Главная | Обратная связь

Організація та зміст спецкурсів з літературознавчих дисциплін.

Спецкурси – це вибiрковi навчальні дисципліни, які встановлюються вищим навчальним закладом. Навчальні дисципліни за вибором вводяться для задоволення освiтнiх i квалiфiкацiйних потреб студента, ефективного використання можливостей i традицій конкретного навчального закладу, регіональних потреб тощо. Спецкурсам належить важлива роль у поглибленні і розширенні знань студентів з окремих теоретичних розділів літературознавчого курсу, формуванні стійкого пізнавального інтересу до гуманітарних наук, розвитку навичок науково-дослідницької роботи.

Наприклад, в університеті серед вибіркових дисциплін читаються спецкурси: Українські мотиви у творчості зарубіжних письменників (3 курс), Методологічні основи літературознавства. Традиції і модернізація (5 курс), Методика аналізу художнього тексту (2 курс). Спецкурси можуть змінюватися. Кілька років тому читалися також Література резистансу, Біблійні мотиви в українській літературі тощо.

Спецкурси можуть бути пропедевтичного (підготовчий вступний курс) та інтегративного (об’єднувальний) характеру. Навчальні програми до них розробляються вищим навчальним закладом, тобто викладачем, який читатиме дисципліну. Залежно від виду спецкурси мають зберігати співвідношення з відповідними літературознавчими курсами, зв'язок з актуальними проблемами науки та науково-дослідною діяльністю кафедр і викладачів. При підборі матеріалу до спецкурсів та їх читання викладач має притримуватись принципів науковості, систематичності, послідовності, активності, наочності тощо.

Наприклад, серед пропедевтичних спецкурсів можна назвати Методику аналізу художнього тексту. Його можна вважати вступним до курсу Методика викладання української та зарубіжної літератури та безпосередньо до дисципліни Історія української літератури. Адже його завданням є сформувати практичні навички аналізу художніх творів різноманітних родів, жанрів, стилів, вміння методично грамотно використовувати самостійно та навчити використовувати майбутніх учнів різні види та шляхи аналізу. Тому акцент у цьому спецкурсі робиться на практичних заняттях, де студенти мають опанувати провідні види аналізу на прикладі конкретних творів зі світової та вітчизняної літератури.

Інший характер носять інтегративні спецкурси, зосереджені на вивченні багатоаспектних об'єктів, інформацію про які подають різні навчальні дисципліни. Вони передбачають інтеграцію літературних курсів з іншими видами мистецтв чи поєднання в одному спецкурсі матеріалу з кількох дисциплін. Наприклад, спецкурс Українські мотиви у творчості зарубіжних письменників вирішує проблему взаємозв’язку літератур, вчить студентів відшукувати ці зв’язки та використовувати їх.

Форми і методи проведення спецкурсів (лекції, практичні, семінарські, дискусії, виконання творчих самостійних завдань тощо). Доречним на заняттях спецкурсів використовувати інтерактивні технології.

Питання 7. Методика вивчення сучасної української літератури на заняттях у вищій школі.

Сучасна література вивчається студентами ВНЗ на 5 курсі. Є частиною нормативної дисципліни «Історія української літератури». Але вивчення постмодерної літератури має свої специфічні особливості і викликає ряд питань саме з методичного боку.

Крім того досі не маємо синтетичних методичних праць, що потрактовували б постмодернізм як культурний мистецький феномен (кінця XX — поч. XXI ст.), допомагали зробити уроки інформативними й водночас доступними для розу­міння творчості Ю. Андруховича, В. Неборака, О. Забужко, Ю. Іздрика, О. Ірванця, В. Медведя та ін.

Література постмодернізму складна у сприйнятті, може бути неправильно трактована студентами, тому викладач має не лише подати матеріал, а й націлити на особливості в читанні текстів, навчити усвідомлено сприймати сучасні твори, розуміти їх зумовленість певними суспільними й літературними тенденціями, бачити в них естетичні здобутки і слабкі сторони.

Аби підвищити якість розуміння тексту, учитель (викладач) може використовувати інтерактивний і ре­флексивний підходи до прочитання постмодерних творів. Ужиті в них мовні форми — результат свідо­мої, обдуманої творчості автора. Це означає, що звичні «стандартні» відношення між знаком і позначуваним тимчасово порушені і становлять певні труднощі в ро­зумінні та сприйманні художнього тексту.

Тому, на думку Ю. Андруховича, такі «культуро­логічні вишукані тексти потребують певного рівня культури сприйняття і просто знань, як і, зрештою, розвиненої уяви й естетичного базису»

Процес літературної творчості — то сло­весна гра, яка полягає у грі уяви, фантазії, інтелекту­альних знань читача. Тому важливої |ролі набуває чи­тач як активний співтворець у процесі пізнання та ре­алізації тексту.

Якщо традиційна методика зосереджується на по­шуках прихованого значення, то рецептивна естетика розглядає значення як взаємодію між текстом і чита­чем, як ефект досвіду, а не як закодовану інформацію. Технологія цієї методики «закритого читання» зумов­люється підходом до тексту як до самодостатнього ес­тетичного явища і націлює читача на видобування зна­чень, смислів із тексту (замість сприймати готову інформацію), а також на активне дослідництво і спів­творчість щодо прочитаного, самостійний пошук вза­ємозв'язків тексту з історико-культурним контекстом.

Аналіз постмодерної літератури має враховувати не лише тексти, а й форму відгуку читача про цей текст. Є два виміри тексту: художній та естетичний. Художній стосується тексту, створеного автором, а естетичний указує на його реалізацію, яку здійснює читач, інтегруючи текст. Активний читач — співавтор тексту, і кожен трактуватиме його на свій розсуд.

Відтак, зазначає літературознавець С. Квіт, можемо сформулювати три рівні інтерпретації тексту:

І. Філософський рівень передбачає інтерпретацію з погляду відповідей на метафізичні питання. Філосо­фування — це чисте міркування, тому, як правило, філософія безпосередньо не є підставою для оцінки тексту, але вона готує ґрунт для розгортання дискур­су або тих чи інших філософських стилів.

2. Критико-філософський рівень окреслює наявність так званих критично-філософських стилів — практич­них дослідницьких методологій, які пропонують ту чи іншу систему інтерпретації тексту (теорія архетипів К. Юнга, структуралізм Р. Варта). Цей рівень тлума­чення тексту, пов'язаний з відповідними філософськи­ми передумовами, проеціюється на певну ідеологію.

3. Ідеологічний рівень створює жорстку систему нормативів, висуваючи на перший план вимоги до тек­сту, а не потребу його зрозуміти, У цьому разі читач відштовхується не від самого тексту, а від системи нормативів: вдається до інтерпретацій за готовою схе­мою (соціалістичний реалізм, постмодернізм як фети­шизований лібералізм) [13].

Поняття методології тісно пов'язане з поняттям ес­тетики. Наприклад, естетика готики, бароко, необаро-ко вже передбачає певний спосіб розгляду художньо­го твору.

Відповідно до цих рівнів читацькі компетентності старшокласників і їхня готовність сприймати постмо-дерні тексти розглядаються за такою схемою: читаць­кий досвід =» знання =» уміння => ставлення =» позиції.

Словесник має розвивати нові навички читання і ключові компетентності учнів:

— когнітивні: входити в текст; інтерпретувати йо­го; рефлексувати й оцінювати прочитане; продовжу­вати текст (гіпертексти);

— читацькі (з огляду на цілі читання): уміти аналізувати постмодерний текст; визначати основні ознаки постмодерного твору на рівні засвоєння літера­турних понять, герменевтичного аналізу, рецептивної естетики; уміти вести дискусію, діалог з автором (оповідачем), аргументувати своє ставлення до прочи­таного, давати власну оцінку, писати сюжети, чи­тацькі відгуки про твір; розвивати естетичні смаки, творчу просторову уяву читача, художні здібності.

— інформаційні: користуватися комп'ютером; зби­рати, обробляти, шукати в Інтернеті потрібну інфор­мацію; читати гіпертексти і працювати в режимі он-лайн.

Отже, принцип вільної гри є загальновизнаним у процесі літературної творчості і сприйнятті постмо-дерної літератури.

Тож на думку методистів, викладачу (вчителю) варто використовувати усі 3 рівні сформованості пізнавальної самостійності:

1. рівень відтворення (переважно застосовується репродуктивний метод, який передбачає інформативний характер передачі інформації. Форми: лекція, переказ, коментоване читання, прослуховування радіопередач, перегляд телепередач)
2. частково-пошуковий рівень читацької діяльності (переважно використовується евристичний метод – бесіда, дискусія. Завдання педагога – спрямувати читацьку діяльність.
3. дослідницький (основна форма – семінарські заняття. Роль викладача – консультативна)

Типи занять. Перевага надається інформативно-вступним заняттям (лекції монологічного характеру та лекції з елементами бесіди, лекції з участю учнів), консультативно-підготовчим – навчання студентів методиці роботи з постмодерними текстами, критичною літературою. Особлива увага надається розвитку умінь готувати доповідь, реферати, огляд періодичних видань, написанню рецензій, відгуків на книгу; заняттям-семінарам – проводиться як колективне обговорення висунутих викладачем проблем. У процесі підготовки студенти самостійно вивчають нові твори, опрацьовують критичну літературу.

Доречно вводити також на заняттях поглиблений аналіз творів та практикувати заняття творчо-підсумкового типу (тематичні вечори, літературні вікторини, наукові конференції, випуск літературних газет). Під час аналізу текстів сучасної прози та поезії необхідно звертатися до новітніх видів аналізу: текстуальний, інтертекстуальний, гендерний тощо.

Вивчення сучасної літератури неможливе без оволодіння сучасним літературознавчим словником (дискурс, карнавал, інтертекстуальність, гендер).