Главная | Обратная связь

або національно-суспільна ідея

(даруйте, сьогодні я без Біблії — цитат не буде)

У світі панує всього дві системи цінностей: вавилонська (комуністична, атеїстична) і християнська (або для тих, хто сповідує іншу релігію, просто — духовна). Можливо їх хтось називає по-різному, але в чистому вигляді їх всього дві. Перша ґрунтується на матеріалізмі, друга на духовних цінностях. Якщо хтось іще якусь систему мені назве, можу його вислухати. Вавилонська система, або ж комуністична, базувалася на фінансах, хоча й заперечувала це, тому що управляючи фінансами дуже легко управляти масами. Це був обман, який ми пожали в недавньому часі, який нам і досі відлунюється духовною безграмотністю та історичною амнезією. В такій системі неможливо бути особливим — ти лише гвинтик суспільства, на який покладене надвелике завдання розбудови майбутнього. Хтось помилково її називає Біблійною, але якби ж то. На кожній сторінці Святого Письма червоною ниткою прописане право особоистості на свободу вибору. Хто узурпує право вибору, право на самовираження, той даруйте ще й досі застряг в 1917 році. Друга, набагато краща система цінностей, базується на просвіті (або ж на лідерстві — як кому довподоби, вважаю це одним і тим самим) де в основі суспільства лежить не певний суспільний клас, скажімо пролетаріат або олігархат, не якийсь ефемерний лад, якого ніхто не бачив, не чергова утопія, бо ніяке Небесне Царство не варте принижень на землі, а власне в основі християнської системи цінностей стоїть людина, як сильна вольова освічена особистість, з правами й обов'язками, яка здатна себе реалізувати в суспільстві, навчаючи й ведучи за собою інших. Власне, якщо ми збагнемо звідки починалася Європа, не можем не згадати Мартіна Лютера, котрий приніс не лише реформацію церкви, а й приніс Німеччині нову національну ідею: з придатку для католицького Риму створити самодостатню могутню державу, де кожен має право на втілення своїх мрій та здібностей. Для цього Лютеру потрібно було перетворити церкву з дорогого яскравого шоу, бонусом якого був продаж індульгенцій, в місце, де люди могли б навчатися, пізнавати себе, осмислювати свою значущість і неменшовартість, де зашугані релігією раби перетворювались на яскравих особисостей, здатних завойовувати своє покликання. Власне тому Європа є такою успішною, що будувалася на міцному фундаменті справедливості та взаємоповаги. Йдучи в Європу ми забули, у нас якось стерлося з пам'яті, що філософським фундаментом Європи є все ж таки християнська система цінностей. Тому я й подумав, а що заважало нам зробити те, що кілька століть назад зробив Лютер? З одного боку, національна помісна церква — це чудовий рупор для розповсюдження нової національно-суспільної ідеї, з другого боку без церкви все одно можна побудувати лише комунізм і вавілон, нас лише хитатиме від одної ідеології до іншої, нас дуритимуть партійки, перетворюючись на фальшивих пророків. Тим більше, що наша держава залежить од російської православної церкви, яка нині дедалі більше деградує і перетворюється на екстремістське угруповання. Чому ж ми так відстали, знаходячись у Центрі Європи, що навіть після кривавих подій, які сколихують нас понад два роки, ще й досі вважаємо себе підданим священно-російської імперії слов'янського походження? Чи в нас нема своєї церкви, нема свого Лютера, нема своєї ідеї? Чи ми відрізняємось від Кремля? А може в нас були свої мужі Божі, реформатори Українського народу 17-20 віків, котрих ми забули і не читаємо вже їхніх творів? На полицях, де мали б лежати твори Огієнка, у нас ще й досі віковою пилюкою припали «труди лєніна». Хто в нас украв це все? Це добре, що ми слушні до всього прогресивного, що лине до нас з-за кордону, 25 років нам будувала церкву «западенщина», діаспора, Росія, хто завгодно тільки не ми самі.Добре, що ми гнучкі до всього нового, але сором, що ми занехали свою духовну спадщину. Поряд із американськими та європейськими проповідниками мали би звучати твори Андрея Шептицького, Йосифа Сліпого і т.д., бо вони не гірші од проповідей Коупленда чи Реннера. Вони відповідатимуть за духовний стан своєї країни, а ми – своєї. Занедбавши духовність ми занедбали свою самоідентифікацію. Наслідком цього стала розпанаханість пасторів церкви, які пограбувавши своїх прихожан повтікали за кордон. Тому ми зневірились.

Наша національна ідея витає в повітрі, вона одразу ж і житейська, і Біблійна, і універсальна для всього світу: створити державу, в якій кожен міг би реалізувати свої таланти і можливості, де ніхто не був би переслідуваний за свої переконання і за свій мирний спосіб життя.У перших двох статтях я пояснював шановним читачам, що заважає нам створити помісну церкву, замість латання старих дір, церкву живу, нову, яка б відповідала вимогам проблематики та часу, церкву, яка би стала рушієм просвіти, а не плацдармом для політики, середовищем де відкриваються нові таланти, де читаються світові твори, де шанується якісна музика, де кожен Божий дар – харизма — викристовується для служіння суспільству а відтак і Богу. Я пояснював, чому людям неодмінно слід переглянути свій духовний стан, свої переконання, того, кому ми насправді поклоняємось. Я вважаю, що Українська нація має право на таку церкву, яка міняє особистості з середньостатистичних обивателів на освічених і відважних лідерів, готових вести за собою, яка не цурається свого багатовікового авторитету. Власне це все і є — віра. Це не збірка якихось незрозумілих правил, а здатність людини знайти себе у світі. Чому ми досі не створили таку церкву? Тому що не відділяли ці дві системи цінностей одна від одної. Жили в комуно-православії, були собі православними атеїстами. Ми створили собі гібриди: вавилонські церкви, які досі сповідують комунізм, між якими ледь видніються поодинокі християнські субкультури, заглушені масовим збайдужінням і незнанням, сп'янілго натовпу типу «моя хата скраю», нездалого мінятися зсередини. Щоб об'єднти ці нечисленні субкультури в одну провідну рушійну силу, треба створити єдину помісну церкву в основі якої лежатиме християнська ідея не торгівлі гріхом та святістю, не чергове за календарем празник-паті, а національна ідея України, а саме — найнедоторканнішими у нас є не депутати, не чиновники, а найнедоторканнішим для нас є громадянин, який має право втілювати свої таланти та можливості на благо суспільства. Церква зобов'язана дати суспільству для цього місце .

Тому для звершення національної ідеї, яку я озвучив, а саме: створити державу де кожен має право на реалізацію своїх талантів та здібностей, де ніхто не може бути переслідуваний за переконання та мирний спосіб життя,

я пропоную:

1.Скасувати недоторканність для народніх депутатів та для всіх без винятку чиновників, суддів, духівників —справедливість повинна бути ключовою доктриною Українського суспільства. Не обдирати громадян надмірними податками, а дати змогу на місцях самим створювати такі громадські осередки, які насправді потрібні людям: хвате з нас шкіл, які ніц не навчають, лікарень, які не лікують, чиновників, які лише беруть побори. Ми самі хочемо створювати гідні нас школи, дитсадки, церкви, стадіони, бібліотеки, будинки культури та відпочинку і т. д.

2.Посеред низки національних телеканалів створити хоча б один християнський загальнонаціональний ресурс, де висвітлювалися б темні закутки нашого духовенства, який би став майданчиком для діалогу щодо створення помісної церкви та втілення національної ідеї. Вважаю, що перший крок стосовно єдиної помісної церкви в Україні вже давно зроблений — це створення Ради Церков у Києві. Такі ж самі міжконфесійні ради церков мають бути створені скрізь, де є в громаді дві чи більше конфесій, повинна функціонувати принаймні одна рада церков на райцентр, куди входили б також і сільські християнські громади як самостійні одиниці. Діяльність духовенства на місцевому рівні повинна бути висвітлена в масмедіа так же як і на загальнодержавному. Ніхто ніким не повинен бути узурпований або поглинутий. Конфесії мають право на різницю в богослужінні, але повинні бути одностайними у справах милосердя, просвіти, Євангелії.

3.Треба дозволити церквам організовувати не лише школи та освітні заклади, церква повинна стати гідним культурним осередком, по суті другим Будинком культури, церква як така повинна стати небайдужою до творів мистецтва, до науки, до спорту, до всього, що розвиває особистість… серед прихожан повинна виховуватися не сповидна аскеза, не жебрацтво і вайлуватість, а лідерство шляхом просвіти і науки, шляхом пошани один до одного.

4.Основним пунктом вважаю декомунізацію церкви, повинно пройти політичне очищення серед пасторів і священників, особливо серед тих, хто будучи церквоним діячем не гребував ще й сумищати посаду агенда КГБ, обіймати високу посаду в КПРС і так далі… а також тих, котрі опинилися по ту сторону війни за Незалежність України, яка точиться нині на Донбасі, яку ми називаємо ще АТО.. а ще тих, котрих совість дозволила підкуповівати виборців гречкою та 300 гривнями за провладного кандидата.

5.Церква повинна припинити спекляцію на тему гомосексуальності, статевої неоднаковості, ксенофобії, антисемітизму, сексизму і всього того, що принижує гідність людини. Спостерігаю тенденцію: церковна община, котра торгує гріхом, завжди лише муштрує своїх вірян… Гріх неможливо вилікувати, його можна лише замістити чимось корисним у своєму житті. Тому нам нема причини тикати одне на одного пальцями, радше давайте помагаймо один одному винести душевний тягар, бо саме помагаючи комусь у скруті ми виконуємо Закон Христа — докоряючи, а допомагаючи. Депресія лікується лише одним — відчуттям, що ти комусь потрібен, що твоя праця чогось вартує, що по твоїй долі ніхто не топчеться своєю заморалізованістю. Створити закони про легалізацію наркотиків, про право громадян України вільно володіти зброєю, на право на одностатеві шлюби, закони стосовно легалізації порнографії, проституції і т. ін. В окремих поправках до цих законів вписати, що будь-який громадянин з певних релігійних чи будь-яких міркувань має право не брати у цьому участь і не може бути переслідувана церквою, державою, суспільством за свою окрему точку зору та окремий сопосіб життя, будь-яке насильство в цих сферах має бути жорстоко покаране. Також зняти мораторій на продаж орної землі. Ці закони дадуть нам змогу закрити чорні ринки землі та зброї, закрити підпільну порноіндустрію, так звані підпільні бунгало та ескорти смерті, закони дадуть нам змогу знизити ступінь ненависті один до одного і зменшить рівень насильства у даних сферах , унеможливить чиновників та церковників наживатися на насиллі людей. Ці закони дадуть змогу вилізти зі своєї скриньки проблем багатьом людям, які на межі самогубства переживають утиски від кругової поруки фобій, яка нині організувалася в суспільстві, і на якій наживаються нечисті на руку чиновники та священники. Засудити будь-яке втручання в особистість. Ненависть не виправдовується жодною релігійною доктриною. Усвідомити, що кожній нації притаманна своя територія, визначена Богом, посягання на цю територію є гріх, захищати свою державу од чужинських вторгнень є честь. Не захищати себе означає те ж саме що й самогубство. Тому в самих собі ми повинні виховувати повагу, і вимагати гідного визнання своїх прав в суспільстві. Будь-хто , здійснюючи протест проти несправедливості, має право оскаржувати свої інтереси та інтереси своєї громади в разі, якщо вони не враховуються більшістю.

6.Тих людей, котрі не бажають входити в раду церков — силою не примушуати. Інша точка зору повинна вітатися в першу чергу. Пропагувати єдність церкви не авторитарнию можновладністю, а пропагуванням багатолітньої епохи християнства, втіленої в творах наших державних, церковних діячів, філософів та ін., пам'ять про яких можемо відновити тільки ми.

7.Держава повинна гарантувати рівні права всім релігіям та конфесіям, а також не повинна переслідувати людей, як вважають що вони атеїсти. Злочини, вчинені віруючими людьми повинні бути покарані так же само, якби вони були вчинені й невіруючими. Презумпцію невинності (або ж право на помилку) мають право як віруючі так і невіруючі.

 

Таким чином, виконуючи ці 7 пунктів, церква очистить себе від імперсько-комуністичної давнини, зайвих суперечок стосовно богоугодності певних обрядів та людських особливостей, перестане торгувати гріхом, а натомість втілюватиме християнські цінності (а вони ж і демократичні) як національну ідею в громади. Вважаю, що одне без іншого не може бути: церква сильна не обрядами, а відповіддю на проблеми суспільства.

Згадайте: церква – це не будівля. Храм Божий – це ви, бо Дух Бога Живого домує у ваших серцях.