Главная | Обратная связь

Інформація про біженців

Кожного року десятки тисяч людей змушені покидати домівки, а часто навіть і свої країни, через переслідування чи війни. Ці люди стають біженцями. Майже завжди вони змушені тікати дуже швидко, ««лишаючи рідний дім та всі надбані статки і часто розлучаючись зі своїми рідними.

Багато з них вже ніколи не повернуться додому з 1992 році у світі нараховувалося майже 19 мільйонів біженців.

Більшість утікачів шукають безпечного місця и сусідніх країнах. Іншим у пошуках безпеки доводиться долати великі відстані. Часто вони прибувають до аеропортів та морських портів, далеко від рідної землі, і просять впустити їх до країни.

У 1951 році Організація Об'єднаних Націй прийняли Конвенцію про статус біженців підписали більше половини країн світу. Вони дають притулок утікачам і погоджуються не примушувати їх повернутися до своєї країни, якщо там вони можуть стати об’єктом переслідування чи вбивства. У статті VI Конвенції говориться «Країна, що підписала цю угоду, ніколи не виганятиме і не повертатиме біженця будь-яким способом до кордонів території, де його життя чи свобода були б у небезпеці через його расу, релігію, національність, приналежність до певної соціальної групи чи політичні переконання».

Це також стосується випадку, коли уряд маг намір вислати біженця до якоїсь іншої країни, звідки його можуть повернути додому. Уряди також повинні прислухатися до заяви втікача, який намагається уникнути небезпеки і знайти притулок у їхній країні Цей принцип застосовується до всіх країн, незважаючи на те підписували вони Конвенцію 1951 року чи ні.

Згідно з Конвенцією, біженцем вважається особа, яка залишила свою країну і не може туди повернутися, оскільки існує реальна загроза і переслідування через колір шкіри, релігію, національність, приналежність до певної соціальної групи чи політичні переконання.

У Конвенції 1951 року також стверджується, що втікачі повинні бути захищені від дискримінації та повинні мати всі права в країні, де вони шукають притулку. Права біженців також захищені багатьма статтями Загальної Декларації прав людини Однак держави ніяк не можуть дійти згоди и щодо єдиного для всіх визначення справжнього «біженця». Часто засоби масової інформації та політики вимагають обмеження кількості втікачів, яких пропускають до країни, посилаючись на те що вони спричиняють расове напруження, скорочення житлових можливостей та робочих місць.

За останні роки уряди найбагатших країн світу зменшили кількість біженців, яких вони можуть прийняти у своїх країнах, з двох причин. По-перше, повітряне сполучення стало дешевшим, біженців із країн, які хочуть оселитись у розвинутих країнах По-друге, внаслідок економічного спаду у світі зменшилась потреба у великій кількості робочої сили що означає, що втікачі, які колись прибули в якусь країну як робітники-мігранти тепер змушені подавати заяву на отримання статусу біженця.

Щоб виправдати свої обмеження щодо біженців, багаті країни часто твердять що ті не є жертвами утисків, а лишень шукають кращих умов життя. Називають їх «економічними мігрантами» Для того щоб захистити права біженців, 14 грудня 1950 року Генеральна Асамблея ООН заснувала у Женеві і Службу Верховного Комісара ООН у справах біженців (ВКБООН)

Уряди часто запевняють, що побоювання біженців є надто перебільшеними з бо взагалі безпідставними. Тоді на захист втікачів від таких аргументів стають організації, які за допомогою фактів про порушення прав людини в країн; звідки вони прибули, намагаються переконати уряд, щоб той дозволив їм мати час на отримання політичного притулку.