 |
|
Про Національну академію наук України
Національна академія наук України заснована 27 листопада 1918 року у м. Києві. Її першим президентом був видатний вчений зі світовим ім`ям Володимир Іванович Вернадський. Протягом багаторічної історії президентами Академії обиралися М. П. Василенко(1921-1922), О. І. Левицький (1922), В. І. Липський (1922-1928), Д. К. Заболотний (1928-1929), О. О. Богомолець (1930-1946),О. В. Палладін (1946-1962). З 1962 року на чолі Академії — Борис Євгенович Патон.
Статус. Національна академія наук України згідно з чинним законодавством є вищою державною науковою організацією України, що заснована на державній власності та користується правами самоврядності, яка полягає у самостійному визначенні тематики досліджень, своєї структури, вирішенні науково-організаційних, господарських, кадрових питань, здійсненні міжнародних наукових зв’язків. Академія об`єднує дійсних членів, членів-кореспондентів та іноземних членів, усіх науковців її установ, організовує і здійснює фундаментальні та прикладні дослідження з найважливіших проблем природничих, технічних та соціогуманітарних наук.
Органи управління. Вищим органом НАН України є Загальні збори її членів. У період між сесіями Загальних зборів керівництво роботою Академії здійснює Президія НАН України, яка обирається Загальними зборами строком на 5 років. До складу Президії НАН України, вибори якої відбулися у квітні 2004 року, входять 32 особи, в тому числі президент, перший віце-президент — головний учений секретар, три віце-президенти, 14 академіків-секретарів відділень, 13 членів Президії. У засіданнях також беруть участь з правом дорадчого голосу 6 в. о. членів Президії та 10 радників Президії НАН України.
Структура. В НАН України функціонують 3 секції (фізико-технічних і математичних наук; хімічних і біологічних наук; суспільних і гуманітарних наук), що об’єднують 14 відділень наук: математики; інформатики; механіки; фізики та астрономії; наук про Землю; фізико-технічних проблем матеріалознавства; фізико-технічних проблем енергетики; ядерної фізики та енергетики; хімії; біохімії, фізіології і молекулярної біології; загальної біології; економіки; історії, філософії та права; літератури, мови та мистецтвознавства. В Академії діють 6 регіональних наукових центрів подвійного з Міністерством освіти і науки України підпорядкування: Донецький (м. Донецьк), Західний (м. Львів), Південний (м. Одеса), Північно-східний (м. Харків), Придніпровський (м. Дніпропетровськ), Кримський (м. Сімферополь) та Інноваційний центр по м. Києву.
Основною ланкою структури НАН України є науково-дослідні інститути та прирівняні до них наукові установи. В структурі НАН України діють національні заклади — Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Львівська національна наукова бібліотеку імені В. Стефаника, Національний науковий центр «Харківський фізико-технічний інститут», Національний історико-археологічний заповідник "Ольвія", Національний ботанічний сад ім. М. М. Гришка, Національний дендрологічний парк „Софіївка”, Національний науково-природничий музей. До структури НАН України входять також організації дослідно-виробничої бази (дослідні підприємства, конструкторсько-технологічні організації, обчислювальні центри). Всього на цей час в НАН України діють 176 наукових установ та 49 організацій і підприємств дослідно-виробничої бази.
Співробітництво з освітніми установами. Між науковими установами Академії та вищими навчальними закладами в 2007 році укладено близько 180 договорів про співробітництво. Щорічно розробляється 200-300 спільних наукових проектів. Функціонує майже 140 спільних з освітянами науково-навчальних структур (комплексів, центрів, лабораторій, філій кафедр тощо), які широко використовують потенціал НАН України для підготовки фахівців високої кваліфікації для потреб вищої школи та НАН України. Протягом останніх років 1600-1800 висококваліфікованих науковців НАН України викладають у вузах, з них кожний десятий академік та член-кореспондент НАН України. У 2007 році майже 80 науково-педагогічних працівників захистили у спеціалізованих радах наукових установ НАН України дисертаційні роботи на здобуття вченого ступеня доктора наук та понад 300 – кандидата наук. Понад 1400 студентів виконували дипломні роботи під керівництвом провідних вчених НАН України; побачили світ понад 90 монографій, підготовлених у творчій співпраці з освітянами.
Впровадження наукових розробок, розвиток інноваційної інфраструктури. Науковими установами НАН України щороку впроваджується в різні галузі економіки України понад 2000 новітніх розробок, серед яких передові технології, у тому числі інформаційні, машини, устаткування, матеріали, автоматизовані комплекси і системи, програмні продукти, бази даних і бази знань, сорти рослин, методичні рекомендації та методики, стандарти. В 2007 році значна кількість впроваджених розробок була спрямована на підвищення рівня охорони здоров‘я. Велика увага приділяється забезпеченню більш ефективної діяльності технологічних парків, що створені в Україні, в тому числі за участю провідних інститутів Академії, розгляду та затвердженню напрямів інноваційної діяльності існуючих технопарків, науково-технологічній експертизі їх інноваційних проектів. В 2007 році укладено 49 ліцензійних угод і контрактів, здобуто 653 патенти на винаходи і корисні моделі.
Видавнича діяльність. Академія має власні видавництва "Наукова думка" та Видавничий дім „Академперіодика”. Протягом 2007 року установами НАН України видано майже 950 назв наукових книг, з них 685 — монографії та понад 250 — збірники наукових праць; майже 400 книг навчальної, довідкової та науково-популярної літератури. Поточні праці науковців публікувалися в 81 науковому журналі та понад 50 серійних виданнях. 26 журналів НАН України перекладаються англійською мовою, серед яких 17 перевидаються за кордоном, редакції 9 журналів власними силами перекладають та видають англійською мовою всі свої номери. Практично всі журнали НАН України мають свої сторінки в мережі Інтернет, де розміщують змісти, анотації кількома мовами, близько 40% — повнотекстові версії видань.
Міжнародне співробітництво. Станом на 01.01.08 в НАН України діє близько 100 договорів, проектів, меморандумів про співробітництво понад 150 наукових організацій Академії з науковими організаціями 45 країн світу та міжнародними організаціями, серед яких, зокрема, Міжнародний інститут прикладного системного аналізу IIASA, Європейська організація ядерних досліджень CERN, Європейська наукова асоціація геофізичних досліджень EISCAТ. За міжакадемічними угодами виконується близько 100 спільних проектів з організаціями Польщі, Угорщини, Болгарії, Чехії, Словаччини та Румунії. В середньому вчені Академії отримують щорічно близько 600 грантів для виконання наукових проектів, проведення та участі в конференціях, стажування в зарубіжних наукових центрах.
На умовах паритетного фінансування проводяться спільні конкурси науково-дослідних проектів з Сибірським відділенням РАН, Російським фондом гуманітарних досліджень, спільна «Програма цільових досліджень та розвиваючих ініціатив» НАН України з Науково-технологічним центром в Україні. Частково фінансуються також спільні проекти Академії з Національним центром наукових досліджень Франції (CNRS) та Радою з науки і технологій Туреччини (ТUBITAK).
Щорічно установами НАН України виконуються роботи в рамках більш як 300 контрактів на загальну суму 50 млн. грн. Триває співпраця з такими корпораціями, компаніями, концернами як “INTEL”, “MOTOROLA”, “BOEING”, “GENERAL ELECTRIC”, (США); “Folgat AG” (Німеччина); “Sodern” (Франція); “Sigma Aldrich” (Швейцарія); “Global Metal Technology” (Корея); “NORINKO” (Китай) тощо.
Кадрове забезпечення. Загальна кількість працюючих в НАН України за станом на 01.01.2008 складала 43349 чол., в тому числі 19024 наукових працівників. Серед них 2568 докторів наук та 8076 кандидатів наук. Середній вік наукових працівників становив близько 50,2 року, докторів наук — 62,2 року, кандидатів наук — 51,4 року.
Персональний склад. За станом на 01.01.2008 до складу НАН України входять 182 дійсних члена (академіка), 343 члена-кореспондента та 115 іноземних членів.
Адреса НАН України: 54, вул. Володимирська, Київ, 01601, Україна
Президент НАН України: Патон Борис Євгенович, академік НАН України
Факс: (380-44) 234-3243. E-mail: prez@nas.gov.ua. Сайт: www.nas.gov.ua
Наукові інститути НАН.Інститут географії
Інститу́т геогра́фії НАН Украї́ни є провідною науково-дослідною установою з природничо-географічних, суспільно-географічних та картографічних досліджень в Україні.
Історія
Витоки Інституту географії сягають 1964 p., коли відповідно до Постанови Президії АН УРСР за № 45 від 3 березня 1964 р. «Про розвиток в Академії наук УРСР досліджень у галузі географії» в Інституті геологічних наук АН УРСР було створено сектор географії з відділами економічної географії, фізичної географії та картографії з тим, щоб у майбутньому організувати Інститут географії.
За Постановою Президії АН УРСР № 45 від 14 лютого 1967 р. сектор географії було передано до Ради по вивченню продуктивних сил УРСР, крім створеного ще у 1961 р. Відділу фізичної географії та картографії, який був трансформований у відділ палеогеографії і переданий до сектора географії у 1971 р.
За постановою Президії АН УРСР № 289 від 7 жовтня 1970 р. географічний осередок у науковому відношенні отримав самостійність, а у фінансовому був підпорядкований Інституту геофізики АН УРСР.
Згідно з Постановою Президії АН УРСР за № 321 від 27 червня 1980 р. сектор передано до Морського гідрофізичного Інституту АН УРСР. За Постановою 407-Б від 17.07.1981 р. сектор перейменовано на Відділення географії.
У 1983 р. Відділення географії було підпорядковано Інституту геофізики АН УРСР (постанова Президії № 263 від 11 травня 1983 p.). Керівником сектора, згодом відділення географії з 1979 р. по 1989 р. був членом-кор. АН УРСР О. М. Маринич, з 1989 р. по 1991 р. — д-р. геогр. наук Л. Г. Руденко.
Згідно з Постановою Президії АН України за № 300 від 13.11.1991 р. на базі відділення географії Інституту геофізики ім. С. І. Субботіна створено Інститут географії АН України. Створення окремого інституту було зумовлено необхідністю розширення географічних досліджень в умовах незалежності України, зростанням ролі географічної науки у розв'язанні актуальних завдань раціонального природокористування, вирішення еколого-географічних проблем тощо. Директором інституту географії призначено Л. Г. Руденка.
[ред.]Діяльність
[ред.]Наукові дослідження
Основні напрями наукових досліджень Інституту географії:
§ розробка теоретичних засад фундаментальних географічних досліджень;
§ поглиблення методики досліджень, розробка і впровадження новітніх методів;
§ вивчення загального розвитку природи, прогнозування змін її компонентів;
§ дослідження стану та змін сучасних і давніх ландшафтів та їхніх компонентів;
§ теорія та методика досліджень географічних аспектів взаємодії суспільства з природою та її наслідків у загальному та регіональному аспектах;
§ дослідження змін територіально-галузевої структури економіки України та її соціальної сфери;
§ розробка географічних засад збалансованого економічного, соціального та екологічного розвитку регіонів України;
§ картографічні дослідження особливостей змін ландшафтів, територіальної організації господарства, розміщення населення і наслідків взаємодії суспільства і природи;
§ створення концепції Національного атласу України, розробка і виготовлення Атласу й інших картографічних творів.
Протягом трьох десятиріч у спеціалізованих вчених радах Інституту захищено 23 докторські та понад 80 кандидатських дисертацій. Функціонують дві спеціалізовані вчені ради по захисту докторських дисертацій з чотирьох спеціальностей номенклатури ВАК України. Вченими Інституту опубліковано майже 150 монографій і 50 збірників, 20 брошур, понад 100 оригінальних тематичних карт та атласів, у тому числі для забезпечення навчального процесу у вищій та середній школі.
З 1993 р. Інститут видає «Український географічний журнал».
[ред.]Міжнародна співпраця
Інститут бере участь у виконанні ряду міжнародних проектів. Зокрема виконано проекти в рамках Угоди про міжнародне співробітництво в галузі вивчення наслідків аварії на ЧАЕС міжЄвропейським Союзом, Україною, Росією, Бєларуссю, а також проект у рамках співробітництва між Канадою і Україною («Радіоекологічна ГІС»).
Міжнародні зв'язки реалізуються із Колумбійським університетом, США («Високоточна реконструкція голоценових відкладів по озерних відкладах Східної Європи»), в рамках програми «Міжнародна геологічна кореляція» за підтримки ЮНЕСКО («Нео-геодинаміка западини Балтійського моря та суміжних територій»).
В рамках українсько-канадської програми «Розвиток управління навколишнім середовищем в Україні (басейн Дніпра)» виконано (разом з ТОВ «Інтелектуальні системи ГЕО») електронну версію пілотного проекту Національного атласу України.
Інститут географії підтримує творчі зв'язки згідно з угодами про наукове співробітництво з Інститутом регіональної географії (м. Лейпциг, ФРН), Камчатським інститутом екології і природокористування Російської академії наук (м. Петропавловськ-Камчатський), Інститутом географії Російської академії наук (м. Москва), Інститутом геологічних наук Академії наук Білорусі (м. Мінськ).
Співробітники інституту в різні роки були членами різних міжнародних наукових організацій — Лесової комісії INQUA, ПРОГЕО, Комісії з геоморфологічного картографування МГС, Об'єднаної ради з фундаментальних географічних проблем при Міжнародній асоціації Академій наук, Міжнародного союзу радіоекологів, Міжнародного товариства екологічної інженерії,Міжнародної асоціації ландшафтних екологів, Міжнародного союзу екоетики.
[ред.]Наукові школи
За час існування географічного осередку в Національній академії наук України сформувались такі наукові школи:
§ Етапність розвитку природи.
§ Структурна геоморфологія та неотектоніка.
§ Географічні основи вдосконалення територіальної організації суспільства та комплексоутворення в матеріальному виробництві.
§ Картографічні дослідження природи, населення та господарства, еколого-географічних проблем та ситуацій.
§ Проблеми раціонального природокористування.
При Інституті з 1981 р. функціонує комплексний географічний стаціонар (смт. Димер, Київська область), на якому проводяться геофізичні та геохімічні дослідження за станамиландшафтів.
.Вищі навчальні заклади.Університети, академії, інститути.
Ви́щий навча́льний за́клад (ВНЗ, виш) — освітній, освітньо-науковий заклад, який заснований і діє відповідно до законодавства про освіту, має один з чотирьох рівнів акредитації, реалізує відповідно до наданої ліцензії освітньо-професійні програми вищої освіти за певними освітніми та освітньо-кваліфікаційними рівнями, забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку осіб відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову та науково-технічну діяльність.