Здавалка
Главная | Обратная связь

Міжбюджетні трансферти



 

У широкому сенсі федералізм має на увазі різного роду об’єднання для забезпечення спільного досягнення загальних цілей при збереженні цілісності, але обмеженні самостійності кожної із сторін.

Під бюджетним федералізмом слід розуміти форму бюджетного устрою в державі, яка передбачає досягнення компромісу і самостійного управління функціонуванням усіх ланок бюджетної системи.

Весь комплекс проблем, пов’язаних з розмежуванням повноважень і відповідальності між рівнями влади, а на цій підставі розподілом доходів і видатків бюджетної системи з метою забезпечення економічної доцільності, політичної стабільності і соціальної справедливості вирішується в умовах бюджетного федералізму.

Можна виділити три типи організації бюджетної системи: централізовані, децентралізовані і комбіновані.

При централізованому типові розмежування повноважень між рівнями влади по витратах, як правило, не супроводжується наділом їх достатніми власними джерелами доходів. У цих умовах фінансування територіальних програм здійснюється за рахунок коштів федерального бюджету з використанням різних форм міжбюджетних відносин. Тут самостійність функціонування ланок нижнього рівня бюджетної сфери зведена до мінімуму.

Децентралізовані типи будуються на визнанні високої міри самостійності місцевих бюджетів. Бюджетний федералізм передбачає проведення бюджетної децентралізації, під якоюрозуміють передачу повноважень, функцій і компетентності від центрального уряду до органів місцевого самоврядування, що супроводжується передачею відповідних фінансових ресурсів. Фінансова допомога з бюджетів вищого рівня зведена до мінімуму. І, нарешті, повноваження у сфері витрат адекватні повноваженням у сфері доходів.

Для комбінованої моделі бюджетного федералізму характерні наступні моменти:

– використання механізму горизонтального і вертикального бюджетного вирівнювання;

– підвищена відповідальність федерального центру за створення умов для соціально-економічного розвитку регіонів, що неминуче обмежує самостійність регіональних властей і обумовлює необхідність контролю з боку федеральних органів влади;

– значна роль бюджетних трансфертів з бюджетів вищого рівня до бюджетів нижчого рівня для регулювання і бюджетного вирівнювання регіонів.

Вертикальне вирівнюваннямає на увазі процес знаходження відповідності між обсягом зобов’язань кожного рівня влади за витратами з його прибутковими джерелами і компенсацію дисбалансу регіональних бюджетів за рахунок трансфертів.

Горизонтальне вирівнюванняпередбачає пропорційний розподіл податкового тягаря між суб’єктами федерації для усунення або, принаймні, зниження нерівності податкових можливостей різних територій, а також облік диференціації населення по рівню середньодушового бюджетного доходу і нівеляцію регіональних відмінностей в прожитковому мінімумі, грошових доходах і витратах населення.

В світі існують держави з різними типами федерального устрою. Для кожного типу характерна своя модель бюджетного федералізму. Найбільш відомими є американська і німецька моделі. Інколи їх називають відповідно конкурентною і кооперативною моделями.

Американська модельбудується на відносно великій самостійності окремих штатів. У США відсутня система горизонтального пайового розподілу доходів. Більшість федеральних субсидій штатам залежать від обсягів пайового фінансування штатними і місцевими органами влади.

Для німецької моделібюджетного федералізму характерною рисою є рівномірний розподіл ресурсів між землями. Бюджетна система базується на загальних податках, відрахування від яких розподіляються між всіма її рівнями. Для вирівнювання умов між окремими землями (багатими і бідними) використовується механізм диференціації нормативів відрахувань від загальних податків.

Фінансове вирівнювання приведення витрат бюджетів (за економічною і функціональною класифікацією) у відповідність до гарантованого державою мінімального рівня соціальних послуг на одного мешканця, ліквідація значних диспропорцій у здійсненні бюджетних видатків у розрізі окремих територій. Метою фінансового вирівнювання є наближення видатків місцевих бюджетів у розрахунку на одну особу до середнього рівня видатків, який склався по країні.

Фінансове вирівнювання реалізуються у процесі надання місцевим бюджетам міжбюджетних трансфертів.

Міжбюджетні відносини – це система фінансових відносин, які формуються між державою, АР Крим, місцевим самоврядуванням в процесі забезпечення ресурсами відповідних бюджетів для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України.

Регулювання міжбюджетних відносин – це щорічний плановий перерозподіл загальнодержавних централізованих фінансових ресурсів між ланками бюджетної системи з метою збалансування усіх бюджетів за обсягом, необхідним для виконання місцевими органами своїх функцій.

Існують наступні форми взаємовідносин між бюджетами:

· Субсидіювання – передача коштів з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня з метою фінансової допомоги. Розрізняють три види субсидіювання: субсидії, субвенції, дотації.

· Вилучення коштів – явище, зворотне дотації, тобто передача коштів бюджетного надлишку з бюджетів нижчого рівня до бюджету вищого рівня.

· Бюджетні позики – отримання коштів у фінансово-кредитних установах на покриття тимчасового касового розриву (незбіг у часі фінансування видатків і надходження доходів). Бюджетним кодексом визначено, що термін отримання цієї позики до трьох місяців , але у межах поточного року. Порядок отримання позики визначає Міністерство фінансів України. Надання позик з одного бюджету іншому забороняється. Бюджетні позики мають такі ознаки:

– безпроцентний характер;

– повинні бути погашені до закінчення бюджетного року;

– видаються органами влади чи управління тільки безпосередньо підпорядкованим їм органам.

· Взаємні розрахунки – передача коштів з одного бюджету до іншого в зв’язку з перерозподілом між ними доходів чи видатків після затвердження бюджетів. При такому перерозподілі виникає надлишок коштів в одному бюджеті і нестача (в такому ж розмірі ) в іншому.

Субсидіювання та бюджетні позики здійснюються тільки на договірній основі, а вилучення коштів та взаєморозрахунки – в обов’язковому порядку.

Згідно з БКУ видами міжбюджетних трансфертів є:

1) дотація вирівнювання – міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, який його отримує;

2) субвенції – міжбюджетні трансферти для використання з певною метою в порядку, визначеному органом, який прийняв рішення про надання субвенції;

3) кошти, що передаються до державного бюджету та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів – міжбюджетний трансферт, що здійснюється за умови перевищення розрахункового обсягу доходів місцевих бюджетів над розрахунковим обсягом видатків відповідного бюджету, обрахований із застосуванням фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригувальних коефіцієнтів. Цей вид трансферту – зазвичай є формою спільного (міжбюджетного) фінансування певних проектів.

4) додаткові дотації – міжбюджетні трансферти на вирівнювання фінансової забезпеченості місцевих бюджетів; на компенсацію втрат доходів місцевих бюджетів, що не враховуються під час визначення обсягу міжбюджетних трансфертів, внаслідок надання пільг, установлених державою; інші додаткові дотації.

У Державному бюджеті України затверджується обсяг дотації вирівнювання, субвенцій, а також коштів, що передаються до державного бюджету з місцевих бюджетів, окремо для кожного з відповідних місцевих бюджетів, що відображено в додатках до закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Формула розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів затверджується Кабінетом Міністрів України й повинна враховувати такі параметри:

1) фінансові нормативи бюджетної забезпеченості та коригувальні коефіцієнти до них;

2) кількість населення та кількість споживачів гарантованих послуг;

3) індекс відносної податкоспроможності відповідного бюджету – коефіцієнт, що визначає рівень податкоспроможності відповідного бюджету порівняно з аналогічним середнім показником по Україні в розрахунку на одну людину, та обраховується на основі даних про фактичне виконання відповідного бюджету за три останні бюджетні періоди;

4) розрахунковий обсяг кошика доходів місцевих бюджетів;

5) коефіцієнт вирівнювання;

6) норматив кількості працівників органів місцевого самоврядування в розрахунку до кількості населення.

Принципи бюджетного федералізму і цілі фінансового вирівнювання реалізуються у державній регіональній політиці.

У 2001 році в Україні було розроблено Концепцію державної регіональної політики, у 2005 році прийнято Закон України “Про стимулювання розвитку регіонів”, а в 2006 році – Державну стратегію регіонального розвитку на період до 2015 року. У цих документах визначено правові, економічні та організаційні засади державної регіональної політики, пріоритетні напрями та фінансове забезпечення, механізм державного регулювання і стимулювання розвитку регіонів та подолання депресивності територій. Досягнення визначених цілей державної регіональної політики неможливе без цілісної і ефективної організації місцевих фінансів та їх інститутів.

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.