Здавалка
Главная | Обратная связь

Предмет,завдання,функції ІДПУ



Предметом науки історії держави і права України є історія виникнення, становлення, розвитку типів та форм держави і права, а також державно-правових інститутів та суспільно-політичних систем, що функціонували на тери­торії України, в їх історичній конкретності та хронологічній послідовності.

Історія держави і права України є важливою складовою історії нашого на­роду, яка загальними і специфічними науковими методами виявляє закономірно­сті розвитку державотворчих процесів та правових систем. Саме тому історія держави та права, маючи чітко визначений предмет дослідження, належить до юридичних, державно-правових дисциплін. Вона охоплює розвиток усіх аспектів еволюції держави на території України — її державного механізму, форм держа­вної єдності, права.

Історія держави і права тісно пов’язана з теорією держави і права. Проте від­мінність між ними полягає в тому, що теорія держави і права узагальнює найхара­ктерніші закономірності всієї людської цивілізації, а історія держави і права ви­вчає конкретні державно-правові системи, їх особливості та характерні риси, в да­ному випадку — на території України. Історія держави і права використовує ре­зультати узагальнень, категорії та поняття, розроблені теорією держави і права, й водночас дає конкретний історико-правовий матеріал для таких узагальнень.

Історія держави та права України перекликається з історією держави та пра­ва зарубіжних країн, вирішуючи притаманні обом дисциплінам завдання. Як од­на, так і інша застосовують спільні методи дослідження, виконують аналогічні функції, використовують спільний категоріально-понятійний апарат, проте роз­різняються за предметом дослідження.

Рекомендована в підручниках та посібниках періодизація історії держави і права України є достатньо умовною, на чому постійно наголошують їх автори. До викладу матеріалу в запропонованій послідовності автора змусила необхід­ність застосування модульної системи, яка лежить в основі дистанційного на­вчання. Відтак, тематика модулів є достатньо довільною, значно стислішою і не тотожною тій, що пропонується в навчальній літературі.

Методи дослідження — це способи пізнання конкретних історико-правових явищ історії держави і права України. Серед них виділяються:

порівняльно-історичний метод— дає змогу виявити загальні закономір­ності розвитку держави і права у різних народів, що населяли українські землі в різні історичні епохи;

метод правової аналогії— найчастіше застосовується у разі, коли відомос­ті про певні явища не збереглися у первісній формі або є фрагментарними. Запо­внити прогалини пізнання можна шляхом співставлення їх з іншими подібними фактами та подіями;

статистичний метод— стає в нагоді при дослідженні кількісних сторін іс­торичного процесу, коли для об’єкта пізнання характерні значні числові показники. Історія держави і права України використовує також формально-логічний, системно-структурний та деякі інші методи наукового аналізу, які в комплексі допомагають глибше засвоїти дану навчальну дисципліну.

 

2.Державний лад і право скіфії

Скіфія була державою рабовласницького типу. За формою правління - один із різновидів рабовласницької монархії. Державу очолював цар, якому належала вся повнота законодавчої та розпорядчої влади. Він самостійно вирішував питання внутрішньої та зовнішньої політики, здійснював судові функції. На уявленні про божественне походження царської влади базувалися також його функції жерця. До апарату державного управління входили найближчі родичі, найвідданіші слуги та військова верхівка. Найвпливовіші з них утворювали наближений до царя дорадчий орган царську раду.

За часів Геродота у скіфському суспільстві існував також демократичний орган - народні збори всіх воїнів, де обговорювалися важливі питання суспільного життя й і престолонаслідування. Зі зміцненням царської влади, починаючи від Атея, збори втратили своє значення.

Виникнення державного апарату не знищило повністю колишньої родової організації, особливо в місцевому управлінні, де зберігалися старійшини й вожді.

Джерелами права в Скіфії були звичай та правила, встановлені царською владою. Певний вплив справляла релігія.

Скіфи уникали запозичення чужоземних звичаїв, особливо від еллінів, таврів, неврів та ін.Норми права захищали державну владу, життя, майно та привілеї царської сім’ї. Верховна власність на землю належала царю. Скіфське право захищало приватну власність на рухоме майно, худобу, домашні й особисті речі, на рабів, зброю, знаряддя виробництва.

Діяло зобов’язальне право, що регулювало відносини купівлі-продажу, дарування, міни. Зазвичай договори скріплювалися клятвою.

Здійснювалась правова регламентація данницьких відносин. Так, відмова від сплати данини вважалася достатнім приводом для початку воєнних дій, які супроводжувались пограбуванням майна, худоби, захопленням полонених (рабів).

Шлюбно-сімейне право базувалося на принципах патріархату. Відлік родоводу вівся по чоловічій лінії. Практикувалося багатоженство. Жінки не мали жодних прав на власність і спадщину. Якщо вдову після смерті чоловіка не було вбито й поховано разом із ним, то вона, як і майно померлого, переходила в спадщину до його старших родичів. Майно після смерті батька успадковував молодший син, а старші сини наділялися частинами рухомого майна при одруженні.

Кримінальне право тільки-но зароджувалося. Зазвичай існувала кривава помста. Найнебезпечнішими вважалися злочини проти царя, замах на життя можновладця, непокора царському наказові, які у скіфів каралися на смерть. Жорстоко переслідувалося нехтування законів, порушення звичаїв та боговідступництво. Чітко визначеної системи покарань не існувало. Суддя сам визначав покарання за злочини, серед яких, окрім смертної кари, були калічення, вигнання за межі держави.

Суспільний лад Скіфи поділялися, крім царських, ще на скіфів-кочовиків, скіфів-хліборобів і скіфів-орачів. До скіфських племен деякі дослідники зараховують ще гелонів і калліпідів (гелленізованих скіфів), алазонів і агатірсів (див. також Скіфія).

Скіфи, що жили в степу (зокрема царські), займалися напівкочовим скотарством (коні, вівці, велика рогата худоба, а також верблюди і кози). Ті Скіфи, що жили в Лісостепу (їх вважають підкореними рабами), були хліборобами, вирощували пшеницю і просо, а також ячмінь, бобові, деяку городину і садовину; знаряддями праці були серед ін. дерев'яний плуг і залізна мотика. Добре було розвинене ремесло, між іншим металургія (залізо, бронза), обробка золота і срібла. Важливу роль відігравала торгівля, зокрема з грецькими містами північного і західного Причорномор'я, особливо торгівля худобою, збіжжям, лікарськими рослинами, шкурами й рабами (котрих брали у полон, зокрема Кіммерійців, що витіснялися Скіфами).Суспільний лад скіфів визначався глибоким соціально-економічним розмежуванням. Верхівку становили царі, їхні двори і військові дружини та жерці, що зосереджували у своїх руках не тільки владу, але й багатства, одержувані з воєнної здобичі й торгівлі. Вождями племен були племінні царі й полководці, підпорядковані царям царських скіфів. Влада царів, спершу трьох, згодом одного, була деспотична і спадкова, обмежена тільки радою вождів союзних племен або й усього війська (народних зборів). Суспільне розмежування скіфів засвідчене їхніми похованнями, збереженими в численних скіфських могилах, надзвичайно багатими і пишними у царів й аристократії, простими у низових військовиків і виробників. Родовий устрій скіфів був виразно патріархальний.

Сарматська держава

Поділялися на:

· роксоланів (або Білі Аляни[1]) — мешкали у Північному Причорномор'ї;

· сіраків (Прикубання);

· аорсів (на схід від Дону);

· язигів;

· зі середини І століття н. е. до них додалися алани.

Історія сарматського світу посідає важливе місце в давній історії нашої держави. Навіть період з III ст. до н. е. по IV ст. н. е. в історії України має назву «сарматська доба». Український археолог Симоненко О. В. окреслив дати ранньосарматського періоду на землях сучасної України в межах II—I ст. до н. е., середньосарматського — I ст. до н. е. — середини II ст. н. е., пізньосарматського — другої половини II—IV ст. н. е. В рамках цього тому ми розглянемо лише перші два періоди.

Спосіб життя та побут сарматів на території України не надто відрізнявся від побуту їх попередників — кіммерійців і скіфів. Римський географ, Помпоній Мела, відзначав, що «Сармати не живуть в містах і навіть не мають постійних місць проживання. Вони вічно живуть табором, перевозячи майно і багатство туди, куди приваблюють їх кращі пасовища або примушують вороги, які відступають чи переслідують». Під час зміни пасовищ сармати перевозили своїх дітей, старих, жінок і майно в кибитках.

Кочове скотарство, яке було економічною основою сарматського суспільства не могло повністю задовольнити усі його потреби. Природним доповненням до випасання коней і овець залишалася відпрацьована століттями військово-грабіжницька економіка. Перелік її «галузей» також не змінився: збір данини (під ширмою «заступництва», «протекторату»), пограбування, работоргівля, контроль над товаропотоками, найманство.

Певна річ, сарматське суспільство було цілком воєнізованим. Воїнами були і чоловіки, і жінки. За свідченням Корнелія Тацита «…у сарматів має значення не лише голос вождя: вони всі підбурюють один одного не допускати в битві метання стріл, а попередити ворога сміливим натиском і вступити в рукопашну». Але родоплемінний лад сарматів знаходився на стадії розкладу, в соціальному житті сармати були ранньокласовим суспільством з пануванням військово-племінної верхівки. Про це свідчать сарматські кургани, що надто відрізняються один від одного за багатством поховального інвентаря.

Головним типом військ причорноморських сарматів була легка кіннота. Сармати, які були вправними вершниками, мали на озброєнні не лише лук та стріли, але і мечі, кинджали та важкі списи. Знать складала важку кінноту. За Тацитом у «ватажків та всієї знаті» сарматів, які напали 69 р. н. е. на Нижню Мезію, були панцирі «з залізних пластин або дуже товстої шкіри». Сармати рідко поставали перед ворогами пішими. Вони завжди були на конях. «Дивовижно, що вся доблесть сарматів лежить ніби поза ними самими. Вони вкрай боязкі в пішому бою; але, коли з'являються кінними загонами, навряд чи який стрій може їм опиратися» (Тацит).

Царі: Ремад, Амага, Гаттал.


 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.