Главная | Обратная связь

ПОШУКИ МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО - СТИЛІСТА

(17 вересня 1864 — 25 квітня 1913)

Народився Михайло Коцюбинський 1864 року - в той лиховісний час, коли офіційною мовою на українській землі була мова російська... Цією ж мовою говорили в родині майбутнього автора славетних творів, і "Михайло, - як пише акад. Сергій Єфремов, - чув українську мову тільки від челяді, а сам нею не говорив з дитинства". А мова - це ж основне, звідки б'є творче джерело. І тут, без сумніву, зробила своє сильна українська стихія, що, як бурхливі весняні води, розливалася довкола, - українське село та ще, ймовірно, два разючі випадки в житті майбутнього письменника, з котрих перший - це вроджений потяг душі до українства, а другий -вроджена воля не зневірюватися по згубних невдачах. Перший цей випадок - недуга малого хлопця. "Занедужавши,- писав пізніше сам М. Коцюбинський у своїй автобіографії, - на дев'ятому році на запалення в легенях, я в гарячці почав говорити по-українському, чим не мало здивував батьків".

Як відомо, вже пізніше, після цього випадку, по недузі, десятирічний хлопець, розбудженні) цікавістю до українського слова, - про це М. Коцюбинський згадує у своїй автобіографії - почав складати українські пісні на взірець народних.

А коли на тринадцятому році випадково Коцюбинський дістав кілька примірників журналу "Основа", оповідання Марка Вовчка, а згодом - Шевченкового "Кобзаря", то це, за визнанням самого письменника, уже безповоротно скерувало його па свідомий український шлях.

Отут саме й до речі згадати про топ другий випадок, разючий своєю згубністю, який мало не скосив першого цвіту, -вродженого хисту й жагучого прагнення до українського письменства, властивого П притаманного молодому Коцюбинському. Коли він написав українською мовою своє перше оповідання "Андрій Соловейко, або Вченіе світ, а невченіе -тьма", то віддав його на перегляд співробітникові журналу "Кіевская старина" - Цейславові Нейманові.

О. Саліковський, шкільний товариш Михайла Коцюбинського, бачив рукопис цього оповідання і написані на ньому рукою Неймана слова: "... бросить несоответствующее занятие и "не калічити святу нашу мову".

З приводу цієї поради академік Сергій Єфремов робить такий висновок: "Може бути, те оповідання й справді не варт було кращого слова: дебютантам у літературі не завсігди щастить одразу знайти відповідний тон; але все ж таки, яке щастя, що не послухав менторської поради Коцюбинський і що суворий присуд не вбив у ньому художника!... Інакше - може б, дістала була яка-небудь канцелярія ретельного та пильного урядовця, а Україна зате втратила б одного з найвидатніших своїх майстрів художнього слова..."

Звичайно, Михайло Коцюбинський дійшов до вершини свого хисту не зразу, а вибоїстою й крутою стежкою довгих, невтомних шукань, які, і можна упевнено сказати, привели до вершин аж у зрілому періоді його творчості. В процесі допитливих пошуків були і впливи, як майже і в кожного письменника.

Найбільший, а тому найглибший слід у розвитку письменницької свідомості Михайла Коцюбинського, з якої уже виросло й розцвіло все те, що дав письменник, навчаючись художньої майстерності, без сумніву, залишив Тарас Шевченко. Літературні впливи тут, звичайно, важко встановити уже хоч би тому, що Шевченко - поет, а Коцюбинський - прозаїк, зв'язок із Шевченковими прозовими творами також - сумнівний.

Натомість, як каже дослідник у цьому питанні, пост і літературознавець Павло Филипович, можна припускати, що вірші, ці перші літературні спроби, писані Коцюбинським у дитячому віці, були у Шевченковому дусі.

Аналізуючи найраннішу прозову спробу Михайла Коцюбинського - оповідання "Андрій Соловейко, або Вченіе світ, а невченіе - тьма", Павло Филипович не без підстав пов'язує його знову ж таки з Шевченком: "Кожний з чотирьох розділів цього оповідання має епіграф з Шевченка, і це не штучна прикраса, а, можна сказати, кістяк ідеологічний і формальний усього оповідання. Воно ніби ілюстрація до чотирьох характерних цитат із Шевченка, зв'язаних фабульною та ідейною послідовністю". Другий дослідник творчості Коцюбинського, Сергій Козуб, в статті "Ранній Коцюбинський" також вказує, що в цьому оповіданні наслідується Шевченкова манера.

Але тут, варто це повторити, йдеться не про літературні впливи, а про впливи на розвиток письменницької свідомості і, можливо, про тематичну спорідненість.

Коли ж говорити про перші літературні впливи, властиві Коцюбинському в цьому періоді, то це були передусім впливи старших письменників-клясиків, зокрема, Івана Нечуя-Левицького та Панаса Мирного. Сам Коцюбинський про це пише в листі з 22-го липня 1896 року Панасові Мирному: "Ваші твори мали великий вплив на мене. Опріч величезного літературного хисту, який зразу зачарував мене, я бачив в них широкий та вільний розмах думок - власне те, чого не стає мало не всім нашим белетристам... Я читав і перечитував ваші романи, упивався ними..."

Академік Сергій Єфремов, глибокий знавець творчості Михайла Коцюбинського, видавець і редактор письменникових численних видань, автор майже двохсотсторінкової праці про нього, ділить шукання письменника на дві фази: перша -великий вплив, зокрема Івана Нечуя-Левицького, що виявляється не тільки в манері молодого письменника, а й у тій мірці, з якою він підходив до об'єкта своїх художніх композицій. Це була етнографічно-реалістична манера. І стиль цей був -стиль реалізму. У повісті "На віру", надрукованій 1892 року, бачимо не лише стилеву манеру Івана Нечуя-Левицького, але подибуємо навіть ті самі вислови, хоч би такі, як "сонце стояло на вечірньому прузі" ("Кайдашева сім'я") та "місяць, як око діжі" ("Микола Джеря").

Сталевий вплив помічаємо і в змалюванні пейзажу ("Сонце стояло вже на вечірньому прузі"), і в натуралістичності портрета ("Гладке, опасисте з одвислими щоками лице").

У своєму аналізі цю стилеву залежність Коцюбинського, навіть більше того - змалювання й показ окремих персонажів С. Єфремов уподібнює з Нечуем-Левицьким: ."...чимало сторінок з повісті "На віру", особливо сценки на буряках, нагадують Нечуєву "Бурлачку", а Александру з повісті Коцюбинського в значній мірі можна вважати за повішу копію з "Бурлачки" Василини... Всеньке оповідання "Дорогою ціною" збудоване за типом "Миколи Джері"... Найвиразніше, як зазначено, ця залежність Коцюбинського від Левицького знайшла відображення в першій його повісті "На віру", але більш-менш озивається у всіх творах, написаних протягом дев'ятдесятих років: і в "Ціпов'язі", і в пізніших - "Для загального добра" та "Дорогою ціною", і навіть у суто бессарабських оповіданнях, як "Пе-коптьор", "Відьма" та інші.

Як молодий письменник М. Коцюбинський наполегливо вивчав, не раз перечитував і Панаса Мирного, але академік С. Єфремов приходить до висновку, що цей старший письменник-клясик "впливав не так, правда, зовнішнім способом щодо літературної техніки та стилю, як ідеологічно, щодо змісту". Одначе нахил М. Коцюбинського до глибшого психологічного трактування образу в першому періоді своєї творчості, що охоплює майже всі 90-і роки, треба вважати ближчим до творів Панаса Мирного. Цікаву думку висловлює П.Й. Колесник: " Де в обробці поставленої теми перевага надається питанням психології, там помітна орієнтація на реалістичну манеру Панаса Мирного, де ж трактується під тим чи іншим кутом зору побут села, там виявляється незмінний вплив Нечуя-Левицького".

Цілком подібно думки про вплив на Коцюбинського старших майстрів української літератури і передусім І. Нечуя-Левицького та П. Мирного висловлюють інші дослідники, а в своїй студії "Коцюбинський і Шевченко" літературознавець Павло Филипович влучно зазначає, що письменник и... пройшов довгий шлях шукань і віддав чималу данину етнографічній школі та народницькій ідеології".

Все ж, незважаючи на помітні впливи, навіть у цьому першому прояві шукання самого себе і мистецького бачення людей і світу, попри вміле й рясне використовування етнографічних і фолькльорних матеріялів, в описах, мистецьких засобах чи як засіб індивідуалізації мови персонажів, - навіть у цьому періоді творчості, що позначена реалізмом, у Михайла Коцюбинського вже помітні своєрідні особливості художнього методу.

Відчувається прозирання в людську душу - прозирання, в якому письменник вповні виявив себе пізніше, зокрема в творчості останнього періоду. Але вже і в перших творах, якими Коцюбинський був так незадоволений пізніше (хоч у нього той же нахил до змалювання етнографічних, побутових подробиць, ті ж довгі описи розкішної природи), передчувається справжній мистець, що значно розсуне рамки побутового письменства і поглибить його зміст. В цих ранніх оповіданнях позначається основна риса Михайла Коцюбинського: не подробиці побуту цікавлять його, а душевні переживання й людські внутрішні почуття.

Наполегливі шукання засобів для розкриття психологічної складності образу, для його кращої характеристики помітні вже в ранніх творах письменника. Ось, для прикладу, опис літньої ночі з твору "На віру" (1892):

"Була чудова майова ніч. У вуличці було темно, аж чорно. Крізь чорну баню верховіття де-не-де продерся срібний промінь місяця й ліг на чорну землю срібною плямою... Гнат неначе впірнув у море білого світла. Те біле, трохи блакитне світло тихо лилось згори, а зачарована земля неначе купалась у фантастичному сяйві... По сріблястій землі лягли довгі чорні тіні... Тихо, і земля, і вода, і повітря - все поснуло".

Або прекрасний пейзаж лісу, яким розпочинає Коцюбинський свій твір "Хо" (1894).

"Ліс ще дрімає в передранні» тиші... Непорушно стоять дерева, загорнені в сутінь, рясно вкриті краплистою росою. Тихо навкруги, мертво... Лиш де-не-де прокинеться пташка, непевним голосом обізветься з свого затишку. Ліс іще дрімає... а з синім небом уже щось діється: воно то зблідне, наче від жаху, то спалахне сяйвом, немов од радощів. Небо міниться, небо грає усякими барвами, блідим сяйвом торкає вершечки чорного лісу... Стрепенувся врешті ліс і собі заграв... зашепотіли збуджені листочки, оповідаючи сни свої, заметушилась у травиці комашня, розітнулося в гущині голосне щебетання Гі полинуло високо - туди, де небо міниться, де небо грає всякими барвами..."

З цього опису лісового пейзажу вийшов гарний, різнобарвний поетичний образ.

У новелі "На крилах пісні" (1895) читаємо: автор, прогулюючись Бессарабським степом, заходить в халабуду, в якій українські заробітчани співають пісню про те, як чумаки ходили у Крим по сіль, і під враженнями цієї пісні в його уяві малюється ціла епопея чумацького життя:

"Не знаю, чи то з усіма таке діється, чи то лише зо мною, спраглим усього рідного, тепер далекого від мене, але згуки пісні, що торкалися мого вуха, лягали перед очима фарбами, малювали мені з дивною яскравістю цілі образи. Я перелітав на крилах пісні в давноминуле, я жив у минулому, я бачив, чув, з тріпотінням сердечним відчував смуток, радість та всі перипетії тих почувань..."

Оцей психологізм, це прозирання в людську душу глибоко проаналізувала ще за життя Коцюбинського у змістовній праці, друкованій у двох числах журналу "Кіевская старина", Людмила Старицька-Черняхівська.

Уже в першому періоді творчості Михайло Коцюбинський наполегливо шукає бездоганної мистецької форми для поетичних задумів. Шукає невтомно, неспокійно, напружено, що було властиве його вдачі, роздратованій поганим станом здоров'я, і він, вже не вдовольняючись українськими авторами, - Іваном Нечуем-Левицьким, Панасом Мирним, - звертається до письменників європейських.

Довкола питання про впливи і за життя письменника, і пізніше, коли він відійшов із світу, написано багато, в тому числі й непевних, не цілком доведених, почасти лише на здогад та на літературну полеміку кинутих тверджень і розвідок. Найбільше і найцікавіше дослідив питання про впливи академік Сергій Єфремов у монографії "Михайло Коцюбинський".

В так звані часи "розстріляного відродження" в Україні, часи, коли комуністичний режим ще дозволяв письменникам і літературознавцям вільніше висловлювати свої думки, про творчі впливи на Михайла Коцюбинського писали: Микола Зеров, Ананій Лебідь, Павло Филипович, Агапій Шамрай, Михайло Могилянський, Сергій Козуб та інші. Але в них, зокрема в Ананія Лебедя, Агапія Шамрая та Сергія Козуба, це вже виглядає як деталізування окремих думок, висловлених академіком Сергієм Єфремовим. Так само пише і Михайло Марковський. Що ж до інших підрадянських літературознавців, то раніше у Володимира Коряка, а пізніше в помітніших працях П. Колесника, Н. Калениченко, З.Х. Коцюбинської-Єфименко, А. Костенка знаходимо дуже тенденційні, до того ж не зовсім обґрунтовані твердження. Ці автори весь час силкуються довести, ніби письменник найбільше вчився у російських літераторів -Антона Чехова, Леоніда Апдреєва, Максима Горького та Володимира Короленка. І вже найдивовижніше їхнє твердження -і Колесникове, і Калениченкової, що Михайло Коцюбинський "заклав перші основи методу соціалістичного реалізму в українській літературі переджовтневої епохи", "у його творчості наявні виразні паростки нового методу зображення дійсності - соціалістичного реалізму, тому ми з повним правом (?! С.Ф.) можемо назвати його одним із зачинателів соціалістичного реалізму на Україні".

Як же це погодити з власним визнанням Коцюбинського, написаним у його автобіографії, що на нього "мали вплив найбільше письменники європейські...", - залишається на сумлінні згаданих літературознавців.

Однак, коли говорити про впливи, та ще в другому періоді, в другій фазі пошуків, то Михайло Коцюбинський, відходячи від реалізму і намацуючи стежку до натуралізму або. точніше сказати, до натуралістичного імпресіонізму, як влучно визначив Андрій Музичка у своїй праці, переступає ніби перехідний щабель до чистого імпресіонізму - стилю, в якому письменник знайшов себе відповідно до своєї людської і мистецької вдачі.

Як відомо, про виливи або, точніше, про нову манеру Коцюбинського вперше писав проф. О.С. Грушевський у своїй статті-рецензії на збірник оповідань "З глибини". Твори, вміщені в збірнику ("Хмара", "Утома", "Самотній", "Сміх", "Він іде", "Невідомий", "В дорозі", "Іntегmеzzо", "Регsоnа gгаtа"), на думку проф. О.С. Грушевського, позначаються поворотом до психологічних тем та суб'єктивного малюнку: "Характеристична риса пізнішої творчості Коцюбинського - тонкий аналіз настроїв та почувань... В обробленні тем зовнішня сторона життя – події -поступаються перед внутрішньою стороною: думками, почуваннями".

Взагалі, впливи - умовна річ! Може, краще було б говорити не про впливи, а про тематичну спорідненість домінуючих на той час тем і проблем та мистецькі засоби їх зображення. Нема сумніву, що Михайло Коцюбинський читав тих чи інших улюблених авторів, вивчав їх творчі манери - читав, вивчав і виростав у самобутнього письменника, у якого потім уже вчилися і вчаться інші белетристи. Такі велетні слова, як Еміль Золя і Гі де Мопассан, Киут Гамсун і Генрік Ібсен та почасти Моріс Метерлінк, як і російські письменники Антон Чехов та Леонід Андреєв, не могли не залишити сліду у творчому сходженні письменника. Занадто були тоді панівні їх літературні школи!

Але не можна сказати, що це було наслідування. Наприклад, академік Сергій Єфремов пише, що в "Лялечці" Михайло Коцюбинський наслідує чехівську манеру в описах природи, а образ головного персонажу новели - Раїси - зліплено відповідно до рецептів Леоніда Апдреєва, запозичених із "Бездна". В той же час Сергій Єфремов, заперечуючи самому собі, каже (і справді так!), що новела "Лялечка" написана раніше, ніж "Бездна". Значить, продовжує він, Коцюбинський випередив самого Андреєва! Логічно напрошується запитання: хто ж кого наслідував?!

Аналізуючи це, Єфремов робить висновок, що Коцюбинський ішов "навіть попереду тих, од кого, власне, залежав, бо про залежність од його Андреєва говорити, звичайно, не доводиться, хоча хронологічно першість належить українському письменникові. Факт цей - надзвичайно цікавий і, може, чи не єдиний навіть в історії літературних взаємовідносин..."

Грунтовніше й вичерпніше про новелу "Лялечка" та про впливи на Михайла Коцюбинського російського письменника Антона Чехова пише й аналізує Микола Зеро», Цей видатний літературознавець, використовуючи метод зіставлення і навіть порівняння текстів обох письменників - текст "Лялечки" Коцюбинського і текстів "На подводе" та "Степи" Чехова, знаходить деяку подібність: "Зразком Коцюбинському послужив тут Чехов з своїм оповіданням "На подводе".

Однак із цих зіставлень Зеров приходить до висновку, що, наприклад, у «малюванні бурі (гроні) "стільки ж спільного з Чеховим, стільки й відмінного" і далі каже: "український автор (тобто Михайло Коцюбинський) одночасно противився йому (тобто Антонові Цехову), бореться і йога засобами н цілком його письменницькою технікою не переймається".

Отже, Коцюбинський не наслідував Чехова, а лише вивчав його манеру тонкого психолога, вивчав, як Антон Чехов умотивовував свої образи та розкривав душевний стан персонажів. До речі, і сам Чехов, як підкреслює Микола Зеров, учився у французького письменника Гі де Мопассана.

Що ж до впливу Антона Чехова на Михайла Коцюбинського, то Зеров підсумовує: "Вплив Чехова на Коцюбинського, видимо, н обмежується "Лялечкою". Це був короткий епізод, що скоро минувся, мало позначившись на дальших писаннях".

Ролю Чехова щодо "Лялечки" Зеров зводить головно до стилістичного обличчя новели. "Але в цій царині, - наголошує Зеров, - український письменник виявив найбільше відпорної сили. Стилістичні тенденції Чехова показалися для нього не цілком прийнятними - лишили па його манері слід скороминущий і не влилися кінець кінцем у річище його стилістичних шукань та здобутків".

Не менший парадокс викликає її твердження, ніби Михайло Коцюбинський наслідував Максима Горького. Тут не можна не погодитися з аргументами академіка Сергія Єфремова, який це наслідування цілковито заперечує.

"Він, наприклад, - пише про Михайла Коцюбинського Єфремов, - ще тоді, коли про Горького й чутки не було, малював демонічного босявку - "його сиятельство господина Матульняка, дідича міського ринштоку" - ефектну з категорії "колишніх людей" постать з специфічною філософією, що щастя "тут, у цій баньці пикатенькій, на дні спочиває ("Помстився")".

Пізніше, коли Михайло Коцюбинський лікувався в Італії і жив на острові Капрі, він познайомився, через рекомендацію Володимира Короленка, особисто в 1900 році з Максимом Горьким. Безперечно, що це були суто людські дружні взаємини, з розмовами і дискусіями на літературні темп, обговоренням творів.

На Капрі Михайло Коцюбинський познайомився і зустрічався з багатьма письменниками, малярами та культурними, політичними і громадськими діячами різних країн. "Здесь собираетея очень интересное общество, большею частью литераторы, -пише Коцюбинський в листі до О.І. Аплаксіної, - и ведутся оживленные спори и разговоры. Но все-таки лучшее время дня -прогулки". Письменника найбільше цікавить природа. Він хоче зробити як можна більше записів, зібрати по можливості якнайбільше матеріялу, "може, здасться коли". "Я в этом отношении - Плюшкин. Все хочется собрать целую кучу наблюдений. Но для этого нужно спокойствие, душевное равновесие, а его все нет и нет".

Сам Горький дуже високо цінив Коцюбинського і як людину, і як письменннка-мислителя: "Він був один з тих небагатьох людей, що викликають при першій зустрічі з ними якесь святобливе почуття душевної втіхи: власне сієї людини ти ждав давно, власне для сеї людини є в тебе якісь особливі думки.

У світі ідей, краси, добра він - "своя людина", рідна людина, з першої зустрічі з ним почуваєш бажання бачити його найчастіше, говорити з ним найбільше"... Горький, слава якого тоді гриміла і який одержував за свої твори великі гонорари, допомагав Коцюбинському навіть матеріально. Проте, щоб Максим Горький впливав на Коцюбинського з мистецького боку, -це виключене! Виключене хоч би вже тому, що на той час (а ці зустрічі відбувалися під кінець життя Михайла Коцюбинського) письменник ішов цілком своїм, самобутнім мистецьким шляхом - шляхом імпресіонізму.

Коли ж критики та історики літератури пишуть про впливи європейських письменників, тобто про другий період стилевих шукань, то Коцюбинський на той час як письменник мав уже немалий творчий набуток ("На віру", "Ціпов'яз", "П'ятизлотник", серія оповідань на дитячі темп - "Ялинка", "Маленький грішник" і т. ін.) і - що найголовніше! - мистецький досвід. Реалістична манера, перейнята від українських письменників-клясиків Івана Нечуя-Левицького та Панаса Мирного, дала йому багато: письменник ніби змурував міцні підвалини, на яких мав будувати далі свій власний літературний храм.

І Михайло Коцюбинський будував його, жадібно навчаючись у французьких письменників - велетнів слова Еміля Золя і, передусім, у Гі де Мопассана. Однак і тут не сталося без помилкових тлумачень. Цей стиль - стиль французької школи - деякі літературознавці називають імпресіоністичним реалізмом, але його точніше можна окреслити - натуралістичний імпресіонізм, як це визначив Андрій Музичка.

Як реаліст, Михайло Коцюбинський того часу звертав у своїх творах увагу на змалювання зовнішніх подробиць, бачених в житті. Натомість як натуралістичний імпресіоніст, а пізніше, можна сказати, як психологічний імпресіоніст, він змальовував найтонші й найглибші порухи людської душі. Цей стиль психологічного імпресіонізму або, як С. Черкасенко сказав, "чистої води імпресіонізму", - такий самобутній, що його можна вважати виробленим самим письменником.

Новела "В путах шайтана" була написана й надрукована в 1899 році, коли Коцюбинський, на нашу думку, виявив інтерес до імпресіоністичної поетики. В цій новелі, яку він назвав нарисом, описи природи досконаліші й тісно пов'язані з настроями героїв. Коцюбинський не тільки вміє відчути природу, а й мальовничо й пластично зображує її. Ось опис моря:

"Блакитне, сліпучо-блакитне, як кримське небо, воно мліло у спеці літнього дня, дихало млою і, делікатними тонами зливаючись з далеким небосклоном, чарувало н вабило у свою чисту, теплу й радісну блакить...

З правого боку горбатою тінню ліг в море Аю-даг і, мов спраглий у спеку звір, припав до води".

Автор подає надзвичайно майстерний малюнок, не подібний до попередніх. Тут і море живе, воно дихає, і живі також гори Аю-даг, "мов спраглий у спеку звір, припав до води".

Питання переходу Коцюбинського до нової творчої манери А. Лебідь пов'язує з кінцем року 1897. Порівнюючи до малої письменницької продукції в 1807-1898 рр., А Лебідь пояснює це не тільки тим, що Коцюбинський був завантаженім"! працею в редакції "Волинь", а іі тим, що письменник шукав нового стилістичного шляху. "А між тим ці часи дужо цікаві в історії розвитку таланту Коцюбинського, - пише Лебідь, - бо приблизно на них припадає той перелом, який привів його до відмовлення від старої манери письма й переходу до імпресіонізму".

У своїх листах, зокрема до дружини, Коцюбинський пише, що його цікавить з літератури і що він читає та перечитує. І Лебідь підкреслює те, що Коцюбинський якраз тоді, перед написанням новели "В путах шайтана", читав Мопассана, посилаючись на згаданий лист до дружини з 1898 р. Він читав й інших західноєвропейських письменників, але цікавився ними з погляду майстерності та літературних напрямів того часу.

Письменник з великим інтересом студіює творчість Мопассана і західноєвропейських імпресіоністів. У листі до дружини з 7 лютого 1898 року Коцюбинський пише: "Питаєш, чи пишу. Не пишу ще, моя рибочко, бо багато роботи, а тут ще й голова не свіжа. Колись таки почну, - тільки не бійся, що я піду далі реалізму, далі Мопассана. Як-не-як, а мені здається, що я маю здоровий смак і знаю межі реалізму". Про це він пише і в автобіографічному листі для видавництва "Вік": "На вироблення мого літературного смаку мали вплив найбільше письменники європейські (Золя, Стрінберг, Гарборг, Кнут Гамсун, Від, А.Шніцлер, Верга і др.)"

Проте це зовсім не означало, що Коцюбинський наслідував чужі зразки. Він, як вибагливий і вдумливий письменник, з великим напруженням працює над вдосконаленням і збагаченням свого творчого методу кращими мистецькими досягненнями світової літератури. Власне з цього боку цікаві думки Коцюбинського, висловлені в листі до В.Гнатюка з 6 лютого 1904 року: "Знаєте, дорогий добродію, коли я читаю гарного автора (а в мене є любимі - от як Гамсун, Шніцлер, Лі Ахо, Гарборг, Від, Стрінберг, Метерлінк) - мені не хочется писати, бо я знаю, що ніколи не досягну того, що досягли, що зробили ці таланти". З цього ясно, що тут і мови немає про якесь наслідування. Творчу майстерність цих письменників Коцюбинський ставить, як велику вимогливість до самого себе, до своєї творчості. Тому цілком слушно пише В. Чапленко: "Ці шукання, з одного боку, ішли в парі з розвитком його великого таланту (бо ж він був з тих мистців, що народжуються), а з другого - вони були зв'язані з усім складним процесом тодішнього мистецького й літературного життя "

Також цікаві думки висловлює Ян Махаль, чеський дослідник. Розглядаючи творчість Коцюбинського та його інтерес до західньоевропейських письменників, Ян Махаль дуже тонко зауважив, що Коцюбинський "літературний смак розширив читанням європейських авторів". А коли говорить про інтерес Коцюбинського до французької літератури, зокрема, до творчості Мопассана, то зазначає, що "він був не тривкий і не залишив у творах письменника помітного сліду. Сильний талант письменника прямував своїм шляхом".

В тому часі (1898-1902) Коцюбинський живо цікавиться тодішніми течіями і напрямами в світовій літературі, зокрема теорією імпресіонізму. В його архіві збереглася одна нотатка. Дати під нею немає, але для нас важливе те, що Коцюбинський, не вдовольняючись художньою системою реалістично-побутової прози, шукає нової літературної форми. Ця нотатка написана по-російському під заголовком "Теория последовательного натурализма", стосується теорії Арію Гольца, німецького вченого-мистецтвознавця.

Основна її суть - це та, що письменник мусить фіксувати зорові, слухові та взагалі чуттєві - зовнішні чи внутрішні -прояви, всю природу. Тим-то мистецтво, за цією теорією, мало відповідати природі.

Розглядаючи науку Гольца, український літературознавець Андрій Музичка у праці "Натуралістичний імпресіонізм Коцюбинського" зазначає, що письменники "передають мовою звуки, шелести, вони передають слова так, як їх ловить, вухо, з найменшими відтінками.

Кожний персонаж має свою окрему мову або відхили до найтонших дрібниць. Усіх цих переживань зазнає описаний індивід при дуже напружених нервах, коли воші реагують на зовнішні показники".

Для Коцюбинського це були дуже важливі думки, і він. певна річ, враховував їх у своїх імпресіоністичних творах.

Ці шукання привели Коцюбинського не тільки до віднайдення свого власного письменницького стилю і до вироблення нових методів своєї творчості, а іі до усвідомлення потреби оновлення української літератури стосовно тематики і техніки. Свою думку Коцюбинський сформулював разом з М.Чернявським 1-го лютого 1903 року в листі до М. Старицького (лист писаний рукою М.Коцюбинського):

"За сто літ існування новійша література наша (з причин, вияснення яких належить д<> історії) живилась переважно селом, сільським побутом, етнографією. Селянин, обставини його життя, його нескладна здебільшого психологія - ото майже іі все, над чим працювала фантазія, з чим оперував досі талант українського письменника. Вийнятки очевидячки минаємо.

Таке обмеження сфери творчості не раз підкреслювалось не тільки критикою, але й інтелігентним читачем, який, до слова кажучи, в останні часи значно виріс.

Вихований на кращих зразках сучасної європейської літератури, такої багатої не лиш на теми, але й на способи оброблювання сюжетів, наш інтелігентний читач має право сподіватися й від рідної літератури ширшого поля обсервації, вірного малюнку різних сторін життя усіх, а не одної якоїсь верстви суспільності, бажав би зустрітись в творах красного письменства нашого з обробкою тем філософічних, соціальних, психологічних, історичних і ін...

Власне - ми маємо на меті видати літературний збірник (поезії, новели, повісті, драматичні твори), в якому хотілось би помістити нові, ніде ще не друковані твори переважно з життя сучасної інтелігенції, а також на темп психологічні, історичні і ін."

Цей лист надзвичайно цікавий, бо він допомагає краще зрозуміти погляди М. Коцюбинського на завдання літератури і шлях української літератури в другі/і половині творчості письменника. Особливо заслуговує на увагу й те, що він підкреслює запити і більш вимогливого читача, котрий "вихований на кращих зразках сучасної європейської літератури, такої багатої не лише на теми, але й на способи оброблювання сюжетів"…

Починається Коцюбинський - зрілий у своїй творчості! Хоч розуміння "зрілість", та ще в такого майстра мистецького слова, як Михайло Коцюбинський, важко окреслити. Мистецьке дозрівання можна помічати і в творах реалістичного напряму, але про зрілість його у повному творчому розумінні цього слова можна говорити тоді, коли він почав писати в імпресіоністичному стилі.

Поворотом щодо літературної форми у творчості М. Коцюбинського ми вважаємо 1902 рік, коли появилися новели "На камені* та "Цвіт яблуні" - ці твори (попри раніше написаних в імпресіоністичних виявах новелах "В путах шайтана" та "Лялечка"), де подано багато глибший психологічний аналіз, ніж в попередніх, показують, що М. Коцюбинський вийшов на цілком нову стежку - стежку імпресіонізму.

Тут немає мови про побутові деталі чи описи, а подається ніби малюнок з життя. Письменник уміло передає найтонші психологічні переживання й почування від предмета, які сам ловить і фіксує.

Дуже ґрунтовно, можна сказати, аналітично розглядає новелу "На камені" літературознавець О. Дорошкевич. Він пише, що "...композиція акварелі "На камені" надзвичайно оригінальна: даючи нібито малюнок з життя, автор жодного епізоду не виносить на перший плян, а примушує читача головні епізоди переживати в собі, в своїй уяві".

В цьому перша риса імпресіонізму - замість детальних реалістичних описів давати тільки окремі натяки, "плями", тички, що вже показують шлях читачевій уяві. "Друга ж риса імпресіонізму - ставити на перший плян психічні переживання героїв, а не фабулу творів".

З цією метою й природа, і музика, і бесіда з людьми - "все це в творі "На камені" спричинюється до того, що Фатьма виявляє свої настрої й шукає іншої стежки в житті". Нарешті, Коцюбинський дає тут цілком нове освітлення природи, яка асоціюється з психологічним станом Фатьми (її ненависть до моря, любов до гір). "Отже, в цьому освітленні природи, -каже Дорошкевич, - третя риса імпресіонізму".

Не дивно, що Коцюбинський новелу "На камені" назвав акварелею. У ній справді переважають зорові образи, картини моря й гір виринають перед очима читачів, наприклад, змалювання бурі на морі.

Письменник вживає "кольорові" епітети - "біла піна", "стемніле море", "синя хвиля" тощо.

Взагалі у Коцюбинського переважають зорові враження і кольорові образи. Саме в цьому проявляється своєрідна особливість письменника, звернення до інших видів мистецтва, зокрема до засобів живопису. Власне, тому його описи природи вирізняються своєю пластичністю та мальовничістю і оригінальністю метафор. Зі спогадів сучасників письменника відомо, що він любив малювати. "Письменнику, - говорив Коцюбинський, - треба знати фарби, як і художникові, а для цього треба бути художником. Це б йому багато допомагало розбиратися в загальній кольоровій стихії і сприяло б утворенню гармонійного цілого з психологією момента дії. Так би мовити, щоб фарби приходили на допомогу слову."

Часто зорові образи переплітаються із звуковими - хоча б тоді, коли описується гра Алі, то розповідь пронизує мелодія зурни, і ми ясно відчуваємо тут елементи поетичного ритму, т. зв. ритмічної прози.

"Літніми вечорами, такими тихими й свіжими, коли зорі висіли над землею, а місяць над морем, Алі виймав свою зурну, привезену з-під Смирни, примощувався під кав'ярнею або деінде і розмовляв з рідним краєм сумними, хапаючими за серце згуками...

- О-ля-ля... о-па па..."

В цьому, як і в подальшій) творах, відсутня традиційна композиція. Письменник ставить На перший плян не фабулу, а психічні переживання окремих героїв. Туг і мова нова, немає довгих речень і дієприкметникових зворотів.

Ця тонка фіксація вражень, лаконічність вислову, глибокий ліризм, ритмічність чи плавність мови, майстерність описів природи та глибинний психологічний аналіз стають характерною рисою творчості Михайла Коцюбинського.

КОЛИ новелу "На камені" Коцюбинський визначив як акварелю, то новелу "Цвіт яблуні" назвав етюдом. За мистецькими засобами - це, справді, ніби етюд, скомпонований мистцем. Не треба забувати, що сам письменник мав хист і до малювання і що він, крім постійного нотатника в кишені та олівця, нерідко носив фарби і пензля, змальовуючії картини чи роблячи ескізи. Відомо, що новела "Цвіт яблуні" викликала немало полеміки, немало літературних дискусії про Мопассанові впливи, але ці впливи, доводиться ще раз повторити, не були ґрунтовно доведені, а професор Павло Филипович, літературознавець і поет, приходить до висновку, що "самого сюжету "Цвіт яблуні" (смерть власної дитини як об'єкт мистецького спостереження) з Мопассанового епізоду (йдеться про епізод, де Мопассан у мандрівних нарисах "На воді" змальовує хворих матір і дочку. - Є.Ф.) безпосередньо не можна виводити".

Нема певних підстав говорити і про вилив російського письменника Антона Цехова, і французького Еміля Золя на автора "Цвіту яблуні".

Тема новели "Цвіт яблуні" - питання смерті дитини й мистецький хист - Коцюбинський не потребує позичати з творів тих часто зазначуваних авторів. Ця тема психологічної роздвоєності людини була не нова, і її треба розглядати через широке узагальнення напрямів не тільки в літературі, а іі у науці, зокрема, у філософії, фізіології та психології. В той час (00-ті Й 000-ті роки) в науці іі літературі багато писалося про розуміння життя і його мети, про смерть і безсмертя. Цими питаннями напевно цікавився Коцюбинський. В його особистій бібліотеці, між іншим, була праця Армана Сабатье "Безсмертя з погляду еволюційного натуралізму", яку він. звичайно, міг прочитати, як і інші праці.

Психологічну роздвоєність ми зустрічаємо в літературних творах, в образі Тригоріна в "Чайці" або в образі Жульети в романі "Фостен" Едмона де Гонкура. В одному із записів щоденника "На волі" Гі де Мопассана це риса роздвоєності письменника, яку Коцюбинський цілком оригінально і своєрідно описав у своєму мистецькому творі "Цвіт яблуні".

Вірно каже Андрій Музичка, що "не треба випроваджувати залежності одного письменника від другого па підвалині деяких подібностей чи то в тематиці, чи в техніці будови твору, бо ці останні, зумовлені іншими чинниками, можуть постати незалежно від використання одного письменника другим".

Таким чином, новела "Цвіт яблуні" - це вже новела зрілого, незалежного майстра і з погляду мовного багатства, і з погляду мистецьких засобів, і з погляду психологічного характеру твору. Ведена від першої особи (цим засобом Михайло Коцюбинський дуже часто користувався у зрілому періоді своєї творчості: вісім з двадцяти трьох творів оповідального жанру мають форму від першої особи, а на перший період припадають лише три), новела відтворює переживання батька, прибитого горем умирання його єдиної дочки. У творі такті витончений лексичний та синонімічний добір, що не можна знайти жодного зайвого слова. Все на місці, все підпорядковане тому, щоб викликати враження. Уривчасті прості речення, вигуки, запитальні й окличні форми їх, іноді дієприкметникові звороти, прикладки, - все це фонетичне й синтаксичне багатство служить одній цілі - збудити співзвучність у читачевому серці переживанням батька в жахливий момент смерті любої дитини.

"Цвіт яблуні" - цілком психологічна новела. Батько, головний персонаж твору, крім того, ще й письменник, мистець слова. У хвилини, коли душа зранена горем, його пам'ять, підсилена силою творчості, все це фіксує, все те записує.

Михайло Коцюбинський показав з усією силою свій талант так глибоко перевтілюватися в душевне життя персонажів, в даному разі в переживання батька у "Цвіт яблуні", що він, як письменник, за влучним висловом Івана Франка, у творі щезає зовсім і переносить себе в їх душу, заставляє нас бачити світ і людей своїми очима.

В кожній з наступних новел чи оповідань Коцюбинський з великою силою і хистом зрілого майстра змальовує душевні переживання своїх героїв, де він ніби сам, як письменник, але устами персонажа в етюді "Невідомий" каже: "Як мені хочеться взяти перо, обмокнути у блакить неба, в шумливі води, в кров свого серця, і все списати, востаннє списати, що бачив, що ночував". Цим пером, обмокнутим у "кров свого серця", Коцюбинський пише, що "бачив, що почував", коли дає нам такі прекрасні твори, як "На камені", "Цвіт яблуні", "Intermezzo", "Fata morgana", "Тіні забутих предків", "Сон", 11.1 острові".

На думку Я. Махаля, вже згадуваного чеського дослідника, "Коцюбинський виступає як цілком самобутній художник слова ще и оповіданнях Під мінаретами", "В путах шайтана", "У грішний світ", "На камені", де вже зовнішня дія поступається ні мінливих вражень, внутрішніх які гармонійно поєднуються з описами навколишньої природи".

М. Коцюбинський, як новеліст, у зрілому періоді своєї творчості – це Коцюбинський, можна сказати, останнього двадцятиріччя свого життя, Коцюбинський десь 1900 року,

Головно після появи "На камені", коли письменник цілком знайшов свій стиль - імпресіонізм.

Звичайно, тяжко пропечи чи, інакше кажучи, визначити межу, де закінчується Коціобинський-реаліст, а де починається Коцюбинський-імпресіоніст. Бо і в першому періоді своєї творчості - періоді дозрівання від зовнішнього змалювання образів життя до імпресіоністичного зазирання оком мистця у внутрішню суть людського буття, кільчаться зерна прозирання в глибінь людської душі, в куточки серця; і в другому періоді творчості - періоді зрілості відчуваються моменти змалювання (етнографізм у "Тінях забутих предків" чи натуралістичні образи базару у "Листі"), взяті давніше від українського реалізму.

Останнє, тобто реалістичні моменти, - дарма, що вони підпорядковані його таки імпресіоністичному стилеві, - домінуючій творчій манері, і давало привід підрадянським літературознавцям та мовознавцем (П.Колесник, Н.Калениченко, А.Костенко, З.Коцюбинська-Єфименко та інші) способом наголошування їх у творах, писати й силкуватися доводити, що Коцюбинський ледве не провісник "соціалістичного реалізму" - єдиного і панівного стилю у підрадянській літературі, що Коцюбинський -один "з найбільш видатних зачинателів соціалістичного реалізму на Україні".

Тим часом М.Коцюбинський у другому періоді своєї творчості, хоч, видима річ, не рвав цілковито з реалістичною манерою і подекуди не цурався свого стилю, залишається імпресіоністом.

Подамо, для прикладу, як Михайло Коцюбинський змальовує базар, коли герой новели "Лист":

"Дививсь на обідрані туші, повішані подовж стін, з застиглим салом, з синіми жилами, по яких ще недавно бігло життя, на купи кишок, мертвих голів і ніг по брудних лядах, де темно-цеглиста печінка, свіжа і блискуча, слизилась ропою па мережане жилками легке".

У всій новелі "Лист" розкидані подібні змалювання.

Хіба ці, може, лише деталі, не натуралістичний спосіб змалювання? Але він був потрібен письменникові-імпресіоністові, щоб викликати сильне контрастне враження, душевне чуття огиди, як "дико було бачити, - говорячи словами новели, -свято убійства на безкровному святі творця-весни", тобто, як разюча протилежність бруду та огиди супроти прагнення героя до краси.

Увесь творчий вогонь зрілого періоду, повний палахкотіння, як довколишнє життя, впливає на душу, як серце сприймає дотики світу і, головне, як це подати образно, як змалювати, мов мистець-імпресіоніст пензлем, щоб враженнями зі свого серця зворушити серце читачеве, викликати в нього той самий настрій, що був під час творчого натхнення, творчих поривів і творчого зворушення.

Найосновніше в стилі Михайла Коцюбинського - це його особливий самобутній характер імпресіонізму. У нього, як ні в кого із сучасників, природно поєдналися два крайні полюси: народницький стиль, зображення душевних відрухів простолюддя, що пізніше було злито з вишуканим естетизмом самого зображення.

Почасти імпресіонізм Михайла Коцюбинського можна виводити із клясичної традиції. В цеп спосіб письменник повертає своєму стилеві прикмети, властиві мистецтву, розвиненому клясиками. Тим-то у творах Коцюбинського другого періоду, крім імпресіоністичності, помітні також романтика, риси символізму та, можна так сказати, "ідеального реалізму". Але все ж таки в письменника домінує і дуже сильно переважає струм імпресіоністичності - картинного передавання настроїв, вражень та порухів людської душі.

У психологічно-мистецькому освітленні письменник застосовує свою новознайдену манеру, подібно до того, як французькі малярі-імпресіоністи брали одну мить часу в особливому, найсуттєвішому зображенні. Так само й Михайло Коцюбинський немов кидає промінь свого мистецького освітлення: найістотніший той, що виявляє чуттєві порухи і вдачу людини, найсуттєвіші явності хвилини, у яких досягається просто музична поетика зображення.

Письменникова імпресіоністична вишуканість виявляється в такій тонкості психологічного прозирання в усі душевні порухи все те, що творить силу осяйності барв самого зображення.

Михайло Коцюбинський володіє, слушно зазначає дослідник Людмила Старицька-Черняхівська, великим достоїнством, яке властиве справжнім мистцям, - оригінальним стилем. Його стиль - не тільки мистецький і витончений, але він має свій особливий характер, властивий лише йому, що характеризує його як українського письменника.

Євген ФЕДОРЕНКО