Туристичні ресурси Карпат

1.Характеристика фізико-географічного положення Західних областей України ( Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Чернівецької).

Загальна характеристика Закарпатської області: географічне та геополітичне розташування.

Закарпаття – наймолодша область України, як адміністративно-територіальна одиниця перебуває у складі України з 22 січня 1946 року.

Область розташована на південному заході України, займає південно-західну частину Українських Карпат та північно-східну частину Середньодунайської низовини по річці Тиса і її притоках. Її територія становить 128 тис. кв. км, 80% території гори, 20% - низини і тераси річок. На 1 січня 1998 року чисельність населення краю склала 1288,2 тис. чоловік у тому числі 502,7 тис чоловік або 39% міського. За площею Закарпаття займає 2,1% території України, 19 місце серед регіонів за кількістю населення та сьоме (100,6 чоловік на кв. км.) – за густотою.

У складі області 13 регіонів, 295 сільських та 20 селищних Рад, 609 населених пунктів, з яких 20 селищ міського типу, 10 міст, у тому числі Ужгород, Мукачево, Хуст – обласного підпорядкування.

Область знаходиться в межах двох великих фізико-географічних одиниць – Карпатської гірської та Закарпатської низовинної. Відомо, що Закарпатська низовина – частина Середньодунайської рівнини в Закарпатській області. Поверхня плоска, схічаста слабонахилена на південний захід. Складається головним чином з вулканічних порід і моласів, перекритих глинами [5, с.24].

На Закарпатській низовині переважають ландшафти низькотерасних слабодернових рівнин з дерновими спідзоленими, глейовими, лучно-болотними лісами. Взагалі, лісистість становить 10-15%, а майже 50% площі низовини розорана. На Закарпатській низовині розвинуті такі галузі сільського господарства: садівництво, виноградарство, зернове господарство, тваринництво.

Що ж до Українських Карпат, то вони займають 4/5 території області. Вони входять у Карпатську гірську систему, що лежить на території шести країн Європи. Гори простягаються з північного заходу на південний схід, в цьому ж напрямі збільшується їх висота, змінюється вигляд. В північно-західній частині області це типові середньовисотні гори з округленими вершинами, широкими хребтами, рівнобіжними з долинами. В південно-східній частині рельєф високогірний – круті схили, загострені вершини гір, глибокі провальні долини. Це зумовлено тектонічною будовою, складом гірських порід, а також впливом на найвищу частину гір четвертинного зледеніння.

Карпати простягаються у вигляді поздовжніх ланцюгів хребтів та міжгірних долин. Хребти асиметричні: північно-східні круті, а південно-західні – пологі. Середня висота хребтів 700 до 1500 м. Жодна з вершин не досягає снігової лінії.

Найвищими в Українських Карпатах є центральне пасмо гір, яке утворене Полонинським хребтом, масивами Свидовець і Чорногора. Полонинський хребет тягнеться від річки Уж та її притоки Іличка до річки Тересва. Продовженням Полонинського хребта на сході є масив Свидовець з найвищою вершиною Близниця (1883 м). На південний схід від Свидовця між Чорною Тисою і Білою Тисою лежить Чорногірський масив. Це – найвища частина Закарпаття й України. Тут знаходяться найвищі вершини Українських Карпат – гори Говерла (2061 м), Бребенескул (2032 м), Петрос (2020 м), Піп Іван Чорногірський (2022 м).

Південніше Свидовця і Чорногори лежать Рахівські гори, або Гуцульські Альпи. Для них характерні круті, місцями стрімкі схили, гострі схилясті гребені й вершини, глибокі долини. Амплітуди відносних висот досягають 1000 м. Найвища вершина – гора Піп Іван Мармароський (1936 м).

Такий різноманітний рельєф має значний вплив на життєдіяльність людей. Схили гір вкриті цінними лісами, на вершинах є багато полонин, які служать пасовищами для худоби. В між гірських долинах і на низовині, захищених від холодних вітрів, розкинулись найбільші поселення, сади, виноградники, поля і заповідники.

Фізико-географічна характеристика Івано-Франківської області.

Площа Івано-Франківської області дорівнює 13,9 тис. квадратних кілометрів. Її конфігурація нагадує ромбовидну форму, витягнену по довгій осі з півночі на південь по
меридіану 24о 45’. Загальна протяжність території від крайньої північної точки до крайньої південної досягає понад 185 км, а з заходу на схід в найбільш розширеній частині – майже 150 км.

Найбільш компактний масив області розташований між 46 і 49о15’ північної широти. На північ і південь від цих широт територія різко звужується, утворюючи два виступи, які нагадують півострови. Північний Опільський виступ шириною 25-30 км і довжиною 30-35 км, знаходиться на лівому березі Дністра, охоплюючи басейни рр.. Тилої Липи і Свіжу. Південний Чорноморський виступ, довжиною близько 50 км, на рівні с. Жаб’є має 35-40 км ширини, а на південь звужується, вклинюючись у верхів’я Білого і Чорного Черемоші.

Границі Івано-Франківської області завдяки своєрідній конфігурації території і особливостям природних рубежів (гірські хребти, ріки) дуже звивисті і мають велику загальну протяжність – приблизно 760 км,, майже дорівнюючи віддалі від Івано-Франківська до Києва. На півночі і заході на протязі 200 км. Івано-Франківщина межує з Львівською областю. Північний відрізок цієї границі проходить здебільшого по Прикарпатський горбистій рівнині, а південний (45 км.) – майже меридіонально по Карпатських хребтах.

Економічно-географічне положення Івано-Франківщини дуже вигідне. Вона має густу сітку шляхів сполучення з багатьма важливими економічними районами країн і з сусідніми країнами.

Коломийщина розташована в трьох різних за своєю природою ландшафтних зонах: Придністров’я, Передкарпаття, Українські Карпати.

Придністров’я (Придністровське Покуття) лежить на Подільській височині на північ від ріки Прут і простягається до долини Дністра. Тут переважають лісостепові ландшафти, що належать до західного краю лісостепової зони Руської рівнини. Придністров’я – це північно-східна частина Коломийщини, що простягається паралельно напрямках течії Дністра і Пруту та Карпат. Часто трапляються підвищення з висотами понад 300 м.

Передкарпаття (Передкарпатське Покуття) – середня частина Коломийщини на захід від ріки Прут. Тут панує піднятий і сильно розчленований рельєф – Переважають лісолучні ландшафти з широколистяних та мішаних лісів – бука, граба, дуба, ялиці, які займають межиріччя та їх схили. На понижених рівнинах і улоговинах поширені луки. Середні висоти перевищують 300-350 метрів. Південно-західна невелика частина Коломийщини заходить в Українські Карпати. Тут панують листяні, мішані та хвойні ліси. Середні висоти перевищують 370 метрів.

Географічне положення Львівської області.

Львівська область утворена у грудні 1939 року. На даний час область займає територію площею 21,8 тис. км2, що дозволяє віднести її до середніх за величиною областей України. Разом з тим, вона є більшою від багатьох держав Європи та світу (Македонії, Словенії, Лівану, Ізраїлю та ін.). Форма території області наближається до прямокутника, з довжинами сторін біля 200 на 100 км, витягнутого вздовж напряму Південний Захід — Північний Схід (перпендикулярно до Карпат).

Область розташована в наступних межах географічних координат: між 48°44' і 50°39' північної широти та між 22°40' і 25°25' східної довготи.

Межі Львівської області в переважній своїй частині прокладені за вольовими рішеннями владних структур різних часів, і часто не співпадають з природними рубежами чи бар'єрами. На заході (границя з Польщею) вони перетинають Волинську височину, Мале Полісся, Розточчя, Верхньо-Сянську рівнину, Передкарпаття, зовнішні хребти Карпат, Бескиди і частину хребтів Верховини. Південні межі, що пролягають в Карпатах прокладені вздовж верхів'я ріки Сян (кордон з Польщею) та вздовж Вододільного хребта, що розділяє витоки між басейнами рік Дністер та Тиса (межа з Закарпатською областю України).

Південно-східні межі області (з Івано-Франківською областю) в межах Карпат співпадають, в основному, з вододілом між ріками Опір та Стрий з боку Львівської області та
Мізунка і Сукель (басейн р. Свіча) з боку Івано-Франківської області. Після виходу з гір межі області знову проведені без огляду на природні границі і перетинають в
Передкарпатті ріки Свічу та Дністер, а при виході на Подільську височину звиваються по другорядних вододілах та долинах рік. Перетнувши гряду Вороняки межа спускається
в пониззя Малого Полісся проходить через нього в басейні р. Стир і знову виходить на Волинську височину.

Фізико-географічна характеристика - Черніве́цька о́бласть.

Розташована на заході країни в межах Передкарпаття та східної частини Карпат. Площа 8,1 тис. км2.

Південно-західну частину займають Українські Карпати, що складаються з низки паралельних хребтів до 1400 м заввишки. На північний схід від Карпат простягаються
передгір'я, що являють собою погорбовану місцевість. Північну частину області займає Прут-Дністровське межиріччя, в середній частині якого лежить Хотинська височина З найвищою вершиною рівнинної України — г. Бердою (515 м). Тут поверхня розчленована каньйоноподібними долинами річок, ярами і балками. На заході трапляється карст.

З корисних копалин відомі фосфорити, гіпс, кварцові й глауконітові піски, глини, вапняки, мармур, графіт, буре вугілля. Є мінеральні джерела та лікувальні грязі.

Головні річки: Дністер та притоки Дунаю — Прут з Черемошем і Серет.

Серед ґрунтів на рівнині переважають чорноземи опідзолені, темно-сірі опідзолені, в передгір'ях — дерново-підзолисті, в горах — бурі гірсько-лісові й дерново- буроземні.

Ліси займають близько 32 % площі області. На рівнині — це букові й буково-дубові ліси, в горах простежуються висотні пояси від букових лісів до субальпійських лук. З
об'єктів природно-заповідного фонду найбільшим є Вижницький природний національний парк.

2.Особливості використання рельєфу у туризмі.

Природа Карпат надзвичайно мальовнича. Особливий колорит надають їй гори. Гірські умови придатні для курортного господарства і туризму. Характерні своєрідність і велика строкатість форм рельєфу. Пологі спокійні схили гір дають можливість у багатьох випадках застосовувати теренкур у курортній справі. Порівняно широкі міжгірські долини - зручні місця для будівництва курортно-туристичних комплексів, наявність крутих і стрімких схилів гір і скелі-сприяють здійсненню рекреаційно-спортивних функцій. У високогірній частині Карпат також сприятливі умови для лижного туризму і спорту. Різноманітність форм рельєфу дає можливість виділити ряд великих географічних областей.

Передкарпатська височина багата унікальними пам'ятками природи. Ландшафти поступово переходять у гірські. Тут багато скель, печер. Є запаси солі, озокериту, є мінеральні джерела. Південніше Передкарпатської височини простягаються Зовнішні Карпати (Бескиди і Зовнішні Горгани). Їх міжгірські долини найбільш придатні для будівництва рекреаційних об'єктів. Ліси багаті плодовими деревами та ягодами. Для туризму інтерес представляють гірські вершини, скелі та печери.

Для Верховинських (Центральних) Карпат в цілому характерно низькогір'я. Тут є зручні перевали, проходять всесоюзні туристичні маршрути. Для будівництва курортних і туристських об'єктів особливо сприятливі верхів'я долин річок Стрий, Ріки, Прут, Черемош, а також Ясинська улоговина. Полонинські Карпати - найвища частина території - перлина цих гір. Полонинські Карпати, особливо Чорногора, є районом спортивно-туристської і оздоровчо-прогулянкової (з лижним варіантом) рекреації. Вершини Вулканічних Карпат - кратери погаслих вулканів. Скелясті вершини в обрамленні гірських потоків, гірські озерця, густі ліси, а нижче-виноградні плантації-все це додає Вулканічним Карпатам особливу мальовничість. Закарпатська низовина найбільш освоєна в сільськогосподарському відношенні. Тут поширена досить рідкісне природне явище-соляної карст.

3.Характеристика історико-культурних ресурсів.

Карпатський регіон має чи не найбільш густою мережею історико-культурних пам'яток у всій Україні. На території Карпатського територіально-рекреаційного комплексу налічується понад 125 тис. пам'яток археології, архітектури (більше 6 тис. перебувають під охороною), історії, працює близько сотні музеїв. Тут знаходяться ряд археологічних пам'яток міжнародного значення: древніх трипільських поселень на Дністрі, старослов'янські міста і ін Як нам відомо, до високо атрактивний відносяться історико-культурні ресурси Закарпаття - м. Мукачево, Ужгород; у Прикарпатті - Львів, Дрогобич, Трускавець, Коломия, Івано-Франківськ та ін.

Східна Галичина, Закарпатська Україна і Північна Буковина (сучасні карпатські області Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька) - споконвічні давньоруські землі. Однак протягом століть вони були роз'єднані і знаходилися під пануванням різних іноземних загарбників. Це були аграрно-сировинні придатки спочатку Австро-Угорщини, а з 20-х років ХХ ст. - Панської Польщі, буржуазної Чехословаччини, боярської Румунії. [12,13]

Багатовікова, складна і своєрідна історія краю, насичена різними історичними подіями, наклала відбиток на духовне життя народу, визначила характер пам'яток культури. Останні, свідчать про героїчне минуле народу, його боротьбі за соціальне і національне визволення.

Ознайомлення з народною творчістю викликає у туристів і відпочиваючих не менший інтерес, ніж живописна природа краю. Аттрактивность об'єкта визначається як з навколишнього його природі, так і по наявності поблизу нього цінних рекреаційних об'єктів і за їх кількістю. Карпатські області багаті унікальними творами зодчества. Практично всі вони доступні для показу туристам. Багато пам'ятнихісторичних місць, пов'язаних з визвольною боротьбою народу, з життям видатних людей, меморіальних знаків і монументів, які увічнили пам'ять радянських воїнів і партизанів, які воювали тут в роки великої вітчизняної війни. Налічується багато цінних пам'яток архітектури. Це кам'яні фортеці, старовинні замки, дерев'яне зодчество з монументальним живописом та шедеврами декоративного мистецтва. У багатьох з таких старовинних замків як Ужгородський, Мукачівський створені краєзнавчі музеї, картинні галереї. [4].

"Несуть на собі" історико-культурну навантаження практично всі курорти Карпатського краю, особливо Прикарпаття, природні багатства якого були відомі місцевому населенню ще у ХVI столітті, які протягом століть переходили з рук в руки від одного землевласника до іншого. Для цінителів архітектурного мистецтва тут є чим помилуватися, корпуси санаторіїв розташовані в живописних парках в яких розбиті спортивні майданчики і великі квітники.

Великий інтерес у туристів викликають збережені традиції, обряди, і звички мешканців Карпат. Так, наприклад етнографічна група - гуцул, зберегла свою самобутність незважаючи на всі повороти в історії. Гуцули живуть на вузькій смужці землі між Буковиною і колишньою Угорською областю Марамарош, яка пізніше відійшла до Румунії; в самому глухому і дальньому кутку Галичини, тут батьківщина цих горян. Тут говорять по-українськи з польським акцентом, вставляючи румунські слова. Чужий мало що зрозуміє. "Гуцул" - румунське слово означає "розбійник". Самі ж місцеві жителі називають себе "хрістьянамі".

4.Народні промисли областей Західної України.

Організація туристичних екскурсій на діючі виробництва та промисли може стати значною підмогою в розвитку малого та середнього бізнесу, забезпечити додаткові надходження до місцевого бюджету. Найцікавіші рішення, як правило, знаходяться між дисциплінами, між традиційними нішами діяльності які на перший погляд здаються безглуздими. Вважається, що не можна, наприклад, місту в рівній мірі розвивати промисловість і туризм. Це несумісні сфери, які заважають одна одній. Але непередбачуваний розвиток швидко мінливого світу доводить, що прориви в розвитку треба шукати саме в поєднанні непоєднуваного. Один із яскравих доказів цього це промисловий туризм в Західній Європі.

Промисловий туризм – це організація туристичних турів на діючі (або ті, що колись діяли) промислові підприємства та місця народних промислів. Оскільки промисловий туризм – явище міждисциплінарне, то досліджень, присвячених йому, майже немає.

Не тільки виробництво товарів, а й виробництво послуг можна перетворити на шоу без шкоди для виробничого процесу. Треба тільки захотіти – передбачати в цьому пряму вигоду.

Промисловий туризм – це справжній інструмент маркетингу території, системної роботи місцевих співтовариств по просуванню її інтересів для залучення інвесторів, туристів чи потенційних жителів. Адже маркетинг – це філософія місцевого розвитку, найкраще допомагає там, де панує економічна депресія і не видно стандартних виходів із ситуації.

Найдоступніші і найрізноманітніші інтереси туристи можуть задовольнити у місцях народних промислів. Упродовж століть десятки й сотні тисяч майстрів – килимарниці, вишивальниці, ткачі, гончарі, різьбярі по дереву, кістці та рогу, майстри декоративного розпису, склороби-гутники, золотарі-ювеліри, ковалі, майстри лозоплетіння і художньої обробки шкіри та багатьох інших професій – створювали речі, які завжди викликали зацікавленість у місцевих та закордонних туристів. Під впливом кліматичних, природних умов, особливостей побуту українців, властивостей місцевої сировини та історичних чинників у кожному етнографічному регіоні України виробляли локальні предмети художньої образності, орнаментики, формотворення. Дуже давнім українським промислом є килимарство. Функціонально існують три головні назви для килимових тканин: ковер, килим і коц. Різниця між ними могла полягати в техніці, орнаменті, розмірі й призначенні. Сьогодні їх розрізняють тільки за територіальним принципом: коври й килими походять із центрально - та північно-українських промислових осередків, а коци виготовляються вручну на заході, переважно на Гуцульщині. Крім того, на коврах і килимах переважає барвистий, часто рослинний орнамент. Гуцульський коц – переважно сірий або білий – кольору нефарбованої овечої шерсті, якщо на ньому є орнамент, то він геометричний. Унікальність робіт, полягає в тому, що всі вони рукотворні, починаючи від стриження овець і до останнього стіжка. Майстри пишаються тим, що це екологічно абсолютно чисті речі. Поява наприкінці ХІХ ст. синтетичних барвників, доволі зручних у використанні, стала однією з причин занепаду килимарства. Це спонукало митців подивитися на проблеми художнього текстилю ще й з екологічного боку.

Та найрізноманітнішим і найширше представленим в Україні є гончарський промисел. Кожний район гончарного промислу мав свої локальні художні особливості, що залежали від природних властивостей матеріалів, технологічного рівня виробництва, місцевих традицій тощо. Майже кожен осередок представлений талановитими майстрами гончарями з яскравою творчою індивідуальністю. Їхні вироби – пишно оздоблені глечики, горнята, миски, полумиски, макітри, куманці, лембики, довжанки тощо – служили окрасою українського народного житла, так само, як рушники, обруси, килими.

Наприклад, для народної кераміки Тернопільщини властиві різні форми і своєрідні технічні засоби декорування – розпис, гравірування, гладження, флендрування, заливання, мармурування. Димлений посуд виготовляли в Микулинцях, Заліщиках, Струсові, Скалаті, Устечку, Торському. Посудом з підполивними розписами славилось містечко Буданів. На спеціальні замовлення гончарі цього центру виробляли великі гладуни місткістю близько 350 літрів. Чорний посуд прикрашували рослинним орнаментом, що виконаний технікою гладження.

Ще донедавна чимало гончарів працювало в селі Залісці Збаразького району, та вже прослідковуються тривожні симптоми – виготовлення чорнолощеної кераміки, якою славилась колись Тернопільщина, сьогодні на грані завмирання. Майстри, які залишились, виготовляють зараз здебільшого неполиваний червоний посуд.

Осередки гончарства виникали історично, відповідно до природного розміщення родовища. Їх назви походять від назв сусідніх селищ. Ці назви сьогодні сприймаються як бренди. Так, наприклад, відома городищинська та плахтянська кераміка, і славнозвісна чорнодимлена кераміка з Гавареччини Львівської області. Чорнодимлена кераміка (випалена за спеціальною технологією – без доступу повітря) виникла як альтернатива традиціям античної кераміки, і вже на початку нашої ери мала свої осередки на території України та сучасних держав Європи . В Україні ХVІІІ – ХІХ ст. вона суперничала з традиційною полив’яною керамікою.

Чорна кераміка виготовляється зі спеціальної глини на гончарному крузі. Традиційний керамічний посуд, як правило, розписується та оздоблюється. Характерним для українського гончарства є поєднання зеленої й коричневої фарб. Мальовані миски, тарелі, тикви, куманці, близнята і дзбанки, а також оригінальні фігурки кіз, баранців, оленів з горщиками на спині для кімнатних квітів мають рослинний або сюжетний орнамент.

Ще одним унікальним явищем у декоративному мистецтві України є розпис великодніх яєць – писанок. Українські писанки беруть свій початок від прадавніх вірувань нашого народу. Якщо за часів язичництва писанку розписували до свята Весни, то за християнства – до Великодня, свята Воскресіння Христового. В залежності від регіону існують відмінності в композиції декору, кольоровій гамі, поділі поверхні писанок. Численні хрести та перехрещення символізують родючість, кільця та прямі лінії в свідомості наших предків асоціювалися з чоловічим та жіночим началами, кольорова гама відображала навколишню природу. У багатьох народів світу й дотепер існує звичай використовувати яйця у Великодніх святкуваннях, але вони переважно роблять крашанки (тобто, варені яйця, зафарбовані в один колір). В Україні ж писанкарство досягло найвищого рівня свого розвитку і стало окремим видом мистецтва, а писанка – одним з

Перелік об’єктів народних художніх промислів ще далеко не повний, але основа для створення їх кадастру вже є

5.Львів як об’єкт всесвітнього культурного надбання (ЮНЕСКО).

У 1998 році ансамбль історичного центру Львова і Собор святого Юра були визнані ЮНЕСКО об'єктами всесвітнього культурного надбання.

На 22-й конференції Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО, що відбувався у Кіото (Японія) з 30 листопада по 5 грудня 1998 року, Львів було прийнято до Світової спадщини. Комітет ЮНЕСКО подав такі причини внесення Львова до Світової спадщини та відповідність таким критеріям ЮНЕСКО:

· Критерій ІІ: За своєю міською побудовою та архітектурою Львів є видатним прикладом синтезу архітектурних і художніх традицій Східної Європи з такими ж традиціями Італії та Німеччини;

· Критерій V: Політична і торгівельна роль Львова завжди притягувала певну кількість етнічних груп з різними культурними і релігійними традиціями, які становили різноманітні та все ж взаємопов'язані спільноти міста, доказом чого завжди був і є міський архітектурний ландшафт.

Територія ансамблю історичного центру складається зі 120 га середньовічної та ренесансної частини міста Львова та території собору св. Юра на Святоюрській горі. Буферна зона Ансамблю історичного центру визначена межами історичного ареалу і становить близько 3000 га.

Історичний центр Львова внесено до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. У ній збереглася значна частина архітектурних пам'яток, датованих XIV-XVII ст. У центральній частині на 2000 рік знаходилося 960 (95% з яких - житлові), з них 625 були у незадовільному стані. У місті знаходиться найбільша кількість пам'яток архітектури на Україні]. У 2009 році Львову присвоєно звання Культурної столиці України. Місто періодично займає провідні місця в рейтингах туристичної та інвестиційної привабливості. Площа Ринок - У центрі площі знаходиться - магістрат (будинок міського управління). Історія його починається з часів панування Володимира Опільського, який заклав перший ратушу Львова в кінці XIV століття. Оперний театр - Пишний фасад будівлі прикрашений багатим скульптурним декором: колонами, нішами, балюстрадами. Над головним карнизом фасаду здіймаються восьмій муз, над ними - композиція "Радощі і страждання життя". Фронтон завершується тріадою бронзових статуй Генія драми, комедії, трагедії, і по центру - Слави, із золотою пальмовою гілкою в руках. Палац Потоцьких - Палац Н-подібний в плані, триповерховий. Фасади палацу прикрашені фігурними обрамлениями вікон, ліпними консолями і балюстрадами. Парадний вхід оформлений арочним портиком з ліпниною, а також іонічними консолями.

6.Об’єкти природно-заповідного фонду Карпатського району.

Одним з основних природних туристичних ресурсів даного району є рельєф. Його особливості обумовлюються розташуванням на території району гірського масиву Карпат, що простягнувся з північного заходу на південний схід та займає разом з Передкарпатською височиною та Закарпатською низовиною 37 тис. км² (65,5% території району). Українські Карпати - середньовисотні гори з переважаючими висотами 1000-2000 м. Саме такий тип рельєфу, за оцінками дослідників, є найкращим для організації рекреаційної діяльності. Найвищі вершини сягають понад 2000 м., серед них - найвища точка України г.Говерла, яка може бути віднесена до рекреаційних об'єктів рангу супер-точка тур. Об'єктами уваги туристів можуть стати мальовничі скелі, стрімкі схили, річкові долини, форми рельєфу, утворені діяльністю давнього льодовика та карстуванням. Решту території займають низовини Малого Полісся (північ Львівської області), які оточують горбисті пасма Розточчя, Опілля, Гологор та Вороняків, а також височина в межиріччі Прута і Дністра (північний схід Чернівецької області).

Розвиткові спелеотуризму сприяє наявність на території печер, найбільшими з яких є Попелюшка, Піонерка, Буковинка. Сольові шахти Солотвина використовуються для лікування алергічних захворювань. Цікавими природними об'єктами є грязьові вулкани поблизу с.Старуня Івано-Франківської області, вулканічний купол в Ужгороді.

М'яка (середні січневі температури в горах -6, -8^оС) багатосніжна зима, що триває в горах понад 3,5 місяці, сприяє розвиткові зимового туризму, якому, втім, можуть бути на заваді часті відлиги та викликані ними сходження снігових лавин. Період міжсезоння в Карпатах тривалий, що стримує масовий розвиток гірського туризму. Літо коротке та нежарке. Середні температури липня у передгір'ї +18…+19°С, в горах - +7…+13°С, в Закарпатті - +20°С. Осінь тепла і сухіша за літо. Гори та передгір'я є зоною надмірного зволоження: на рік випадає 800-1800 мм опадів, більшість яких припадає на теплу пору року, що теж не сприяє розвиткові туризму.

Ріки, що беруть початок в горах: Латориця, Боржава, Ріка, Теребля, Тересва, Тиса, Дністер, Стрий, Свіча, Лімниця, Бистриця, Прут, Черемош, Серет та інші, - характеризуються значною каламутністю, особливо під час повені, швидкою течією, низькими, навіть в теплу пору, температурами води. Таким чином, з одного боку, це ускладнює їх використання для організації масового купання, а з іншого, пороги й водоспади на ріках значною мірою сприяють підвищенню естетичної привабливості ландшафтів та роблять можливим розвиток водного екстремального туризму. Річки рівнинної частини Карпатського туристичного району надають мальовничості його ландшафтам своїми глибоко врізаними долинами, на подекуди урвистих схилах яких відслонюються давні породи. Окрасою гірських ландшафтів є озера Синевир, Бребенескул, Несамовите та ін.

Українська частина Карпат складає лише 10,3 відсотка від їх загальної площі, але тут зосереджено понад півтора тисячі об’єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ), площею майже півмільйона гектарів (8,6 відсотка).
У Закарпатті знаходиться 456 об’єктів природно-заповідного фонду на площі 177 тис. га, серед яких Карпатський біосферний заповідник, Ужанський національний природний парк, Національні природні парки “Синевир” та “Зачарований край”, регіональний ландшафтний парк “Притисянський”, “Синяк”, 19 заказників загальнодержавного значення, 41 заказник місцевого значення, 11 пам’яток природи загально-державного значення, 329 пам’яток природи місцевого значення, 9 заповідних урочищ місцевого значення, 32 пам’ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення та 4 дендропарки місцевого значення.

Станом на 01.03.2012

№ п/п	Назва об’єкта ПЗФ	Тип	Площа, га	Адміністративне розташування та місцезнаходження об’єкта ПЗФ (в тому числі квартали та виділи)	Назва підприємства, організації, установи – землекористувача (землевласника),у віданні якого знаходиться об’єкт ПЗФ	Рішення, згідно з яким створено (оголошено) даний об’єкт ПЗФ, змінено його площу тощо
Біосферні заповідники
	Карпатський біосферний заповідник (КБЗ)	Біосферний заповідник	58035,8	Рахівський, Тячівський, Хустський, Виноградівський р-ни	КБЗ м. Рахів	Укази Президента України від 26.11.1993 р. № 563/93, від 11.04.1997 № 325/97, від 14.01.2010 № 25/2010
	Разом:		58035,8
Національні природні парки (НПП)
	НПП “Синевир”	Національний природний парк	42704,0	Міжгірський, Хустський р-ни	НПП “Синевир”, с. Синевир-Остріки	ПРМ УРСР від 05.01.1989 р. № 7 Указ Президента України від 29.12.2009 р. № 1118/2009
	Ужанський НПП	Національний природний парк	39159,3	Великоберезнянський р-н	Ужанський НПП, смт. В. Березний	Указ Президента України від 27.09.1999 року № 1230/99
	НПП “Зачарований край”	Національний природний парк	6101,0	Іршавський р-н	НПП “Зачарований край””	Указ Президента України від 21.05.2009 року № 343/2009
	Разом:		87964,3

Список літератури:

1.Шаблій О.І., Муха Б.П., Гурин А.В., Зінкевич М.В. Географія: Львівська область.

2.[ http://geoknigi.com/book_view.php?id=18 ]

3.[http://zolota-pidkova.org.ua/zagaljna-harakterystyka-zakarpatsjkoi-oblasti.html ]

2.[http://ua-referat.com/Туристична_діяльність_в_Карпатському_регіоні ]

3.[ http://ua-referat.com/Туристична_діяльність_в_Карпатському_регіоні]

1. Смаль І.В. – Географія туризму та рекреація: Словник-довідник. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2010. – 208 с.

2. Пендерецький О.В. Концептуальна інформаційна кадастрова система об’єктів промислового туризму // Науковий збірник КНУ ім. ТГШ, №8. 2010. С. 59 – 64.

3. [http://tarlitus.narod.ru/texsts/Danchenco.htm]

4. Іван Вах. До історії дослідження географії народних художніх промислів на Гуцульщині // Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис.- Тернопіль: Підручники і посібники, 2005. - Випуск 2 (12). - С. 66-69.

5. Слободян О. Пістинська кераміка. – Косів: ”Колір-друк”, 2004. – 152 с.

6. [http://licence.com.ua/content/view/154/137/ ]

7. Гриб А. Гончарі // Віл. Життя.– 1974.– 3 лют.

8. Іванишин М. По білому яйці воскові взори. Посібник з писанкарства. Львів, «Гердан Графка», 2006. – 95 с.

1. L'viv — the Ensemble of the Historic Centre, UNESCO — World Heritage.

2. Львів у UNESCO, www.lviv.travel - востаннє перевірено 6 січня 2011.

3. [http://www.touristinfo.lviv.ua/uk/lviv/about/history/]

1. [http://tourlib.net/books_ukr/vt4-2-1.htm]

2. [ http://carpaty.net/?page_id=183&lang=uk ]