Главная | Обратная связь

Робота над текстом у 1—2 класах

Загальне уявлення про зв’язне висловлювання в усній або письмовій формі (про текст) учні одержують у період навчання грамоти. Уже в добукварний період першокласники починають практично ознайомлюватися з монологічною формою висловлювань, коли від учнів вимагають зв’язно про щось розповісти, а не лише одним реченням дати відповідь на якесь запитання. Ознайомлювати дітей із поняттям текст починають після того, як вони оволоділи поняттям речення. У процесі практичних спостережень та аналізу текстів у букварний період в учнів поступово формуються уявлення, що текст складається з речень, у кожному з яких говориться не про різне, а про одне і те саме. Речення в тексті об’єднані спільним змістом, усі разом вони допомагають зрозуміти, що хотів сказати автор. Дізнатися, про що йдеться в тексті, можна з його назви (заголовка).

Заголовок тексту завжди відповідає його змісту. Учні пересвідчуються в цьому, співвідносячи зміст тексту з його заголовком, працюючи і з текстами Букваря, і з дитячою книжкою. Першокласникам пропонують завдання: подумати, чому текст має таку назву; за заголовком припустити, про що йтиметься в тексті; із про- понованих заголовків вибрати лише ті, що підходять до даного тексту; поділити текст на частини відповідно до поданих заголовків (назв); підібрати назви до серії малюнків (ілюстрації, картини); самостійно дібрати заголовок до тексту тощо.

Починаючи з 2 класу, в учнів формуються лінгвістичні уявлення про текст як зв’язне висловлювання. Зіставляючи текст з набором різнотематичних речень, діти насамперед засвоюють, що текст складається з речень, об’єднаних певною темою. Порівнюючи текст із групою тематично близьких речень, учні з’ясовують, що пропоновані речення не пов’язані одне з одним за змістом. Натомість у тексті речення об’єднані спільним змістом, усі разом вони допомагають зрозуміти, що хотів сказати автор. Про те, що в тексті всі речення зв’язані між собою і розміщені в певній послідовності (якщо ця послідовність порушується, то порушується зв’язок між реченнями), учні дізнаються, коли їм запропонувати відтворити деформований текст (установити порядок, зв’язати речення). Запропонувавши учням вилучити з тексту кілька речень (чи то вагомих речень з основної частини, чи вступ, чи закінчення), учні зроблять висновок, що текст стає неповним, незакінченим, а тому й незрозумілим. Отже, текст має характери- зуватися ще й повнотою і завершеністю.

Аналізуючи пропоновані зразки текстів, колективно виконуючи вправи, школярі усвідомлюють, що заголовок тісно пов’язаний зі змістом, відо- бражає те найголовніше, про що йдеться в тексті; дібрати заголовок означає точно і, по змозі, стисло передати те, про що автор хотів нам повідомити. Для початку учням пропонують нескладні завдання на встановлення відпо- відності заголовка змісту, вибір із пропонованих заголовків тих, що найбільше відповідають тексту. Добір заголовка є дещо складнішим завданням і потребує попередньої підготовки дітей. Умілою постановкою запитань класовод ознайомлює вихованців із принципами добору заголовка до тексту. Цю роботу можна проводити у двох напрямах: добір заголовка до теми тексту чи основної думки (без повідомлення учням термінів). Спочатку визначають тему або головну думку висловлювання за допомогою запитання про що говориться в тексті? або що хотів сказати автор? Тоді добирають заголовок. Він має точно передати, про що розповідається в тексті, або що хотів сказати автор. Для такої роботи вчитель може використовувати з підручника не лише тексти без заголовків, а й ті, де заголовок є.

Наступною характерною ознакою тексту, з якою ознайомлюють молодших школярів, є його будова. Учні мають усвідомити, що текст загалом складається з трьох взаємозв’язаних структурних одиниць (зачин, основна частина, кінцівка), кожна з яких має певне функціональне призначення. Зачин повідомляє, про що далі піде мова; середня частина розкриває весь зміст висловлювання; кінцівка свідчить про завершеність висловлювання. Другокласники навчаються визначати ці структурні частини, виконуючи ді- брані вчителем завдання до текстів. Наприклад: 1) Прочитайте перший абзац. Чи може він бути зачином? Зверніть увагу, як в основній частині тексту розгортаються події, намічені в зачині. Про що ви ді- зналися з кінцевої частини тексту? 2) Прочитайте текст. Знайдіть у ньому зачин, основну частину, кінцівку. До- ведіть, що ви визначили частини правильно. 3) Зі скількох частин складається текст? Як це виділено на письмі?

Другокласників навчають також придумувати зачин та кінцівку до поданої основної частини. Оволодівати цими вміннями учням допоможуть тренувальні вправи на вибір потрібного зачину або кінцівки з кількох пропонованих. Завдяки таким вправам школярі усвідомлюють смисловий зв’язок між частинами тексту.

Невід’ємною частиною роботи над текстом є ознайомлення молодших шко- лярів з абзацом, із роллю абзаців у текстах, принципами їх виділення. З терміном абзац можна ознайомити учнів уже в букварний період навчання грамоти: учні відшукують указаний учителем абзац, зачитують, з’ясовують його зміст, переказують, на письмі оформляють відступом управо на початку рядка тощо. Систематичне вживання термінів на всіх уроках сприятиме усвідомленню учнями того, що абзац становить змістову цілісність. Програмове ознайомлення молодших школярів із поняттям абзац відбувається в 2 класі під час вивчення будови тексту. Учні засвоюють, що кожна структурна частина починається з нового рядка — абзацу. Можливі завдання для учнів: — у поданому тексті визначте зачин. Зі скількох речень він складається? Чи відокремлено зачин абзацом?

Важливою ознакою тексту є його зв’язність. Учні початкових класів отримують елементарні уявлення про те, як вона досягається, за допомогою яких засобів.

Уявлення про тексти різних типів відповідно до вимог програми формуються в учнів, починаючи з 2 класу. Водночас уже в період навчання грамоти можна формувати в дітей висловлювання різних типів і стилів. Цьому сприяють не лише уроки навчання грамоти, а й усі інші, на яких, наслідуючи вчителя, використовуючи даний ним зразок, першокласники розповідають, творять невеличкі описи, висловлюють елементарні міркування. У другокласників формують первинні уявлення про те, які бувають тексти, на основі зіставлення текстів різних типів. Учні спостерігають за текстами, в яких йдеться про один і той самий предмет, з’ясовують, що в текстах спільного, а що відмінного, роблять відповідні висновки. Наприклад, в усіх текстах говориться про зайчика. Це в них спільне. А відрізняються вони тим, що в першому тексті змальовано зовнішній вигляд зайчика. Це — текст-опис. У другому розповідається про те, як зайчик шукав собі їжу взимку. Це — текст-розповідь. А з третього тексту ми дізнаємося, чому зайчик міняє на зиму колір свого хутра. Це текст-міркування. Учні навчаються розпізнавати тексти різних типів, виокремлюють елементи опису чи міркування з розповідних текстів, творять мікротексти різних видів, вчаться редагувати невдало складені.

Робота над текстом у 3—4 класах. У 3—4 класах поглиблюються, розширюються лінгвістичні уявлення молод- ших школярів про текст, його характерні ознаки, формуються відповідні вміння й навички, вдосконалюються набуті раніше. Учнів ознайомлюють з поняттями тема і мета тексту. У процесі аналізу зв’язних висловлювань школярі визначають, про що йдеться в тексті (яка його тема), задля чого (з якою метою) він написаний. Зіставляючи тексти різних типів, у яких є спільний предмет висловлювання, учні доходять висновку, що залежно від поставленої мети (хочемо описати предмет, розповісти щось про нього, з’ясувати причини), ми говоримо по-різному: складаємо текст-опис, розповідь чи міркуван- ня. Можна запропонувати учням визначити, яке із запитань (який? що відбулося? чому?) до якого з текстів можна поставити, і надалі використовувати постановку цих запитань для диференціації текстів різних типів. Удосконалюються вміння молодших школярів добирати до тексту заголовки. Оскільки в заголовку можуть бути відображені не лише тема і основна думка тексту, а ще й тип, стиль висловлювання, можна практикувати з учнями відповідні вправи на встановлення відповідності заголовків до текстів різних типів, стилів. Найпростішими є вправи: а) на зіставлення трьох заголовків із трьома типами текстів, у яких є спільний предмет висловлювання; б) вибір із трьох однотематичних заголовків того, що найбільше підходить до пропонованого тексту певного типу.

Доцільно також практикувати з учнями вправи на редагування невдало дібраного заголовка до тексту певного типу. Скажімо, текст, у якому описується зовнішній вигляд киці, названо «Наша киця — витівниця». Можна пропонувати учням самостійно добирати заголовки до текстів різних типів з орієнтацією на запитання. Наприклад, якщо до тексту-опису ставимо запитання яка? (киця), то назвати його можна «Наша киця — красуня». Цікавими є вправи на передбачення змісту, з’ясування типу тексту за заголовком. Для прикладу. — Про що йтиметься в тексті під назвою «Чому павук не комаха»? Який це текст? (Міркування).

Розширюючи уявлення учнів про будову текстів, варто звернути їхню увагу на те, що структура тексту визначається типом мовлення. Якщо, наприклад, метою тексту є дати уявлення про певний предмет, тобто створити опис, то зміст усіх речень тексту (а відповідно, і структурних компонентів) буде підпорядкований цій меті. У зачині тексту-опису зазвичай передається загальне враження від предмета (особи, місцевості, явища, процесу), що описується. В основній частині подається опис окремих ознак (частин, деталей, елементів тощо). А в кінцівці тексту робиться узагальнення, висновок.

Проілюструвати це можна за допомогою схеми. Текст-опис (Ставимо запитання який?) Зачин Загальне враження Дивовижні це були птахи! Основна частина- Опис окремих ознак Високі, майже людського зросту, на тонких струнких ногах і з гнучкими довгими шиями. Кінцівка Висновок Ось вони які, білі журавлі — стерхи!

Для тексту-розповіді (ставимо до нього питання що відбулося?) характерною є така будова: початок дії (події), її розвиток, кінець. У зачині вказується на місце дії, час, дійових осіб, в основній частині подається розвиток зображуваних подій, у кінцівці показується результат розвитку події.

Текст-міркування відповідає на загальне питання чому? (чому предмет (особа) саме такий, чому діє саме так). Цей текст має таку побудову: твердження (думка, яку потрібно довести); доказ (аргументи для доказу); висновок (оцінка, враження тощо).

Відповідно до вимог програми учні навчаються також ділити текст на логічно завершені частини за планом і без нього, складати план прочитаного тексту. Спостерігаючи за структурою текстів різного обсягу, з’ясовуючи, як і чому текст поділено на абзаци, встановлюючи підтеми логічно завершених частин, добираючи до них заголовки, учні, таким чином, вчаться складати план тексту.

Для молодших школярів доступним є елементарне розмежування стилів. Відповідно до вимог програми учні початкових класів спостерігають за найістотнішими ознаками художніх, науково-популярних і ділових текстів. Учні повинні усвідомити, що наше мовлення залежить від того, з якою метою ми говоримо, де і з ким, тобто від ситуації спілкування. Спостерігаючи за вираженням тієї самої думки в текстах різних стилів, школярі засвоюють, що про одне і те саме говорять по-різному в різних ситуаціях.

Шляхом спостереження й аналізу зразків, порівняння текстів, що належать до різних стилів, учні практично засвоюють, що розмовним мовленням ми користуємось у побуті, коли обмінюємось особистими враженнями; науковим — коли хочемо точно повідомити якусь наукову інформацію, пояснити її; художнім — коли «малюємо» словами, щоб вплинути на думки і почуття інших людей, передати особисте бачення автора; а діловий стиль використовуємо в різних документах, коли потрібно точно передати ділову інформацію.