Главная | Обратная связь

І. Соціальна ситуація розвитку молодшого школяра.

Характеристика молодшого шкільного віку глибоко і змістовно представлена ​​в роботах Д.Б. Ельконина, В.В. Давидова, їх співробітників і послідовників. У цей період відбувається перебудова всієї системи відносин дитини з дійсністю. Зміна соціальної ситуації розвитку полягає у виході дитини за рамки сім'ї, в розширенні кола значущих осіб, у виділенні особливого типу відносин з дорослим, опосередкованих завданням ("дитина - дорослий - завдання"). Центром життя молодшого школяра стає система "дитина - вчитель", яка визначає відносини дитини до батьків і однолітків.

Перехід до шкільного життя пов'язаний зі зміною провідної діяльності з ігрової на нав­чальну. Дитина починає усвідомлювати, що вона вико­нує суспільно важливу діяльність — вчиться — і значу­щість цієї діяльності оцінюють люди, які оточують її. Якщо гра дошкільника була необов'язковою і батьки могли будь-коли її припинити, з різних причин вважаю­чи, що дитині вже досить гратися, то навчання є обов'яз­ковою діяльністю, до якої дорослі ставляться з особли­вою повагою.

Навчальна діяльність має яскраво виражену суспільну значущість і ставить дитину в нову позицію стосовно до­рослих і однолітків, змінює її самооцінку, перебудовує взаємини в сім'ї. З цього приводу Д. Ельконін зазначав: «саме тому, що навчальна діяльність є суспільною за сво­їм змістом (у ній відбувається засвоєння усіх надбань культури та науки, нагромаджених людством), суспіль­ною за своїм сенсом (вона є суспільно значущою і суспіль­но оцінюючою), суспільною за своїм виконанням (викону­ється відповідно до суспільно вироблених норм), вона є провідною у молодшому шкільному віці, тобто у період її формування».

Як відзначає В.С. Мухіна, нова соціальна ситуація посилює умови життя дитини. Адаптація дитини до шкільного життя пов'язана з труднощами, які вона повина подолати:

освоєння нового шкільного простору;

вироблення нового режиму дня;

входження в новий, нерідко перший, колектив однолітків (шкільний клас);

прийняття безлічі обмежень і установок, що регламентують поведінку;

встановлення взаємовідносин з вчителем;

побудова нових відносин в домашній, сімейній ситуації.

За словами В.В. Давидова, перший тип труднощів, пов'язаний з особливостями нового шкільного режиму (вчасно прокидатися, не пропускати заняття, сидіти спокійно на уроках, виконувати домашні завдання і т.д.). Необхідно, щоб вчитель і батьки постійно й чітко пред'являли нові вимоги до життя дитини, контролювали їх виконання. Таким чином в молодшому шкільному віці відбувається зміна про­відної психічної саморегуляції від мимовільної до свідомо-вольової.

Другий тип труднощів обумовлений характером взаємин з учителем, з однокласниками, з членами сім'ї.

Школяр потрап­ляє в зовсім нову для нього групу ровесників-однокласників, яка через відсутність спільно розподіленої навчальної діяльності є дифузною (взаємопроникненою). Цією групою керує педагог. Порівняно з вихователем дитячого садка він є більш референтним (авторитетним) для дітей, оскіль­ки, використовуючи арсенал оцінок, впливає на їхні сто­сунки з іншими дорослими, передусім з батьками, формує ставлення дорослих до дитини та її ставлення до себе як до «іншого»

У перші місяці перебування в школі вчитель повинен прищепити учневі почуття того, що клас - це не чужа йому група людей, а доброзичливий колектив однолітків. У першокласників в період адаптації до школи спілкування з однолітками, як правило, відходить на другий план перед достатком нових шкільних вражень - кожен з учнів поки ще "сам по собі", контакт між собою діти здійснюють за допомогою педагога.

Хрестоматійним є епізод з життя першокласників, наведений Я.Л. Коломінський: "Якщо хтось із учнів забув принести в клас ручку, а на уроці потрібно писати, то він не звертається до товаришів з проханням дати йому зайву ручку. Учень зазвичай сидить і мовчить, іноді плаче, сподіваючись, що вчитель помітить його скрутне становище. Вчителька, дізнавшись у чому справа, звертається до класу, питаючи, чи немає у кого зайвої ручки. Школяр, у якого є вільна ручка, не віддає її товаришеві сам. Він подає ручку вчительці, яка і передає її учневі ".

У першому класі сприйняття однолітка, як правило, опосередковано ставленням до нього вчителя, а вибір «друга» визначається зовнішніми обставинами (сидять за однією партою, живуть поблизу). До 10-11 років набувають значимості особистісні якості учня - доброта, чесність, уважність, самостійність, впевненість у собі, організаторські здібності.

Вдома першокласник повинен брати до уваги інтереси і турботи інших членів сім'ї, щоб уникнути виникнення своєрідного учнівського егоїзму "шкільного трудівника", коли дитина починає узурпувати своє положення, диктувати сім'ї той уклад домашнього життя, в центрі якого знаходяться він - школяр. В той же час батьки повинні з повагою сприймати і задовольняти права дитини (відвести місце для виконання домашніх завдань, рахуватися з режимом дня школяра).

Становлення і розвиток особистості у молодшому шкільному віці охоплює такі фази, як

адаптація (присто­сування до нових соціальних умов),

індивідуалізація (вияв своїх індивідуальних можливостей і особливостей)

ін­теграція (включення у групу ровесників).

Фактором розвитку особистості молодшого школяра є не стільки навчальна діяльність, скільки став­лення дорослих до успішності, дисциплінованості, старан­ності дитини.

Отже, вступ дитини до школи, перехід від сімейного виховання до системи шкільного навчання і виховання є важливим і складним процесом, який супроводжується суттєвими змінами в її житті й розвитку.