Главная | Обратная связь

Проаналізуйте можливості використання гуманно-особистісної техноллгії Ш.О.Амонашвілі у поч. школі.

Суть гуманно-особистісного підходу до Дитини Шалва Амонашвілі вбачає в тому, що вчитель, виступаючи творцем педагогічного процесу, засновує його на порухах природних особливостей Дитини, спрямовує її на повний розвиток сил і здібностей, які виявляються в багатогранній діяльності Дитини, націлює її на прояви і ствердження особистості Дитини, насичує її найвищими зразками прекрасного в людських взаєминах, у науковому пізнанні, у житті.

Ш. Амонашвілі наполягає: "Кожна дитина з’явилася на цей світ не випадково: вона народжується тому, що має народитися, вона прийшла начебто на поклик людей. У неї своя життєва місія, якої ми не знаємо, можливо, велика, і для того вона наділена величезною енергією духу. І наш обов’язок — допомогти їй виконати цю місію".

Головне переконання вчителя в школі Ш. Амонашвілі полягає в тому, що "дитина може все, а вчитель повинен сам вірити в цю формулу і навіювати її дитині".

У своєму трактаті "Школа Життя" Ш. Амонашвілі стверджує три постулати Віри Учителя в дитину:

Дитина є явищем у нашому земному житті, а не випадковістю.

Дитина несе в собі життєве завдання — місію.

Дитина несе в собі необмежену Енергію Духу.

Ш. Амонашвілі вважає, що треба постійно виявляти віру в можливості і перспективи кожного школяра. Педагог має справді вірити в можливості кожної дитини і будь-які відхилення в її розвитку розглядати в першу чергу як результат недиференційованого методичного підходу до неї. Сприйняття природних невдач школяра як його нездібності і засуджуюче реагування на них, навіть із глибоким співчуттям, але без орієнтування на їхнє обов’язкове подолання в майбутньому є негуманним щодо особистості дитини.

Позитивне вираження педагогом своїх засмучень через невдачі школяра знову ж таки має спиратися на віру в його майбутні успіхи. Воно має носити форму обнадійливого співчуття, в якому одночасно закладена думка про те, що педагог переживає біду учня як свою і готовий прийти йому на допомогу.

Учителі початкових класів, як і весь педагогічний колектив нашого навчально-виховного комплексу, глибоко пройнялися ідеями гуманно-особистісного підходу до навчання і виховання учнів. Уже кілька років ми поглиблено вивчаємо і творчо втілюємо на уроках технології гуманного особистісно-орієнтованого навчання. У центрі наших зусиль — інтереси школяра, тому технологія підготовки і проведення уроку має відмінності від традиційної: головними дійовими особами на ньому мають бути окремі діти, групи і клас у цілому. Учитель же повинен виконати роль невидимого диригента, який вчасно вміє почути, помітити, допомогти, підтримати кожного, залучити до праці. Безумовно, це потребує від учителя великої підготовчої роботи до уроку, напруженої праці під час його проведення, глибокого розуміння особливостей розвитку кожної дитини. Адже необхідно підготувати зміст навчального матеріалу, визначити види діяльності учнів, підготувати завдання на вибір, організувати різні форми роботи на уроці, врахувати обсяг навчального матеріалу, рівень складності завдань. Водночас ми орієнтуємось не тільки на зміст уроку, тобто не тільки на те, що потрібно засвоїти дітям, а й на те, як зробити це з найбільшою користю для розвитку як сильних, так і слабких учнів, як зберегти їхнє емоційне благополуччя, оптимізм, віру в свої сили, дати поштовх до саморозвитку.

Гуманний (за переконанням Ш. Амонашвілі) — це не солоденько-добренький, а розумно люблячий дітей учитель, який приймає їх такими, якими вони є зараз, і такими, якими він бачить їх у майбутньому. Але, думаючи про майбутнє своїх вихованців, гуманний учитель не забуває про самоцінності дитинства і тому створює такі умови, щоб малюк не просто готувався до дорослого життя, а вже зараз переживав усі радощі і труднощі свого віку, міг своєчасно і багаторазово виявити себе в різних видах діяльності: навчальній, ігровій, трудовій, громадській, художній. Тільки особистий досвід участь у різних видах діяльності дозволить дитині пізнати себе і дати поштовх тому, що закладено в ній природою. Саме створення умов для розвитку молодшого школяра є надійною основою для того, щоб подолати розбіжність між закликом до гуманізації освіти і реальним шкільним життям. Такі умови можуть бути створені лише на засадах співпраці, співробітництва дитини і педагога.

Стосунки між учнем і учителем ми ставимо на перше місце у творенні педагогіки співробітництва. Слід щиро вірити в учнів, відмовитися від прямого примусу і натиску на них, надати їм відчуття радості успіху та спілкування.

Психологами доведено, що успішне формування особистості школяра можливе лише на ґрунті його позитивних емоцій. Ніщо так не властиве дитині, як потреба відчувати задоволення, радість від власної діяльності, адже дитина не тільки дізнається про щось, засвоює матеріал, а й переживає свою працю, висловлює глибоко особисте ставлення до того, що їй вдається і не вдається.

Молодший школяр дуже хоче добре вчитися. Думки Ш. Амонашвілі і нашого співвітчизника, видатного педагога-гуманіста В.О. Сухомлинського збігаються. Саме вчителю маленький школяр із безмежним довір’ям несе слабкий і беззахисний вогник цього бажання. Його легко загасити необережним різким словом чи байдужістю, але можна, і необхідно, підтримати його горіння, забезпечивши можливість у всій повноті пережити радість успіху. "Якщо дитина не бачить успіхів у своїй праці, вогник прагнення до знань згасає, дитина втрачає віру у свої сили, насторожується, наїжачується, відповідає зухвалістю на поради й зауваження вчителя. Або ще гірше: почуття власної гідності в неї притупляється, вона звикається з думкою, що ні до чого не здатна", — так писав В.О. Сухомлинський [8, С. 163].

Така ж необхідність розуміння емоційних переживань учня і недопустимість будь-яких негативних засобів впливу на неї стверджується і в словах Ш. Амонашвілі: "Кожне спілкування дитини зі своїм педагогом має вселяти в неї радість і оптимізм".

Гуманні стосунки на уроці і поза ним мають стверджувати людські чесноти кожної дитини — здібної і нездібної, красивої і некрасивої, попереджувати страх перед іншою людиною і покаранням. На уроці мають створюватися особистісно-орієнтовані доброзичливі стосунки, за яких діти не бояться висловити свою оцінку, навіть ту, що не збігається з думкою вчителя. Цим самим вони реалізують своє право самостійно мислити.

Педагогічна мудрість учителя, котрий обрав стиль справді гуманного, зверненого до особистості кожної дитини спілкування, у тому й полягає, щоб дитина ніколи не втратила віру у свої сили, не відчувала, що в неї нічого не виходить.

Спрямовуючи зусилля на формування позитивного, стійкого, усвідомленого ставлення учнів до навчального процесу, створюючи емоційно-позитивну атмосферу в класі, педагогу слід уміло допомагати дітям не розчаровуватися, не розгубити впевненості. При цьому виховувати в школярів відповідальність перед колективом за свої успіхи й успіхи класу, вчити їх радіти досягненням інших, переживати радість за успіхи товаришів: "Діти, а Сергійко сьогодні постарався і виконав завдання акуратно і правильно! А завтра в нього вийде ще краще!". Вираження вчителем своєї оцінки успішності вихованців має ґрунтуватися саме на вірі в їхні майбутні успіхи.

На своїх уроках ми часто застосовуємо прийом "обнадійливого співчуття" (за висловом Ш. Амонашвілі), що ґрунтується на переживанні педагогом невдачі кожної дитини й готовності прийти їй на допомогу.

Класовод зобов’язаний глибоко вивчити можливості кожного вихованця й уміло зміцнювати впевненість у власних силах. Мудрий педагог, за переконанням Амонашвілі, має стверджувати в дитині впевненість у тому, що її помилки, а тим більше невдачі в навчанні мають бути не лише поодинокими, а й головне — завжди подоланими. Після виконання важкого завдання або, помітивши, що засвоєння дітьми матеріалу не йде бажаними темпами, такий учитель із розумінням промовить: "Бачу, діти, що нелегко було вам виконати цю роботу. Спробуймо ще раз поміркувати разом. Ось побачите: завтра всі ви будете легко розв’язувати схожі задачі". Зверніть увагу: не "я вже з вами вибилася з сил", а "вам, діти, важко, але ви подолаєте".

Спілкування на уроці зумовлене навчальною необхідністю, але це лише зовнішній бік навчання. Головне ж полягає в його внутрішньому змісті, тобто в тих стосунках, що складаються в процесі спілкування. Тут важливе сполучення розумної вимогливості вчителя з педагогічною зіркістю, умінням не пропустити той момент, коли дитина особливо потребує підтримки. Наприклад оточити увагою учня, котрий прийшов у клас після хвороби, підбадьорити невпевненого, приголубити малюка з неблагополучної сім’ї.

У кожному класі є учні, що мають невисокі навчальні можливості. Саме такі учні найбільше потребують чуйного ставлення і підтримки педагога, індивідуалізації перевірки й оцінювання їхніх знань.

Гуманно-особистісний підхід до таких учнів полягає у створенні відповідних умов і застосуванні специфічних прийомів перевірки й оцінювання. Необхідно знижувати темп опитування, створити атмосферу максимальної доброзичливості.

Ш. Амонашвілі наголошує, що педагог зобов’язаний оволодіти системою емоційних засобів, які є складовою частиною техніки кожного уроку. Тепло і доброзичливо сказані слова "так", "молодець", "правильно", "гарно", "продовжуй" тощо надзвичайно благотворно впливають на дитину, на її почуття, настрій, стимулюють її до навчальної діяльності, зміцнюють віру дитини в її сили і можливості як особистості.

До невдач дитини слід ставитися дуже обережно. Висловлюючи зауваження, коригуючи помилки у відповіді учня, вчитель має дбати про те, щоб не посіяти в дитині почуття невпевненості, тривоги, розпачу, не відлякати її своєю недовірою і сумнівами в успіхах дитини.

Варіант