 |
|
Поняття та види адміністративного правопорушення
Відповідно Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Ознаки адміністративного проступку:
протиправність;
винність;
суспільна шкідливість;
Караність.
Суб’єктом адміністративного проступку є особа, яка його вчинила. Це, по-перше, лише фізична особа (людина). По-друге, суб’єктом може бути не будь-яка фізична особа, а лише осудна, тобто така, яка здатна розуміти значення своїх дій та керувати ними. По-третє, на момент вчинення проступку особа повинна досягти 16-річного віку. У багатьох статтях Кодексу вказуються і спеціальні ознаки суб’єкта: водії, батьки, військовослужбовці, посадові особи, керівники та інші.
Суб’єктивна сторона адміністративного проступку – це внутрішнє психічне ставлення суб’єкта до вчиненого ним проступку та його шкідливих наслідків, а також мотив і мета протиправного діяння.
Об’єкт адміністративного проступку – це те, на що він посягає, а саме: суспільні відносини, які регулюються правовими нормами. Це можуть бути відносини в галузі охорони праці (наприклад, порушення встановлених термінів виплати заробітної плати), в галузі охорони природи(знищення корисної для лісу фауни), в галузі зв’язку (пошкодження таксофонів), в транспорті(керування транспортними засобами особами, які перебувають у стані сп’яніння), в галузі торгівлі (обман покупця) та в деяких інших галузях.
Об’єктивна сторона адміністративного проступку – сукупність ознак, які характеризують зовнішню сторону проступку, а саме:
- заборонене діяння (дія чи бездіяльність);
- шкідливі наслідки;
- причинний зв’язок між діяннями та наслідками;
- час, місце, спосіб;
- засіб, знаряддя вчинення проступку
- ознаки іншої особи.
КпАП передбачено такі види правопорушень:
• адміністративні правопорушення в галузі охорони праці і здоров'я населення;
• адміністративні правопорушення, що посягають на власність;
• адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури;
• АП в промисловості, будівництві та у сфері використання паливно-енергетичних ресурсів;
• адміністративні правопорушення у сільському господарстві;
• порушення ветеринарно-санітарних правил;
• адміністративні правопорушення на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв'язку;
• АП в галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства та благоустрою;
• адміністративні правопорушення в галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, в галузі фінансів і підприємницькій діяльності;
• АП в галузі стандартизації, якості продукції, метрології та сертифікації;
•АП , що посягають на громадський порядок і громадську безпеку;
• адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління.
Адміністративні стягнення є мірою відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, що застосовується з метою виховання особи, яка вчинила правопорушення, запобігання вчиненню нових правопорушень як самим порушником, так й іншими особами, відновлення порушених правовідносин, а також відшкодування завданих збитків.
Кодекс України про адміністративні правопорушення передбачає такі види адміністративних стягнень:
- попередження- найбільш м’який захід адміністративного стягнення морально-виховного впливу, який проявляється в офіційній, від імені держави, негативній оцінці поведінки порушника.
Штраф - є грошовим стягненням і застосовується найчастіше (більше ніж у 80% випадків порівняно з іншими стягненнями). Його розмір сьогодні визначається переважно через неоподатковуваний мінімум доходів громадян і передбачає за різні правопорушення від 0,1 до 175 таких одиниць. В окремих випадках законодавець визначає розмір штрафу в кратному відношенні до певної вартості.
- оплатне вилучення предмета - полягає в тому, що предмет примусово вилучається, реалізується, а виручена сума передається колишньому власнику з відрахуванням витрат по реалізації
- конфіскація такого ж предмета - полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави. Конфісковано може бути лише предмет, який знаходиться у приватній власності порушника.
- позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання);
- виправні роботи - захід адміністративного стягнення, що поєднує в собі моральний та матеріальний вплив. Застосовується на строк до двох місяців з відбуванням за місцем постійної роботи порушника і з відрахуванням до 20 відсотків його заробітку в доход держави. Дане стягнення накладається лише судами.
адміністративний арешт - найбільш суворий захід адміністративного стягнення. Застосовується у виняткових випадках за такі адміністративні правопорушення, які за ступенем суспільної небезпеки наближаються до злочинів (наприклад: дрібне хуліганство, злісна непокора законному розпорядженню працівника міліції). Призначається тільки судом на строк до 15 діб. Не застосовується до вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до 12 років, до осіб, які не досягли 18 років, до інвалідів І-ї і ІІ-ї груп, а також до військовослужбовців.
4.Державна служба в Україні
Державна служба в Україні- це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Державна служба грунтується на таких основних принципах:
- служіння народу України;
- демократизму і законності;
- гуманізму і соціальної справедливості;
- пріоритету прав людини і громадянина;
- професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі;
- персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни;
- дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування;
- дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян.
Право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку
конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України.
Державний службовець повинен:
- сумлінно виконувати свої службові обов'язки;
- шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування;
- не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.
Основними обов'язками державних службовців є:
- додержання Конституції України та інших актів законодавства України;
- забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних
органів відповідно до їх компетенції;
- недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина;
- безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників;
- збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню;
- постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації;
- сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі.
Державні службовці мають право:
- користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України;
- брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рішень;
- одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції;
- на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян;
- вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця;
- на оплату праці залежно від посади, яку він займає, рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи;
- безперешкодно ознайомлюватись з матеріалами, що стосуються проходження ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення;
- на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов'язків, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії;
- вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри;
- на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці;
- на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу;
- захищати свої законні права та інтереси у вищестоящих державних органах та у судовому порядку.
Не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які:
- визнані у встановленому порядку недієздатними;
- мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади;
- у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками;
- в інших випадках, встановлених законами України.