Главная | Обратная связь

Зміни природного середовища

Життя первісної людини безпосередньо залежало від навколишнього середовища: клімату, рослинного і тваринного світу. Наша планета упродовж історії не раз змінювала своє обличчя. З'являлись і зникали гори, моря і океани, змінювали свої русла річки. Надзвичайно мінливим був клімат Землі. Минали тисячі років, періоди потеплінь чергувалися з часами, коли клімат ставав холодним.

Під час похолодань, що їх учені називають льодовиковими періодами, значна частина поверхні планети вкривалася шаром льоду і снігу. Моря замерзали і століттями лишалися під потужною кригою. За льодовикового періоду рівень води у Світовому океані був нижчим від сучасного майже на 100 м.

Із зниженням температури повітря льодовик поступово просувався з півночі на південь. Земля перетворювалася на величезну снігову пустелю. У деяких місцях товщина льодовика сягала 2 км. Але землі поблизу льодовика не були пусткою. До холодного клімату пристосувалися мамонт, північний олень, шерстистий носоріг, вівцебик, печерний ведмідь. Вони жили поряд з первісною людиною, для якої були інколи здобиччю, а інколи – безжальним ворогом.

У періоди потепління льодовики танули і відступали на північ. Рівень води у річках, морях і океанах значно підвищувався. Знову змінювався тваринний і рослинний світ. Із закінченням останнього льодовикового періоду вимерли великі холодостійкі тварини, які не змогли пристосуватися до нових умов. Природа планети стала близькою до сучасної.

Первісні люди

Із змінами природного середовища змінювалась і сама людина. Про її зовнішній вигляд, життя і заняття ми дізнаємося завдяки археологам. Цікаві знахідки зробили вчені в країнах Європи – Данії та Ірландії. У болотах знайдено померлих, у яких збереглися волосся і навіть вирази обличчя. На Алтаї у Пазирикських курганах (Росія) археологи розкопали могили стародавніх вождів. Лід, що заповнив поховання, зберіг на шкірі померлих татуювання у вигляді коней та фантастичних тварин.

Найдавнішу людину відкрив англійський археолог і антрополог Луїс Лікі (1903-1972 рр.). Він у 1960 р. в Олдувайській ущелині в Африці знайшов фрагменти кісток і щелепу із зубами, які належали невідомій до того часу людиноподібній істоті. Оскільки поряд з нею були примітивні знаряддя праці, то її назвали людина вміла (Hоmо habilis). Ця та інші знахідки дали можливість ученим відтворити зовнішній вигляд людини умілої. Вона мала похилий лоб, скошене підборіддя, масивні щелепи, видовжені руки та короткі ноги. Зріст людини вмілої не перевищував 1,5 м, а маса – 50 кг.

Гомо габіліс виготовляв примітивні кам'яні рубила для розмелювання їжі, подрібнення кісток та скребла для оббілування туш. Крім того він використовував палку-копалку – загострену з одного кінця палку, яка використовувалася у процесі збирання, а також важкий дрюк – палка з потовщенням на одному кінці. Основним заняттям було збиральництво, допоміжним – полювання. Так само як і австралопітек, людина вміла переважно вживала рослинну їжу, а інколи м'ясо забитих тварин. Учені припускають, що австралопітеки й людина вміла тривалий час співіснували і були конкуруючими формами людського життя.

Наступним кроком у розвитку людини була людина прямоходяча (homo erectus). Вчені її називають також пітекантропом. Порівняно зі своїми попередниками ця людина мала менш похилий лоб, дрібніші та гостріші зуби, які були більш пристосованими для харчування м'ясом. Значно більшим був об'єм її мозку.

Підборіддя пітекантропа виразніше виступало вперед. Руки були коротшими, а ноги довшими. Збільшилися також середній зріст і маса тіла. Зміни у будові скелета були пов'язані з Пітекантроп умів виготовляти рубила, гостроконечники, скребла. Пітекантропи жили групами по 25-40 осіб: звичай 3-6дорослих чоловіків, 6-10 жінок і 15-20 дітей. Спільне життя і колективне полювання вимагали узгодженості дій, а отже, спілкування не лише за допомогою мови жестів, а й за допомогою звуків. Поступово звуки складалися в слова, а слова – в речення. Так з часом виникла мова.

Нащадком пітекантропа деякі вчені вважають неандертальця. Зовнішнім виглядом вони були вже більше схожі на сучасну людину. Мали кремезну будову тіла, вигнутий хребет і міцні крижі, більший, ніж у їхніх попередників, об'єм мозку (1350-1450 см³). Зріст їх сягав 1,6 м, маса – 70 кг.

Цікаво знати

Пітекантропа (у перекладі з грецької – мавполюдина) відкрив археолог Е.Дюбуа на о.Ява у 1890 р. Знайдено кістки пітекантропів також у Китаї (печера Чжоукоудянь). Рештки неандертальця (від назви долини Неандерталь, біля Дюссельдорфа у Німеччині) знайшли вперше під час будівельних робіт у фортеці Гібралтар у 1848 р. Пізніше залишки неандертальця були знайдені і в інших районах Європи.

Стоянки доби палеоліту знайдені у Дольні Вестоніце (Чехія), Гібралтарі, Крапіно (Сербія), Тешик-Таш (Узбекистан), Шанідар (Іран) та інших місцях. Житло у печері Грот дю Лазарет мало розміри 11х3,5 м. Воно було поділене на «сіни» і «спальню». Посередині розташовувалося невелике вогнище. Камінням закріпляли вертикальні палиці, на які клали дах. Частину підлоги вимощували камінням, яке захищало від вологи.

Неандертальці, які жили в умовах холодного клімату, навчилися використовувати вогонь, що виникав під час грози, коли блискавка потрапляла у дерево. У печері Чжоу-Коудянь на території Китаю знайдено кострище з товщею попелу 6 м. Тисячі років тут люди підтримували вогонь, день у день вартуючи біля нього. Вони боялися втратити те, від чого залежало їхнє існування. Вогонь сприяв збільшенню тривалості життя. Він не лише давав людині тепло, а й захист від хижаків та можливість вживати печену їжу.

Використання вогню було визначальним у подальшому розвитку людства. Знаряддя праці неандертальців були досконалішими порівняно з тими, що їх використовували пітекантропи. А згодом вони почали виготовляти кам'яні ножі, зазубрені пилки тощо. Залежно від регіону проживання полювали неандертальці на різних тварин: північного оленя, мамонта, бізона, коня, шерстистого носорога та ін. За знахідками кісток тварин на стоянках неандертальців можна зробити припущення про склад їхнього харчування.