Главная | Обратная связь

Таксономічна структура територіальної організації сільського зеленого туризму

Реферат

на тему:

«Територіальна організація сільського зеленого туризму»

 

 

Підготувала

студентка природничо-географічного ф-ту

групи ГТ – 51

Яременко Мар’яна

 

 

Ніжин – 2015 р.

План:

1. Територіальна організація «зеленого туризму».

2. Таксономічна структура територіальної організації сільського зеленого туризму.

 

 

Територіальна організація «зеленого туризму»

Основа територіальної організації «зеленого туризму» полягає в наявності на цій території рекреаційних ресурсів. Виділяють такі їх типи: природні, історико-культурні, соціально-економічні. Природні рекреаційні ресурси формують компоненти ландшафтних комплексів, їх властивості повинні мати сприятливі для рекреаційної діяльності якісні та кількісні параметри, що відповідають потребам відпочинку, лікування та оздоровлення суб'єкта рекреації. Рельєф, залежно від ступеня розчленованості, сприяє формуванню пішохідного, гірськолижного, водного та інших видів відпочинку, зумовлює естетичність території. Кліматичні характеристики повинні враховувати сонячний, температурний, вітровий режими, вологість повітря та опади, що оцінюються з урахуванням теплового стану людини та її потреб.

Територіальна організація сільського зеленого туризму — це система просторового взаєморозташування сільських населених пунктів, що надають агрорекреаційні послуги, по відношенню один до одного, а також щодо міст-центрів генерування споживачів агротуристичних послуг, сформованої транспортної інфраструктури території та об'єктів природної й етнокультурної спадщини регіону.

Мережа сільського розселення України історично представлена кількома типами поселень — селами, хуторами, слободами, станціями, лісництвами. Проміжною формою між сільським поселенням і містом є селище міського типу.

Доволі різняться між собою сільські поселення України за розташуванням, будовою й функціями.

Типологія сільських поселень

За генетичною ознакою

За соціально-економічною ознакою

За морфометричною ознакою

Кожен типологічний підхід, представлений вище враховує основні елементи мережі розселення, а саме: територію й історію формування села, його населення в комплексі з сучасними економічними функціями поселень, планування їх забудови. Типологія поселень за розташуванням на місцевості передбачає їхнє групування щодо селитебної території, представленої головними компонентами природи або її складовими: рельєфу, річкової сітки, озер, боліт, лісових масивів тощо. Окремо можна виділити підтипи топографічного розташування, особливо у гірських районах — прирічкове, схилове і гребеневе.

 

Таксономічна структура територіальної організації сільського зеленого туризму

Таксономічну структуру територіальної організації сільського зеленого туризму формують такі види пунктів:

· агрорекреаційні пункти — це окремі сільські наивленні пункти та окремо розташовані агрорекреаційні заклади (екоагрокотеджі, фермерські садиби), які прожшують на ринок власний агротуристичний продукт;

· агрорекреаційний центр — це сільський населений пункт, розташований у місцевості з цінними курортно-рекреаційними ресурсами, в якому сформувалася мережа агроосель й агропансіонів, що пропонують різноманітний агротуристичний продукт, сегментований за ціною, якістю та спектром надання послуг;

· агрорекреаційний вузол — це сукупність агрорекреаційних пунктів, згрупованих довкола курортно-туристичного центру в межах певної компактної території. У Карпатському регіоні такими найвідомішими агрорекреаційними вузлами є Славський на Львівщині, Яремчанський на Івано-Франківщині, Вижницький на Буковині, Свалявський на Закарпатті;

· агрорекреаційний район — це однорідна в природно-етнокультурному плані територія з історично сформованою мережею сільських поселень, більшість з яких спеціалізується на наданні послуг сільського зеленого туризму;

· агрорекреаційний регіон — це велика природно-етнокультурно-адміністративна територіальна одиниця, до якої можуть входити від однієї до кількох адміністративних областей, що характеризуються подібністю рис природно-ландшафтної будови, історико-культурного і соціально-економічного розвитку, традицій агрокультури, визначеними інфраструктурними зв'язками та іншими факторами.

Агрорекреаційні центри та райони якісно відрізняються колоритом організації дозвілля у селі. Скажімо, етнографічну мозаїку Карпатського регіону утворюють самобутні Косівщина, Яремчанщина, Покуття, Сколівщина, Турківщина, Рахівщина тощо. Введення до складу турпродукту етнокультурно орієнтованих ігрових і розважальних програм отримало назву "анімація туризму".

 

 

Висновки

Розвиток сільського зеленого туризму спонукає до покращання благоустрою сільських садиб і в цілому сіл, стимулює розвиток соціальної інфраструктури. Він допомагає впорядковувати природні та культурні об’єкти, облаштовувати місця відпочинку на туристичних маршрутах; розробляти маршрути в рекреаційних зонах для місцевих жителів та гостей, готувати фахівців (гіди, тре­нери, провідники, менеджери тощо) для обслуговування відпочивальників, забезпечує і створює інформаційно-рекламний центр з базою даних про місцевість для відпочинку.

Звичайно, на перших порах приймання і обслуговування відпочивальників відбувається на базі існуючого житлового фонду з використанням місцевих рекреаційних та інфраструктурних ресурсів. Але з певним надходженням коштів від цієї діяльності ті, хто нею займається, починають робити вкладення у поліпшення комунального облаштування житла, вулиць; об'єднаними зусиллями досягаються зміни на краще у сфері обслуговування. А це одночасно й вагомий внесок у розвиток села.

А вже територіальна структура «зеленого туризму» допомагає систематизувати та виокремети ті чи інші ознаки для рангування зеленого туризму в певній місцевосці.

 

Використана література:

1. Рутинський М. Й., Зінько Ю. В. Сільський туризм / М. Й. Рутинський, Ю. В. Зінько; [Навч. посіб.] – К:. Знання, 2006. – 271 с.