Главная | Обратная связь

ІІІ. Особистісний та психологічний розвиток молодшого школяра

A) Самосвідомість.Зі вступом дитини до школи її самосвідомість набуває нового рівня, проявляється як внутрішня позиція. Учень починає самовизначатися як суб'єкт навчальної діяльнос­ті, у нього формується Я-образ — результат усвідомлення глибинної суті людини, що дає змогу відрізнити себе від ін­ших людей (такої, яка успішно або не успішно навчаєть­ся, яку хвалять чи карають, з якою хочуть або не хочуть товаришувати). У молодшому шкільному віці значно роз­ширюється сфера соціальних контактів дитини, що неми­нуче впливає на її первинну Я-концепцію — сукупність настанов щодо себе.

На думку Л. Виготського, саме в молодшому шкільно­му віці починає складатися самооцінка дитини, яка опосе­редковує її ставлення до себе, інтегрує досвід її діяльності та спілкування з іншими людьми. Самооцінка відображає не тільки знання учня про резуль­тати навчальних досягнень, його уявлення про власні можливості у навчальній діяльності, а й ставлення до себе як до виконавця вимог учителя, батьків, як до носія нових особистісних якостей (старанність, наполегливість, акуратність, кмітливість та ш.). Учні молодших класів передусім усвідомлюють і оцінюють у собі якості, які характеризують їх як школярів. Самооцінка дітей особливо залежить від оцінки їхньої діяльності й поведінки дорослими (батьками, вчителями). Школяр ніби дивиться на себе очима дорослого, визнає його авторитет, незаперечно приймає його оцінки. Тому часто, характеризуючи себе як особистість, учень початкової школи повторює лише те, що чув про себе від дорослих.

Для самооцінки молодшого школяра властиві стійкість і недостатня адекватність. Це зумовлене особливістю його самосвідомості, яка полягає в тому, що Я-образ для нього невіддільний від соціально схвалюваних позитивних рис. Учень творить свій образ відповідно до соціальних уявлень про моральні, естетичні та фізичні якості людини. Його емоційно-ціннісне ставлення до себе пов'язане із впевненістю в тому, що він хороший. Переживання та усвідомлення школярем себе як такого, що заслуговує визнання навколишніх, спонукає його до подальшої активності.

Ще однією особливістю самооцінки учнів молодшого шкільного віку є її слабка диференційованість за змістом. Передусім це проявляється у перенесенні оцінки своєї нав­чальної діяльності на оцінку моральних чи інших якостей. Якщо в навчальних ситуаціях учень отримуватиме пере­важно негативний досвід, це може спричинити формуван­ня не тільки негативного уявлення про себе як про учня, а й негативну загальну самооцінку.

Успішність навчання школярів та їхні уявлення про себе взаємопов'язані. Успіхи в навчанні сприяють розвит­ку самооцінки молодшого школяра, а самооцінка впливає на рівень успішності через механізми очікувань, домагань, мотивації та впевненості у своїх силах. Низька самооцінка підриває впевненість у своїх силах і формує низький рі­вень домагань і очікувань, а низька успішність знижує са­мооцінку. Становище таких учнів серед ровесників, як правило, буває проблематичним для них. Завдання вчите­ля полягає в залученні дітей із заниженою самооцінкою до різноманітних видів діяльності, що допоможе їм набути впевненості у власних силах.

Для самооцінки молодших школярів властива також несамокритичність. Вони швидше помічають помилки та не­доліки однолітків, ніж власні. За спостереженнями психо­логів, самоусвідомлення особистості, без якого неможливі самокритичність і самоконтроль як свідомі вольові процеси, відбувається опосередковано, через пізнання людей, які її оточують. Усвідомлення іншої людини дається порівняно легше, ніж себе. Тому процес самоусвідомлення особистості дещо відстає від здатності усвідомлювати інших. На ранніх етапах психічного розвитку дитини таке відставання досить помітне. Ця закономірність властива різним формам прояву самосвідомості, передусім самокритичності.

Важливою складовою самосвідомості є рівень дома­гань. У молодшому шкільному віці він залежить від успіху дитини в навчальній діяльності, а також від становища в системі стосунків з однолітками. Для школярів, які добре вчаться, мають авторитет серед однолітків, характерний високий і водночас реалістичний, не завищений рівень до­магань. Непоодинокими є випадки значних індивідуальних відхилень у самооцінці та рівні домагань молодших школярів, трапляється й істотна відмінність між самооцін­кою учнів різних класів.

Правильна самооцінка стимулює навчальну актив­ність молодших школярів, їхнє прагнення поліпшувати досягнуті результати, бути на рівні вимог учителя.

Прагнення визнання, самоствердження. Учень виконує нормативи поведінки - намагається вести себе правильно, прагне до знань, тому що його хороша поведінка і знання стають предметом постійного інтересу з боку старших. Прагнення "бути як всі" виникає в умовах навчальної діяльності через наступні причин.

По-перше, діти вчаться оволодівати обов'язковими для цієї діяльності навчальними навичками і спеціальними знаннями. Учитель контролює весь клас і спонукає всіх слідувати запропонованому зразку.

По-друге, діти дізнаються про правила поведінки в класі та школі, які пред'являються всім разом і кожному окремо.

По-третє, у багатьох ситуаціях дитина не може самостійно вибрати лінію поведінки, і в цьому випадку вона орієнтується на поведінку інших дітей.

У незнайомих ситуаціях дитина найчастіше слідує за іншими всупереч своїм знанням, всупереч своєму здоровому глузду. При цьому незалежно від вибору поведінки вона відчуває почуття сильної напруги, сум'яття, переляку. Конформна поведінка, згода з однолітками типова для дітей молодшого шкільного віку. Це проявляється в школі на уроках (діти, наприклад, часто піднімають руку слідом за іншими, при цьому буває, що вони внутрішньо зовсім не готові до відповіді), це проявляється в спільних іграх і в повсякденних взаєминах. Прагнення "бути краще, ніж всі" в молодшому шкільному віці виявляється в готовності швидше і краще виконати завдання, правильно вирішити задачу, написати текст, виразно прочитати. Дитина прагне утвердити себе серед однолітків