Розставте пропущені розділові знаки. 12 балів
Блакитними очима зазирає мені в очі весна. Вона ще молода ніжна усміхається святково й чисто в її ледь чутному диханні є збудлива таємниця свіжості краси природи що відроджується. Ще так недавно бігла дніпровськими кручами рудою лисицею осінь бігла барвисто холодним повівом несло від її прудкого безповоротного бігу. Так недавно дихало в мої думки студеним пахом зів'ялого листя а вже сьогодні лагідне шовковисте повітря весни купає мої очі вся земля наче випромінює благодатну снагу що помагає рости не тільки траві квітам деревам а й мріям людським. Стоять верби опушені зелененьким листям і здається чують сплески журавлиних сурем у піднебессі легенький бентежливий передзвін прозорий кришталевий. Протягом усієї минулої зими я відчував щось має статись у цьому світі щось неминуче станеться. Й ось тепер коли прийшла весна коли війнула мені в груди тлумовиськом перших своїх тонких таких пам'ятних запахів коли в мене все помолоділо мов вербове пагіння над дніпровською водою то я добре знаю очікуване прийшло наче народжене силою мого бажання і наймення йому синя та золота весна на дніпровських кручах. (Є. Гуцало) Розставте пропущені розділові знаки. 12 балів Із-за обрію стали накочуватися хмари що громадились все більше і більше збілих робилися попелястими потім стали бузиновими. Нарешті завирували закипіли і тяжко рушили вперед підминаючи під себе небо опускаючись усе нижче і нижче так що на землі ставало все важче і важче дихати людям. Птахи вириваючись у сизі присмерки степу не могли залітати дуже далеко і високо бо крила їх робилися зволоженими і вони опускались зовсім низько майже до самої землі. Від бузинової хмари степом рухалась широка чорна тінь яка вже покрила степові могили. Вона повільно наближалась і до сівачів дихаючи на них свіжістю близького дощу і фарбуючи все в чорну зловісну фарбу. Потім хмари застигли перестали рухатись і сторожке мовчання оволоділо небом і землею. І так продовжувалося хвилину—дві потім кілька важких і лапатих дощових крапель упали на круг поля з ляскотом розбилися на ньому і покотились вниз по сухій стерні. І раптом вони заскакали скрізь по людях по полях по ріллі. Прострочили раз вдруге згортаючи в груддя пилок і линув дощ рясний веселий покотився туманом по степу. (За Г. Тютюнником)
Розставте розділові знаки у диктанті. (12 балів) Рідний край Найближча нам та земля по якій ми робили перші кроки де ми ще безпорадні й боязкі відкривали навколишній світ повний несподіванок. Згадка про неї завжди і в щасті і в горі і в хвилини сумнівів супроводить нас і мабуть супроводитиме до кінця наших днів. Коли я втомлююся або коли сум облягає душу в уяві моїй постає батьківська хата. Обрамлена кронами вишень біліє вона ніби маяк серед неозорого моря де око не має на чому спинитися щоб відпочити. Навесні вона слухає дзюрчання струмків що виблискуючи грайливо де-не-де біжать із під снігу. Слухає як у бездонній блакиті неба жайворонки врізнобіч розсипають радісну зіткану з променів сонця пісню. В одне вікно до неї зазирає гілка яблуні обсипана блідо-рожевими квітами-метеликами а під другим духмяніє бузок. Настає літо і розлившись нестримною повінню хату затоплює зелень здіймаються темно-зелені хвилі кукурудзи водоспадами ллється в’юнка квасоля пливуть задумливо погойдуючись ясночолі соняшники. Обвівають її вітри напоєні медвяними пахощами поля. Наближається осінь і дорогою повз хату проїжджають навантажені зерном автомашини. А над нею вдень і вночі ключами і зграями і поодинці пролітають птахи журавлі і лелеки дикі гуси і стрижі і граки. Зима по-святковому прибирає опустілі ниви і тоді Чумацький Шлях довго дивиться згори на засніжену хату і будить мрії про ніким ще не бачені досі далекі світи. Людину прив’язує до певного місця дім де вона народилася природа знайома їй змалку. Звідси від цього острівця землі й починається Вітчизна близька й неосяжна єдина в світі (А. Чайк.). ©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|