створювати вiдповiднi умови для виявлення, збереження та розвитку цiєї самобутностi,
вважаючи, що створення клiмату терпимостi та дiалогу є необхiдним для того, щоб культурне розмаїття стало джерелом та чинником не розколу, а збагачення кожного суспiльства,
вважаючи, що iснування терпимої та процвiтаючої Європи не тiльки залежить вiд спiвпрацi мiж державами, але й вимагає транскордонного спiвробiтництва мiж мiсцевими та регiональними властями, яке не зашкоджує устрою та територiальнiй цiлiсностi кожної держави,
зважаючи на Конвенцiю про захист прав i основних свобод людини та протоколи до неї,
зважаючи на зобов'язання стосовно захисту нацiональних меншин, що викладенi в конвенцiях та декларацiях Органiзацiї Об'єднаних Нацiй та в документах Наради з безпеки та спiвробiтництва в Європi, зокрема у Копенгагенському документi вiд 29 червня 1990 року,
сповненi рiшучостi визначити принципи, якi мають поважатися, та зобов'язання, що з них випливають, з метою забезпечення у державах-членах та iнших державах, якi можуть стати учасницями цього документа, ефективного захисту нацiональних меншин та прав i свобод осiб, що належать до цих меншин, в рамках закону, поважаючи територiальну цiлiснiсть та нацiональний суверенiтет держав,
сповненi рiшучостi здiйснювати принципи, визначенi в цiй Рамковiй конвенцiї, за допомогою нацiонального законодавства та вiдповiдної державної полiтики,
погодились про таке:
Розділ I
Стаття 1
Захист нацiональних меншин та прав i свобод осiб, якi належать до цих меншин, є невiд'ємною частиною мiжнародного захисту прав людини i як такий є одним з напрямкiв мiжнародного спiвробiтництва.
Стаття 2
Положення цiєї Рамкової конвенцiї застосовуються сумлiнно, в дусi взаєморозумiння, терпимостi та згiдно з принципами добросусiдства, дружнiх вiдносин та спiвробiтництва мiж державами.
Стаття 3
1. Кожна особа, яка належить до нацiональної меншини, має право вiльно вирiшувати, вважатися їй, чи не вважатися такою, i таке рiшення або здiйснення прав у зв'язку з ним не повинно зашкоджувати такiй особi.
2. Особи, якi належать до нацiональних меншин, можуть здiйснювати права i свободи, що випливають з принципiв, проголошених в цiй Рамковiй конвенцiї, одноосiбно та разом з iншими.
Розділ II
Cтаття 4
1. Сторони зобов'язуються гарантувати особами, якi належать до нацiональних меншин, право рiвностi перед законом та право на рiвний правовий захист. У цьому зв'язку будь-яка дискримiнацiя на пiдставi приналежностi до нацiональної меншини забороняється.
2. Сторони зобов'язуються вжити, у разi необхiдностi, належних заходiв з метою досягнення у всiх сферах економiчного, соцiального, полiтичного та культурного життя повної та справжньої рiвностi мiж особами, якi належать до нацiональної меншини, та особами, якi належать до бiльшостi населення. У цьому зв'язку, вони належним чином враховують конкретне становище осiб, якi належать до нацiональних меншин.
3. Заходи, вжитi вiдповiдно до пункту 2, не розглядаються як акт дискримiнацiї.
Стаття 5
1. Сторони зобов'язуються створити необхiднi умови для того, щоб особи, якi належать до нацiональних меншин, мали можливiсть зберiгати та розвивати свою культуру, зберiгати основнi елементи своєї самобутностi, зокрема релiгiю, мову, традицiї та культурну спадщину.
2. Без шкоди для заходiв, що вживаються згiдно з їхньою загальною полiтикою iнтеграцiї, Сторони утримуються вiд полiтики та практики асимiляцiї осiб, якi належать до нацiональних меншин, проти їхньої волi i захищають цих осiб вiд будь-яких дiй, спрямованих на таку асимiляцiю.
Стаття 6
1. Сторони заохочують атмосферу терпимостi та мiжкультурного дiалогу i вживають ефективних заходiв для поглиблення взаємної поваги, взаєморозумiння та спiвробiтництва мiж усiма особами, що проживають в межах їхньої територiї, незалежо вiд їхньої етнiчної, культурної, мовної або релiгiйної самобутностi, зокрема в галузях освiти, культури та засобiв масової iнформацiї.
2. Сторони зобов'язуються вживати належних заходiв для захисту осiб, якi можуть стати об'єктами погроз або актiв дискримiнацiї, ворожого ставлення чи насильства на пiдставi їхньої етнiчної, культурної, мовної або релiгiйної самобутностi.
Стаття 7
Сторони забезпечують поважання прав кожної особи, яка належить до нацiональної меншини, на свободу мирних зборiв, свободу ассоцiацiї, свободу виявлення поглядiв i свободу думки, совiстi та релiгiї.
Стаття 8
Сторони зобов'язуються визнати за кожною особою, яка належить до нацiональної меншини, право сповiдувати свою релiгiю або переконання i створювати релiгiйнi установи, органiзацiї та асоцiацiї.
Стаття 9
1. Сторони зобов'язуються визнати, що право на свободу виявлення поглядiв кожної особи, яка належить до нацiональної меншини, включає свободу дотримуватися своїх поглядiв та одержувати i поширювати iнформацiю та iдеї мовою своєї нацiональної меншини без втручання держави i незалежно вiд кордонiв. Сторони забезпечують, в рамках своїх правових систем, щоб особи, якi належать до нацiональної меншини, не дискримiнувалися у їхньому доступi до засобiв масової iнформацiї.
2. Пункт 1 не перешкоджає Сторонам вимагати лiцензування, без дискримiнацiї та на основi об'єктивних критерiїв, радiо-, теле- або кiнопiдприємств.
3. Сторони не перешкоджають особам, якi належать до нацiональної меншини, створювати та використовувати друкованi засоби масової iнформацiї. В рамках законодавства, що регулює радiо та телебачення, вони, по можливостi, забезпечують особам, якi належать до нацiональної меншини, враховуючи положення пункту 1, можливiсть створення та використання своїх власних засобiв масової iнформацiї.
4. В рамках своїх правових систем, Сторони вживають належних заходiв для полегшення доступу осiб, якi належать до нацiональної меншини, до засобiв масової iнформацiї з метою сприяння поглибленню терпимостi та розвитку культурного плюралiзму.
Стаття 10
1. Сторони зобов'язуються визнавати за кожною особою, яка належить до нацiональної меншини, право на вiльне i безперешкодне використання мови своєї меншини, приватно та публiчно, в уснiй i письмовiй формi.
2. У мiсцевостях, де традицiйно проживають особи, якi належать до нацiональних меншин, або де вони складають значну частину населення, на прохання таких осiб i якщо таке прохання вiдповiдає реальним потребам, Сторони намагаються забезпечити, по можливостi, умови, якi дозволяють використовувати мову вiдповiдної меншини у спiлкуваннi цих осiб мiж собою та з адмiнiстративними властями.
3. Сторони зобов'язуються гарантувати кожнiй особi, яка належить до нацiональної меншини, право бути негайно поiнформованою зрозумiлою для неї мовою про пiдстави її арешту, про характер та причини будь-якого обвинувачення проти неї та право захищати себе цiєю мовою, у разi необхiдностi, з використанням безкоштовних послуг перекладача.
Стаття 11
1. Сторони зобов'язуються визнавати за кожною особою, яка належить до нацiональної меншини, право використовувати своє прiзвище (по батьковi) та iм'я мовою меншини, а також право на їхнє офiцiйне визнання, вiдповiдно до умов, передбачених у їхніх правових системах.
2. Сторони зобов'язуються визнавати за кожною особою, яка належить до нацiональної меншини, право публiчно виставляти вивiски, написи та iншу iнформацiю приватного характеру мовою її нацiональної меншини.
3. В мiсцевостях, де традицiйно проживають особи, якi належать до нацiональної меншини, або де вони складають значну частину населення, Сторони намагаються, в рамках своїх правових систем, в тому числi, у разi необхiдностi, угод з iншими державами, i враховуючи їхнє конкретне становище, використовувати традицiйнi мiсцевi назви, назви вулиць та iншi топографiчнi покажчики, призначенi для загального користування, також i мовою вiдповiдної меншини, якщо у цьому є достатня необхiднiсть.
Стаття 12
1. Сторони, у разi необхiдностi, вживають заходiв в галузях освiти та наукових дослiджень з метою сприяння вивченню культури, iсторiї, мови та релiгiї своїх нацiональних меншин та бiльшостi населення.
2. У цьому зв'язку, Сторони, мiж iншим, забезпечують належнi можливостi для пiдготовки вчителiв i доступу до учбових посiбникiв, та сприяють контактам мiж учнями та вчителями, якi належать до рiзних громад.
3. Сторони зобов'язуються створити особам, якi належать до нацiональних меншин, рiвнi можливостi для доступу до освiти всiх рiвнiв.
Стаття 13
1. В рамках своїх освiтнiх систем, Сторони визнають за особами, якi належать до нацiональних меншин, право створювати свої власнi приватнi освiтнi та учбовi заклади i керувати ними.
2. Здiйснення цього права не покладає жодних фiнансових зобов'язань на Сторони.
Стаття 14
1. Сторони зобов'язуються визнати за кожною особою, яка належить до нацiональної меншини, право вивчати мову своєї меншини.
2. У мiсцевостях, де традицiйно проживають особи, якi належать до нацiональних меншин, або де вони складають значну частину населення, у разi достатньої необхiдностi, Сторони намагаються забезпечити, по можливостi та в рамках своїх освiтнiх систем, особам, якi належать до цих меншин, належнi умови для викладання мови вiдповiдної меншини або для навчання цiєю мовою.
3. Пункт 2 цiєї статтi застосовується без шкоди для вивчення офiцiйної мови або викладання цiєю мовою.
Стаття 15
Сторони створюють необхiднi умови для ефективної участi осiб, якi належать до нацiональних меншин, у культурному, соцiальному та економiчному життi та у державних справах, зокрема тих, якi їх стосуються.
Стаття 16
Сторони утримуються вiд вжиття заходiв, якi змiнюють пропорцiйний склад населення в мiсцевостях, де проживають особи, якi належать до нацiональних меншин, i якi спрямованi на обмеження прав i свобод, що випливають з принципiв, проголошених у цiй Рамковiй конвенцiї.
Стаття 17
1. Сторони зобов'язуються не перешкоджати здiйсненню права осiб, якi належать до нацiональних меншин, встановлювати та пiдтримувати вiльнi та мирнi транскордоннi контакти з особами, якi на законних засадах перебувають в iнших державах, зокрема з тими особами, з якими їх об'єднують спiльнi етнiчнi, культурнi, мовнi або релiгiйнi ознаки чи спiльна культурна спадщина.
2. Сторони зобов'язуються не перешкоджати здiйсненню права осiб, якi належать до нацiональних меншин, брати участь у дiяльностi неурядових органiзацiй, як на нацiональному, так i на мiжнародному рiвнях.
Стаття 18
1. Сторони намагаються укладати, у разi необхiдностi, двостороннi та багатостороннi угоди з iншими державами, зокрема сусiднiми, з метою забезпечення захисту осiб, якi належать до вiдповiдних нацiональних меншин.
2. У разi необхiдностi Сторони вживають заходiв для заохочення транскордонного спiвробiтництва.
Стаття 19
Сторони зобов'язуються поважати та здiйснювати принципи, проголошенi у цiй Рамковiй конвенцiї, вдаючись, у разi необхiдностi, тiльки до таких обмежень чи вiдступiв вiд зобов'язань, якi передбаченi мiжнародними правовими документами, зокрема Конвенцiєю про захист прав i основних свобод людини, i якi можуть застосовуватися до прав i свобод, що випливають з вищезазначених принципiв.
Розділ III
Стаття 20
Здiйснюючи права i свободи, якi випливають iз принципiв, проголошених у цiй Рамковiй конвенцiї, будь-яка особа, що належить до нацiональної меншини, поважає нацiональне законодавство та права iнших осiб, зокрема тих, що складають бiльшiсть населення або належать до iнших нацiональних меншин.
Стаття 21
Нiщо у цiй Рамковiй конвенцiї не може тлумачитись як таке, що передбачає будь-яке право займатися будь-якою дiяльнiстю або здiйснювати будь-якi дiї, що суперечать основним принципам мiжнародного права, i зокрема принципам суверенної рiвностi, територiальної цiлiсностi та полiтичної незалежностi держав.
Стаття 22
Нiщо у цiй Рамковiй конвенцiї не може тлумачитись як таке, що обмежує або порушує будь-якi права i основнi свободи людини, якi можуть гарантуватися законами будь-якої Договiрної Сторони або будь-якою iншою угодою, в якiй вона бере участь.
Стаття 23
Права i свободи, якi випливають iз принципiв, проголошених у цiй Рамковiй конвенцiї, оскiльки вони є предметом вiдповiдних положень Конвенцiї про захист прав i основних свобод людини або протоколiв до неї, вважаються такими, що вiдповiдають останнiм положенням.
Розділ IV
Стаття 24
1. Комiтет мiнiстрiв Ради Європи здiйснює нагляд за виконанням Договiрними Сторонами цiєї Рамкової конвенцiї.
2. Сторони, якi не є членами Ради Європи, беруть участь у механiзмi iмплементацiї згiдно з процедурою, яка буде встановлена.
Стаття 25
1. Впродовж одного року пiсля набрання цiєю Рамковою конвенцiєю чинностi для Договiрної Сторони, остання надсилає Генеральному секретарю Ради Європи повну iнформацiю про законодавчi та iншi заходи, вжитi для здiйснення принципiв, проголошених у цiй Рамковiй конвенцiї.
2. В подальшому кожна Сторона надсилає Генеральному секретарю на перiодичнiй основi та на прохання Комiтету мiнiстрiв будь-яку додаткову iнформацiю про виконання цiєї Рамкової конвенцiї.
3. Iнформацiю, подану згiдно з цiєю статтею, Генеральний секретар надсилає Комiтету мiнiстрiв.
Стаття 26
1. У визначеннi адекватностi заходiв, вжитих Сторонами для здiйснення принципiв, проголошених у цiй Рамковiй конвенцiї, Комiтету мiнiстрiв надає допомогу консультативний комiтет, члени якого мають визнаний авторитет в галузi захисту нацiональних меншин.
2. Склад цього консультативного комiтету i порядок його роботи визначаються Комiтетом мiнiстрiв впродовж одного року пiсля набрання чинностi цiєю Рамковою конвенцiєю.
Розділ V
Стаття 27
Цю Рамкову конвенцiю вiдкрито для пiдписання державами-членами Ради Європи. До дати набрання чинностi Конвенцiю вiдкрито також для пiдписання будь-якою iншою державою, якiй Комiтет мiнiстрiв запропонував її пiдписати. Вона пiдлягає ратифiкацiї, прийняттю або затвердженню. Ратифiкацiйнi грамоти або документи про прийняття чи затвердження здаються на зберiгання Генеральному секретарю Ради Європи.
Стаття 28
1. Ця Рамкова конвенцiя набирає чинностi в перший день мiсяця, що настає пiсля закiнчення тримiсячного перiоду вiд дати, на яку дванадцять держав-членiв Ради Європи висловили свою згоду на обов'язковiсть для них Конвенцiї вiдповiдно до положень статтi 27.
2. Стосовно будь-якої держави-члена, яка висловлюватиме свою згоду на обов'язковiсть для неї Конвенцiї, ця Рамкова конвенцiя набирає чинностi в перший день мiсяця, що настає пiсля закiнчення тримiсячного перiоду вiд дати здачi на зберiгання ратифiкацiйної грамоти або документа про прийняття чи затвердження.
Стаття 29
1. Пiсля набрання цiєю Рамковою конвенцiєю чинностi та пiсля консультацiй з Договiрними Державами, Комiтет мiнiстрiв Ради Європи, у рiшеннi, що приймається бiльшiстю голосiв, передбаченою у статтi 20d Статуту Ради Європи, може запропонувати приєднатися до Конвенцiї будь-якiй державi, яка не є членом Ради Європи i якiй було запропоновано пiдписати Конвенцiю вiдповiдно до статтi 27, але яка цього ще не зробила, а також будь-якiй iншiй державi, що не є членом Ради.
2. Стосовно будь-якої держави, що приєдналася до Конвенції, ця Рамкова конвенцiя набирає чинностi в перший день мiсяця, який настає пiсля закiнчення тримiсячного перiоду вiд дати здачi на зберiгання документа про приєднання Генеральному секретарю Ради Європи.
Стаття 30
1. Будь-яка держава пiд час пiдписання або здачi на зберiгання своєї ратифiкацiйної грамоти або свого документа про прийняття, затвердження чи приєднання може визначити територiю (територiї), за мiжнароднi вiдносини якої вона несе вiдповiдальнiсть i до якої застосовуватиметься ця Рамкова конвенцiя.
2. Будь-яка Держава може в будь-який iнший час пiсля цього заявою на iм'я Генерального секретаря Ради Європи поширити дiю цiєї Рамкової конвенцiї на будь-яку iншу територiю, визначену в цiй заявi. Щодо такої територiї Рамкова конвенцiя набирає чинностi в перший день мiсяця, що настає пiсля закiнчення тримiсячного перiоду вiд дати отримання такої заяви Генеральним секретарем.
3. Будь-яка заява, зроблена вiдповiдно до двох попереднiх пунктiв, може стосовно будь-якої територiї, визначеної в цiй заявi, бути вiдкликана шляхом подання відповідного повiдомлення на iм'я Генерального секретаря. Вiдкликання набирає чинностi в перший день мiсяця, що настає пiсля закiнчення тримiсячного перiоду вiд дати отримання такого повiдомлення Генеральним секретарем.
Стаття 31
1. Будь-яка Сторона може в будь-який час денонсувати цю Рамкову конвенцiю шляхом подання вiдповiдного повiдомлення на iм'я Генерального секретаря Ради Європи.
2. Така денонсацiя набирає чинностi в перший день мiсяця, що настає пiсля закiнчення шестимiсячного перiоду вiд дати отримання такого повiдомлення Генеральним секретарем.
Стаття 32
Генеральний секретар Ради Європи повiдомляє держави-члени Ради, держави, якi пiдписали цю Рамкову конвенцiю, та будь-яку державу, яка приєдналася до неї, про:
a) будь-яке пiдписання;
b) здачу на зберiгання будь-якої ратифiкацiйної грамоти або будь-якого документа про прийняття, затвердження чи приєднання;
c) будь-яку дату набрання чинностi цiєю Рамковою конвенцiєю вiдповiдно до статей 28, 29 та 30;
d) будь-яку iншу дiю, будь-яке повiдомлення або сповiщення, якi стосуються цiєї Рамкової конвенцiї.
На посвiдчення чого нижчепiдписанi належним чином на те уповноваженi представники пiдписали цю Рамкову конвенцiю.
Вчинено у Страсбурзi першого дня лютого мiсяця 1995 року англiйською та французькою мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними, в одному примiрнику, який зберiгатиметься в архiвi Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвiдченi копiї цiєї Конвенцiї кожнiй державi-члену Ради Європи i будь-якiй державi, якiй було запропоновано пiдписати цю Рамкову конвенцiю або приєднатися до неї.