Здавалка
Главная | Обратная связь

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)

Коментар

Терен — символічна рослина і в літературі, і у фольклорі. Це символ перешкод, страждання. Дівчина полюбила того, хто, можливо, не вартий її кохання, бо поїхав «іншої шукати». А може, це тільки ревнощі, і дівчина вірить, виглядає милого. Любов — це віра й надія, щастя й нещастя, і хоч у пісні співається, що «хто з любов'ю не знається, той горя не знає», усе ж без любові, навіть нерозділеної, людині не можна, вона не пізнає справжнього щастя. Пісня має характерні ознаки фольклору — повтори, звертання, риторичні питання, зменшувально-пестливі слова.

 

 

СОНЦЕ НИЗЕНЬКО, ВЕЧIР БЛИЗЕНЬКО


Украинская народная песня

Сонце низенько, вечiр близенько,
Вийди до мене, моє серденько!

Ой, вийди, вийди, та не барися,
Моє серденько розвеселиться.

Ой, вийди, вийди, серденько Галю,
Серденько, рибонько, дорогий кришталю!

Ой, вийди, вийди, не бiйсь морозу, -
Я твоi нiженьки в шапочку вложу.

Через рiченьку, через болото
Подай рученьку, моє золото!

Через рiченьку, через биструю
Подай рученьку, подай другую!

Ой, бiда, бiда, який я вдався, -
Брiв через рiченьку, та не вмивався.

Ой, завернуся та умиюся,
На свою милую хоч подивлюся.

«Ой, не вертайся та не вмивайся,
Ти ж менi, серденько, й так сподобався.

Ой, там криниця пiд перелазом –
Вмиємось, серденько, обоє разом.

Моя хустина шовками шита –
Утремось, серденько, хоч буду бита.

Битиме мати, знатиму, за що:
За тебе, серденько, не за ледащо!»

 

 

В кінці греблі шумлять верби, що я посадила, —

Нема ж того козаченька, що я полюбила!

Ой немає козаченька — поїхав за Десну:

"Рости, рости, дівчинонько, на другую весну!"

Росла, росла дівчинонька да й на порі стала,

Ждала, ждала козаченька да й плакати стала.

"Ой не плачте, карі очі, така ваша доля:

Полюбила козаченька я, к місяцю стоя!

Зелененькі огірочки, жовтенькі квіточки!

Нема мого миленького, плачуть карі очки!

Болять, болять мої очки, серденько понило.

Не бачу я миленького — і діло не мило!"

 

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)

Народна пісня "В кінці греблі..." змальовує ліричну картину, як молода дівчина полюбила козаченька, а той "поїхав за Десну" виконувати свій військовий обов’язок. Служба у козака важка, небезпечна — не повернувся козак, як обіцяв, а дівчина сумує, плаче, переживає, їй всяке "діло не мило". Дівчина працьовита, моторна — і верби посадила, щоб греблю закріпити, й вирощує огірочки, а доля неприхильно поставилася — не прислала того, хто серцю милий. Пісня мелодійна, емоційна, з повторами та окличними реченнями, з паралельним зображенням картин природи та явищ людського життя

 

 

За городом качки пливуть.

Каченята крячуть.

Вбогі дівки заміж ідуть, } 2

А багаті плачуть.

Вбогі дівки заміж ідуть

З чорними бровами,

А багаті дівки сидять

З кіньми та волами.

"Чи чула ти, дівчинонько,

Як я тебе кликав,

Через твоє подвір’ячко

Сивим конем їхав?"

"Ой хоч чула, хоч не чула —

Не обзивалася:

Темна нічка-петрівочка —

Вийти боялася!"

"Ой не бійся, дівчинонько,

Не бійся нічого,

Бо я, хлопець молоденький,

Не зрадив нікого!"

"Ой не хоче твоя мати

Мене, бідну, знати.

Хоче собі багатую

Невістку шукати!"

"Нащо мені на подвір’ї

Воли та корови,

Як не буде в моїй хаті

Любої розмови!"

Ой десь гуде, ой десь грає,

Скрипка витинає:

Оце вдова своїй доні

Весілля справляє.

Нехай знають, нехай знають,

Де музики грають,

Нехай знають, нехай знають,

Як бідні гуляють.

 





©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.