 |
|
Кодифікація права в 19 ст
Кодифікація права України в першій половині XIX ст. відбувалася в істотно нових суспільно-економічних і політичних умовах життя українського народу. Українська національна державність була знищена і Україна увійшла в новий період свого існування. Місце української держави заступила Російська імперія з її могутнім централізованим бюрократичним апаратом. Тому вся робота щодо
кодифікації українського права велася паралельно та у зв'язку зкодифікацією права Російської держави під прапором необхідностіупорядкованих норм, що діяли в Лівобережній і ПравобережнійУкраїні, максимального зближення правових систем України і Росіїшляхом поширення в Україні загальноімперського законодавства іусунення місцевих особливостей. На початку 1804 року було створенокодифікаційну комісію ("Комісію складання законів"), якаподілялася на 3 експедиції. "Малоросійськими правами" повинно булозайматися 6-те відділення 2-ї експедиції. У його складі надкодифікацією права України працювали 2 групи. Перша, на чолі з А.Р. Повстанським, займалася правом Правобережних (Київської,Волинської та Подільської), друга, під керівництвом Ф. І. Да-видовича — правом Лівобережних (Чернігівської і Полтавської)губерній. Підсумком праці групи А. Повстанського був проект "Зводумісцевих законів губерній та областей, приєднаних від Польщі".
Група Ф. Давидовича підготувала "Зібрання громадських законів,
діючих у Малоросії” ("Зібрання малоросійських прав 1807 року")."Зібрання..." стало першим в Україні систематизованим збірником реально діючих норм цивільного права. Джерелами його були норми
звичаєвого права та збірники польсько-литовського і німецькогоправа, зокрема, Литовські Статути, а також "Саксонське зерцало"."Зібрання..." поділялося на 3 розділи; про особи, про
зобов'язання, про майно (викладені у 5-ти книжках), котрі поділеніна глави та параграфи. Наприкінці 1807 року відредагованийпримірник "Зібрання..." було передано для перевірки у II
експедицію Кодифікаційної комісії, де він і залишився на довгі
роки.Після цього кодифікаційні роботи були фактично майже припи
нені: здійснено лише переклад на російську мову ЛитовськогоСтатуту, який був опублікований у 1811 році. У 1826 році "Комісіюскладання законів" перетворено у друге відділення власної йогоімператорської величності канцелярії, яке повинно було спеціальноі постійно займатися кодифікаційними роботами. Результатомдіяльності цього відділення стали "Повне зібрання законівРосійської імперії", публікація якого почалася у 1830 році, та"Звід законів Російської імперії", що почав виходити з 1833 року.
У 1830—1833 роках у складі відділення працювала група підкерівництвом І. М. Даниловича, яка здійснила систематизацію діючихправових норм в Україні і підготувала "Звід місцевих законівg`u3dmhu губерній" (Правобережної України та Білорусії). Вінскладався із вступу, 3-х частин і додатків і за своїм характеромбув збірником матеріального і процесуального цивільного права.Автори проекту прагнули якомога ширше використати загальнінорми російського права як головного джерела, а місцеве право
підпорядковували імперському законодавству, щоб воно лише
регулювало конкретні взаємовідносини в межах загальних вимог
основних законів. Передбачалася повна ідентичність систем Зводузаконів Російської імперії в розділах, де викладені норми простани, судочинство та цивільні права. У Звід були включені деякі
норми місцевого права Правобережної України в галузі цивільнихвідносин: право власності дворян-татар (нехристиян) на кріпаків,деякі норми, які визначали правове положення дружини, особливості
опіки, договору даріння, складання договорів взагалі та ін. У 1833році проект Зводу було затверджено Державною Радою, але юридичноїсили діючого джерела права він так і не набув. Перемогла інша
тенденція — поширення на територію України російської системиправа і введення в дію Зводу законів Російської імперії. У1827—1835 роках було скасовано застосування збірниківмагдебурзького права в усіх містах України, а в 1840—1842 рокахскасовано чинність норм Литовського статуту і поширенозагальноімперське цивільне та кримінальне законодавство. Водночас при підготовці 2-говидання "Зводу законів Російської імперії" у 1842 році булозатверджено до включення в його 10-й том ряд норм "Зводу законівзахідних губерній" для застосування їх тільки у Чернігівській таПолтавській губерніях. У Правобережній Україні вводилося виключнозагальноросійське законодавство.
Декабристський рух
На початку XIX ст. в Російський імперії оживився суспільно-політичний рух, одним з різновидів якого були масонські ложі: у Києві („З’єднані слов’яни”) та в Полтаві („Любов до істини”), а також декабристський рух. Вже незабаром після утворення Союзу спасіння діяльність декабристів перекинулася на південь Російської імперії. Провідний радянський декабристоведакадемік М. В. Нечкіна зазначає, що в ньому широко була представлена Україна. [1]Це родові гнізда Муравйових-Апостолів (Полтавська губернія), Давидових і Поджіо (Київська губернія), з Полтавською губернією пов'язані також декабристи Якубович Олександр Іванович, Шимков Іван Федорович , Андрієвич Яків Максимович, Краснокутський Семен Григорович, Бечаснов Володимир Олександрович і Лісовський Микола Федорович; з Чернігівською — Мозгалевський Микола Йосипович; зі Слобожанщиною — брати Борисови. Подільська губернія представлена Юшневським, Тізенгаузеном, П. Ф. Вигодовським; Юліан Люблінський проживав у Новограді-Волинському, І. І. Іванов — у Житомирі, Я. М. Булгарі— Харкові. Таким чином, на українській землі народилися і служили багато з дворянських революціонерів. Але список М. В. Нєчкіної не є вичерпним, його слід доповнити прізвищамиВолконського, Я. А. Драгоманова, Корниловича, Сутгофа, І. І. Сухінова, Усовського, Фурмана, братів Капніст Семен Васильович і Капніст Олексій Васильович та інших, що народилися або мали маєтки в Україні.