 |
|
Європейська культурна спадщина
История футбола
Современный футбол начал свой путь в XII веке в средневековой Англии. Тогда в футбол играли на рыночных площадях и даже на узких кривых улицах. Играли с утра до вечера. Численность играющих превышала 100 человек, при этом почти никаких ограничений не существовало. Можно было играть как руками, так и ногами, разрешалось хватать игрока, владеющего мячом, сбивать его с ног. Как только игрок овладевал мячом, за ним тотчас устремлялась веселая, буйная толпа играющих. В результате рушились торговые палатки, в щепки разносились базарные ларьки. В деревнях даже реки не служили игрокам преградой. Случалось, что некоторые игроки тонули при переправе, но этого порой даже не замечали. Один писатель из Англии писал, что у них “щеки в синяках, ноги, руки и спины переломаны, выбитые глаза, носы, полные крови...”. А путешественник Гастон де Фуа, наблюдая за игрой в футбол, воскликнул: “Если англичане называют это игрой, то, что же они называют дракой?!”
Все эти нарушения не остались незамеченными среди церковников и феодалов. Вскоре они потребовали запретить футбол. Эта игра казалась им слишком опасной: частенько под предлогом игры в футбол собирались недовольные. Особенно неистовствовали церковники, называвшие футбол “выдумкой дьявола”. Покровительствуя феодалам, король Эдуард II в 1313 году запретил футбол в городе. Поэтому игры стали проводиться на пустырях за городом.
Король Эдуард III в 1333 году приказал шерифам преследовать праздные занятия игрой в мяч, указывая на то, что “стрельба из лука заброшена из-за бесполезных и беззаконных игр в футбол”
Англичане не упускали возможности подать королям петиции с просьбой отменить запрет, но всякий раз получали отказ.
В 1389 году Ричард II запретил футбол в пределах всего королевства. Были установлены самые суровые наказания, вплоть до смертной казни.
Но, несмотря на запреты, народ продолжал играть в футбол. И уже в 1592 году в Шотландии запрет на футбол был снят, а в 1603 году этому примеру последовала и Англия. Народ сумел защитить свою любимую игру, но еще долго футбол считался “подлой”, “плебейской” игрой.
На Руси тоже издавна существовали игры с мячом, напоминающими футбол. Одна из таких игр называлась “шалыгой”: игроки ногами стремились загнать мяч на территорию противника. Играли в лаптях на льду рек или на базарных площадях кожаным мячом, набитым перьями. В. Г. Белинский писал, что “в играх и забавах русского народа отразились простодушная суровость его нравов, богатырская сила и широкий размах его чувств”,
На игру в мяч русские люди шли охотнее, чем в церковь, поэтому именно церковники в первую очередь призывали к искоренению народных игр. Больше всех неистовствовал глава староверов-раскольников протопоп Аввакум, который яростно призывал… сжигать участников игр!
Однако многолетние попытки королей и царей пресечь эту “опасную” игру потерпели неудачу. Футбол оказался сильнее запретов, благополучно жил и развивался, приобрел современную форму и стал олимпийским видом спорта. В 1908 году футбол был включен в программу Олимпийских игр.
В наши дни футбол пользуется всенародным признанием. И сейчас трудно представить себе жизнь любой страны без футбольных матчей.
Європейська культурна спадщина
У 1991 році Рада Європи офіційно запровадила щорічні вересневі Дні
європейської спадщини, які з 1999 року проводить спільно з Європейським
Союзом. Кожна країна по-своєму привертає увагу громадськості до
національних пам’яток культури, але є і спільні риси. У ці дні
передбачено відкривати для відвідування пам’ятники, зазвичай недоступні
для публіки; заходи мають освітній та єднальний характер. Незмінне гасло
Днів європейської спадщини: «Європа: спільне надбання» – спрямовує до
єднання через культуру. Україна, як член Ради Європи, бере участь у
Днях, наша культурно-історична спадщина – невід’ємна частина спільного
європейського надбання. Організуйте для учнів школи тиждень європейської
спадщини. Продумайте план заходів та сценарії для них. Найкращим
посібником у Вашій роботі буде книга “Країни і народи: Європа: Я пізнаю
світ: Дитяча Енциклопедія” (К.: Школа, 2003).
Додаток № 1
ЦЕ ПОТРІБНО ЗНАТИ
Важливу роль у питаннях збереження культурної спадщини та зміцнення
загальнолюдських цінностей в усьому світі відіграє ЮНЕСКО (Організація
ООН з питань освіти, науки і культури). Україна є членом ЮНЕСКО з 12
травня 1954 року. Щоб сприяти співробітництву та взаєморозумінню між
народами, ЮНЕСКО розроблено ряд міжнародних правових актів, кількість
яких складає кілька десятків. Серед них – Декларація принципів
міжнародного культурного співробітництва (від 04.11.66 р.), Конвенція
про охорону культурної і природної спадщини (від 16.11.72 р.), до якої у
1990 році було включено три українські пам’ятки. Список культурних
цінностей, які перебувають під захистом ЮНЕСКО, є відкритим, він може
постійно поповнюватись, сторони домовились про порядок зарахування
пам’ятки до такої, що становить «виняткову загальнолюдську цінність».
Указом Президента України визначено, що нагальною потребою є здійснення
заходів із підготовки історичних ансамблів Києва, Кам’янця-Подільського,
Чернігова, Одеси та деяких інших міст для подання їх на включення до
«Списку всесвітньої спадщини» ЮНЕСКО. Існує ще один список ЮНЕСКО –
Список об’єктів світової спадщини, які перебувають під загрозою
внаслідок природних руйнівних процесів, туристичних заходів, військових
конфліктів тощо. Прикладами таких об’єктів є Національний парк Єлоустон
(США), Руїни Анхори (Камбоджа). У 2002 році до списку ЮНЕСКО «100
пам’яток світу, яким загрожує руйнація» було включено заповідник
«Херсонес Таврійський» (м. Севастополь).
Емблема Світової спадщини ЮНЕСКО символізує взаємозалежність природних і
культурних можливостей. Чотирикутник відображає форми, зроблені руками
людини. Коло – ознака природи, яка знаходиться над людиною і водночас
символізує землю та захист.
Держави – члени Ради Європи, визнаючи, що архітектурна спадщина
найяскравіше відображає багатство та розмаїття культурної спадщини
Європи, 3 жовтня 1985 року уклали Конвенцію про охорону архітектурної
спадщини Європи. В Україні під охорону держави взято 15059 пам’яток
містобудування і архітектури, з них понад 3000 мають національне значення.
Увага, діти на дорозі!
Мета: поглибити знання учнів про правила дорожнього руху; повторити основні правила пішоходів, велосипедистів, мотоциклістів, пасажирів, водіїв; сприяти розвитку мислення, мовлення, пам’яті, навичок поведінки на дорозі; виховувати повагу до оточуючих, увагу, правила ввічливості.
Клас попередньо поділений на групи: 1-а група – «Пішоходи»; 2-а група – «Велосипедисти»; 3-я група – «Мотоциклісти»; 4-а група – «Пасажири»; 5-а група – «Водії».
Кожна група готувала стисле повідомлення про правила поведінки на дорозі, повідомляє про це іншим, дає відповіді на запитання, які ста вить їй інша група.
Вступне слово вчителя. Ми не можемо уявити свого життя без транспорту, без доріг, світлофорів, пішохідних переходів. Відстані між районами, установами, магазинами такі значні, що подолати їх можна тільки за допомогою транспорту.
Отже, транспорт – наш вірний друг! Але, забуваючи про власну безпеку, нехтуючи правилами дорожнього руху, люди можуть стати жертвою своєї необдуманої поведінки. Адже транспорт може бути не тільки корисним, а й небезпечним, якщо не знаєш правил дорожнього руху.
Виступ групи «Пішоходів»
1) Перехід дороги. Види переходів
Пішоходи повинні переходити проїжджу часину вулиці по пішохідних переходах. Переходи бувають наземні, підземні, надземні.
Наземні – це ділянка проїжджої частини.
Надземні – це перехід над проїжджою частиною.
Підземні – перехід під проїжджою частиною.
Якщо в зоні нема переходу, дозволяється переходити дорогу під прямим кутом у місцях, де дорогу добре видно в обидва боки.
Якщо є світлофор, треба керуватися його сигналами. Переходячи вулицю, треба подивитись ліворуч, а потім, дійшовши до середини, – праворуч.
2) Особливості руху пішоходів за складних дорожніх умов
Коли туман, опади, ожеледь, то виникають складні дорожні умови.
Так, на слизькій чи мокрій дорозі значно погіршується гальмовий шлях ТЗ, це може призвести до наїзду на пішоходів. Окрім того, пішоходів може засліпити світло фар автомобілів. Щоб уникнути травмування, необхідно:
переходити тільки тоді, коли впевнений, що транспорт знаходиться на достатній відстані;
не можна переходити дорогу в місцях, де вона має круті повороти;
у темний час потурбуватися, щоб виділити себе на проїжджій частині чи узбіччі (блискучі предмети, предмети білого кольору).
При переході дороги в умовах недостатньої видимості необхідно оцінити дорожню ситуацію ліворуч і праворуч. І тільки переконавшись у безпеці, переходити дорогу.
3) Запитання для «Пішоходів»
Хто такий пішохід?
Назвіть кращих «друзів» пішоходів.
Де мешкає «зебра»?
Як може представник ДАІ покарати пішохода за порушення правил?
Чому не можна переходити вулицю на жовтий сигнал світлофора?
Що таке «острівець безпеки»? Де він розташовується?
Чому не можна перебігати дорогу перед транспортом, який рухається?
З якого боку тротуару повинен ходити пішохід?
Чи можна читати книжку, коли переходиш вулицю? А їсти?
Хто повинен поступитись рухом на пішохідному переході: пішохід чи автомобіль?
Як дізнатись, куди повертатиме транспортний засіб?
З якого боку треба обходити автобус?
Якщо поблизу немає машин, чи можна переходити вулицю на червоне світло?
Що треба робити, коли їде машина швидкої допомоги із сиреною, а світло для пішоходів зелене?
Чому перехрестя є небезпечним місцем?
Як треба поводитись на залізничному переїзді?
Виступ групи «Велосипедистів»
1) Правила для велосипедистів
Під час їзди на велосипеді не варто дуже сильно триматися за кермо, дивитись треба не на колесо, а метрів на 5-6 уперед.
Рухатись по дорозі на велосипеді дозволяється особам, які досягли 14-річного віку. Велосипеди мають бути обладнані звуковим сигналом і світловідбивачами. Для руху затемна – включити ліхтар (фару). Водії велосипедів, рухаючись групами, повинні їхати один за одним, щоб не заважати іншим учасникам руху.
2) Велосипедистам забороняється:
керувати велосипедом з несправним гальмом;
рухатись по дорогах для автомобілів, якщо поруч є велосипедна доріжка;
рухатись по тротуарах і пішохідних дорогах (крім дітей до 7-и років під наглядом дорослих);
під час руху триматися за інший транспортний засіб;
їздити, не тримаючись за кермо, знімати ноги з педалей;
буксирувати велосипеди;
перевозити пасажирів на велосипеді (за винятком дітей до 7-и років на додатковому сидінні).
3) Запитання для «велосипедистів»
На якому велосипеді небезпечно їздити?
Чи можна їздити дорогою без світлових засобів?
Чому не можна їздити на велосипеді тротуарами?
Чи можна їздити на велосипеді в дощ?
Що робити, якщо на дорозі є речі, які заважають руху?
На якій від стані один від одного можуть їхати двоє велосипедистів?
З якого віку можна їздити на велосипеді дорогами?
Чому не можна їздити без звукового сигналу?
Яким світлом має бути оснащений велосипед?
Чи можна обганяти на велосипеді інші транспортні засоби?
Виступ групи «Мотоциклістів»
1) Загальні правила
До управління мотоциклом допускаються особи, досягли 16-річного віку й мають посвідчення на право управління мотоциклом. Особі, яка навчається управлінню мотоциклом, повинно виповнитись не менше 14-и років.
Перевозити пасажирів на мотоциклі дозволяється тільки в колясці й на задньому сидінні мотоцикла. Не дозволяється перевозити дітей, які не досягли 12-ти років.
2) Правила для «мотоциклістів»
Перед виїздом перевірити гальма, звукову та світлову сигналізацію.
Дотримуватись правил дорожнього руху. Не влаштовувати гонки на швидкість, бути уважними.
Водії мотоциклів, рухаючись групами, повинні їхати один за одним.
При русі затемна необхідно включати фари, стежити, щоб світловідбиваючі деталі були чистими.
Знижувати швидкість на дорозі, укритій піском, льодом чи снігом, на спуску, якщо незрозуміла поведінка іншого водія.
Не буксувати інших та не їздити самим на буксирі.
Назавжди забути слово «проскочити»!
3) Запитання для «мотоциклістів»
Яким повинен бути одяг мотоцикліста?
З якою швидкістю він має рухатись?
Чи можна обганяти автомобіль?
Кого можна перевозити на мотоциклі?
Які вантажі можна перевозити на мотоциклі?
Як треба поводитися при виїзді на дорогу?
Як повинні рухатися 2-3 мотоциклісти на дорозі?
Виступ групи «Пасажирів»
1) Правила безпеки на зупинках громадського транспорту
Очікувати транспорт треба у призначеному місці. Якщо ж його не має, слід очікувати на тротуарі чи на узбіччі. Не можна стояти спиною до транспорту, що наближається. Небезпечно стояти в першому ряді: коли до зупинки підходить транспорт, юрба може виштовхнути під колеса. Не можна намагатись увійти у транспорт, що вже відходить.
Після виходу з транспорту не слід поспішати відразу переходити на другий бік вулиці, краще зачекати, доки транспорт від’їде.
2) Посадка й висадка з ТЗ
Посадку й висадку пасажирам дозволяється здійснювати після зупинки транспортного засобу. У задні двері автобуса пасажири заходять, а у передні виходять. Якщо є треті, середні двері, у них можна входити та виходити.
Якщо у транспорт заходить інвалід, жінка з маленькою дитиною, літні пасажири, слід пропусти ти їх уперед, допомогти увійти. Якщо вони виходять, допомогти вийти.
Входити у транспортний засіб можна тільки в тому випадку, якщо він остаточно зупинився, і тільки з того боку тротуару чи узбіччя проїжджої частини. Протягом темного часу доби слід уникати порожніх зупинок. Очікувати транспорт краще в багатолюдних місцях, на добре освітленій зупинці.
3) Безпека салону
У салоні передбачено все необхідне. Є аварійні та запасні виходи, вогнегасники, аптечка. Стоячи у транспорті, необхідно надійно триматися за поручні чи спеціальні ручки. Це допоможе не впасти під час гальмування. Стояти в салоні краще обличчям у бік руху.
У громадському транспорті можуть бути злодії. Щоб не стати їх жертвою, треба тримати на очах свій портфель чи сумку, треба бути уважним, особливо при виході.
4) Поведінка в екстремальних ситуаціях
При автобусній аварії для виходу слід використовувати двері, аварійні виходи, вентиляційні люки. Якщо не відчиняються двері, відкривати запасні виходи. З ущільнювача вікон треба витягнути гумовий шнур, після цього просто надавити на скло.
Якщо аварійні виходи не відкриваються, треба, обернувши руку будь-якою тканиною, вибити найближче скло. Це можна зробити обома ногами.
5) Запитання для «пасажирів»
Який транспорт називається громадським?
Як поводитись у громадському транспорті?
Як треба поводитись на залізничній станції?
Що може статись, якщо виглядати з вікон транспорту? Чи можна висовувати руку, голову, якісь речі?
Виступ групи «Водіїв»
1) Особливості посадки й висадки з автомобіля
Посадку й висадку варто робити не на проїжджій частині, а у спеціально відведених місцях чи біля бордюру дороги.
2) Потенційна небезпека пасажирських місць
Усередині салону автомобіля для пасажира існують такі фактори, що травмують:
наявність зайвих пасажирів;
багаж на задньому сидінні;
імовірність пересування пасажира в середині салону;
наявність виступів у середині автомобіля;
незакріплені предмети.
3). Захисні системи, їх призначення
Найнебезпечнішим є переднє сидіння поруч із водієм, тому перевезення дітей до 12-ти років на цьому сидінні суворо заборонено.
До захисних систем салону автомобіля належать:
підголівники;
ремені безпеки (обов’язково ремені при русі автомобіля мають бути пристебнуті);
надувні подушки безпеки;
безпечні колисочки для дітей до одного року;
безпечне крісло для дітей дошкільного віку.
4) Запитання для «водіїв»
Які є види дорожньо-транспортних пригод?
Як діяти в разі зіткнення?
Як поводитись, якщо стався наїзд на пішохода?
Коли водій не має права сидіти за кермом?
Як повинен вести себе з пасажирами?
Підсумок виховної години
Слово вчителя. Жити у великому місті і не знати правил дорожнього руху неможливо. Щоб зберегти життя, уникнути неприємних ситуацій на дорозі, слід знати ці правила й завжди їх дотримуватись, а іноді навіть нагадувати про них вашим рідним.