Главная | Обратная связь

Принципи та нормативна основа адмін.відповідальності.

Принципиадміністративної відповідальності можна визна­чити як ключові вихідні положення, на яких базується порядок притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності До вказаних принципів належать

а) законність. Зазначений принцип свідчить про те, що

ніхто не може бути підданий заходові впливу за адміністра­тивне правопорушення інакше як на підставах і в порядку, встанов­лених законом,

здійснювати притягнення до адміністративної відповідально­сті мають право лише законодавчо визначені компетентні органи та посадові особи,

застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративної відповідальності провадиться в межах їхньої компетенції, у точній відповідності з законом,

держава забезпечує систематичний контроль із боку вищих органів і посадових осіб, прокурорський нагляд, можливість реалі­зації права оскарження щодо застосування заходів адміністратив­ної відповідальності,

закони, які пом'якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто по­ширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за ад­міністративні правопорушення, зворотної сили не мають,

б) гласність. Цей принцип проявляється в тому, що

органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, здійснюють вказану діяльність відкрито,

провадження у справах про адміністративні правопорушення супроводжується складанням необхідних процесуальних докумен­тів, із якими особа, що притягається до відповідальності, має змогу ознайомитись,

в) невідворотність, яка проявляється в тому, що в разі вчи­нення адміністративного правопорушення обов'язково повинна наставати адміністративна відповідальність В іншому випадку, коли на практиці вказаний принцип не буде спрацьовувати, мож­ливе формування нігілістичних тенденцій у державі Особи, схильні до вчинення правопорушень, будуть порушувати закон також і тому, що в них з'явиться певна надія на не притягнення до адміні­стративної відповідальності Значною мірою реалізація принципу невідворотності залежить від тих державних органів (посадових осіб), які уповноважені притягати правопорушників до відповідаль­ності (органи внутрішніх справ, пожежного нагляду, прикордонної служби тощо),

г) індивідуалізація. Особа несе відповідальність за те право­ порушення, яке вона вчинила Також у разі вчинення адміністра­тивного правопорушення групою осіб кожна з них несе відповідаль­ність за ту частину, в здійсненні (вчиненні) якої вона брала участь Потребує врахування характеристика правопорушника (загальний чи спеціальний суб'єкт, посадова особа, стан вагітності, пенсійний вік, інвалідність тощо) За накладення стягнення враховуються характер учиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність. Слід зазначити, що згідно зі ст. 22 КУпАП за малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і об­межитись усним зауваженням. Такий підхід свідчить про враху­вання принципу індивідуалізації у сфері адміністративної відпові­дальності;

д) відповідність провини і покарання. Зазначений принцип пояснюється, насамперед, вибором адміністративного стягнення, яке має відповідати ступеневі шкідливості правопорушення. Для цього необхідно ретельно вивчити матеріали справи, врахувати обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність тощо. Розглянутий принцип пояснюється так: що шкідливішим є право­порушення, то більш суттєвий вид адміністративного стягнення має застосовуватися компетентними органами (посадовими осо­бами). Для прикладу реалізації на практиці цього принципу слід указати, що порушення правил поведінки на повітряному судні (невиконання особами, які перебувають на повітряному судні, розпоряджень командира судна) тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до п'яти неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян (ст. 112 КУпАП). Водночас злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції при ви­конанні ним службових обов'язків, а також учинення таких же дій щодо члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця через їхню участь в охороні громадського порядку тягне за собою на­кладення штрафу від восьми до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців із відрахуванням двадцяти процентів за­робітку, а в разі, якщо за обставинами справи, з урахуванням особи порушника, застосування цих заходів буде визнано недо­статнім,- адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб (ст. 185 КУпАП).

Законодавчі основи адміністративної відповідальності
Законодавчу основу для прийняття актів, що регулюють питання встановлення адміністративної відповідальності, становить Конституція України, яка має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ст. 8 Конституції України).
Адміністративна відповідальність регулюється багатьма нормативними актами, які в сукупності складають законодавство про адміністративні правопорушення. До його системи входять законодавчі і підзаконні акти, норми, що включені до КпАП, і ті, що до нього не внесені.
Важливим джерелом правоохоронних норм у свій час стали Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про адміністративні правопорушення, прийняті Верховною Радою СРСР 23 жовтня 1980 р. У них вперше були кодифіковані найважливіші матеріальні та процесуальні норми щодо адміністративної відповідальності, визначені завдання та закріплена система законодавства про адміністративні правопорушення, встановлені поняття і структура адміністративного правопорушення, види адміністративних стягнень, загальні правила та строки їх накладення, закріплені система органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, порядок виконання, оскарження та опротестування постанови по справі про адміністративне правопорушення.
У регулюванні адміністративної відповідальності особлива роль належить КпАП, який прийнято 7 грудня 1984 p. (введений в дію з 1 червня 1995 p.). КпАП складається з п'яти розділів: І. Загальні положення; II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність; III. Органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення; IV. Провадження в справах про адміністративні правопорушення; V. Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень. Розділи містять 33 глави, а останні - статті.
У КпАП кодифіковано законодавство України про адміністративну відповідальність. Поряд з матеріальними нормами цей акт містить адміністративно-процесуальні норми, які регулюють провадження в справах про адміністративні правопорушення та порядок виконання постанов про накладення адміністративних стягнень.
Паралельно з КпАП діють норми, що встановлюють адміністративну відповідальність, але вони містяться у законодавчих міжгалузевих актах (Повітряний, Митний кодекси, закони України "Про надзвичайний стан", "Про боротьбу з корупцією", "Про охорону державного кордону" та ін.).
До складу нормативних актів, що містять норми про адміністративну відповідальність, належать закони, норми яких не включені до КпАП. Питання адміністративної відповідальності регулюються також указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України. Акти з адміністративними санкціями можуть видавати місцеві ради та їх виконавчі комітети з питань боротьби зі стихійним лихом, епідеміями та епізоотіями. Обласні, Київська та Севастопольська міські ради мають право встановлювати також правила благоустрою міст та інших населених пунктів, правила торгівлі на колгоспних ринках, правила додержання тиші у громадських місцях, які в КпАП не визначені, але у ньому за їх порушення передбачена адміністративна відповідальність. Тому вони також є нормативною основою адміністративної відповідальності.
Разом з наведеним слід підкреслити, що відповідно до ст. 92 Кон-ституції України виключно законами України визначаються діяння, які є адміністративними правопорушеннями, та відповідальність за них.
Законодавство про адміністративні правопорушення має завданням охорону суспільного ладу України, власності, соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого порядку управління, державного і громадського порядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством. Велике значення надається попередженню адміністративних правопорушень.
Здійснення перелічених завдань залежить від правильного зас-тосування чинного законодавства про адміністративні правопорушення, додержання законності.
Роль адміністративної відповідальності у боротьбі з правопору-шеннями постійно зростає, збільшується кількість складів адміністративних правопорушень, більш суворими стали санкції за проступки. Встановлюється відповідальність за дії, які раніше взагалі не належали до правопорушень (неповага до суду, корупція, порушення податковогозаконодавства, недобросовісна конкуренція та ін.).
Адміністративна відповідальність вводиться замість кримінальної (декриміналізація). Здійснювана в процесі реформи кримінального права декриміналізація обумовлює подальше розширення сфери використання засобів адміністративного впливу. Одночасно збільшується і кількість правопорушень, за які поряд з дисциплінарними і цивільно-правовими заходами застосовуються адміністративні стягнення (корупція, недобросовісна конкуренція та ін.).
Значна увага надається адміністративному примусу в боротьбі з пи-яцтвом, наркоманією, посяганням на власність, у забезпеченні нормальної діяльності представників влади, виконання вимог посадових осіб, державних органів, правил громадської безпеки, охорони природи.
Важливим є питання про відмежування адміністративних пра-вопорушень від кримінальних, дисциплінарних та цивільно-правових. Законом передбачено і деякі конкретні ознаки, за якими кримінальне правопорушення відрізняється від адміністративного. У зв'язку з цим для правильної кваліфікації правопорушень необхідно зіставити ст. 9 КпАП і ст. 7 Кримінального кодексу України, проаналізувати їх зміст і тільки після цього (і у поєднанні з фактичними обставинами вчинення правопорушення, з урахуванням наслідків протиправних діянь) вирішити питання про притягнення винної особи до кримінальної чи адміністративної відповідальності.
Адміністративна відповідальність відрізняється від дисциплінарної тим, що суб'єкт адміністративного проступку не перебуває у службовій залежності від органу чи посадової особи, які притягають його до адміністративної відповідальності. Дисциплінарний проступок, що є підставою для притягнення винної особи до дисциплінарної відповідальності, - це протиправне діяння (дія або бездіяльність) працівника, який порушує встановлений на підприємстві, в організації чи установі внутрішній трудовий розпорядок. Цей проступок може виявитися в порушенні службової, у тому числі трудової, дисципліни і тягне за собою передбачену законодавством дисциплінарну відповідальність, виражену в накладенні на винних дис-циплінарних стягнень.
Дисциплінарні правопорушення здебільшого пов'язані зі службовими, трудовими обов'язками винної особи. Проте не завжди ця умова є необхідною для віднесення проступку до дисциплінарних. Наприклад, окремі дії працівників транспорту, вчинені при виконанні ними службових обов'язків, розглядаються як адміністративні правопорушення (випуск на лінію транспортних засобів, технічний стан яких не відповідає встановленим вимогам).
При відмежуванні адміністративної відповідальності від цивільно-правової слід мати на увазі, що остання настає за порушення обов'язків, які випливають з цивільно-правових угод, тобто угод, що виникають між рівноправними сторонами, а адміністративна відповідальність, навпаки, передбачає нерівність сторін відносин.