 |
|
Методичні рекомендації до практичного заняття
Страхові організації при фінансовому плануванні використовують попередній і подальший аналіз, завданням якого є вивчення наявної інформації про діяльність страхової організації, взаємозв'язку показників, що склався, тенденцій розвитку.
Обов’язковою умовою фінансового аналізу діяльності страховика є встановлення рівня фінансової стійкості страхової організації, що розуміють як такий стан (кількість та якість) її фінансових ресурсів, який забезпечує платоспроможність та подальший розвиток організації в умовах ризику, пов'язаного зі страховим захистом страхувальників, та дає змогу страховикові виконати всі зобов'язання за будь-яких несприятливих обставин.
Для отримання достовірної інформації про фінансову стійкість страховика використовують ряд методів фінансового аналізу, в якому спираються на чотири критерії оцінки:
1) ліквідність (платоспроможність);
2) рентабельність (прибутковість);
3) ділова активність;
4) оборотність фінансових ресурсів.
Якщо на практиці фінансову стійкість визначають як потенційну (балансову) здатність компанії розрахуватися по зобов'язаннях і пов'язують з аналізом структури джерел коштів компанії, то ліквідність (платоспроможність) - це здатність покрити (сплатити) зобов'язання активами. Платоспроможність же страхової компанії визначається величиною вільних від зобов'язань резервів. Для забезпечення платоспроможності величина цих вільних резервів повинна бути тим більше, чим більше об'єм операцій страхової компанії.
Фінансова стійкість страховика досягається шляхом:
1) збільшення статутного капіталу і інших власних засобів страхової організації (до власних засобів разом із статутним капіталом відносяться додатковий і резервний капітал, фонди спеціального призначення, нерозподілений прибуток);
2) приведення розміру статутного капіталу у відповідність з обсягами чистих активів згідно законодавству;
3) застосування правильно розрахованих, диференційованих і достатньо гнучких страхових тарифів;
4) формування страхових резервів у встановленому нормативно-методичними документами порядку;
5) дотримання нормативу максимальної відповідальності страховика по окремому ризику;
6) перестрахування, співстрахування крупних ризиків;
7) дотримання нормативного розміру співвідношення між активами і зобов'язаннями страховика;
8) зменшення дебіторської і кредиторської заборгованості.
Саме тому в сучасних умовах істотно зростає роль і значення аналізу фінансового стану страхових організацій, і, перш за все, тій його частині, яка стосується аналізу фінансової стійкості страхових операцій.
Показник забезпечення фінансової стійкості можна визначати двома способами: як визначення ступеня ймовірності дефіциту коштів у будь-якому році і як відношення доходів до витрат за попередній тарифний період.
Ступінь дефіцитності коштів страхової компанії залежить від величини страхового портфеля.
Для визначення ступеня ймовірності дефіцитності коштів (ДК) застосовується коефіцієнт Конюшина:
,
де 
— середня тарифна ставка страхового портфеля;
n— кількість застрахованих об'єктів.
Чим менше коефіцієнт ДК, тим вище фінансова стійкість страховика. На величину показника ДК, як видно з формули, не впливає розмір страхової суми застрахованих об'єктів. Він повністю визначається розміром тарифної ставки і числом застрахованих об'єктів (обсягом страхового портфеля).
Проте слід мати на увазі, що коефіцієнт професора Ф.В. Коньшина дає найбільш точні результати тоді, коли страховий портфель страховика складається з об'єктів з приблизно однаковими за вартістю ризиками.
Отже, однією з умов забезпечення фінансової стійкості страхових операцій є завдання вирівнювання розмірів страхових сум, на які застраховані різні об'єкти.
Для оцінки фінансової стійкості як відношення доходів до витрат за тарифний період можна використовувати коефіцієнт фінансової стійкості страхового фонду:
де 
- сума доходів за тарифний період, грн;
- сума коштів у запасних фондах, грн;
- сума витрат за тарифний період, грн.
Фінансова стійкість страхових операцій буде тим вищою, чим більшим буде коефіцієнт стійкості страхового фонду.
З метою контролю за забезпеченням фінансової стійкості страхових операцій використовується показник рівня виплат. Цей показник дозволяє наближено оцінити фінансові результати проведення того чи іншого виду страхування.
При розрахунку показника робиться аналіз відносних показників, найважливіші з яких рівень виплат і норма виплат:
,
де У - рівень виплат, %;
åВ - сума виплат по даному виду страхування за звітний період;
åП - об'єм платежів по цьому виду страхування за той же період.
Окрім показника рівня виплат в аналізі використовується норма виплат.
Норма виплат визначається як питома вага нетто-ставки платежів в брутто-ставці. Вимірюється норма виплат у відсотках. В процесі аналізу рівень виплат зіставляється з нормою виплат. Якщо рівень виплат перевищує норму виплат або має тенденцію до цього, необхідно з'ясувати причини високого рівня виплат, що проводиться за допомогою аналізу збитковості страхових сум і її елементів.
Збитковість страхової суми, або ймовірність шкоди, - економічний показник, що характеризує рентабельність, результативність страхової діяльності. Обчислюють діленням виплаченого страхового відшкодування (компенсації) на страхову суму всіх об'єктів страхування:
,
де Y – збитковість страхової суми;
åSB – сума усіх виплачених страхових відшкодувань;
åSO – страхова сума для всіх об’єктів страхування.
Показник збитковості страхової суми завжди менше одиниці. Інше неможливо, тому що це означало б недострахування. Збитковість страхової суми можна також розглядати, як міру величини ризикової премії.
Нетто-норма збитковості, або коефіцієнт нетто-виплат, являє собою процентне відношення суми виплачених страхових відшкодувань до суми зібраних страхових нетто-премій за визначений термін часу:
,
де NЗ – нетто-норма збитковості, %;
åSB – сума усіх виплачених страхових відшкодувань протягом встановленого терміну;
åРn– сума усіх зібраних страхових нетто-премій протягом цього ж терміну.
На практиці обчислюють як нетто-норму збитковості, так і брутто-норму збитковості. В останньому випадку у знаменнику останньої формули використовується показник, що дорівнює сумі зібраних брутто-премій. Норма збитковості може бути менше, дорівнювати або бути більше 100%.
Показники збитковості страхової суми, взяті за декілька років, є основою для визначення страхових нетто-ставок і дають змогу виявити зони високої збитковості та вжити заходів для її ліквідації.
Важливим чинником, що характеризує фінансову стійкість страхової організації, окрім солідного статутного капіталу і чималих резервних фондів, є рентабельність страхових операцій.
Рентабельність визначається як показник економічної ефективності проведення господарських операцій, який комплексно відображає використання трудових, грошових і матеріальних ресурсів підприємства (організації) в процесі його господарської діяльності.
Рентабельність страхових операцій можна визначити як рівень перевищення доходів над витратами за наслідками проведення страхових операцій за розрахунковий період часу (наприклад, за рік) по певному виду страхування (групі видів) або самостійному страховому фонду. Таким чином, показники рентабельності характеризують прибутковість страхової діяльності.
Прибуток в цілому по всіх видах операцій обчислюється виключенням з суми доходів суми витрат на підставі даних річного бухгалтерського звіту. Це дозволяє глибше проаналізувати господарську діяльність страхових організацій і розкрити причини, що вплинули на фінансові результати операцій.
Рівень рентабельності роботи страхової компанії в цілому або її конкретного вигляду виражається відношенням балансового прибутку до отриманих доходів (R1):
R1 = БП / Д · 100 %,
де БП - балансовий прибуток за звітний період;
Д - доходи за звітний період.
Проте через невиробничий характер діяльності страхових організацій дохід в них не створюється, а прибуток формується за рахунок перерозподілу коштів страхувальників, тобто необхідного і додаткового продукту, створеного в інших виробничих сферах. Тому коректнішим буде визначати рентабельність страхових операцій як показник рівня прибутковості.
Рівень прибутковості премій, або частка прибутку на 1 грн. премій (R2), розраховується за формулою:
R2 = БП / åСВ · 100 %,
де БП - балансовий прибуток страхової компанії за звітний період;
åСВ - сума страхових внесків, що поступили за звітний період.
Фінансові результати в цілому по страхуванню і по кожному виду його зіставляють з відповідними показниками, передбаченими в плані, з аналогічними даними за минулі роки. Відхилення у розмірі накопичень і рівні рентабельності від даних за минулі роки і показників передбачених в плані, повинні бути проаналізовані. Зокрема, повинні бути визначені причини, якою мірою ці відхилення пов'язані з невиконанням або перевиконанням планів надходження страхових платежів, збільшенням або зменшенням виплат страхового відшкодування і страхових сум, з перевитратою або економією коштів, передбачених по інших статтях витрат, пов'язаних з проведенням страхування.
Окрім прибутковості (рентабельності) та фінансової стійкості, ефективність страхових компаній, що здійснюють страхування інше, ніж страхування життя, можна відобразити системою таких показників.
1. Показник ділової активності, який показує відношення надходжень страхових премій (платежів) на певну дату поточного року до валюти балансу на цю ж дату за попередній рік.
Цей показник показує, скільки оборотів зробив капітал страховика за певний проміжок часу (як правило, за півріччя чи рік). Кожний оборот капіталу може приносити страховику прибутки чи збитки. Тому цей коефіцієнт характеризує ефективність використання ресурсів страховика.
2. Зіставлення обсягів власного капіталу і статутного капіталу.
Нагадаємо, що складовими власного капіталу є:
· статутний капітал;
· додатковий капітал;
· нерозподілений прибуток;
· резервний фонд;
· інший капітал, за винятком несплаченого і вилученого капіталу.
Якщо обсяг власного капіталу перевищує обсяг статутного капіталу, то таке співвідношення характеризує прибуткову діяльність страховика. Зростання дає змогу страховій компанії здійснювати виплати дивідендів, реінвестовувати капітал і т. ін.
Якщо обсяг статутного капіталу перевищує обсяг власного капіталу, то це свідчить про збиткову діяльність страховика, про заборгованість засновників стосовно сплати статутного капіталу.
3. Рівень сплаченого статутного капіталу. Чим він вищий, тим вищий рівень зацікавленості власників капіталу в розвитку страхової компанії.
4. Показники структури активів, які визначать рівень платоспроможності страховика:
· відношення суми інвестиційних вкладень і грошових коштів до загальної суми активів. Цей показник має наближатись до 1 (одиниці);
· відношення інвестиційних вкладень і грошових коштів до розміру страхових резервів. Цей показник має бути рівним або більшим від одиниці.
5. Темп зростання страхових премій визначається як відношення надходжень страхових премій у поточному році до надходжень страхових премій попередньому році. Досвід показує, що цей темп діяльності страховика перебуває у межах 25%.
Різке збільшення темпів зростання страхових премій означає зростання зобов'язань страхової компанії, що потребує зростання власного капіталу.
Значне зменшення темпів зростання страхових премій свідчить про порушення збалансованості страхової діяльності, що загрожує фінансовій стабільності страховика.
6. Показник забезпечення страховика власними засобами визначається як відношення обсягу власного капіталу до технічних резервів. Оптимальне значення показника більше 28%. Достатній обсяг власних засобів страховика, вільних від зобов'язань, є надійним чинником фінансової стійкості страхової компанії.
7. Рівень покриття інвестиційними активами страхових резервів визначається як відношення обсягу інвестиційних активів та грошових коштів до страхових резервів (резервів незароблених премій).
Бажано, щоб обсяг інвестиційних активів перевищував обсяг страхових резервів, або ж, принаймні, дорівнював йому.
Якщо ж обсяг страхових резервів перевищує інвестиційні активи і кошти, це свідчить про розміщення засобів у високоризикові або неліквідні активи.
8. Показники, що характеризують участь перестраховика у забезпеченні фінансової надійності страхової компанії:
· частка страхових платежів, що належать перестраховикам, показує залежність здатності страхової компанії до виконання своїх зобов'язань від надійності партнерів по страхуванню. Оптимальне значення цього показника визначається межами 5-50% від валових показників страхових платежів. Перевищення показником встановленої межі свідчить про надто високий ступінь залежності страховика від партнерів по страхуванню. Якщо цей показник менший від встановленої межі, це свідчить про фактичну відсутність зв'язку фінансового стану страховика з перестраховими операціями;
· участь перестрахувальників у страховій премії визначається як відношення обсягу страхових премій за ризиками, що передаються у перестрахування, до загального обсягу страхових премій.
Цей показник показує ступінь участі операцій з перестрахування ризиків у забезпеченні фінансової стійкості страхової компанії.
Оптимальне значення показника теж знаходиться в межах 5-50% від обсягу страхових премій. Якщо коефіцієнт буде нижчим від встановленої межі, це свідчитиме про фактичну відсутність залежності фінансового стану страховика від перестрахових операцій, і навпаки, перевищення коефіцієнтом встановленої межі свідчить про надмірну залежність фінансового стану страховика від партнерів з перестрахування.
Є й інші показники ефективності функціонування страховиків. Але розглянутих нами показників достатньо для того, щоб, проаналізувавши основні показники діяльності страховиків, які оприлюднюються щорічно, потенційний страхувальник міг визначитись у вільному виборі надійного для себе страховика.
Глибоке вивчення звітних даних, кваліфікований і вдумливий їх аналіз дозволяє виявити недоліки в роботі страхових організацій, своєчасно усунути їх і розробити заходи, направлені на повніше використання наявних резервів для розвитку страхування, та спланувати подальшу ефективну діяльність страховика.