Главная | Обратная связь

Роль освіти та науки у розвитку партнерства України з країнами Європи

Європейський вибір України – невід’ємна складова її зовнішньої політки. Умовно можемо виділити ряд етапів цього процесу. Початковий етап відзначимо з моменту проголошення незалежності (1991р.) до 1994р. Протягом цього етапу відбулося визнання незалежної Української держави з боку ЄС і країн-членів. Україна першою із країн СНД 16.06.94р. уклала Угоду про партнерство і співробітництво (УПС) з Європейським Союзом, де визначено правові механізми взаємодії між двома сторонами. Основні цілі УПС:

розвивати тісні політичні стосунки шляхом постійного діалогу з політичних питань;

сприяти торгівлі та інвестиціям і гармонійним економічним стосункам;

забезпечити основу для взаємовигідного економічного, соціального, фінансового, науково-технічного та культурного співробітництва;

підтримати Україну в її зусиллях зміцнювати демократію та повністю завершити перехід до ринкової економіки.

28.11.94р. ЄС ухвалила Спільну позицію щодо України, а 06.12.96р. – План дій, які висловлювали підтримку незалежності, територіальної цілісності, демократичним, політичним та економічним перетворенням в Україні.

УПС набула чинності із 01.03.98р., що стало завершенням другого етапу. 11.06.98р. з метою реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію до ЄС, забезпечення всебічного входження України у європейський політичний, економічний та правовий простір, а також створення передумов для набуття Україною членства в ЄС Указом Президента держави було затверджено Стратегію інтеграцію України до ЄС, розраховану на період до 2007р. Набуття Україною повноправного членства в ЄС було проголошено стратегічною метою. Головним інструментом реалізації стратегії стала Програма інтеграції України до ЄС, затверджена Указом Президента від 14.09.2000р. Також 10.12.99р. ЄС приймає Спільну Стратегію ЄС щодо України. Зміст третього етапу полягає у матеріалізації гасла руху до Європи.

Власне, внутрішні політичні прерогативи розвитку держави визначають спрямованість її зовнішньої співпраці, пріоритетність того чи іншого курсу на міжнародній арені та стратегічні цілі.

Ключовим елементом успішної інтеграції України до ЄС є досягнення певного рівня узгодженості українського законодавства із правовими нормами Європейського Союзу. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС передбачає реформування її правової системи та поступове приведення у відповідність з європейськими стандартами. У сфері адаптації на сьогодні створено і діє кілька спеціальних органів. Серед них, Міжвідомча координаційна рада з адаптації законодавства України до законодавства ЄС, створена 1998р. для забезпечення координації та взаємодії міністерств, інших центральних органів виконавчої влади у зазначеному процесі. Національна рада з питань адаптації законодавства України до законодавства ЄС, створена у 2000р. як консультативно-дорадчий орган при Президентові України. Державна Рада з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України, утворена у 2002р. з метою реалізації стратегічних цілей державної політики щодо забезпечення входження України в європейський політичний, економічний, безпековий і правовий простір.

Європейські країни працюють над створенням сумісної, логічної та конкурентної системи освіти, яка б у той самий час зберігала культурні реалії кожної країни. Цьому сприяють міжнародні програми, які передбачають розвиток обмінів викладачами, студентами, партнерство між університетами і бізнесом, сприяння освіті дорослих, підтримку вивчення іноземних мов, молодіжних ініціатив, новітніх освітніх технологій тощо.

Так, у 1987р. було розпочато програму Erasmus, спрямовану на сприяння міжуніверситетській співпраці та стажуванню студентів і викладачів у Європі. Кінцева мета програми полягає у тому, щоб створити надійну основу для міжкультурного взаєморозуміння і формування нового типу професіоналізму (орієнтованого на роботу у країнах Співдружності). Програма одержала ім'я гуманіста епохи Відродження Еразма Роттердамського (1469-1536 рр.) як символу високої міжкультурної мобільності середньовічних студентів і професорів.

Erasmus є першою і найбільш відомою системою навчання за кордоном (у Європі, а можливо, й у всьому світі). Залучивши на початковому етапі три тисячі студентів, сьогодні вона щорічно охоплює більш ніж сто тисяч студентів додипломного, післядипломного та докторського рівнів з тридцяти країн-учасниць. Європейська комісія на період до одного року надає гранти для студентів Erasmus, частково компенсуючи їхні витрати на білети, мовну підготовку та проживання. Рівень працевлаштування колишніх студентів програми Erasmus є досить високим.

У 1995 р. Європейська Комісія започаткувала програму Socrates, яка вперше охопила всі рівні освіти та всі вікові категорії. Із 1995 року Erasmus є частиною програми Socrates (програма Європейського Союзу Socrates-Erasmus).

Програма Socrates-Erasmus допомагає й викладацькому персоналу університетів працювати за кордоном (на жаль, на Україну ці можливості поки що не поширюються). Викладачі можуть перебувати за кордоном у середньому два тижні. Найбільш популярними країнами є Німеччина, Франція, Іспанія, Італія та Велика Британія. Програми інтенсивного навчання надають можливість студентам та викладачам зосередитись (протягом двох тижнів у середньому) на предметах, які інакше не могли б бути вивченими студентами. Інші можливості стажуватися за кордоном надаються іншим підрозділом програми Socrates (спеціально для областей мовної та шкільної освіти).

Студенти шукають за кордоном курси та спеціальності, які б сприяли визнанню їх кваліфікації. Для визнання кваліфікацій та строків навчання за кордоном в Європі впроваджуються 4 інструменти:

- Європейська кредитна система взаємовизнання (іспитів, заліків по окремим курсам).

- Додаток до диплому (описує рівень, сутність, зміст та статус завершеного навчання).

- Європейське резюме (стандартна форма, яка пропонується до заповнення на добровільній основі, що робить простішим для роботодавця визначення досвіду та можливостей кандидатів на посаду з європейських країн).

- EUROPASS (європерепустка, створена для сфери професійної освіти та підготовки, стандартний інформаційний документ Європейського Союзу, що підтверджує працевлаштування за кордоном).

Діюча відповідно до рішень Євросоюзу з 1989р. програма Lingva має на меті поширення масового оволодіння хоча б однією європейською мовою і передбачає практику студентів і викладачів у країнах мови, яка вивчалась.

Tempus – транс’європейська програма співпраці у сфері вищої освіти, була відкрита у 1990р. як акт підтримки процесів соціальних та економічних реформ у країнах Центральної та Східної Європи. Україна була залучена до програми у 1993р., у 1999р. була прийнята програма Tempus ІІ.На початок 2007р. у програмі задіяно 27 країн зі Східної Європи та Центральної Азії, Західних Балкан та (з часу останнього розширення програми у 2002 р.) – з середземноморських країн – не членів ЄС.

Програма Сomet спрямована на посилення взаємодій вищої освіти і промисловості в різних його типах: університетсько-виробничі структури у формах регіональних чи секторальних консорціумів; університетсько-індустріальні обміни людськими ресурсами; університетсько-виробничі освітні проекти для задоволення потреб економіки.

Започатковано проект «Віртуальна Європа 2005», який заохочує всі університети розробляти можливості он-лайнового доступу («віртуальний кампус») студентів та науковців до своїх інтелектуальних електронних ресурсів. У кінці 2002року Європейська Комісія запропонувала спеціальну програму створення віртуальних університетських кампусів – програму електронного навчання (розраховану до 2006 року).

У 90-х роках ХХ ст. встановилося співробітництво вищих навчальних закладів України на дво- і багатосторонній основі з міжнародними організаціями та установами, Світовим банком, зарубіжними освітянськими фондами, певними вищими навчальними закладами. У 2004р. Україна співпрацювала із 60 країнами світу на основі 128 угод різного рівня. У рамках програми Tempus реалізовано 126 проектів із загальним бюджетом понад 27 млн. євро. В Україні здобувають освіту представники 110 країн світу – близько 30 тис. студентів. У 1960р. іноземних студентів у світі було 240 тис. осіб, у 1980р. – 1 млн., а в 1995р. – 1,6 млн. Провідна роль тут належить США, Великобританії, Франції і Німеччині. Найбільша чисельність тих, хто навчається за кордоном – це студенти з Китаю (115 тис.), Кореї, Японії, Греції, Південної Америки (біля 40 тис.).

Протягом багатьох років європейські програми допомогли створити тисячі партнерських зв’язків та сотні проектів у сфері вищої освіти, у яких задіяні не лише студенти, а й ректори, декани, професори, адміністратори у справах міжнародних відносин, експерти, агентства тощо.

Україна має високий науковий потенціал (визнані у світі наукові школи, вагомі, а нерідко й унікальні досягнення в багатьох сферах). Метою співробітництва з ЄС у сфері науки і техніки є заохочення цивільних наукових досліджень та технологічного розвитку, включаючи спільну науково-дослідницьку діяльність, навчання та переміщення науковців, а також інші форми співробітництва. Україна та ЄС реалізують окремі науково-технологічні програми у сферах спільного інтересу. Співробітництво між Україною та ЄС у галузі науки та технологій розвивається в різних напрямах та умовах і базується на співробітництві та конкуренції.

В Україні функціонує Український науково-технологічний центр (УНТЦ), створений у 1994р., який проводить заходи щодо поширення досвіду діяльності вищих навчальних і науково-дослідних закладів в країнах Європейського Союзу. У 2002р. Угоду про УНТЦ ратифікував Уряд України після того, як його статут було доповнено статею про захист прав інтелектуальної власності.

Аналогічно Болонському із 2000р. розпочався процес, що отримав назву ERA (European Research Area – Європейський дослідницький простір) щодо об'єднання досліджень в Європі. Європейський Союз підтримує вищі навчальні заклади, впроваджуючи низку програм у різних галузях науки. Рамкові Програми започатковані у 1984р. Вони охоплюють п'ятирічні періоди, при цьому останній рік попередньої Рамкової Програми і перший рік наступної збігаються. Виходячи з Угоди, за якою було засновано Європейський Союз, Рамкова Програма повинна бути сприятливою для виконання двох основних стратегічних завдань: посилення науково-технічного підґрунтя промисловості та сприяння міжнародній конкурентоспроможності при просуванні досліджень, спрямованих на підтримку інших курсів діяльності Європейського Союзу.

Процес розбудови Європейського науково-дослідницького простору (як і Болонський процес – розбудови Європейської зони вищої освіти) також має вирішити ряд складних проблем і розв'язати суттєві протиріччя. Серед них, проблема нераціонального впровадження результатів наукових досліджень, втрати величезних фінансових резервів європейських університетів;

в університетах відсутні належні структури управління науково-дослідною діяльністю;

більшість працівників вищих навчальних закладів мало обізнані з економічними можливостями наукових досліджень;

багато науковців та керівників університетів з недовірою ставляться до можливості застосування своїх відкриттів на практиці, щоб не опинитися між економічними інтересами з одного боку та необхідністю зберігати автономію університетів в інтересах суспільства та забезпечувати вільний доступ до знань з іншого боку. Багато й таких, хто хотів би спробувати свої сили в комерціалізації результатів, але просто не обізнані, як це робиться тощо.

Розвиток університетів як центрів технологій та наукових досліджень, зміцнення регіональної співпраці між університетами та сектором виробництва, розповсюдження стратегій розвитку університетів на стратегії розвитку регіону, створення університетських мереж – все це є яскравим прикладом діяльності вищих навчальних закладів у зазначеному напрямку.

Система освіти, як і культура її народу, є унікальним явищем, глибоко пов’язаним з духовними та матеріальними аспектами минулого і сучасного. З огляду на це у кожній країні освіта та її організація мають свої особливості. Проте, при реформуванні вищаї освіти варто не забувати й про пріоритети й вимоги до навчання та виховання, спричинені включеннм даної країни до спільного руху світового співтовариства у майбутнє, змінами у виробництві, культурі та поведінці. У розмаїтті інститутів вищої освіти виділяють дві основні тенденції: унітарна та бінарна.

За унітарною системою, вища освіта забезпечується університетами або закладами університетського типу, які пропонують як загальні академічні ступені, так і глибокі професійно зорієнтовані програми різної тривалості та рівня. Запропоновані програми навчання є дуже різноманітними за рівнем, характером та академічною й теоретичною орієнтацією.

При бінарній або подвійній системі, поряд з традиційним університетським сектором, перебуває сектор не університетської вищої освіти.У цій системі чітко розрізняють, по-перше, університети, які пропонують програми з поглибленим теоретичним курсом, направленим на грунтовний науковий пошук, по-друге, не університетські заклади, які пропонують програми професійного навчання високого рівня.

Варто відмітити, що у чистому вигляді зазначені системи на сучасному етапі трапляються все рідше, для них характерне зближення одна з одною.