Главная | Обратная связь

Нетрадиційні методики навчання швидкому читанню.

Нетрадиційна методика Т. Т. Федоренка, В. М. Зайцева допоможе ознайомитися з рекомендаціями, які підвищують ефективність швидкості читання учнів у будь - яких умовах і будь-якою методикою їхнього забезпечення. Цьому сприятимуть: частота тренувальних вправ; шумове читання; щоурочні п’ятихвилинки читання; читання перед сном; вечірнє читання з метою розвитку оперативної пам’яті; багаторазове читання; виразне читання з переходом на незнайому частину тесту; читання із самозаміром швидкості.

Не менш ефективні вправи вченого І. Г. Пальченка, що розширюють і удосконалюють методику Т. Т. Федоренка:

• прочитування домашнього завдання скоромовкою (300 слів за хвилину з простукуванням ручкою);

• виконання вправ для розвитку пальців рук, що супроводжуються промовлянням скоромовок;

• вправи з цифровими стереоскопічними таблицями Шульте;

• проведення слухових диктантів на кожному уроці з насиченням кількості букв і слів у реченнях, що диктуються;

• швидке списування тексту;

• читання тексту скоромовкою на два голоси;

• читання з хвилинними замірами швидкості за 1 хвилину.

Ефективну методику навчання динамічного читання пропонує Л. М. Юшкова, співробітник центру інновацій Одеського ОІУВ.

На думку Л. М. Юшкової, потрібно, окрім навчання читати добре вголос, навчити дітей читати мовчки з діапазоном швидкості читання 300 - 800 слів на хвилину. Дотримуючись думки психологів, що одиницею сприйняття тексту є фраза, слово, а не склад, автор пропонує перевірені на практиці ефективні прийоми роботи навчання динамічного читання: під рахунок; з прикриттям губ двома-трьома пальцями; з підняттям верхньої межі індивідуального діапазону швидкості; з пристроєм «віконечко»; з миттєвим знаходженням місця читання за командою «небо — кидок»; з використанням «буксиру» для стимуляції двох видів читання; читання парами (один учень з двох — сильніший); з використанням складових пірамідок і текстів, розрізаних вертикально на дві половинки та розсунутих на максимальну відстань.

Л. М. Юшкова наголошує, що методичні прийоми навчання учнів динамічного читання доречно використовувати поряд з традиційними, що в сукупності дає позитивні результати: оптимально зростає швидкість читання та якість розуміння прочитаного.

О. М. Кушнір пропонує одночасно використовувати два варіанти уроків — навчання виразного читання і навчання швидкого читання, їхнє оптимальне відношення 1:5 значно підвищує ефективність виразно-швидкого інформаційного читання.

І. 3. Постоловський у своїх наукових працях наголошує, що значну роль у навчанні швидкого читання відіграє вироблення догадки (латиною - антиципація). Вміння швидко антиципувати букви і буквосполучення, слово і словосполучення та навіть цілі смислові одиниці є однією з основних передумов швидкого, правильного, свідомого читання як вголос, так і мовчки. З широким спектром вправ, які розробив автор, можна ознайомитися, прочитавши наукову працю вченого «Догадка при читанні»

29. Методика вивчення іменника в початкових класах за лінійно-концентричним принципом.

Іменник -- найбагатша з лексичного погляду частина мови серед інших, які існують у сучасній граматиці. Здобуті знання про іменник стають основою для вивчення інших частин мови, зокрема прикметника і дієслова.

Основні завдання вивчення іменника в початковій школі: формування лексико-граматичного поняття «іменник»; оволодіння вмінням розрізняти за питаннями назви істот і назви неістот; формування вміння писати з великої букви власні іменники; ознайомлення з родом іменників; формування вміння змінювати іменники за числами, відмінками; засвоєння правопису відмінкових закінчень іменників; збагачення словникового запасу учнів; формування вмінь використовувати іменники у мовленні з урахуванням їх функціонального призначення.

Перше ознайомлення зі словами-назвами предметів відбувається в період навчання грамоти (1 клас). На уроках читання і письма вчитель організовує діяльність першокласників, спрямовану на розрізнення предметів і слів як назв цих предметів, на впізнавання слів -- назв предметів у мовленні, на формування вмінь ставити до слів питання хто? що?, класифікувати слова на групи з урахуванням їх значення (овочі, фрукти, меблі, одяг, дерева, тварини тощо). Виконуються пропедевтичні вправи на змінювання числа іменників за зразком «один -- багато».

У 2 класіпроводиться робота над лексичним значенням іменників та їхніми граматичними ознаками (відповідає на питання хто? що?, називає предмет). Школярі вчаться розрізняти іменники, які відповідають на питання хто? і що?.

Аналіз малюнків (школяр, міліціонер, повар, кінь, їжак, риба, літак, ракета, трактор, портфель, трикутник, календар), поданих у підручнику, допомагає учням зробити висновок, що назви людей і тварин відповідають на питання хто?, а назви всіх інших предметів відповідають на питання що?.

Формуванню початкового уявлення про іменник як частину мови сприяють вправи на визначення в мовному матеріалі (зазвичай текстах) назв предметів і постановку до слів відповідного питання, на добір слів за зразком (наприклад: 1. До слів, які відповідають на питання хто?, добери слова, які відповідають на питання що?).

Уявити собі як окремі предмети можна порівняно легко навколишні речі, істоти, рослини, географічні об'єкти. Але значно складніше сприймаються молодшими школярами назви почуттів, явищ природи, фізичних станів тощо.

У 3 класі поглиблюються і систематизуються знання учнів про лексичне значення іменників, про власні і загальні іменники, про назви істот і назви неістот; третьокласники ознайомлюються з категорією роду та числа іменників, відмінками іменників (назви відмінків, відмінкові закінчення).

Для засвоєння поняття «іменник» необхідна система вправ, які виконуються на всіх уроках, передбачених програмою для вивчення цієї теми. Важливо, щоб завдання вимагали від учнів активності в пошуковій діяльності і спрямовували їх на усвідомлення ролі іменників у мовленні.

Під час вивчення цієї теми поняття «іменник» поглиблюється і розширюється, учні оволодівають уміннями: впізнавати в тексті і самостійно добирати іменники; будувати сполучення іменників з іншими словами, використовуючи для зв'язку закінчення і прийменники; вживати в письмових текстах власні іменники з великої букви; відносити до іменників за поставленим питанням (що?) опредмечені якості, дії (зелень, добро, плавання, напис), розрізнювати і пояснювати в процесі навчальної роботи іменники в прямому і переносному значеннях; змінювати іменники всіх родів за відмінками з орієнтуванням на зразок, таблицю; добирати найуживаніші синоніми та антоніми до заданих іменників; вживати синоніми й антоніми в усних і письмових висловлюваннях; брати участь у вдосконаленні навчальних і самостійно створених текстів за допомогою синонімів, переважно контекстуальних (діти, малята, хлопчики і дівчатка, школярі та ін.).

Аналіз мовного матеріалу дає можливість учням зрозуміти, що іменники зв'язуються в реченні з іншими словами за допомогою питань, при цьому змінюють свої закінчення. Для усвідомлення учнями цієї закономірності доцільною є робота над деформованими текстами, у процесі якої діти вчаться вибирати правильну форму іменника.

Спостереження за зміною закінчень в іменниках залежно від інших слів дозволяє молодшим школярам зробити висновок, що зміна закінчень іменників потрібна для зв'язку з іншими словами, що кожній зміні закінчення відповідає запитання до іменника в реченні. Такий висновок є важливою умовою засвоєння граматичного ладу українського мовлення