 |
|
Матеріалістичне пояснення мислення.
- якскладна форма психічної діяльностімає своє походження та свою історію та спирається на історично сформовані засоби, які характеризують інші форми предметної діяльності і які використовують у якості основного засобу – систему мови;
- ні як «проявлення духу», а як процес який формується у суспільній історії і протікає спочатку як розгорнута діяльність (власно діяльність), яка використовує систему мови з об’єктивно вміщеною системою смислових зв’язків та відносин, і лише потім приймає згорнуті скорочені форми , набуває характер внутрішніх «розумових дій» (власно миследіяльність).
Логічні структури як основа мислення.
- розглядаючипроцес формування понятьми бачимо яку роль у цьому процесі відграє слово, яке само є продуктом суспільно-історичного розвитку і має складну смислову побудову і стає об’єктивною матрицею, яка формує поняття.
- вивчаючи процес формування висловлювання ми бачимо, що перехід від згорнутої думки до розгорнутого судження формується на основі об’єктивно існуючих сінтаксичних структур мови, які також є матрицею, яка історично склалася і яка визначає рух думки та лежить у основі формування судження.
- таку систему матриць, яка склалася у суспільній історії і яку використовує людина як об’єктивний засіб організації мислення легко знайти якщо спостерігати складну смислову побудову мови і сформовані досвідом поколінь логічні структури, якими людина оволодіває у своєму розумовому розвитку і які слугують об’єктивною основою її складної розумової діяльності.
- Серед усіх засобів, які має мова, яка передає комунікації відносин, існують такі які дають можливість сформувати чіткі логічні відносини . Ці відносини є відбиттям практичних зв’язків та відносин між речами ,які перенесені у план мови і які сформовані у вигляді певних семантичних (смислових) конструкцій.
· до найбільш простих видів конструкцій відносяться ті, що спираються на флексії (закінчення) та службові часини мови – прийменники
« я йду до…», « я йду від…», « я сиджу на…», « я знаходжусь в…» -
вони автоматично створюють переживання просторових відносин і використовуються людиною як об’єктивні засоби просторового мислення;
· і снують і інші , більш складні засоби мови, які відбивають більш складні відносини та дозволяють здійснювати більш складні види роботи мислення
- такі конструкції як: « пожежа відбулася у наслідок ..»
« я вийшов на вулицю, хоча …»
« я сказав йому правду не дивлячись на ..»
- ці засоби, які об’єктивно склалися у історії мови, відбивають вже не зовнішні просторові або часові відносини, але ж більш складні логічні відносини до яких належать (види логічних відносин):
відносини причини та наслідку;
відносини включення до цілого;
відносини умов;
відносини часткового обмеження та інші.
які розробляються розділом науки – математичною логікою, та позначаються спеціальною системою знаків. Людина яка оволодіває системою мови, автоматично оволодіває і системою, яка відбиває різноманітні за своєю складністю логічні відносини.
· Існують і інші, не менш складні логічні відносини, які відбиваються не стільки у лексичній та синтаксичній побудові мови, скільки у певних логічних структурах, які сформувалися у історичному розвитку людства і складають об’єктивні логічні матриці, які визначають зв’язки, які виникли у розвинутій свідомості. До логічних матриць відносяться такі логічні структури як:
відносини частина – ціле, або ціле – частина;
відносини вид – рід, або рід – вид;
відносини аналогії – переживання логічних відносин відбиває
існування спеціальних «аналогових пристроїв», які характерні для роботи розвинутої людської свідомості і які визначають вибір спеціального типу логічних зв’язків, які гальмують у розвинутій людській свідомості усі інші можливі асоціації :
вимовлене слово - «осока» неминуче викликає поняття рослина, але зовсім не поняття «ріжеться» або «багно».
· Існують ще більш складні системи, які сформувалися у процесі і сторичного розвитку і які створюють «матриці», по яким тече організована думка дорослої та розвинутої людини і які використовуються людиною для можливості робити логічні висновки. Прикладом такої матриці є - силогізм :
Отримані людиною два посилання:
«дорогоцінні метали не ржавіють» та
«золото – дорогоцінний метал» -
«логічною думкою» об’єднуються у відому логічну систему і майже автоматично робиться висновок :
значить - «золото не ржавіє»
наведений приклад силогізму є результатом тривалого практичного досвіду, який відбитий у згорнутій логічній схемі. Ця схема відбиває загальне судження («усі дорогоцінні метали не ржавіють»), поодиноке судження« золото дорогоцінний метал», яке відносить даний метал «золото» до групи – «дорогоцінні метали» і саме відношення цього загального та часткового примушує автоматично переносити якості усієї групи «дорогоцінні метали» на індивідуальний метал «золото», який друге посилання відносить до загальної групи, яка є предметом першого посилання. Найбільш суттєвим тут є факт, що судження, яке формулюється у третій фразі не є результатом особистого практичного досвіду, але є наслідком автоматичного висновку із співвідношення великого та малого посилання.
· У історії мови та у історії логіки сформувалися об’єктивні засоби, які автоматично передають особистий досвід поколінь, звільняють людину від необхідності отримувати відповідну інформацію із безпосередньої особистої практики і дозволяють отримувати відповідне судження теоретичним, логічним шляхом.Самелогічні матриці, які людина засвоює у процесі свого розумового розвитку і складають об’єктивну основу її продуктивного логічного мислення.
· Операція умовиводу– (т.б. вивід, який виходить не із особистого
практичного досвіду, а на підґрунті логічних відносин, які сформувалися у мові у вигляді силогізму) мають місце не на усіх ступенях розвитку і людина повинна пройти довгий шлях, щоб опинитися у стані оперувати логічними відносинами, котрі самі по собі здатні передавати інформацію незалежно від безпосередньої практики.
- Щоб це стало можливо людина повинна:
· оволодіти формами узагальнення, які формуються великим посиланням («Усі дорогоцінні метали не ржавіють»)
· щоб вона почала оцінювати його як ствердження про узагальненість цього узагальнюючого правила
· необхідно, щоб людина одразу перевела міркування із площини наочно-дієвих практичних процесів у сферу вербально-логічних побудов,
· щоб вона отримала довіру до вихідного посилання
· і щоб одразу починала відноситися до стверджування другого малого посилання, як до часткового випадку великого, загального посилання.
- Саме ці процеси, які слугують необхідними психологічними умовами теоретичного, або дедуктивного мислення(можливість робити висновки із
загального правила шляхом теоретичних логічних операцій) – є результатом складного історичного розвитку, вони ще не існують у такому виді у людей таких історичних укладів, у яких теоретичне мислення ще не отримало свого достатнього розвитку і формується у процесі оволодіння основними видами діяльності (у шкільному навчанні, у складних формах трудового спілкування).
Так існують суспільно-історичні уклади з перевагою наочно-дієвих форм практики, у таких людей:
- практика теоретичного мислення недостатня;
- або недостатньо засвоєні логічні матриці ;
- думка у таких людей буде рухатися швидше у плані відтворення наочно-дійових ситуацій ніж у плані встановлення відвернутих логічних відносин;
- у них ускладнене співвідношення двох (наведених раніше як приклад) посилань у єдину логічну систему ( вони розглядають їх як два не пов’язаних ствердження). Це не співвіднесення двох посилань не дозволяє автоматично зробити із них логічний висновок, який вони легко роблять на підставі практичного досвіду або наявного знання,але ще не може виникнути шляхом логічного висновку.
- такі люди відмовляються робити висновок із посилань, які не базуються на їх особистому практичному досвіді, і процес виводу є тут не стільки операцією логічного дедуктивного мислення(висновок із загального положення), скільки операцією відтворення особистих знань, результатів особистого практичного досвіду.
- ці недоліки , які характерні для людей які живуть в умовах відсталих економічних укладів і які не пройшли шкільного навчання – але достатньо відносно короткого часу для їх включення до шкільного навчання або до колективної діяльності, яка потребує сумісного обговорення, планування трудового процесу, щоб справа докорінно змінилася і людина почала легко долучатися до операції логічного дедуктивного виводу ( за думкою Ж Піаже – оволодіння справжніми операціями логічного виводу або умовиводу виникає у дитини у той період, коли вона оволодіває «зворотними операціями» - коли кожній логічній операції відповідає парна їй зворотна операція - «3+2=5» та «5-2+3», коли дитина оволодіває не окремими судженнями, а системами суджень, які лежать у основі усякого наукового знання).
- Для виконання логічних операцій висновку (умовиводу) необхідно щоб виконувалася умова:
· повинна бути засвоєна дана структура логічних відносин та зроблений визначений висновок, або умовивід, який однозначно визначається алгоритмом (системою операцій, які складають силогізм).
- Але далеко не завжди у всіх випадках хід мислення однозначно визначається готовим алгоритмом, який знаходиться у логічних умовах. Більшість мислених операцій не визначаються однозначним алгоритмом, і людина, яка постає перед складною задачею, сама повинна знайти шлях її рішення, відкинувши невірні логічні ходи та виділивши вірні. Такий характер має творче мислення, необхідність у якому виникає при рішенні будь яких складних задач (у тому числі і звичайних арифметичних задач)
9. Творче (продуктивне) мислення – відрізняється від логічних операцій засвоєння
(умовиводу), які зводяться до того, щоб засвоїти логічну систему, яка вміщена у мовному повідомленні, щоб зробити висновок виходячи із розуміння відносин, які сформовані у силогізмі:
· умовою для виконання цих операцій є засвоєння даної структури логічних відносинта здійснення певного висновку або умовиводу, який однозначно визначається алгоритмом, як системою операцій, які вміщує силогізм.
- Коли людина постає перед складною задачею, вона сама повинна знайти рішення при цьому відкинувши не вірні логічні ходи та визначивши вірні – у цьому сутність творчого мислення,необхідність у ньому виникає завжди при рішенні будь яких складних задач. У якості прикладу може бути розглянуто рішення звичайних арифметичних задач, які з повним підґрунтям можуть вважатися моделлю вербально-логічних дій.
Задача(елементи, побудова, структура, загальна схема рішення):
Задача завжди ставить перед суб’єктом – мету , яка сформована у запитанні. Це запитаннясаме не вміщує у собі відповіді. Мета дана у певних умовах і суб’єкт, який вирішує задачу, перш за все повинен орієнтуватися в її умовах, виділити із її змісту саме важливе, при цьому співставівши частини, які входять до її складу – лише така робота, яка слугує орієнтувальним підґрунтям інтелектуальних дій, дозволяє створити гіпотезу того шляху , по якому повинно рухатися рішення, інакше кажучи стратегію рішення, його загальну схему.
Визначившистратегію, той хто вирішує задачу, може звернутися до виконання окремих операцій, які завжди повинні залишатися у межах загальної стратегії і послідовності яких він повинен строго дотримуватися. Ці операції можуть залишатися відносно простими, а іноді можуть набувати складний характер та складатися із цілого ланцюжка послідовних дій , які той хто вирішує задачу повинен зберігати у своїй «оперативній пам’яті»,і повинні привести до визначеного результату.
Той хто вирішує задачу повинен порівняти цей результат із вихідними умовами, і лише у тому випадку, якщо результат відповідає вихідним умовам, закінчити дії, а у протилежному випадку, коли такої відповідності немає – почати дії знову, доки необхідна відповідність результату і вихідних умов не буде досягнуто.
Увесь описаний процес (інтелектуальний акт – вирішування задачі) на усьому своєму протязі повинен бути детермінований основною задачею та не виходити межі її умов, усяка втрата зв’язку окремих операцій із вихідними умовами неминуче призведе до неможливості рішення задачі і перетворить інтелектуальний актуланцюг асоціацій,яківтратили свій сенс.
Вимоги, яких необхідно дотримуватися при вирішуванні задачі:
· той хто вирішує задачу повинен запам’ятати її і не втратити зв’язку запитання із умовами задачі;
· він повинен орієнтуватися в умовах задачі і загальмувати усякі спроби безпосередніх імпульсивно виникаючих операцій, які не підпорядковані загальній схемі задачі;
· він повинен створити відоме «внутрішнє поле» у межахякого повинні протікати усі його пошуки та операції, та ні за яких обставин не виходити за межі внутрішнього логічного поля;
· він повинен виконуватинеобхідні операції рахування та не забувати при цьому яке місце в загальній стратегії рішення задачі займає кожна операція.
· він повинен порівнювати результат,який він отримує із вихідними умовами.
Порушення кожного із цих вимог неминуче призводить до розпаду інтелектуального акту.
Задачірозрізняютьсяза своєюструктуроюта визначають простоту або складність Інтелектуального процесу їх вирішування.
Прості задачі– хід операцій таких задач однозначно визначається їх умовами.
Складні задачі– алгоритм їхнього рішення більш складний. Той хто вирішує задачу повинен загальмувати пряме рішення, сформулювати додаткове запитання, яке неозначене в умовах задачі та виконати проміжні операції і отримавши проміжній результат та використати його у кінцевій операції.
Більш складні задачі– потребують формулювання додаткових запитань, виконання ряду проміжних операцій, із яких одні мають спеціальний характер і набувають свого сенсу, коли кінцева мета і система прийомів, які призводять до її здійснення, міцно утримуються тим хто вирішує. Складним є процес вирішення задачі, якщо вона вбирає у свій склад допоміжні дії, які самі пособі не входять до її конкретних умов і мають чисто допоміжний характер і які необхідно попередньо виконати для отримання рішення.
Чинникиякі входять до складу вирішення задачі і є основними умовами повноцінної інтелектуальної діяльності і виключення яких призводить до порушення нормального її протікання (виокремленні у результаті психологічного аналізу):
· Встановлення міцного логічного відношення між умовами та кінцевим запитанням, яке визначає домінуюче значення запитання задачі;
(без цієї умови місце вибіркової системи операцій, які підпорядковані запитанню, можуть зайняти не вибіркові асоціації. Вибір із багатьох можливих альтернатив стане неможливим і інтелектуальна діяльність втративши свій сенс розпадеться).
· попереднє орієнтування в умовах задачі, яке передбачає можливість одночасного (симультанного) бачення усіх складових елементів умов та дозволяє створювати загальну схему рішення задачі;
(втрата цього чинника неминуче призведе до того, що уся логічна система,яка входить до складу умов задачі, розпадеться на окремі фрагменти і той, що вирішує підпаде під вплив зв’язків, які імпульсивно виникають із цих фрагментів);
· гальмування невчасно виникаючих операцій, досконало необхідно для успішного здійснення усієї стратегії рішення задачі;
· механізм порівняння результатів дії із вихідними умовами – може розглядатися як різновид механізму «акцептора дії».
Процес вирішування задачі є моделлю, яка найбільш повно відбиває структуру інтелектуальної діяльності і тому його вивчення може надати суттєві матеріали для психології мислення.